Постанова № 66624866, 15.05.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2017 року Справа № 910/18888/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. -головуючого, Ковтонюк Л.В., Корнілової Ж.О.,розглянувши матеріали касаційноїскаргиПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Черкаситрансгаз"напостанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.17 та рішення господарського суду міста Києва від 14.11.16у справігосподарського суду міста Києва №910/18888/16за позовомДочірнього підприємства "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"простягнення коштів,за участі представників сторін:

від позивача - Шегера І.П.,

від відповідача - Пахомова О.А., Василенко А.О.,

У С Т А Н О В И В:

17.10.2016 дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулися до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення 196 446,78грн., із яких 59 762,52грн. пеня, 23 899,08грн. інфляційні втрати, 6 065,60грн. 3% річних, 62 448,92грн. пеня згідно зі ст.231 ГК України, 44 270,66грн. штраф у відповідності до ст.231 ГК України. В обгрунтування своїх вимог посилалися на те, що розрахунки за поставлений згідно договору купівлі-продажу природний газ здійснювались несвоєчасно, з порушенням строків, визначених умовами договору, що призвело до прострочення грошового зобов'язання, чим, вважали, порушено їхні права.

У свою чергу, публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" проти заявленого позову заперечували, обгрунтовуючи свою правову позицію тим, що згідно з умовами договору розрахунок здійснюється на підставі рахунку-фактури, що направляється продавцем, втім таких рахунків покупцю направлено не було, тому оплата за поставлений газ була здійсненна відповідачем в межах строку, що виключає можливість застосування штрафних санкцій до нього.

14.11.2016 рішенням господарського суду міста Києва (суддя Спичак О.М.) позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з ПАТ "Укртрансгаз" на користь ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" пеню в сумі 52 136,12грн., 3% річних в сумі 5 435,07грн., інфляційні втрати в сумі 23 899,08грн., та судові витрати.

07.02.2017 постановою Київського апеляційного господарського суду (судді Шапран В.В., Буравльов С.І., Андрієнко В.В.) рішення місцевого суду скасовано частково та викладено його резолютивну частину в наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" (01021, м.Київ, Кловський Узвіз, буд.9/1, ЄДРПОУ 30019801) на користь Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (03134, м.Київ, вул.Григоровича-Барського, буд.2, ЄДРПОУ 36265925) пеню в сумі 51861,66 грн., 3% річних в розмірі 5335,83 грн., інфляційні втрати в сумі 23899,08 грн. та судовий збір в розмірі 1216, 45 грн. В іншій частині позову - відмовити".

У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Черкаситрансгаз" просили постанову і рішення скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свої вимоги заявник мотивував тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме ст.ст.530, 610, 625, 692 ЦК України, а також норми процесуального права - ст.ст.4-2, 32-34, 43 ГПК України.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.09.2015 між Публічним акціонерним товариством "УКРТРАНСГАЗ" (покупець) та Дочірнім підприємством "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (продавець) був укладений договір №К/1509000094 купівлі-продажу стисненого природного газу за допомогою пластикових карток.

За умовами пункту 2.2. договору продавець зобов'язується передати у власність покупця товар на АГНКС (автомобільна газонаповнювальна компресорна станція продавця) з використанням пластикової картки, а покупець зобов'язується прийняти у власність товар та повністю оплатити його вартість (ціну) у порядку та на умовах, визначених договором.

Відповідно до п.4.1. договору його ціна (загальна вартість товару, що планується відпустити довіреним особам покупця) складає 7 992 000 грн., в тому числі, податок на додану вартість - 1 332 000 грн. Ціна (максимальна) за одиницю товару складає 19,98 грн. за 1 куб.м., з урахуванням податку на додану вартість - 3,33 грн. Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Згідно п.5.1 покупець здійснює попередню 100% оплату заявленої партії товару на підставі виставленого продавцем рахунку-фактури, в якому зазначається обсяг та загальна вартість заявленої партії товару, згідно заявки покупця.

Пунктом 6.1. договору сторони передбачили строк поставки товару - на вимогу представника покупця після пред'явлення пластикових карток в період дії.

За змістом п.п.5.2, 5.3 договору оплата товар здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на особовий рахунок покупця.

У пункті 5.7. договору сторони узгодили, що підставою для визначення та проведення остаточних фінансових взаєморозрахунків між покупцем та продавцем за фактично відпущений товар у звітному місяці є підготовлений продавцем акт приймання-передачі товару.

Як установлено судами попередніх інстанцій, що свідчать також матеріали справи, у межах строку дії договору № К/1509000094 від 03.09.2015 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 2 633 992,44 грн., про що сторонами складено акти приймання-передачі товару (стисненого природного газу) від 31.01.2016, від 29.02.2016, від 31.03.2016, від 30.04.2016, від 31.05.2016, від 30.06.2016, від 31.07.2016, від 31.08.2016. Вказані акти містять відомості про кількість поставленого товару, вартість, складені в останній день місяця, підписані представниками обох сторін і скріплені печатками юридичних осіб без жодних зауважень та заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена правова норма кореспондується з положеннями ст.193 ГК України, якими також визначено недопустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання.

У відповідності до ч.2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодилась й апеляційна інстанція, застосовуючи викладені положення закону, виходив із того, що відповідач не заперечував факт, кількість, якість та об'єм поставленого позивачем газу, що говорить про відсутність спору в цій частині, проте заперечував проти початку виникнення зобов'язання з оплати поставленого газу, вказуючи, що згідно умов договору підставою для розрахунку є надання продавцем рахунку-фактури для здійснення оплати. Отриманий згідно договору товар був частково оплачений ПАТ "Укртрансгаз" шляхом перерахування грошових коштів на рахунок ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України", а інша частина грошового зобов'язання покупця була припинена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що підтверджується актами звірки взаєморозрахунків від 01.07.2016, від 01.08.2016, від 01.09.2016, підписаними сторонами без зауважень.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Системний аналіз положень ст.ст.530, 692 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що наявність у покупця зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч.1 ст.692 ЦК України і не ставиться у залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку ч.2 ст.530 ЦК України. До правовідносин купівлі-продажу не можуть бути застосовані загальні положення ст.530 ЦК України, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з таких правовідносин, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме ст.692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з обгрунтованими висновками попередніх судових інстанцій про те, що обов'язок оплатити отриманий за актами приймання-передачі природний газ у період з січня по вересень 2016 у відповідача виник з часу отримання товару. Невнесення відповідачем попередньої оплати за товар не звільняє його від обов'язку оплатити товар після його отримання.

Підставами припинення зобов'язань згідно зі ст.ст.599, 601 ЦК України є виконання, проведене належним чином; зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (ст.611 ЦК України).

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суди обох інстанцій установили, що відповідач неналежним чином, із порушенням строків оплати, виконав свої зобов'язання щодо розрахунків за отриманий товар, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами (платіжні доручення, заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, акти звірки взаєморозрахунків між сторонами).

Таким чином, виходячи з викладених положень закону, умов договору, апеляційний господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача з відповідача 51 861,66 грн. пені, 5 335,83 грн. 3% річних, 23 899,08 грн. інфляційних втрат за порушення останнім грошових зобов'язань за договором поставки, здійснивши власний перерахунок указаних сум коштів.

Відповідно до ч.2 ст.231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Із аналізу зазначених положень закону убачається, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої ст.231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого а.3 ч.2 ст.231 ГК України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Беручи до уваги викладене, установивши факт нарахування позивачем пені та штрафу в порядку статті 231 ГК України саме у якості порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованих висновків про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 62 448,92грн. пені та 44 270,66грн. штрафу.

Твердження заявника про те, що позов заявлений до неналежного відповідача, відхилені мотивованими висновками суду апеляційної інстанції, який при дослідженні матеріалів справи встановив, що позивачем у позовній заяві було допущено описку адреси та коду ЄДРПОУ відповідача, оскільки саме останній є боржником за спірним договором купівлі-продажу №К/1509000094 від 03.09.2015.

Касаційна інстанція погоджується з висновками попередніх судових інстанцій, належних обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б їх спростовували, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень, при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Черкаситрансгаз" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі №910/18888/16 - без змін.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань Суддя Л.В. Ковтонюк СуддяЖ.О. Корнілова