Ухвала суду № 66647090, 18.05.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2017 рокуЛьвів№ 876/3963/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Кухтея Р. В., Яворського І. О.;

за участю секретаря судового засідання - Мацьків М. С.;

представника апелянта - Оберишина В. З.;

представника позивача - Авдєєнка В. В.;

представника відповідача - Гнатишина І. С.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Біоенергопродукт» до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

25 листопада 2016 року Тернопільським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Біоенергопродукт» до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 11 листопада 2016 року у виконавчому провадженні № 49022475 про закінчення виконавчого провадження.

В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що оскаржувана постанова відповідача є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки судове рішення боржником не було виконано у встановленому законом порядку, а орган виконавчої служби неправомірно прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 11 листопада 2016 року ВП № 490224775.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг подано апеляційні скарги, в яких висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційних скарг вказано, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено норми матеріального та процесуального права. Також зазначено, що при прийнятті оскаржуваного рішення не було дотримано правил територіальної підсудності, оскільки справу мав би розглядати Окружний адміністративний суд м. Києва, а не Тернопільський окружний адміністративний суд.

Представник відповідача та представник Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у судовому засіданні, вимоги апеляційних скарг підтримали та просять такі задовольнити.

Представник позивача, у судовому засіданні, вимоги апеляційних скарг заперечив та просить в задоволенні таких відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, представника Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, пояснення представника позивача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів не знаходить підстав для їхнього задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Встановлено, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебував виконавчий лист № 826/1971/15 від 21 вересня 2015 року, виданий Окружним адміністративним судом міста Києва.

Згідно вищевказаного листа зобов'язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг затвердити «зелені» тарифи за грудень 2014 року та січень 2015 року для ТзОВ «Біоенергопродукт».

11 листопада 2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим О.В. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 49022475 у зв'язку із фактичним виконанням рішення.

Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено перелік випадків, за яких виконавче провадження підлягає закінченню.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що виконавче провадження № 49022475 закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до п. 9 частини 1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

11 листопада 2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим О.В. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 49022475 у зв'язку із фактичним виконанням рішення.

Однак, як вбачається з матеріалів виконавчого провадження НКРЕКП не прийнято відповідного рішення про затвердження «зелених» тарифів за грудень 2014 року та січень 2015 року для ТзОВ «Біоенергопродукт».

Постановою НКРЕКП №1421 від 02.11.12 прийнято Порядок встановлення, перегляду та припинення дії «зелених» тарифів для суб'єктів господарської діяльності (далі - Порядок).

Як встановлено п.1.9 Порядку рішення щодо встановлення «зелених» тарифів та фіксованих мінімальних розмірів «зелених» тарифів для суб'єктів господарювання, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії, та приватних домогосподарств, об'єкти електроенергетики (генеруючі установки) яких виробляють електричну енергію з енергії сонячного випромінювання та/або енергії вітру, величина встановленої потужності яких не перевищує 30 кВт для кожного виду альтернативної енергії, приймаються на засіданні НКРЕКП у формі відкритого слухання. Такі рішення розміщуються на офіційному веб-сайті НКРЕКП та публікуються в інформаційному бюлетені НКРЕКП.

Попри це публікації на офіційному веб-сайті та інформаційному бюлетні НКРЕКП щодо затвердження «зелених» тарифів за грудень 2014 року та січень 2015 року для ТзОВ «Біоенергопродукт» - відсутні, даний факт підтверджено також представником НКРЕКП у судовому засіданні.

Крім того, в матеріалах справи наявне повідомлення НКРЕКП від 23 серпня 2016 № 8628/15.2/7-16, в якому комісія вказує, що сума недоотриманих позивачем коштів у зв'язку із бездіяльністю НКРЕКП, яка полягала у незатвердженні у грудні 2014 року та січні 2015 року «зелених» тарифів нараховувалась та перераховувалась позивачу не шляхом затвердження «зелених» тарифів, а через механізм, який передбачав врахування в платежах за електричну енергію додаткових платежів для компенсації недоотриманих коштів виробникам, що працюють за «зеленими» тарифами.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг не виконано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2015 року, а постанова Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження є протиправною.

Щодо твердження апелянтів про порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови принципів підсудності, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Вимоги щодо складу суду визначені в главі 2 розділу ІІ КАС. Зокрема, у статтях 23, 24 встановлено кількісний склад суду для розгляду справ певних категорій. Передбачено також, що склад суду під час розгляду і вирішення адміністративної справи в суді однієї інстанції повинен бути незмінним (стаття 26) і мають бути відсутні підстави, які виключають можливість участі судді в розгляді справи (статті 27, 28).

Для встановлення наявності у складу суду належних повноважень для розгляду і вирішення адміністративної справи важливим є правильне визначення її предметної та інстанційної підсудності.

Судочинство, яке здійснюється з порушенням наведених правил, не може вважатися правосуддям, оскільки вирішення справи неповноважним складом суду належить до безумовних підстав перегляду судових рішень.

Не можна вважати неповноважним склад суду, який розглянув справу, порушену без дотримання правил територіальної підсудності, тобто встановленого процесуальним законодавством порядку розподілу справ між судами одного й того самого рівня залежно від території, на яку поширюється їхня юрисдикція.

Правила територіальної підсудності не передбачають процесуальних переваг суду якої-небудь ланки над судом того самого рівня, а також виключного права того чи іншого суду на розгляд справ певної категорії, у зв'язку з чим суд, виявивши, що провадження у справі відкрито без дотримання правил територіальної підсудності, може відповідно до статті 22 КАС передати адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду лише до початку судового розгляду. Спори між адміністративними судами щодо підсудності цього виду не допускаються.

Суди однієї ланки мають однакову компетенцію і рівні можливості щодо розгляду будь-якої справи, яка за предметною підсудністю віднесена до їхньої юрисдикції. Виходячи з цього в частині 4 статті 19 КАС установлено, що в разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

Таким чином, саме по собі недотримання правил територіальної підсудності не впливає і не може вплинути на визначення того, чи був склад суду повноважним у тому розумінні, в якому цей термін ужито в пункті 1 частини 1 статті 204 КАС.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 березня 2008 року у справі № Начало формы21-354во08Конец формы.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З огляду на фактичні обставини справи, колегія суддів констатує, що постанова відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 11 листопада 2016 року у виконавчому провадженні № 49022475 про закінчення виконавчого провадження - не відповідає вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України та підлягає скасуванню.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі № 819/1509/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у випадку коли, відповідно до частин 3 та 7 ст. 160 КАС України, складення ухвали в повному обсязі відкладено - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей І. О. Яворський

Повний текст судового рішення виготовлено 22 травня 2017 року.