Рішення № 66625771, 17.05.2017, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2017 року Справа № 915/267/17

м. Миколаїв

позивач: Дочірнє підприємство Торжок (54002, м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 108; адреса для листування: 01011, м. Київ, вул. Рибальська, 22, БЦ Башта 5, підїзд 13, поверх1), код 32143382

відповідач-1: Публічне акціонерне товариство Всеукраїнський акціонерний банк (04119, м.Київ, вул. Дегтярівська, буд.29 Т), код 19017842

відповідач-2: Товариство з обмеженою відповідальністю Первомайськ-кондитер (54020, м. Миколаїв, вул. Декабристів, 41, корпус14), код 33003658

про: визнання недійсним пп.7.6.1 та пп.7.6.2 пункту 7.6 договору №4515 від 08.09.2008

суддя Фролов В. Д.

ПРИСУТНІ:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність № б/н від 24.04.2017

від відповідача-1 - представник не зявився

від відповідача-2 - ОСОБА_2, довіреність № 15 від 19.04.2017

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторіна, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство Торжок (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський акціонерний банк (надалі відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Первомайськ-кондитер (надалі відповідач-2) з вимогами про: визнати недійсним з моменту вчинення підпункти 7.6.1 та 7.6.2 пункту 7.6 договору іпотеки №4515 від 08.09.2008, укладеного між Дочірнім підприємством Торжок ТОВ КИТ-Кєпітал, правонаступником якого є Дочірнє підприємство Торжок та Відкритим Акціонерним товариством Всеукраїнський акціонерний банк, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Всеукраїнський акціонерний банк.

17 травня 2017 року від представника позивача до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій просить суд: визнати недійсним з моменту вчинення підпункти 7.6.1 та 7.6.2 пункту 7.6 договору іпотеки №4516 від 08.09.2008, укладеного між Дочірнім підприємством Торжок ТОВ КИТ-Кєпітал, правонаступником якого є Дочірнє підприємство Торжок та Відкритим Акціонерним товариством Всеукраїнський акціонерний банк, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Всеукраїнський акціонерний банк.

Враховуючи, що позивач скористався своїм правом, передбаченим ст. 22 ГПК України, до прийняття рішенні, справа розглядається з урахуванням вказаної заяви.

Представник позивача в судовому засіданні підтримував позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві з урахуванням додаткових пояснень.

Представник відповідача-2 заперечував проти задоволення позовних вимог посилаюсь на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки договір пункти якого оскаржуються позивачем був підписаний 08.09.2008, а отже позивач, як сторона договору, ознайовимся з його змістом з моменту складання та підписання цього правочину уповноваженою на те особою позивача.

Відповідач-1 належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не зявився.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій щодо повідомлення сторін про розгляд справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважного представника відповідача-1.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

19 травня 2006 року між відповідачем-1 та позивачем було укладено кредитний договір №19/К-К, умовами якого передбачено, що відповідач-1 надає позивачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, надалі за текстом кредит в сумі 4000000,00 доларів США, на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього. Даний договір набирає чинності з дати його укладання та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобовязань.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У відповідності до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

На забезпечення належного виконання кредитних зобовязань за кредитним договором 08 вересня 2008 року між відповідачам-1 та позивачем було укладено договір іпотеки відповідно до якого позивач (іпотекодавець) з метою забезпечення виконання основного зобовязання, що випливає з кредитного договору, цим передає в іпотеку, і відповідач-1 (іпотекодержатель) приймає в іпотеку Предмет іпотеки.

Предметом іпотеки за цим договором являє собою: нежитлову будівлю торгівельного центру, яка знаходиться у м. Миколаєві, розташована по вул. Мала Морська будинок 108/5, та в цілому складається з нежитлової будівлі торгівельного центру залізобетонного за Літ.А-6 загальною площею 21029,1 кв.м.

Відповідно до п.7.6 Договору, сторони Договору домовились про те, що Іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно, згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя в позасудовому порядку, на підставі цього Договору, шляхом:)

7.6.1.Шляхом переходу до Іпотекодержателя прав власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до наведених нижче умов.

У випадку набуття Іпотекодержателем права звернення стягнення на Предмет іпотеки Іпотекодавець цим Договором іпотеки підтверджує свою згоду на передачу у власність Іпотекодержателю Предмета іпотеки.

Іпотекодержатель придбає Предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого придбання, на підставі оцінки Предмета іпотеки суб 'єктом оціночної діяльності без урахування ПДВ. Сплата ПДВ здійснюється згідно законодавства України, що буде діяти на момент переходу права власності на предмет іпотеки до Іпотекодержателя. Право вибору суб'єкта оціночної діяльності сторони за взаємною згодою надають іпотеко держателю. Проведення оцінки предмета іпотеки здійснюється за рахунок коштів Іпотекодавця.

У випадку перевищення вартості Предмета іпотеки над сумою заборгованості Позичальника по кредитному договору, зафіксованою на дату переходу до Іпотекодержателя права власності на Предмет іпотеки, Іпотекодержатель повертає суму перевищення вартості Іпотекодавцю, згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Підписанням цього Договору Іпотекодавець засвідчує, що він дає Іпотекодержателю згоду на прийняття Іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на Предмет іпотеки до Іпотекодержателя (придбання іпотеки у власність) у випадку виникнення у Іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього і Договору та вимог чинного законодавства України.

Іпотекодавець підписанням цього Договору також засвідчує, що наявність буд-яких інших документів, крім цього Договору та письмового рішення Іпотекодердателя про придбання Предмета іпотеки у власність, для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки не вимагається.

Цей договір та письмове рішення Іпотекодержателя про придбання Предмета іпотеки у власність мають силу правовстановлюючих документів та засвідчують перехід права власності на Предмет іпотеки від Іпотекодавця до Іпотекодержателя та надають право Іпотекодержателю подати заяву про реєстрацію права власності на предмет іпотеки. Право власності на предмет іпотеки переходить до Іпотекодержателя з дати прийняття ніш письмового рішення про придбання Предмета іпотеки у власність.

7.6.2.Шляхом продажу Іпотекодержателем Предмета іпотеки відповідно до наведених нижче умов.

У випадку набуття Іпотекодержателем права звернення стягнення на Предмет іпотеки Іпотекодавець уповноважує Іпотекодержателя від свого імені продати Предмет іпотеки будь- якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених в Законі України «Про іпотеку». Сплата податків при такому продажу регулюється діючим законодавством України при оподаткування.

Ціна продажу Предмета іпотеки встановлюється за згодою між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем. У випадку відсутності згоди сторін відносно ціни продажу, дана ціна встановлюється на підставі оцінки Предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Право вибору суб'єкта оціночної діяльності сторони за взаємною згодою надають Іпотекодержателю. Проведення оцінки предмета іпотеки здійснюється за рахунок коштів Іпотекодавця.

Після задоволення всіх вимог Іпотекодержателя по Кредитному договору, залишок коштів повертається Іпотекодателю, згідно ст.38 Закону України «Про іпотеку»

Іпотекодавець підписанням цього Договору, засвідчує, що наявності будь-яких інших документів, крім цього Договору та договору купівлі-продажу Предмета іпотеки, укладеного Іпотекодержателем з покупцем предмета іпотеки, для реєстрації права власності покупця на предмет іпотеки не вимагається.

Цей Договір та договір купівлі-продажу Предмета іпотеки, укладений Іпотекодержателем з покупцем (покупцями), мають силу правовстановлюючих документів та засвідчують перехід права власності на Предмет іпотеки до покупця по договору купівлі-продажу, укладеному з Іпотекодержателем.

Стаття 548 ЦК України встановлює загальні умови забезпечення виконання зобов'язання.

Так, частиною 1 вказаної статті встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно статті 575 ЦК України іпотека є окремим видом застав. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" та статті 572 ЦК України, іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобовязання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобовязань, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у звязку із предявленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

У частині 2 статті 590 ЦК України зазначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобовязання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 3 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки, іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

В силу положень статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частиною 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

13 грудня 2016 року було укладено договір про відступлення права вимоги №071/11-16К відповідно до якого право вимоги за кредитним договором №19/К-К від 19.05.2006 з урахуванням всіх змін та доповнень відступлено ПАТ ВіЕйБі Банк на користь ТОВ ФК Фінмарк, а ТОВ ФК Фінмарк було відступлено право вимоги на користь ТОВ Первомайськ-кондитер.

Даний договір був у встановленому законом порядку підписаний його сторонами, скріплений їх печатками, посвідчений приватним нотаріусом.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що даний договір був вчинений у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передалося новому кредиторові (тобто договір іпотеки), що свідчить про відповідність форми зазначеного договору вимогам законодавства.

16 грудня 2016 року відповідач-2 направив на адресу позивача повідомлення про відступлення права вимоги відповідно до якого ТОВ Первомайськ-кондитер повідомив ДП Торжок, зокрема, що згідно Договору про відступлення права вимоги від 13.12.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського МНО ОСОБА_3 та зареєстрованого у реєстрі за № 1563 за договором іпотеки від 08.09.2008, посвідченим приватним нотаріусом ММНО ОСОБА_4 та зареєстрованим за №4516, право Первісного іпотеко держателя за іпотечним договором від 08.09.2008 року укладеним між ПАТ ВіЕйБі Банк та ДП Торжок, відступлено ПАТ ВіЕйБі Банк на користь ТОВ ФК Фінмарк, а ТОВ ФК Фінмарк право Первісного іпотеко держателя відступлено ТОВ Первомайськ-кондитер, згідно договору про відступлення права вимоги від 13.12.2016, посвідчено приватним нотаріусом Київського МНО ОСОБА_3 та зареєстрованого у реєстрі за № 1596.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилалося на те, що даний правочин суперечить статтям 203, 215 ЦК України та статті 37, 38 Закону України "Про іпотеку".

Положеннями частини 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-5 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Однак ст. 24 ЗУ Про іпотеку прямо передбачено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не

встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням.

Слід також зазначити, що іпотекодержатель у встановленому спірним договором та частиною 2 статті 24 Закону України "Про іпотеку" письмово у п'ятиденний строк повідомив боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням (а.с. 30-32).

Приписами статті 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

За змістом статті 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Враховуючи вищезазначені нормативні приписи, а також беручи до уваги те, що ні законодавчими актами України, ні договором іпотеки від 3 лютого 2012 року не передбачено обовязкового отримання згоди іпотекодавця на укладення спірного договору відступлення прав за цим іпотечним договором, посилання Товариства на обовязковість отримання такої згоди визнаються судом необґрунтованими.

Щодо строку позовної давності, слід зазначити наступне:

Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Пунктом 2.8 постанови пленуму Вищого Господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що загальна позовна давність застосовується щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій статті 261 ЦК України.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

До спірних правовідносин застосовується загальний строк позовної давності три роки.

Оспорюваний позивачем договір датований 08.09.2008 року. Позовна заява подана до суду 29.03.2017, тобто зі значним пропуском позовної давності. Клопотань про його відновлення, у звязку з наявністю поважних причин пропуску, позивачем не заявлялось.

За таких обставин, твердження представника позивача про те, що позивач довідався про відповідача-2, як про нову сторону за договором іпотеки, тільки після отримання повідомлення про відступлення права вимоги не підтверджено належним чином та відхиляється судом як безпідставне.

Таким чином, суд вважає, що позивач, як сторона договору, мав бути обізнаний щодо змісту самого договору, оскільки був знайомий зі змістом спірного договору з моменту його складання та підписання цього правочину уповноваженою на те особою позивача.

У відповідності до ч.1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Вимогами ч.1 ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, у задоволенні позову слід відмовити.

Статтею 49 ГПК України передбачено покладання судових витрат, зокрема витрат на оплату судового збору, в разі відмови в позові на позивача.

В судовому засіданні 17.05.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 19 травня 2017 року.

Суддя В.Д. Фролов