Постанова № 66626802, 16.05.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2017 р. Справа № 917/88/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

при секретарі судового засідання Міракові Г.А.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Кременчуцький сталеливарний завод, м. Кременчук (вх. №1141 П/2-8 )

на рішення господарського суду Полтавської області від 14.03.2017 у справі №917/88/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРО-МД", м. Кременчук

до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук

про стягнення 314 628,86 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2017 року ТОВ Феро - МД звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 0637-СН від 09.12.2013 у розмірі 314 628,86 грн., з яких: основний борг - 104 040,00 грн., 3% річних - 8 509,00 грн. пеня - 106 246,25 грн.; інфляційні - 95 833,61 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 14.03.2017 у справі №917/88/17 (суддя Сірош Д.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФЕРО-МД 104040,00 грн. основного боргу, 8509,00 грн. - 3% річних, 95833,61 грн. інфляційних, 3125,74 грн. судового збору. В частині стягнення пені в сумі 106 246,25 грн. у позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 14.03.2017 по справі №917/88/17 в частині задоволення позовних вимог в розмірі 208382,61 грн. та витрат по сплаті судового збору в розмірі 3125,74 грн. скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги відповідач зазначав, що за змістом укладеного договору № 0637-СН від 09.12.2013 під час поставки товару постачальник (позивач) був зобовязаний надати документи, що підтверджують якість товару та його комплектність, а саме, сертифікат якості або паспорт заводу виробника. Також товар, згідно вимог законодавства України та умов п. 1.3. договору, повинен відповідати ГОСТУ, ДСТУ, ТУ. Тільки наявність вказаних документів, на думку скаржника, дають право покупцю вважати даний товар якісним та безпечним для експлуатації. Скаржник стверджує, що товар він прийняв, але попередив позивача про притримання в оплаті за товар до моменту надання передбачених договором документів, підтверджуючих якість товару. Оскільки позивач таких документів не надав, скаржник вважає, що позивач порушив свої зобовязання за договором, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.05.2017 року.

Представник відповідача не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні апеляційної інстанції, про дату і час якого був належним чином повідомлений ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.04.2017, про що свідчить підписане уповноваженою особою відповідача повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення №6102221516639 від 18.04.2017, що міститься в матеріалах справи.

15.05.2017 від представника позивача надійшло клопотання (вх. ел. пошти №№68) про відкладення розгляду справи через знаходження 16.05.2017 в іншому судовому засіданні.

Розглянувши вищезазначене клопотання представника позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із пунктом 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому, діюче законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти їх інтереси в суді, у звязку з чим учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідність участь у судовому засіданні іншого представника.

З урахуванням наведених приписів, а також у відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників сторін за наявними у справі документами, а неявка представників сторін не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 09.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю ФЕРО-МД (Постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький сталеливарний завод" (Покупець) було укладено договір поставки товару № 0637-СН, у відповідності до умов якого, постачальник зобовязався поставити і передати у власність покупцю визначений договором товар, а покупець зобов'язався прийняти цей Товар та своєчасно здійснювати його оплату. (п. 1.1. договору)

Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються специфікацією(ями). (п.1.2 договору).

Товаром, згідно Специфікації №1, є алюмінієвий порошок АПВ ТУ-48-5-152-78 у кількості 10 тн на загальну суму з ПДВ 173400,00 грн. (п. 1.2. договору).

У відповідності до п. 2.4. договору, датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної або дата на товарно-транспортній накладній перевізника.

Згідно з п. 6.1, 6.2 договору, розрахунки за товар здійснюються протягом 60 календарних днів з дати поставки. Оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, що визначений у договорі.

Відповідно до п. 7.1 та п. 7.2 договору його умови викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення торгівельних термінів Інкотермс (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього договору. Поставка здійснюється на умовах СРТ.

У відповідності до п. 8.1. договору, місцем поставки товару постачальником є: м. Кременчук, вул. І.Приходька, 141.

У п. 9.1 та п. 9.2 договору сторони погодили, що передання товару постачальником та приймання товару покупцем здійснюється в місці здійснення поставки, визначеному в п. 8.1 цього договору. Товар приймається покупцем згідно видаткової накладної. Відвантаження товару покупцю здійснюється після пред'явлення останнім довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей.

Згідно з п. 13.1 договору поставки, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 13.1. та закінчується 31.12.2014 року, але в будь-якому разі до повного виконання зобовязань сторонами. При цьому, закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 13.2 та п. 13.3 договору).

Вказаний договір підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Звертаючись до суду, позивач зазначав, що свої зобовязання за договором № 0637-СН від 09.12.2013 він виконав належним чином та здійснив поставку обумовленого сторонами товару на загальну суму 104 040,00 грн., що підтверджував наданими до позовної заяви копіями товарно-транспортних накладних РН серія №1 від 13.01.2014 та №06-02/14 від 06.02.2014, копіями видаткових накладних №1 від 13.01.2014 та №8 від 06.02.2014 та довіреностями, виданими відповідачем на отримання товарно-матеріальних цінностей за договором № 0637-СН від 09.12.2013.

Разом з тим, як зазначав позивач, відповідач своїх зобовязань за договором № 0637-СН від 09.12.2013 щодо повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару не виконав, що призвело до виникнення заборгованості перед позивачем на загальну суму 104 040,00 грн.

З метою досудового регулювання спору, позивач 23.06.2016 звернувся до відповідача з претензією за вих. №2306/16-1 в якій вимагав до 23.07.2016 року здійснити погашення заборгованості шляхом перерахування грошових коштів в розмірі 104 040,00 грн. на розрахунковий рахунок позивача.

Водночас, як стверджував позивач, відповіді на вказану претензію відповідач не надав, грошові кошти за договором поставки № 0637-СН від 09.12.2013 не сплатив.

Вказані обставини стали підставою для звернення ТОВ «ФЕРО-МЕД» до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» заборгованості у розмірі у розмірі 314 628,86 грн, з яких: основний борг - 104 040,00 грн; 3% річних - 8 509,00 грн; пеня - 106 246,25 грн; інфляційні - 95 833,61 грн.

В обґрунтування позову товариство посилається, зокрема, на умови договору поставки № 0637-СН від 09.12.2013 та приписи статті 625 Цивільного кодексу України.

Господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги, визнав їх обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 104040,00 грн., 8509,00 грн. - 3% річних, 95833,61 грн. інфляційних, відмовивши у позові в частині стягнення 106 246,25 грн. пені через сплив позовної давності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості, що виникла на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 0637-СН від 09.12.2013 .

За загальним положенням цивільного законодавства, зобовязання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязок.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дослідженням документальних доказів по справі встановлено, що на виконання умов договору поставки товару № 0637-СН від 09.12.2013 позивачем відповідно до товарно-транспортної накладної РН серія №1 від 13.01.2014 було передано покупцю товар алюмінієвий порошок АПВ в кількості 3 тони на загальну суму 52020,00 грн., відповідно до товарно - транспортної накладної №06-02/14 від 06.02.2014 відповідачу було передано товар - алюмінієвий порошок АПВ в кількості 3 тони на загальну суму 52020,00 грн. Копії товарно-транспортних накладних від 13.01.2014 та від 06.02.2014 підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача та скріплені печатками підприємств (а.с.26, а.с.28)

Крім того, отримання уповноваженою особою відповідача товару - алюмінієвого порошку АПВ за договором № 0637-СН від 09.12.2013 підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних №1 від 13.01.2014 та №8 від 06.02.2014, які оформлені відповідно до вимог ОСОБА_1 України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", містять посилання на укладений сторонами договір №0637-СН від 09.12.2013, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств, а отже є первинними документами, які констатують факт здійснення господарської операції проведеної між зобовязаними контрагентами (позивачем та відповідачем).

Також, наявні в матеріалах справи довіреності на одержання цінностей №0000000060 від 08.01.2014 та №0000000352 від 31.01.2014 підтверджують рішення керівника підприємства - відповідача про уповноваження конкретної фізичної особи (ОСОБА_2В.) одержувати від підприємства-позивача визначений перелік та кількість цінностей за договором № 0637-СН від 09.12.2013.

Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права зазначено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні ОСОБА_1 України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого ОСОБА_1 і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обовязку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобовязання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару за укладеним договором № 0637-СН від 09.12.2013 є доведеним та підтвердженим належними доказами - видатковими накладними, які є документами первинного бухгалтерського обліку, товарно транспортними накладними та довіреностями керівника відповідача на отримання товарно-матеріальних цінностей, колегія суддів приходить до висновку, що факт поставки позивачем та отримання відповідачем товару за укладеним між сторонами договором № 0637-СН від 09.12.2013 підтверджується належними по справі доказами.

Матеріали справи не містять доказів, а відповідачем не доведено того, що він виконав своє зобовязання за договором поставки № 0637-СН від 09.12.2013 та здійснив оплату коштів за отриманий товар.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобовязання по сплаті за товар у належні строки та розмірі за договором поставки № 0637-СН від 09.12.2013, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 104040,00 грн. основного боргу за договором № 0637-СН від 09.12.2013 є обґрунтованими, документально підтвердженими і підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Доводи заявника апеляційної скарги щодо порушення позивачем своїх господарських зобовязань в частині не надання документів, що підтверджують якість товару та його комплектність, колегія суддів не може прийняти до уваги, виходячи з наступного.

Згідно п.4.1 договору поставки підтвердженням якості та комплектності товару з боку постачальника (позивача) є сертифікат.

Відповідно до статті 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Приймання товару за якістю та комплектністю, у відповідності до приписів пункту 9.3. договору здійснюється сторонами в порядку, що визначається відповідним чинним законодавством.

У пункті 9.4. договору сторони погодили, що по питанням приймання-передачі товару, що не передбачені цим договором сторонам слід керуватися Інструкцією про порядок приймання передачі продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при ОСОБА_3 СРСР від 15.06.1965 року №П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при ОСОБА_3 СРСР від 25.04.1966 року №П-7.

Відповідно до пункту 14 Інструкції №П-7 приймання товару за якістю та комплектністю здійснюється у точній відповідності до стандартів, технічних умов, загальними та особливими умовами поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, підтверджуючими якість й комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, свідоцтво про якість, рахунок-фактура, специфікація і т.п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не зупиняють приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість й комплектність продукції, що надійшла, а в акті зазначається, які документи відсутні.

Дослідженням копій товарно-транспортних накладних РН серія №1 від 13.01.2014 та №06-02/14 від 06.02.2014, що містяться в матеріалах справи, встановлено, що у графі, що містять відомості про вантаж, зазначено, що з вантажем слідують документи - сертифікат якості. Вказані товарно-транспортні накладні підписани з боку відповідача без заперечень.

Відповідно до статей 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, колегія суддів зазначає, що обов'язок доведення передання товару без відповідних документів, згідно вищезазначеного, покладається на відповідача.

Проте, відповідачем всупереч приписів ст. 33 ГПК України доказів складання актів про відсутність документів при прийнятті продукції, передбачених вищезазначеними Інструкціями не надано. Крім того, відповідач в порядку вимог ст. 666 ЦК України не встановлював позивачу строк для передання документів, що підтверджують якість товару та не відмовлявся від договору. Докази звернення до позивача з відповідними письмовими претензіями щодо відсутності документів, які зазначені в розділі 4 договору, або доказів звернення до позивача з листами щодо повернення отриманого відповідачем товару в матеріалах справи відсутні і таких доказів до суду не надано.

Посилання відповідача на те, що він начебто неодноразово повідомляв позивача про відсутність документів про якість товару шляхом переговорів та вимагав надання сертифікату якості товару не має жодного документального підтвердження.

До того ж, колегія суддів звертає увагу, що договором поставки та діючим законодавством не передбачена відмова від оплати товару з підстав надання документів не в повному обсязі.

Оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару за укладеним договором № 0637-СН від 09.12.2013 підтверджується належними у справі доказами, тому у відповідача у відповідності до вимог чинного законодавства виникло зобовязання по оплаті отриманого товару в розмірі 104 040,00 грн.

За таких обставин, твердження відповідача про відсутність у нього обовязку з оплати отриманого товару не мають належного документального та матеріального обґрунтування, в звязку з чим відхиляються колегією суддів, як безпідставні.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У разі порушення зобовязань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Статтею 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобовязання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

У відповідності до п. 10.6 договору, сторони обумовили, що у випадку порушення покупцем строку розрахунку за поставлений товар останній сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки, що діяла під час порушення грошового зобовязання від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до статті 3 ОСОБА_1 України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього ОСОБА_1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 106 246,25 грн. пені (53 345,46 грн. пені за період 14.03.2014 15.12.2016 за прострочення оплати поставленого товару по накладній № 1 від 13.01.2014; 52 900,79 грн. пені за період 07.04.2014 15.12.2016 за прострочення оплати поставленого товару по накладній № 8 від 06.02.2014).

Водночас, приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З урахуванням наведених приписів, нарахування пені повинно було бути здійснено позивачем з дотриманням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, тобто за період з 14.03.2014 14.09.2014 за прострочення оплати поставленого товару по накладній № 1 від 13.01.2014 та за період 07.04.2014 07.10.2014 за прострочення оплати поставленого товару по накладній № 8 від 06.02.2014.

Статтею 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Заперечуючи проти позову в частині стягнення пені у розмірі 106246,25 грн., відповідач 09.03.2017 звернувся до господарського суду Полтавської області із заявою про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.

Згідно з ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За розясненнями, наданими у п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів, встановлено, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Дослідженням умов укладеного договору поставки товару № 0637-СН від 09.12.2013 встановлено, що інший період обчислення позовної давності по сплаті неустойки сторониами не обумовлювався.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду Полтавської області 16.01.2017 (вх. №101/17 від 16.01.2017), отже, вимоги про стягнення пені заявлені позивачем після спливу позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

За таких обставин, слід погодитись із правомірним та таким, що зроблений із вірним застосуванням норм діючого законодавства висновком суду першої інстанції про відмову в позові в частині вимог про стягнення пені в сумі 106 246,25 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Тобто, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох відсотків річних та інфляційних втрат виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За порушення дисципліни здійснення розрахунків, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 8509,00 грн. - 3% річних та 95833,61 грн. інфляційних втрат.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що надані позивачем розрахунки є правильними, нараховані у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ОСОБА_1 України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 ОСОБА_1 України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Здійснивши власний перерахунок суми інфляційних та 3% річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій2 Ліга: ОСОБА_1 9.1.3, колегія суддів вважає правомірним здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат по накладній № 1 від 13.01.2014 за період березень 2014 року жовтень 2016 в розмірі 49 004,15 грн. та по накладній № 8 від 06.02.2014 за період квітень 2014 року - жовтень 2016 року в розмірі 46 829,46 грн. (враховуючи, що на час здійснення позивачем розрахунку дані про індекс інфляції за листопад-грудень 2016 року не був розрахований Державною службою статистики України).

Крім того, перевіркою заявленого до стягнення позивачем розрахунку 3% річних в розмірі 4 306,00 грн. за період з 14.03.2014 по 15.12.2016 за прострочення оплати поставленого товару по накладній № 1 від 13.01.2014 та 4203,00 грн. за період з 07.04.2014 по 15.12.2016 за прострочення оплати поставленого товару по накладній № 8 від 06.02.2014 колегією суддів встановлено його вірність та документальну обґрунтованість, у звязку з чим, позовні вимоги в цій частині правомірно задоволені судом першої інстанції.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем по даній справі всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договорів поставки товару № 0637-СН від 09.12.2013 щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у звязку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Кременчуцький сталеливарний завод не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області від 14.03.2017 року по справі №917/88/17 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Кременчуцький сталеливарний завод залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 14.03.2017 року по справі №917/88/17 залишити без змін.

Головуючий суддя Тарасова І. В.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Пуль О.А.