Ухвала суду № 66631419, 17.08.2015, Лисичанський міський суд Луганської області

Справа №415/4102/14-к

Провадження № 1-кп/415/90/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

17.08.15 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Калмикової Ю.О.,

при секретарі Мішиній А.В.,

за участю прокурора: Сухіна Д.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Лисичанську клопотання обвинуваченого

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, українця, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, не працюючого, раніше судимого: 1) 15.03.2001 року Троїцьким районним судом за ст. 17, ч. 2 ст. 81 КК України (1960) до 2 років позбавлення волі з відстрочкою виконання покарання на 2 роки; 2) 16.04.2002 року Троїцьким районним судом за ч. 3 ст. 185, ст. 71 КК України до 3 років 3 місяців позбавлення волі; 3) 12.06.2007 року Сєвєродонецьким міським судом Луганської області за ч. 1 ст. 296 КК України до 2 років обмеження волі з іспитовим строком 2 роки, 05.08.2008 року постановою Троїцького районного суду направлений до міст обмеження волі та 29.10.2009 року звільнений з місць позбавлення волі умовно-достроково на не відбутий строк 8 місяців 12 днів; 4) 16.04.2010 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 1 ст. 187, ст.ст. 71, 72 КК України до 3 років 1 місяця позбавлення волі;

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст.185, ч. 2 ст. 263 КК України, про заміну запобіжного заходу,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Брянківського міського суду перебувало кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст.185, ч. 2 ст. 263 КК України, ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених .ч. 2, 3 ст.185, ч. 2 ст. 289 КК України, ОСОБА_3, ОСОБА_4, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12013030150000007 від 01.01.2013 року.

28.09.2014 року ухвалою слідчого судді Брянківського міського суду обвинуваченому ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

У судовому засіданні надійшло письмове клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про заміну йому, обвинуваченому ОСОБА_1, запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт. Клопотання мотивоване тим, що він вже тривалий час перебуває під вартою, а розгляд кримінального провадження ще не розпочато. Отже, більше року його вина у вчиненні кримінального правопорушення не доказана. Вважає, що подальше утримання його під вартою є безпідставним та незаконним, ризики, що він зможе впливати на свідків чи потерпілих, або якимось чином вплинути на розгляд справи по суті, ухилятися від суду відсутні, а тому на підставі викладеного, просив суд клопотання задовольнити та змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.

В судовому засіданні прокурор Сухін Д.В. заперечував проти задоволення клопотання обвинуваченого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у звязку з проведенням антитерористичної операції» на підставі подань Державної судової адміністрації України розпорядженням голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 2710,38-14 від 02.09.2014 року, у звязку з неможливістю здійснювати правосуддя окремими судами в районі проведення антитерористичної операції було змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних таким судам… Зокрема, для забезпечення розгляду судових справ, що згідно діючого законодавства підсудні Брянківському міському суду Луганської області вищевказаним розпорядженням визначено Лисичанський міський суд Луганської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 вищезазначеного Закону справи, розгляд яких не закінчено і які перебувають у провадженні місцевих, апеляційних судів, розташованих в районі проведення антитерористичної операції, в разі неможливості здійснювати правосуддя передаються судам, відповідно до встановленої згідно з цим Законом підсудності протягом десяти робочих днів з дня прийняття розпорядження головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

У разі неможливості передачі матеріалів справи відповідно до встановленої підсудності вчинення необхідних процесуальних дій здійснюється за документами і матеріалами, поданими учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для ухвалення відповідного судового рішення.

Суд, вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, вважає клопотання таким, що підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою. Конвенція по суті відсилає до національного законодавства і проголошує зобов'язання держави дотримуватися його матеріальних і процесуальних норм, але вимагає, щоб будь-яке позбавлення свободи відповідало цілям статті 5, з метою захисту особи від свавілля (п. 82 рішення ЄСПЛ по справі «Білоусов проти України» від 07.11.2013 року). При цьому, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні.

Зокрема, у справі "ОСОБА_5 проти України" ("SergeyVolosyuk v. Ukraine", рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини наголосив, "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою… (пункти 37, 38).

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Летельє проти Франції" (Letellie v France, рішення від 26 червня 1991 р.), " попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути "формою очікування" обвинувального вироку" (п. 51).

При цьому, вирішуючи питання про доцільність продовження строку тримання під вартою суд враховує правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 року справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження строків тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатись достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку».

Виходячи з загальних принципів Конвенції судовим органам не надається вибору між тим, щоб «притягнути звинуваченого до суду у розумний строк або дарувати йому тимчасове звільнення до суду». До засудження звинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає перед усім у забезпеченні «умовного звільнення», якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим. Збереження обґрунтованої підозри у тому, що заарештована особа вчинила злочин, є обовязковою умовою законності продовження тримання під вартою, але з перебігом певного часу цього недостатньо і суд має встановити, чи продовжували інші підстави, наведені судовими органами, виправдовувати позбавлення волі. Якщо ці підстави були «доречними» та «достатніми», суд має також зясувати, чи виявили компетентні національні органи «особливу ретельність» у провадженні справи». Таким чином, національні суди зобовязані переглядати правомірність попереднього увязнення осіб, які чекають суду, з метою забезпечення їх звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінено абстрактно, але повинне оцінюватися в кожному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосованих до кожної справи (Маккей проти Сполученого Королівства).

Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою (Ідалов проти Росії §140).

Метою застосування запобіжних заходів відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обовязків, а також запобіганню спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Крім того, при обранні запобіжного заходу суд повинен врахувати обставини, передбачені ч. 1 ст. 178 КПК України. При цьому саме на сторону обвинувачення покладається обовязок довести наявність всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України.

Разом з тим, у контексті вказаних вище стандартів Європейського суду з прав людини, а саме статті 5§3 Конвенції, а також ст. 197 ч. 2 КПК України з огляду на те, що в цій справі загальний термін тримання ОСОБА_1 під вартою становить 1 рік 11 місяців, доводи сторони обвинувачення про те, що лише подальше тримання обвинуваченого під вартою може убезпечити від настання ризиків, передбачених п. 1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України що виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою на даний час не можна вважати належно обґрунтованими, оскільки з огляду на рішення Європейського суду ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії 10)§, вагомість наявних доказів може бути важливим фактором, що свідчить про наявність в минулому і зараз серйозних ознак вини, само по собі не може служити виправданням тривалого тримання під вартою (Дереджі проти Туреччини §38), відсутність роботи або сімї не дає підстав вважати, що особа схильна до повторного вчинення злочинів (Сулаоя против Єстонії§ 64).

Перспектива про значну міру покарання самі по собі не можуть бути виправданням тривалого попередьоного увязнення (правова позиція в рішенні ЭСПЛ у справі «Адам`як проти Польщі».

Посилання прокурора на необхідність подальшого тримання під вартою, у звязку з тим, що розгляд кримінального провадження не закінчений, суд вважає необґрунтованим, оскільки тривала неможливість розгляду даного кримінального провадження не залежить від поведінки самого обвинуваченого, при цьому як зазначив ЄСПЛ складність і специфіка розслідування є факторами, які необхідно враховувати при визначенні, чи проявили органи влади «особливу ретельність» в процесі провадження у справі (Скотт проти Іспанії § 74).

В судових засіданнях прокурором не доведено наявність обставин, які б свідчили про те, що заявлені прокурором ризики не зменшилися, або зявилися нові, що виправдовували подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскільки аргументів про існування ризиків, які наводилися стороною обвинувачення раніше, зі спливом часу є недостатньо для продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного щодо обвинуваченого ОСОБА_1

На підставі викладеного, з метою належного дотримання прав і свобод громадян, суд вважає доцільним обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту у відношенні ОСОБА_1

На підставі ст. 29 Конституції України, ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», керуючись ст. ст. 176-178, 183, 196, 197, 198 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про заміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на домашній арешт у відношенні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, - задовольнити.

Запобіжний захід ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у виді тримання під вартою змінити на домашній арешт, звільнивши обвинуваченого з-під варти в залі суду негайно.

Запобіжний захід ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у виді тримання під вартою змінити на запобіжний захід у виді домашнього арешту, який полягає в забороні обвинуваченому залишати місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, в період часу з 21-00 години до 07-00 години.

Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, зобовязати обвинуваченого ОСОБА_1:

- прибувати до Лисичанського міського суду суду за першою вимогою прокурора або суду;

- прибувати за кожною вимогою Лисичанського міського суду Луганської області;

- не відлучатися з с. Тімоново, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну місця проживання;

- утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками по справі.

Визначити строк дії ухвали протягом 60 днів з дня постановлення ухвали, тобто до 16 жовтня 2015 року.

Копію ухвали направити начальнику Троїцького райвідділу МВ ГУМВС України, на якого покласти організацію контролю за поведінкою обвинуваченого ОСОБА_1 під час дії відносно нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Ю.О. Калмикова