Рішення № 66625983, 15.05.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2017 р.Справа № 922/1044/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маккон", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арілл", м. Харків про стягнення 89557,35 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "Арілл" (далі - відповідач) звернулось ТОВ "Маккон" (далі - позивач). У позові останній просить суд стягнути з відповідача на свою користь 89557,35 грн., з яких: 75862,80 грн. основний борг, 7518,90 грн. неустойка, 4272,71 грн. втрати від інфляції, 902,94 грн. 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №103, укладеного між сторонами 03.12.2015. Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду від 30.03.2017 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 25.04.2017 о 10:30.

Ухвалою господарського суду від 25.04.2017 розгляд справи було відкладено на 15.05.2017 о 10:00 год.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК України та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції. Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. На думку суду, обставини справи свідчать про наявність у ній матеріалів достатніх для розгляду справи по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 15.05.2017 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджено доданими до матеріалів справи доказами, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маккон" ("Постачальник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арілл" ("Покупець") був укладений договір поставки № 103 від 03.12.2015.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до пункту 1.1. договору поставки № 103 від 03.12.2015 постачальник протягом строку дії договору зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) покупцю товар (товари) на умовах згідно договору, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму на умовах згідно договору.

Згідно з п. 1.2. договору кількість товару, його асортимент (номенклатура за юртами, групами, видами, марками, типами) ціна на товар та вартість кожної партії вказуються позивачем у видаткових накладних на кожну окрему партію товару.

Передача постачальником товару та приймання товару покупцем оформлюються видатковими накладними, які підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються печатками сторін (п. 3.1. Договору).

Отже, підписані сторонами договору видаткові накладні підтверджують факт поставки товару за вказаним договором і отримання даного товару зі сторони покупця (відповідача).

У відповідності до п. 6.1. договору поставки ціна товару, що входить у партію поставки, вказана у видатковій накладній на поставку партії товару, є остаточною. Зміна остаточно узгодженої сторонами ціни товару після його поставки покупцю не допускається. Ціни встановлюються у національній валюті України.

Оплата здійснюється у розмірі повної вартості партії поставки товару шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок постачальника, зазначений у реквізитах постачальника в цьому договорі або на інший банківський рахунок постачальника, про який покупець був повідомлений письмово (п. 6.4. договору).

Так, на виконання вищезазначеного договору позивач поставив на користь відповідача товар на загальну суму 756030,98 грн., що підтверджується видатковими накладними та рахунками на оплату, копії яких досліджені судом та долучені до матеріалів справи (а.с.22-141).

Покупець зобов'язаний сплатити вартість товару протягом 14 чотирнадцяти календарних днів з дати здійснення поставки (передачі товару покупцю) (п. 6.3. договору).

Втім, поставлений товар відповідачем оплачений частково у сумі 680168,18 грн. та з порушенням строків зазначених в договорі. Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок різниці між загальною вартістю поставленого позивачем товару та сумою сплаченою відповідачем, відповідно до умов договору, утворилася заборгованість покупця перед постачальником, яка становить 75862,80 грн.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару на суму 75862,80 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 902,94 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4272,71 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім вказаної суми 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 902,94 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4272,71 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку у формі штрафу в розмірі 7518,90 грн.

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Штрафними санкціями, відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст. 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Частиною 6 ст.231 Господарського Кодексу України зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платником і одержувачем грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано ч. 2 ст. 343 ГК України та спеціальним Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до яких за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів пеню в розмірі, зазначеному в договорі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки.

Укладаючи договір поставки сторони узгодили, що за затримку розрахунку за відвантажену продукцію, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 1% від ціни непереданої партії продукції, за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу, оскільки розрахунок заявленої суми штрафу проведений позивачем як розрахунок пені, а порядок нарахування штрафу, визначений у договорі, не відповідає вимогам ст. 549 ЦК України.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 509, 525, 526, 530, 625, 712 ЦК України; ст. ст. 173, 174, 179 ГК України; ст. ст. 1, 4, 12, 32, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арілл" (61001, м. Харків, вул. Руставелі, 11Б, р/р 26004052309440 в ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 351533, ІПН 381569420389) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маккон" (03057, м. Київ, вул. Ежена Потье, 12, п/р 26004172968 в АБ "Укргазбанк", МФО 320478, ІПН 385058926577, код ЄДРПОУ 38505899) - 75862,80 грн. основного боргу, 4272,71 грн. - втрат від інфляції, 902,94 грн. - 3 % річних, а також судовий збір в розмірі 1447,80 грн.

В частині стягнення штрафу у розмірі 7518,90 грн. - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення, відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 22.05.2017 р.

Суддя ОСОБА_2