Постанова № 66624907, 16.05.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2017 року Справа № 910/14398/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовк І.В. (головуючий, доповідач),

Грек Б.М.,

Могил С.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Карі Україна" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 року у справі № 910/14398/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Карі Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Автокат", третя особа: фізична особа-підприємець ОСОБА_4, про стягнення збитків,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення збитків у сумі 420 807 грн., заподіяних внаслідок втрати та пошкодження вантажу під час перевезення на підставі договору на надання транспортно-експедиційних послуг від 03.06.2014 року № 030614-АК.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.10.2016 року (суддя Спичак О.М.) позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача збитки в сумі 420 807 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 року (судді: Чорна Л.В., Яковлєв Л.М., Отрюх Б.В.) зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що постанова суду апеляційної інстанції у справі є законною та просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу від третьої особи до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 03.06.2014 року між ТОВ "Карі Україна" (замовник) та ТОВ "Автокат" (експедитор) було укладено договір №030614-АК на надання транспортно-експедиційних послуг, за умовами якого експедитор зобов'язується організовувати за заявками (додаток №1) доставку автомобільним транспортом ввірених йому замовником вантажів у пункти призначення та видачу вантажів уповноваженій на отримання вантажу особі (вантажоодержувачу), а замовник зобов'язується сплатити за здійснене перевезення встановлену провізну плату.

У п. 1.2 договору зазначено, що у випадку ненадання заявником в заявці будь-якої інформації, що визначена договором, чи іншої інформації, що є істотною для експедитора, останній зобов'язаний зробити запит щодо такої у замовника. Заявки можуть направлятись експедитору листом, по факсу чи в електронному вигляді.

Відповідно до п. 1.6 договору підставою для передачі вантажу до перевезення є довіреність (оригінал) від експедитора і документ, що посвідчує особу, на ім'я якої видано довіреність - паспорт.

За п. 2.8 договору замовник зобов'язаний правильно оформляти товарно-транспортні документи згідно з вимогами законодавства, а також інші документи, необхідні для здійснення процесу перевезення, вказувати точну назву і адресу вантажоотримувача та місця розвантаження.

До обов'язків експедитора згідно з п. 3.1. договору відноситься забезпечення перевезення вантажів у відповідності з чинним Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України у строки доставки вантажів, обумовлені у п. 1.5 договору, а також за маршрутами та в обсягах, вказаних у заявці замовника.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що експедитор зобов'язаний після отримання від замовника заявки в невідкладно електронною поштою або факсом підтвердити свою готовність до виконання заявки, або узгодити зміни до заявки, після чого передати замовнику підписану уповноваженою особою заявку, заповнивши зі свого боку необхідні поля, в тому числі номер автотранспортного засобу і прізвище, ім'я та по-батькові водія-експедитора. Експедитор несе ризик наслідків, пов'язаних із затримкою зі свого боку щодо узгодження заявки замовника.

У випадку неможливості виконання заявки замовника в обумовлені строки невідкладно інформувати про це замовника. В останньому випадку строки узгоджуються додатково сторонами. У випадку відсутності інформації від експедитора заявка вважається прийнятою.

Згідно з п. 3.5 договору експедитор зобов'язаний забезпечити заповнення та підписання зі свого боку всіх товаросупровідних, транспортних, перевізних та інших документів, пов'язаних із перевезенням вантажу.

Експедитор зобов'язаний надати замовнику комплект ТТН після перевезення з усіма необхідними відмітками відправника, експедитора та отримувача вантажу.

Відповідно до п. 3.7 договору експедитор зобов'язаний інформувати водіїв про умови договору та додаткові інструкції, отримані від замовника, яким водії повинні слідувати з метою належного виконання зобов'язань за договором; інформувати замовника про вимушені затримки на шляху прямування автотранспортних засобів, аваріях та інших непередбачуваних обставинах, що перешкоджають своєчасній доставці вантажу, а також у випадку виникнення події, в результаті якої вантажу завдано збитки, негайно при отриманні такої інформації.

Експедитор зобов'язаний здійснювати контроль за завантаженням та розвантаженням вантажу в кожний транспортний засіб, в тому числі, тягач, причіп (напівпричіп). У разі виявлення в процесі завантаження чи розвантаження будь-яких порушень, в тому числі, виявлених в порядку приймання вантажу згідно п. 3.8 договору, експедитор зобов'язаний зробити відповідні записи в товарно-транспортній накладній.

За фактом виявлення порушень, експедитор зобов'язаний у негайному порядку інформувати про це замовника по телефону, а також протягом одного робочого дня направити на адресу замовника докладний офіційний лист за даними фактами, підписаний уповноваженою особою експедитора та скріплений його печаткою: електронною поштою (у вигляді сканованого листа) чи по факсу з обов'язковим підтвердженням про отримання. Якщо у експедитора відсутня можливість направити офіційний лист у наведений строк, останній зобов'язаний протягом одного робочого дня повідомити замовнику дані факти простим повідомленням електронною поштою чи по факсу, а офіційний лист направити не пізніше трьох робочих днів вказаним вище способом. У разі відсутності відповідних відміток у товарно-транспортній накладній, а також вказаного листа, відповідальність за відповідні порушення несе експедитор, якщо останнім не буде надано доказів вини замовника (п. 3.9 договору)

За п. 3.13 спірного договору експедитор приймає на себе відповідальність за збереження вантажу під час перевезення.

У п. 3.14 договору визначено, що експедитор зобов'язаний дотримуватись наступних вимог до перевезення вантажу: не залишати вантаж без нагляду під час перевезення; використовувати під час відпочинку тільки цілодобово охоронювані стоянки; на стоянці ставити контейнер таким чином щоб зробити можливим доступ до його дверей; не залишати під час відпочинку в кабіні документи на автомобіль чи вантаж, який перевозиться; перевіряти схоронність пломби на контейнері у випадку відлучення від автомобіля на відстань, за якої візуальний контроль є неможливим та (або) на тривалий час.

За змістом п. 6.1 договору ризик випадкової загибелі, втрати чи пошкодження вантажу несе експедитор з моменту передачі вантажу вантажовідправником експедитору до моменту передачі вантажу експедитором замовнику чи наведеному останнім вантажоодержувачу.

Моментом передачі вантажу вантажовідправником експедитору і експедитором замовнику або вказаному ним вантажоодержувачу вважається момент підписання відповідного акта приймання-передачі вантажу або іншого товарного чи товаросупровідного документа.

Згідно з п. 6.2 договору у випадку втрати або випадкової загибелі вантажу, експедитор зобов'язаний відшкодувати вартість втраченого вантажу з розрахунку його вартості у рахунку продавця.

У випадку пошкодження вантажу експедитор зобов'язаний відшкодувати вартість відновлення вантажу до первинного стану. При цьому вартість відновлення вантажу визначає сертифікований (авторизований) виробником сервісний центр. Витрати з оплати послуг сервісного центру несе експедитор (п. 6.3 договору).

Експедитор несе відповідальність за несхоронність одиниць вантажу, повне чи часткове пошкодження вантажу, а також за порушення його товарного виду незалежно від вини експедитора, якщо інше не передбачено договором, після прийняття його до перевезення чи видачі уповноваженому представнику вантажоодержувача.

Під несхоронністю вантажу розуміється його повна втрата чи нестача внаслідок розбійного нападу, крадіжки, угону тягача та/або причепу або інших подібних злочинів. Експедитор несене відповідальність за несхоронність вантажу у розмірі його вартості, вказаній у рахунку продавця, у випадку повної чи часткової втрати вантажу. Експедитор несене відповідальність за несхоронність вантажу у розмірі мінімальної роздрібної вартості втраченого товару, встановленої в магазинах м. Дніпропетровська на день виникнення події, в результаті якої вантажу завдано шкоди.

Під порушенням товарного вигляду в цілях договору розуміється порушення упаковки відповідного товару. Експедитор несе відповідальність за порушення товарного вигляду в наступних розмірах:

- м'ята упаковка - 10% від вартості відповідного товару, визначеної у відповідності до мінімальної роздрібної вартості товару в м. Дніпропетровськ;

- мокра і (або) рвана упаковка - 20% від вартості відповідного товару, визначеної у відповідності до мінімальної роздрібної вартості товару в м. Дніпропетровськ.

Справність автотранспортних засобів, тари, пломб чи наявність інших непрямих ознак, що свідчать про схоронність вантажу (його пакування), не є підставою для звільнення експедитора від відповідальності (п.п. 7.2 - 7.4 договору).

Відповідно до заявки від 03.03.2016 року №К.3.3.2016, підписаної з боку відповідача та скріпленої печаткою ТОВ "Автокат", останній зобов'язався перевезти вантаж позивача (взуття в коробах) по маршруту: Олександрія - Кіровоград - Кременчук - Мартусівка. Водієм перевізника вказано ОСОБА_5, марка авто МАN, державний номер тягача НОМЕР_1.

У товарно-транспортній накладній від 03.03.2016 року №10004573 зазначено про прийняття до перевезення 74 короби вантажу (взуття, зимові аксесуари) та вказано про те, що до вантажу додано накладну від 03.03.2016 року №UATT00112633 на внутрішнє переміщення, передачу товарів, тари.

З акту від 04.03.2016 року №UATT00112633 вбачається, що під час розвантаження товару було встановлено нестачу двадцяти восьми коробів взуття та визначено їх індивідуальні штрих-коди, а також пошкодження чотирьох коробів, які були мокрими та розірваними. Крім того, вказано про відсутність тросу кріплення. Вказаний акт підписано представниками вантажоодержувача та водія транспортного засобу, який здійснював перевезення.

У товарно-транспортній накладній від 03.03.2016 року №10004573 на її зворотному боці зроблено відмітку про втрату частини вантажу, відсутність пломбувального тросу і складання відповідного акту.

У матеріалах справи містяться копії рахунку на оплату №252 від 04.03.2016 року та акту надання послуг від 04.03.2016 року, підписані з боку відповідача та скріплені його печаткою.

ТОВ "Карі Україна" звернулось до ТОВ "Автокат" із претензією від 15.03.2016 року №01-15/03-16 про відшкодування вартості нестачі товару на суму 420 807 грн., однак відповідачем вимоги претензії виконані не були.

Предметом даного судового розгляду є вимоги замовника про стягнення з експедитора збитків, заподіяних внаслідок втрати та пошкодження вантажу під час його перевезення на підставі договору.

Висновок суду першої інстанції про задоволення позову обгрунтовано доведеністю підстав та умов для покладення на експедитора відповідальності у вигляді відшкодування збитків у зв'язку з втратою та пошкодженням частини вантажу під час транспортування.

Апеляційний господарський суд, відмовляючи в позові виходив з недоведеності підстав та умов покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків на підставі спірного договору на надання транспортно-експедиційних послуг.

Статтею 909 ЦК України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Виходячи зі змісту наведених норм перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги - переміщення продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання.

Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб'єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов'язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.

В той же час, згідно зі ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

За змістом ч. 1 ст. 306 ГК України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

У частині 4 цієї статті вказано, що допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Статтею 316 ГК України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб'єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб'єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено у Законі України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Крім того, з аналізу ч. 1 ст. 929 ЦК випливає, що за предметом договори транспортного експедирування поділяються на договори з виконання послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу, договори з організації виконання таких послуг, а також договори, у яких обов'язки експедитора мають одночасно виконавчий та організаційний характер.

При цьому можливим є укладення різних видів договору транспортного експедирування в залежності від обсягу зобов'язань експедитора. Зокрема, сторони можуть укласти договір про транспортно-експедиційне забезпечення доставки вантажу одержувачу, договір про транспортно-експедиційне забезпечення завезення (вивезення) вантажів на станції залізниць, у порти (на пристані) та аеропорти, а також договір про окремі транспортно-експедиційні операції та послуги.

Проте, судами попередніх інстанцій достеменно не встановлено правової природи спірного договору, норм матеріального права, які регулюють правовідносини сторін, їх прав та обов'язків, а звідси - умов та обсягу відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Так, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги керувався нормами, які регулюють відносини експедирування, однак не врахував, що позовні вимоги обгрунтовано нормами, які регулюють відносини у сфері перевезення, і таких вимог за заявленими підставами не розглянув, не оцінив та не навів мотивування щодо їх відхилення.

В свою чергу суд апеляційної інстанції відмовляючи в позові виходив із застосування норм, які регулюють відносини перевезення, однак також не навів вичерпного обгрунтування такому висновку в своїй постанові, який би базувався на всебічно та повно досліджених умовах договору та фактичних обставинах.

Таким чином, для визначення дійсної правової природи спірних правовідносин між сторонами судам належало врахувати не тільки назву та умови укладеного між ними договору щодо його предмету, прав і обов'язків сторін, але й фактичні обставини, які передували укладенню цього правочину, і дії сторін, вчинені на його виконання.

Зокрема, судами обох інстанцій не було досліджено та відображено в судових рішеннях оцінки обставинам організації та проведення позивачем електронних торгів, за результатами яких відповідачем акцептовано пропозицію позивача на перевезення вантажу.

В той же час, суд першої інстанції зробивши висновок про те, що спірне перевезення було здійснено саме відповідачем, виходив з акту виконаних робіт та рахунку на оплату послуг, що свідчать про прийняття до виконання відповідної заявки позивача, однак, не врахував інших обставин, які підлягали дослідженню та правовій оцінці, зокрема, умові договору, за якою підставою для передачі вантажу до перевезення є довіреність (оригінал) від експедитора і документ, що посвідчує особу, на ім'я якої видано довіреність - паспорт.

Натомість, апеляційний господарський суд відхиляючи вказані акт і рахунок як неналежні докази надання послуг за спірним договором у зв'язку з відсутністю в них посилання, які саме послуги надавалися, не дослідив їх повного змісту та не навів оцінки у сукупності з іншими доказами і обставинами справи.

Крім того, залучивши до участі у справі в якості третьої особи ФОП ОСОБА_4, суди не вжили усіх необхідних процесуальних засобів щодо з'ясування ролі цієї особи у відносинах, що мали місце між сторонами спору, та водієм транспортного засобу, який здійснював перевезення вантажу.

До того ж, за наявності заперечення відповідача про відсутність у нього на балансі на час спірного перевезення жодних транспортних засобів, суди не вжили заходів з установлення особи, якій належить автомобіль, що здійснював зазначене перевезення.

Між тим, відповідно до ч. 5 ст. 38 ГПК України господарський суд може уповноважити на одержання доказів заінтересовану сторону.

У п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що уповноваження господарським судом заінтересованої сторони на одержання необхідних доказів (частина п'ята статті 38 ГПК) полягає у видачі їй належним чином завіреної копії ухвали суду про витребування певних доказів із зазначенням у ній про зобов'язання особи, у якої знаходяться такі докази, надати їх заінтересованій стороні для наступного подання їх до суду.

Разом з тим, судами не було належно з'ясовано питання статусу відповідача за спірним договором, і зокрема, не було залучено до матеріалів справи статут відповідача та не дано йому правової оцінки в частині зазначеного питання, оскільки перевізником може бути суб'єкт господарювання, метою господарської діяльності якої є переміщення вантажу (пасажирів та багажу) за наявності відповідної ліцензії.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

У відповідності до ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Разом з тим, відповідно до ст. 934 ЦК України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 статті 224 ГК України передбачено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Отже, виходячи з наведених норм законодавства, для відшкодування шкоди, заподіяної при перевезенні вантажу, суду необхідно встановити на підставі поданих позивачем доказів, фактичну вартість втраченого вантажу або якого не вистачає, а у разі пошкодження - фактичний розмір суми, на яку зменшилася його вартість.

Проте, дійшовши висновку про задоволення позову про стягнення збитків у сумі 420 807 грн., виходячи з вартості товару, визначеної у накладній від 03.03.2016 року № UАТТ00112633 на внутрішнє переміщення, передачу товарів, тари, та з умов договору, що містяться в п.п. 6.2, 6.3, 7.2, 7.3, суд першої інстанції не навів у прийнятому рішенні розрахунків, з яких виходив при задоволені позову, та їх обгрунтування з огляду на наявність суперечливих умов договору щодо визначення розміру збитків.

Враховуючи наведене, протилежні правові висновки судів щодо предмета спору є передчасними, необґрунтованими і зробленими в порушення ст. 43 ГПК України без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, що позбавляє касаційну інстанцію можливості зробити висновки щодо правильності застосування норм матеріального права при вирішенні спору.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Карі Україна" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 року та рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2016 року скасувати, і справу № 910/14398/16 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді Б.Грек

С.Могил