Ухвала суду № 66640741, 23.05.2017, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2017 р. м. Чернівці

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

Головуючого Марчак В. Я.

суддів ДембіцькоїО.О., КифлюкаВ.Ф.

при секретарі

судового засідання ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12016260000000460 щодо ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, українця, одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину, приватного підприємця, проживає в ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення , передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, -

за участю учасників судового провадження:

прокурора Кукурудзяк В.С. обвинуваченого ОСОБА_2

захисника ОСОБА_3

потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5

представника потерпілих ОСОБА_6

представника цивільного

відповідача ОСОБА_7

В С Т А Н О В И Л А:

На вирок Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 07 березня 2017 року захисник ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, не оскаржуючи правильність кваліфікації дій та доведеність винуватості ОСОБА_2, вказуючи на невідповідність тяжкості покарання особі обвинуваченого через надмірну суворість, просить суд апеляційної

________________

Провадження №11-кп/794/168/17 Головуючий у І інстанції ДячукО.О.

Категорія ч.2 ст.286 КК України Суддя-доповідач ОСОБА_8

інстанції його змінити, призначити покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України ближче до її нижньої межі та звільнити ОСОБА_2 від його відбування з випробуванням на підставі ст.ст. 75, 76 КК України, а також скасувати арешт належного ОСОБА_2 нерухомого майна земельної ділянки та домоволодіння заадресою: Хмельницька область, Білогірський район, смт. Ямпіль. Зазначає, що судом не в повній мірі взято до уваги вимоги ст.ст. 50, 65 КК України, зокрема не враховано помякшуючі покарання обставини, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного та судову практику з призначення покарань по даній категорії справ. Окрім того, апелянт вказує на безпідставне часткове задоволення судом відшкодування матеріальної шкоди на суму 10090, 30 грн. та моральної на суму 100000 грн. на користь ОСОБА_9, оскільки позовна заява, на думку апелянта, підписана на подана іншою особою, в судовому засідання ОСОБА_9 як потерпіла належним чином встановлена на була, заява ОСОБА_9 про розгляд справи за її відсутності в матеріалах справи відсутня. Також апелянт оскаржує задоволення відшкодування моральної шкоди на суму 16300 грн. на користь ОСОБА_4, котра не проживала із загиблою сестрою ОСОБА_10 однією сімєю, а, отже, відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України не відносить до кола осіб, яким відшкодовується моральна шкода.

Обвинувачений ОСОБА_2 також подав апеляційну скаргу, в якій, не оскаржуючи правильність кваліфікації його дій та доведеність винуватості, вказуючи на невідповідність тяжкості покарання особі обвинуваченого через надмірну суворість, просить суд апеляційної інстанції його змінити, призначити покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України ближче до її нижньої межі та звільнити від його відбування з випробуванням на підставі ст.ст. 75, 76 КК України, а також скасувати арешт його нерухомого майна земельної ділянки та домоволодіння за адресою: Хмельницька область, Білогірський район, смт. Ямпіль. Зазначає, що судом не в повній мірі взято до уваги вимоги ст. 50 КК України, зокрема не враховано помякшуючі покарання обставини, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного, активне сприяння розкриттю злочину.

Потерпілий ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на незаконність вироку, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, викладеним в матеріалах провадження, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить суд апеляційної інстанції його змінити, призначивши обвинуваченому суворіше покарання у виді 8 років позбавлення волі та задовольнити в повному обсязі цивільні позови потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_11. Апелянт вказує на те, що хоча ОСОБА_2 і визнав свою вину повністю, проте в суді оскаржував майже усі фактичні обставини та механізм даної дорожньо-транспортної пригоди (далі ДТП), чим, на думку апелянта, хотів ввести суд в оману та зменшити ступінь своєї вини у даній ДТП. Також апелянт оскаржує відмову суду стягнути відшкодування матеріальної та моральної шкоди з відповідача АТ «Страхова група Ю.Бі.Ай» з тих мотивів, що така шкода підлягає добровільному відшкодуванню відповідно до договору страхування. Вказує на те, що така позиція суду порушує їх право на судовий захист. Окрім того, на думку апелянта, суд безпідставно відмовив у стягненні з відповідача ОСОБА_2 15000 грн. процесуальних витрат на правову допомогу та 50 грн. комісії банку, оскільки такі витрати на підставі ст. 124 КПК України стягуються саме обвинуваченого. Також апелянт просить застосувати солідарну відповідальність та стягнути з ОСОБА_12 - як власника джерела підвищеної небезпеки - відшкодування моральної шкоди в розмірі 125000 грн..

Представник ОСОБА_6 в інтересах потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_9 та потерпіла ОСОБА_4 також подали апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на незаконність вироку, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить суд апеляційної інстанції його змінити, призначивши обвинуваченому суворіше покарання у виді 8 років позбавлення волі та задовольнити в повному обсязі цивільні позови потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_9. Апелянти вказують на те, що хоча ОСОБА_2 і визнав свою вину повністю, проте в суді оскаржував майже усі фактичні обставини та механізм даної ДТП, чим, на думку апелянтів хотів ввести суд в оману та зменшити ступінь своєї вини у даній ДТП. Також апелянти оскаржують відмову суду стягнути відшкодування матеріальної, моральної шкоди, витрат на поховання та спорудження нагробного памятника з відповідача АТ «Страхова група Ю.Бі.Ай» з тих мотивів, що така шкода підлягає добровільному відшкодуванню відповідно до договору страхування. Вказують на те, що така позиція суду порушує їх право на судовий захист. Окрім того, на думку апелянтів, суд безпідставно відмовив у стягненні з відповідача ОСОБА_2 15000 грн. процесуальних витрат на правову допомогу та 150 грн. комісії банку, оскільки такі витрати на підставі ст. 124 КПК України стягуються саме обвинуваченого. Також апелянти просять застосувати солідарну відповідальність та стягнути з ОСОБА_12 - як власника джерела підвищеної небезпеки - відшкодування моральної шкоди в розмірі 116300 грн..

Представник цивільного відповідача ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_7 подала заперечення на апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_6, потерпілого ОСОБА_5 на вирок Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 7 березня 2017 року, в якому просить залишити апеляційні вимоги вказаних апелянтів без задоволення, а вирок районного суду без змін. Вказує на те, що відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України саме ОСОБА_2 як законний власник джерела підвищеної небезпеки повинен відшкодовувати шкоду, заподіяну цим джерелом, оскільки ОСОБА_2 під час керування транспортним засобом мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий йому власником транспортного засобу ОСОБА_12 та страховий поліс.

Представник АТ «СГ «Ю.БІ.АЙ-КООП» ОСОБА_13 подала заперечення на апеляційні скарги потерпілих та просила залишити вирок Сторожинецького районного суду чернівецької області без змін а їхні скарги без задоволення. Просить зобовязати потерпілих звернутися до представництва страхової компанії для визначення розміру страхової компанії по кожному виду майнової шкоди.

Вироком Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 7 березня 2017 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 ч.2 КК України та призначено покарання у виді шести років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки. Запобіжний захід ОСОБА_2 у виді тримання під вартою залишено до набрання вироком законної сили. Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з моменту затримання, а саме з 20 серпня 2016 року. Зараховано ОСОБА_2 у строк відбування покарання період його перебування під вартою з 20 серпня 2016 року по 07 березня 2017 року включно. Зараховано ОСОБА_2 строк його попереднього увязнення з 20 серпня 2016 року по день набрання вказаним вироком законної сили за правилами ч. 5 ст. 72 КК України, де одному дню попереднього увязнення відповідають два дні позбавлення волі.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_5 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в сумі 125000 ( сто двадцять пять тисяч) гривень. Позовні вимоги ОСОБА_5 про стягнення матеріальної та моральної шкоди зі Страхової компанії АТ «Страхова група «Ю.БІ.АЙ» залишено без розгляду, оскільки ця шкода підлягає відшкодуванню в добровільному порядку відповідно до договору страхування. В іншій частині позовних вимог відмовлено за безпідставністю. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 матеріальну шкоду на суму 10090 гр.30 коп. (десять тисяч девяносто гр. тридцять коп.). Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду на суму 100000 гр. (сто тисяч гр.). Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду на суму 15000 гр.(пятнадцять тисяч гр.). Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду на суму 16300 гр.(шістнадцять тисяч триста гр.). Позовні вимоги ОСОБА_9 та ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди зі Страхової компанії АТ «Страхова група «Ю.БІ.АЙ» залишено без розгляду, оскільки ця шкода підлягає відшкодуванню в добровільному порядку відповідно до договору страхування. В іншій частині позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

Стягнуто з ОСОБА_2 судові витрати на проведення експертиз в сумі 4222 гр.08 коп. (чотири тисячі двісті двадцять дві гр. вісім коп.) на користь держави.

Скасовано арешт автомобіля марки «ІВЕКО», номерний знак НОМЕР_1, 2005 року випуску, номер кузова 2СРС357400028473, який на праві приватної власності належить ОСОБА_12 .

Прийнято рішення щодо речових доказів у справі.

Згідно з вироком районного суду, ОСОБА_2 19 серпня 2016 року приблизно о 21 годині 50 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним ватажним фургоном марки «IVЕCО », номерний знак НОМЕР_2 рухався по автодорозі сполученням «Криворівня Усть Путила - Старі Кути - Вижниця Сторожинець - Чернівці», зі сторони м.Чернівці в напрямку м.Сторожинець.

Проїжджаючи 113 км. + 400 м. вказаної автодороги, рухаючись поза межами населених пунктів в адміністративно-територіальних межах Михальчанської сільської ради Сторожинецького району, водій ОСОБА_2, наближаючись до заокруглення дороги ліворуч, не врахував дорожньої обстановки, неправильно застосував прийоми керування транспортним засобом, продовжив прямолінійний рух, в результаті чого допустив виїзд керованого ним автомобіля за межі проїзної частини дороги на праве узбіччя, де скоїв наїзд на двох пішоходів ОСОБА_14Г та ОСОБА_5 з подальшим зіткненням зі стоячим автомобілем марки «Фольксваген джетта», номерний знак НОМЕР_3.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідно до висновку СМГ № 91 від 22.09.2016, спричинено смерть, яка настала від гострої масивної внутрішньої кровотечі, яка виникла внаслідок закритої тупої травми тулуба з ушкодженнями внутрішніх органів.

Також, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідності до висновку СМГ №1318 мд від 08.09.2016, заподіяні тілесні ушкодження, у вигляді розриву селезінки, ускладненого гемоперитонеумом, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як таких що небезпечні для життя.

Вказану дорожньо-транспортну пригоду водій ОСОБА_15 скоїв в результаті порушення та невиконання вимог п.п. 1.5, 2.3 (б), 2.9 (а), та 10.1 «Правил дорожнього руху України», затверджених постановою Кабінету міністрів України за № 1306 від 10.10.2001 та ведених в дію з 01.01.2002, які вимагають від водія.

- п. 1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

- п. 2.3. Для забезпечення безпеки дорожньою руху водій зобовязаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно

реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

- п. 2.9. Водієві забороняється :

а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного спяніння або перебувати під впливом наркотичних чи токсичних речовин;

- п.10.1. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого та його адвоката, котрі просили задовольнити їх апеляції, а також заперечили проти задоволення апеляційних вимог потерпілих та їх представника, потерпілих ОСОБА_16, ОСОБА_4 та їх представника ОСОБА_6, які заперечили проти апеляційних доводів обвинуваченого та його захисника і просили задовольнити в повному обсязі їх апеляційні вимоги, представника цивільного відповідача ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_7, яка заперечила проти задоволення апеляційних вимог потерпілих та їх представника та просила залишити вирок районного суду без змін, прокурора, яка заперечила проти задоволення апеляційних вимог усіх учасників судового засідання та просила залишити вирок суду без змін, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Оскільки подія злочину, доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_2 жодним апелянтом не оскаржується, то колегія суддів, керуючись ст. 404 КПК України, діючи в межах апеляцій, не наводить доводів на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які не оскаржуються в апеляційних скаргах.

Під час призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд першої інстанції виконав повною мірою вимоги ст. 65 КК України, зокрема врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, до пом'якшуючої покарання обставини районний суд відніс щире каяття обвинуваченого.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченому, суд визнав вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного спяніння.

Окрім того, районний суд законно врахував те, що вчинений ОСОБА_2 злочин є тяжким, став наслідком грубого порушення правил дорожнього рух, причинив смерть ОСОБА_17 та заподіяв тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_16 Потерпілі просили призначити сувору міру покарання. Дані обставини зобовязували суд призначити обвинуваченому ОСОБА_2 більш суворе покарання, ніж передбачене нижчою межею санкції ч. 2 ст. 286 КК України.

Водночас, обвинувачений ОСОБА_2 позитивно характеризується по місцю проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні неповнолітню дитину, до кримінальної відповідальності притягується вперше, вину визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, вчинив злочин з необережності.

З врахуванням вище зазначених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення та перевиховання ОСОБА_2 без ізоляції від суспільства та засудив останнього до 6 років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Колегія суддів вважає, що районним судом у даній справі повністю дотримано принципи верховенства права та пропорційності. Призначене ОСОБА_2 покарання є домірним злочину та перебуває у справедливому співвідношенні із його тяжкістю і обставинами скоєного та особою винного, є необхідним та зумовленим метою покарання, закріпленою ч. 2 ст. 50 КК України. Підстав для його помякшення, застосування ст.ст. 69, 75 КК України чи призначення більш тяжкого покарання колегією суддів не встановлено.

Тому апеляційні вимоги обвинуваченого ОСОБА_2 та його адвоката ОСОБА_3 в частині помякшення покарання, а також потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_9 та їх представника ОСОБА_6 в частині призначення тяжчого покарання колегія суддів визнає безпідставними та в їх задоволенні відмовляє.

Ст. 131 КПК України передбачає такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна, суть якого полягає у тимчасовій забороні, адресованій власнику чи володільцю майна, відчужувати його, або розпоряджатися чи користуватися ним.

Відповідно до ч. 2, 6 ст. 170 КПК України арешт майна застосовується з метою забезпечення виконання вироку в частині цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили.

Ч. 4 ст. 532 КПК України встановлює, що судові рішення суду апеляційної інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пай) не може бути, згідно чинного законодавства, предметом купівлі-продажу і не може бути реалізована для задоволення позовних вимог цивільних позивачів, тому арешт, накладений на неї, повинен бути скасований. Отже, апеляційні доводи обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_3 в цій частині апеляції підлягають задоволенню.

Потерпілими у даному провадженні являються ОСОБА_9 (Т.2 , а.с. 5), ОСОБА_4 (Т.2,с а.с. 13) та ОСОБА_5 (Т.2, а.с. 18), отже, дані особи відповідно до ст. 56 КПК України мають право в тому числі і на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

Ч.1 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлює два способи здійснення страхового відшкодування: у зв'язку з визнанням страховиком майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Верховний суд України (далі ВСУ) у постанові від 20 січня 2016 року по справі № 6-2808цс15 сформулював правову позицію, відповідно до якої право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинено або обмежено договором». Це, на думку ВСУ, повязане з тим, що внаслідок ДТП виникає два види зобовязань, які «не виключають один одного»: деліктне між винуватцем і потерпілим та договірне між потерпілим і страховою компанією, що застрахувала відповідальність винуватця.

Проте, колегією суддів встановлено, що цивільні позивачі не подавали страховику АТ «Страхова група «Ю.Бі.Ай»» заяви про страхове відшкодування.

Окрім того, цивільно-правова відповідальність настає за умови доведеності вини особи, чия відповідальність застрахована. Вину водія ОСОБА_2 у даному випадку можливо довести лише вироком суду, який вступив у законну силу, і стане підставою для здійснення страхового відшкодування на користь осіб, які мають право на отримання такого відшкодування.

Тому рішення районного суду про залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_9 та ОСОБА_4 про стягнення відшкодування матеріальної та моральної шкоди з АТ «Страхова група «Ю.Бі.Ай»» є законними.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим та майновим правам фізичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 ст. 1168 ЦК України обмежує коло осіб, яким може бути відшкодована моральна шкода, завдана смертю фізичної особи. До них відносяться лише чоловік померлої особи, батьки, діти та особи, які проживали з нею одною сімєю.

Разом з цим потерпіла ОСОБА_4, згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК України, є близьким родичем загиблої та визнана потерпілою у даному кримінальному провадженні, тому, згідно ст. 127 КПК України, має право претендувати на відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю її сестри.

У свою чергу мама померлої ОСОБА_14 ОСОБА_9 також має право на відшкодування заподіяної злочином матеріальної та моральної шкоди.

Тому апеляційні вимоги адвоката ОСОБА_3 в частині безпідставності відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_4 не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню, а вимоги щодо незаконності відшкодування матеріальної шкоди на користь цих потерпілих колегія суддів визнає безпідставними.

Що стосується відшкодування витрат на правову допомогу потерпілим ОСОБА_5, ОСОБА_9 та ОСОБА_4 то районний суд дійшов правильного висновку про неможливість їх стягнення з обвинуваченого ОСОБА_2 в силу вимог ч. 2 ст. 120 КПК України.

Апеляційні доводи потерпілих та їх представника про те, що для вирішення питання щодо даних процесуальних витрат необхідно застосовувати ст. 124 КПК України не ґрунтуються на нормах права, виходячи з наступного: ст. 120 КПК України є спеціальної нормою відносно ст. 124 КПК України, тому у даному випадку необхідно застосовувати положення спеціальної норми, що й було зроблено судом першої інстанції.

Ч. 2 ст. 1187 ЦК України встановлює, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об?єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 6 постанови № 4 від 1 березня 2013 року розяснив, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди.

ОСОБА_15 обвинувачений ОСОБА_2 на правовій підставі володів та керував транспортним засобом, належним ОСОБА_12, оскільки мав при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий йому ОСОБА_12.

Тому апеляційні вимоги потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_9 та ОСОБА_4 в частині стягнення відшкодування моральної шкоди із ОСОБА_12 колегія суддів визнає безпідставними та відмовляє і їх задоволенні.

Враховуючи вище наведене, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_9 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Апеляційні скарги адвоката ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 та обвинуваченого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 07 березня 2017 року в частині вирішення заходів забезпечення кримінального провадження змінити.

Скасувати арешт належного ОСОБА_2 нерухомого майна земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (паю) площею 1.7889 га, що знаходиться за адресою: Хмельницька область, Білогірський район, Ямпільська сщ/рада, кадастровий номер 6820355600:08:005:0464, вартістю 52452,83 грн.

В решті вирок залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.

Головуючий В.Я. Марчак

Судді О.О.Дембіцька

ОСОБА_18

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду

Чернівецької області ОСОБА_8