Рішення № 66641966, 22.05.2017, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

22 травня 2017 року м. Слов'янськ Єд. унік. № 243/4009/17

Провадження № 2/243/2553/2017

Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючий суддя Мінаєв І.М.

при секретарі судового засідання Кабановій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Слов'янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, за участю третьої особи - органу опіки та піклування Слов'янської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

28.04.2017 року до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, за участю третьої особи - органу опіки та піклування Слов'янської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, обґрунтувавши свої вимоги тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.07.2009 року. З 04.01.2012 року у вищевказаному будинку були зареєстровані дочка позивача ОСОБА_2 та онук позивача ОСОБА_3 У 2013 році відповідачі виїхали на постійне місце проживання в Західну Україну, проживають і працюють у м. Львові, повертатись в м. Слов'янськ не мають наміру. Позивач несе додаткові витрати на оплату комунальних послуг, а також вона не може оформити субсидію на сплату комунальних послуг.

Позивач зазначає, що оскільки вона не чинила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перешкод в проживанні у належному їй будинку, вони самостійно перестали проживати в будинку з 2013 року та не проживають в ньому по теперішній час без поважних причин, то відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, вони втратила право користування вказаним житловим приміщенням, та просить суд визнати ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме - житловим будинком АДРЕСА_1.

Позивач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, надали суду заяви з проханням розглядати справу без їх участі, наполягали на задоволенні позовних вимог, не заперечували проти заочного розгляду справи.

Відповідачі ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суду не повідомили, клопотання про розгляд справи у їх відсутність не надали.

Відповідно до ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Слов'янської міської ради в судове засідання не з'явився, від третьої особи надійшла заява з проханням розглядати справу без участі їх представника, в якій вони заперечували проти задоволення позовних вимог в частині визнання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим будинком.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з положеннями ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 червня 2009 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Слов'янської державної нотаріальної контори Донецької області Причепою В.Р., зареєстрованого в реєстрі за № 1-1012, ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_7, а саме: АДРЕСА_1. (а. с. 6)

У відповідності до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 23173358 від 01.07.2009 року, ОСОБА_1 є власником АДРЕСА_1. (а. с. 7)

Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 20191992 від 16.06.2009 року, виданого Першою Слов'янською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_7, а саме: АДРЕСА_1. (а. с. 13 зв. бік)

Згідно з довідкою від 25.04.2017 року, виданою начальником ЦНАП ОСОБА_8, у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1, донька ОСОБА_2 та онук ОСОБА_3 (а. с. 5)

З домової книги для приписки громадян, що проживають у АДРЕСА_1, вбачається, що за даною адресою зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 9-12)

У відповідності до акту № 203 від 27.04.2017 року, складеного керівником комітету мікрорайону залізничний № 1 у присутності сусідів ОСОБА_9, що мешкає по АДРЕСА_2, та ОСОБА_10, що мешкає по АДРЕСА_3, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, не проживають у вказаному будинку АДРЕСА_1 з 2013 року по теперішній час. (а. с. 38)

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Частинами першою та другою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї, на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.

Оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 не проживають у житловому будинку АДРЕСА_1 з 2013 року, тобто вже більше чотирьох років, відповідачі самостійно покинули зазначений будинок та перестали в ньому проживати, та відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 перешкоджає проживанню відповідачу ОСОБА_2 та дитині ОСОБА_3 в спірному будинку, а також, будь-якої домовленості між сторонами щодо користування вказаним житлом.

Відповідач ОСОБА_2 не надала доказів поважності причин її відсутності та відсутності дитини у квартирі понад один рік.

Пленум Верховного Суду України в частині 2 пункту 15 постанови від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснив, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що стаття 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Крім того, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року (справа № 6-57цс11).

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини по справі, оцінивши представлені докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 відсутні в спірному будинку понад встановлений законом строк без поважних причин, тому втратили право користування ним.

В частині позовних вимог про визнання неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право на користування житловим будинком АДРЕСА_1, суд приходить до наступного висновку.

Частиною 4 статті 29 Цивільного кодексу України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

За змістом зазначених норм матеріального права за умови встановлення місця проживання батьків (усиновлювачів) або одного з них, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце їх проживання, а відсутність або наявність факту реєстрації за цим місцем проживання сама по собі не впливає на реалізацію права на свободу вибору місця проживання (дна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справі N 6-1793цс1).

Частиною 2 статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно з частиною 1 статті 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Частиною 1 статті 163 СК України передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27.02.1991 року, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Залишаючи за неповнолітньою дитиною ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, право користування жилим приміщенням, а саме житловим будинком АДРЕСА_1, і визнаючи матір неповнолітньої дитини такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суд припустить порушення принципу 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року, яким передбачено, що малолітня дитина не може бути розлучена з матір'ю, крім випадкових обставин.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.

Права малолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для малолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.

Малолітня дитина не є самостійним суб'єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.

З огляду на вищенаведене суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, за участю третьої особи - органу опіки та піклування Слов'янської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, обґрунтовані та підлягають задоволенню, а тому відповідачі ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 мають бути визнаними такими, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки їх право користування будинком АДРЕСА_1 перешкоджає позивачу, як власнику житла, розпоряджатися даним житлом на свій розсуд.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 88, 208, 209, 213-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, за участю третьої особи - органу опіки та піклування Слов'янської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: будинком АДРЕСА_1.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення складене та підписане у нарадчій кімнаті у єдиному екземплярі.

Суддя

Слов'янського міськрайонного суду І.М. Мінаєв