Постанова № 66626715, 16.05.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2017 р. Справа № 922/29/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя

ОСОБА_1 , суддя Шевель О. В.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.

за участю представників:

позивача не зявився,

відповідача - не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №854 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 20.02.2017 у справі № 922/29/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м.Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт.Покотилівка,

про стягнення 71735,97 грн,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.02.2017 (суддя Погрелова О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Постман" на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00006875 від 13.03.2013 у розмірі 10869,31 грн, пеню в розмірі 541,98 грн, 3% річних в розмірі 525,25 грн, інфляційні втрати в розмірі 4551,12 грн та судові витрати в сумі 316,71 грн. В решті позову відмовлено.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні збитків в розмірі 53546,68 грн та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача збитки у розмірі 53546,68 грн. В іншій частині рішення залишити без змін.

Скарга обґрунтована тим, що апелянт при укладенні договору сподівався на відшкодування всіх збитків, заподіяних невиконанням або не належним виконанням відповідачем своїх зобовязань, апелянт сподівався отримати доходи впродовж дії договору у вигляді процентів і комісій, які входять до складу щомісячного лізингового платежу.

Як зазначає апелянт, підтвердженням того, що позивач мав отримати такий дохід (вигоду) в разі належного виконання відповідачем умов договору є графік покриття та виплати лізингових платежів (план відшкодування), який є невідємним додатком до договору, відповідно до якого останній лізинговий платіж (за умови належного виконання відповідачем своїх зобовязань за договором) мав би бути здійснений відповідачем у березні 2020 року. Однак, у звязку із невиконанням відповідачем своїх зобовязань за договором, а саме у звязку з несплатою лізингоодержувачем лізингових платежів, на вимогу апелянта договір було припинено 30.04.2015.

Тому, на думку позивача, його вимоги щодо стягнення з відповідача збитків є правомірними та підлягають задоволенню.

Представники сторін у судове засідання не зявились, про причини не зявлення суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи ухвалою суду від 18.04.2017.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

В січні 2017 року ТОВ "Порше Лізінг Україна" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ «Постман» заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00006875 від 13.03.2013 у розмірі 10869,31 грн, збитків у розмірі 53546,68 грн, пені у розмірі 1750,83 грн, штрафу у розмірі 492,78 грн, 3% річних у розмірі 525,25 грн, інфляційних втрат у розмірі 4551,12 грн.

Позов обґрунтований тим, що 13.03.2013 між ТОВ "Порше лізинг Україна", лізингодавцем, та ТОВ "Постман", лізингоодержувачем, укладено договір про фінансовий лізинг №00006875, відповідно до умов якого, об'єктом лізингу є транспортний засіб типу: VW Caddy GP Kasten 1.2 I TSI; рік виробництва 2012; Шасі № WV1ZZZ2KZDX092398; двигун № НОМЕР_1. Вартість об'єкту лізингу- еквівалент 19264,00 дол. США; авансований платіж - еквівалент 5779,20 дол. США; обсяг фінансування еквівалент 13484,80 дол. США; залишкова вартість - еквівалент 2889,60 дол. США; кількість лізингових платежів - 60; строк лізингу (місяців) - 60; лізинговий платіж - еквівалент - 324,82 дол. США; адміністративний платіж - еквівалент - 288,96 дол. США.

Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до пунктів 6.3. та 2) відповідно до пункту 6.4.2. (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (надалі умови).

На виконання умов вищезазначеного договору, позивач передав відповідачу предмет лізингу, що підтверджується підписаним представниками сторін актом прийому-передачі від 13.03.2013, копія якого додана до матеріалів справи (а.с. 34).

Відповідно до п.4.1. умов Порше Лізинг Україна зберігає за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкту лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей контракт/відмовитися від контракту та вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено в цьому контракті).

Відповідно до п. 6.1. умов для експлуатації обєкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь Порше Лізинг Україна лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), що являє собою невідємну частину цього контракту, та інших положень контракту.

Відповідно до п. 8.3.2. умов, якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, Порше Лізинг Україна має право розірвати контракт/відмовитись від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до п.12.6.1. умов Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитись від контракту, та, також серед іншого, право на повернення обєкта лізингу у випадку, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Відповідно до п.12.7. умов день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту, визначається Порше Лізинг Україна у відповідному повідомленні/вимозі. Порше Лізинг Україна надсилає лізингоодержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, звязується з ним доступним телефонним звязком для повідомлення про розірвання/відмову від контракту. Таке повідомлення/вимога надсилається Порше Лізинг Україна на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням лізингоодержувача. У випадку неотримання лізингоодержувачем повідомлення/вимоги з будь-яких причин, лізингоодержувач вважається належним чином повідомленим на 10 (десятий) календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП «Укрпошта» про прийняття повідомлення для відправки.

Відповідно до п.12.13. умов у випадках передбачених п.12.6. та 12.12., контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Відповідно до п.12.9. умов у разі дострокового припинення строку лізингу/розірвання контракту з боку Порше Лізинг Україна, лізингоодержувач зобов'язався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю обєкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг Україна в результаті продажу обєкту лізингу, або, якщо обєкт лізингу залишився у власності Порше Лізинг Україна, ринковою вартістю обєкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобовязання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

12.01.2015 між сторонами укладено додаткову угоду №1/1 до договору про фінансовий лізинг № 00006875 від 13.03.2013, якою сторони домовились змінити строк дії лізингу, а саме продовжили його до 84 місяців, погодили лізинговий платіж- еквівалент 258,28 дол.США, також складено та підписано сторонами новий графік погашення кредиту, відповідно до якого лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунка Порше Лізинг Україна в гривнях (за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США) банківським переказом на банківський рахунок Порше Лізинг Україна.

Як зазначає позивач, з січня 2014 року відповідач почав порушувати свої зобов'язання за договором, у звязку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за частково несплаченими лізинговими платежами у розмірі 10869,31 грн щодо сплати процентів та комісій за період лютий квітень 2015 року.

16.04.2015 відповідачу було направлено вимогу (повідомлення) про сплату заборгованості, повернення обєкта лізингу та про відмову від договору № 00006875 від 13.03.2013, яку було отримано відповідачем, про що свідчить печатка та підпис представника ТОВ "Постман" на зазначеній вимозі.

22.04.2015 позивач прийняв обєкт лізингу від відповідача, що підтверджується актом прийому-передачі, копія якого додана до матеріалів справи.

Як зазначає позивач, станом на час розгляду справи, відповідач заборгованість за лізинговими платежами щодо сплати процентів та комісій (що вбачається з рахунків-фактур за період з лютого 2015 року по квітень 2015 року, наданих позивачем до матеріалів справи) у розмірі 10869,31 грн не сплатив, що й стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

20.02.2017 Господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.2 Закону України Про фінансовий лізинг відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

Відповідно до ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст.6 Закону України Про фінансовий лізинг договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ст.16 Закону України Про фінансовий лізинг сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Як вже зазначалось, на виконання умов договору про фінансовий лізинг, позивач передав відповідачу предмет лізингу, однак, у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань щодо сплати щомісячних лізингових платежів, а саме щодо сплати процентів та комісій утворилась заборгованість у розмірі 10869,31 грн за період з лютого 2015 року по квітень 2015 року, яка станом на час розгляду справи не погашена. Відповідачем доказів сплати зазначеної суми заборгованості до матеріалів справи не надано.

Зазначені обставини справи з урахуванням приписів чинного законодавства дають суду правові підстави дійти висновку про те, що відповідачем неналежно виконані зобовязання лізингоодержувача по зазначеному вище договору, в звязку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача суми боргу щодо сплати процентів та комісій у розмірі 10869,31 грн за лізинговими платежами за період з лютого 2015 року по квітень 2015 року є обґрунтованою та правомірно задоволена судом першої інстанції.

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені ст.611 ЦК України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст.3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 8.2.1. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 1750,83 грн за період з 16.02.2015 по 24.11.2016.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що правомірною є пеня у розмірі 541,98 грн, в звязку з чим місцевим господарським судом правомірно задоволено пеню у розмірі 541,98 грн та відмовлено в частині стягнення 1208,85 грн пені, як необґрунтованих.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Відповідно до п.3.1. постанови Вищого господарського суду України №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача 3% річних в сумі 525,25 грн та інфляційні втрати в сумі 4551,12 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат за період з лютого 2015 по листопад 2016 в сумі 4551,12 грн та 3% річних за період з 16.02.2015 по 24.11.2016 в сумі 525,25 грн є обґрунтованим та правомірно задоволені судом першої інстанції.

Щодо вимоги позивача про стягнення штрафу у розмірі 492,78 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.8.2.2. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Порше Лізинг Україна (п.п.8.3.1. цього контракту): еквівалент 15 євро за першу вимогу, еквівалент 20 євро за другу вимогу, еквівалент 25 євро за 3 вимогу.

Відповідно до п.20.5. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу якщо інше прямо не передбачено контрактом, всі повідомлення сторони відправляють за адресою, вказаною у контракті у письмовій формі особисто, кур'єром або поштою. При цьому факт відправлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), квитанції про оплату відправлення або опису вкладеного з відповідною відміткою УДППЗ "Укрпошта" або кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення поштою або кур'єром). Факт отримання адресатом повідомлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), наявності повідомлення про вручення адресату поштового відправлення/відмови адресата від прийняття з відповідною відміткою УДППЗ "Укрпошта", кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення кур'єром або поштою).

Відповідно до ч.2 ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, як свідчать матеріали справи, позивачем не надано належних та допустимих доказів надсилання вимог на адресу відповідача, як це передбачено п.20.5. умов, в зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафу в сумі 492,78 грн та про відмову в задоволенні цієї вимоги позивача.

Щодо позовних вимог в частині стягнення збитків, а саме: 3600,00 грн за договором зберігання від 01.09.2014; 6000,00 грн вартості юридичних послуг; 43946,68 грн у вигляді різниці між лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до графіку виплат та ринковою вартістю об`єкту лізингу (упущена вигода), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Умовами до п.12.9. умов передбачено у разі дострокового припинення строку лізингу/розірвання контракту з боку Порше Лізинг Україна, лізингоодержувач зобов'язався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю обєкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг Україна результаті продажу обєкту лізингу, або, якщо обєкт лізингу залишився у власності Порше Лізинг Україна, ринковою вартістю обєкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобовязання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

Відповідно до ч.1, 2 ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, втрачена вигода, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками.

За загальним правилом, витрати на юридичні послуги, послуги зберігання та компенсація витрат взагалі не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг у розмірі 6000,00 грн з надання юридично-консультативних послуг з приводу врегулювання спірних правовідносин сторін; 3600,00 грн збитків згідно договору зберігання, не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеної в оглядовому листі від 14.01.2014р. № 01-06/20/2014 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Упущена вигода - це доход або прибуток, який міг би одержати суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності в разі здійснення зовнішньоекономічної операції і який він не одержав внаслідок дії обставин, що не залежать від нього, якщо розмір його передбачуваного доходу або прибутку можна обґрунтувати.

Отже, за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення шкоди у вигляді неодержаного прибутку, обґрунтувати її розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

Враховуючи норми чинного законодавства на кредитора покладений обов'язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов'язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином.

Крім того, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню. Тобто, підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком не отримання позивачем доходу, на який він розраховував.

Однак, позивачем належних та допустимих доказів в підтвердження наявності вини у відповідача та доказів понесення позивачем таких збитків (упущена вигода) в розмірі 43946,68 грн внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, до матеріалів справи не надано. В звязку з чим, позовні вимоги в частині стягнення збитків на юридичні послуги в сумі 6000,00 грн, 3600,00 грн збитків згідно договору зберігання та 43646,68 грн збитків у вигляді різниці між лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до графіку виплат та ринковою вартістю об`єкту лізингу правомірно не задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобовязує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення Господарського суду Харківської області від 20.02.2017 у справі № 922/29/17 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 20.02.2017 у справі № 922/29/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 22.05.2017

Головуючий суддя Білоусова Я.О.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Шевель О. В.