Ухвала суду № 66623674, 16.05.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/951/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 48 Льон О. М. Доповідач в апеляційній інстанції Карпенко О. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоКарпенко О. В.суддівВасиленко Л. І., Фетісової Т. Л. при секретаріЛюбченко Т. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності,

Дослідивши матеріали справи, заслухавши ОСОБА_6 та її представника - ОСОБА_7, які підтримали апеляційну скаргу; ОСОБА_8 та його представника ОСОБА_9, які просили апеляційну скаргу відхилити, колегія суддів,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 звернулася в березні 2016 року до Канівського міськрайонного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_8 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності, посилаючись в обґрунтування заявленого позову на те, що 23.07.2005 між сторонами був укладений шлюб.

Під час шлюбу, зазначає позивачка, сторони придбали домоволодіння АДРЕСА_2, земельну ділянку по АДРЕСА_2, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_8 Також в період шлюбу сторони зробили грошовий вклад в розмірі 60 000 грн., який знаходиться в ПАТ КБ «ПриватБанк», рахунок також відкрито на ім'я ОСОБА_8

ОСОБА_6 вказує, що вищевказане майно є таким, що набуте під час шлюбу, спільними зусиллями та за спільні кошти подружжя, а тому будинок, земельну ділянку та кошти, що знаходяться на банківському рахунку потрібно поділити порівну між сторонами, визнавши за кожним із подружжя право власності на 1/2 частину даного майна.

Також ОСОБА_6 зазначила в позовній заяві, що оскільки відповідно до ч. 1 ст. 1061 ЦК України «банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу», тому починаючи з 01 січня 2016 року (з моменту фактичного припинення між сторонами шлюбних відносин) вона має право на проценти, які нараховані на банківський вклад.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_6 збільшила розмір позовних вимог та остаточно просила суд постановити судове рішення, яким:

- визнати за ОСОБА_6 право власності на 50/100 частини нерухомого майна і в порядку компенсації 1/2 частини вкладу, що знаходився в ПАТ КБ «ПриватБанк» в сумі 60 000,00 та нарахованих процентів з відрахуванням податків в сумі 3 712,33 грн., всього 63 722,73 грн., з яких 1/2 частина складає 31 861,36 грн.;

- визнати за ОСОБА_6 право власності на 63/100 частини нерухомого майна у вигляді частини житлового будинку з надвірними спорудами та 63/100 частини земельної ділянки по АДРЕСА_2;

- визнати за ОСОБА_8 право власності на 37/100 частини житлового будинку з надвірними спорудами та 37/100 частини земельної ділянки по АДРЕСА_2;

- стягнути з ОСОБА_8 на користь позивачки понесені ОСОБА_6 судові витрати.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 лютого 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, вважаючи рішення суду першої інстанції необ'єктивним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з»ясуванні обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення виниклого між сторонами спору по суті, просить рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 лютого 2017 року скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши думку учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 підлягає відхиленню, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, 14.04.2005 року на підставі договору купівлі-продажу відповідач ОСОБА_8, придбав в особисту власність квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується копією відповідного договору купівлі-продажу, посвідченого державним реєстратором управління Держреєстру по Ханти-Мансійському автономному округу Тюменської області, Російської Федерації (а.с.159).

Відповідно до свідоцтва про шлюб, 23.07.2005 року сторони зареєстрували шлюб у відділі ЗАГС адміністрації міста Сургут Ханти-Мансійського автономного округу, Тюменської області, РФ, актовий запис №1693 (а.с.8)

Відповідно до договору купівлі-продажу від 26.05.2012 року ОСОБА_8 відчужив власну квартиру АДРЕСА_1, та в результаті даної угоди він отримав 3 100 000,00 російських рублів.

Даний факт підтверджується копією відповідного договору купівлі-продажу, посвідченого державним реєстратором управління Держреєстру по Ханти-Мансійському автономному округу (а.с.159).

Саме за виручені від продажу належної ОСОБА_8 на праві власності квартири відповідач придбав на підставі договорів купівлі - продажу від 9.11.2012 року житловий будинок та земельну ділянку в АДРЕСА_2, а також відкрив депозитний рахунок в ПАТ КБ «Приватбанк», що підтверджується відповідними письмовими доказами по справі.

Згідно даних виписки з особового рахунку по вкладу відповідача ОСОБА_8 в Універсальному банку Росії вбачається надходження коштів після продажу 26.05.2012 року вказаної квартири: 27.05.2012 року в сумі 2563300,00 російських рублів, 15.06.2012 року в сумі 13756,78 російських рублів, часткова видача коштів 06.07.2012 в сумі 420000,00 російських рублів (а.с. 67).

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:

1) час набуття такого майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Дослідивши та надавши оцінку іншим, крім договору від 9.11.2012 року купівлі-продажу спірного житлового будинку з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_2, доказам, зокрема договору купівлі-продажу належної ОСОБА_8 на праві особистої приватної власності квартири АДРЕСА_1, яка була відчужена останнім 26 травня 2012 року, та в результаті якої відповідач отримав 3 100 000,00 російських рублів, що підтверджується копією відповідного договору, що не заперечувалося і самою ОСОБА_6, суд першої інстанції, застосовуючи норми статей 57, 60 СК України, дійшов обґрунтованого висновку про придбання спірного домоволодіння АДРЕСА_2 та земельної ділянки за цією ж адресою за особисті кошти ОСОБА_8

Про те, що будинок із земельною ділянкою були придбані за рахунок особистих коштів ОСОБА_8 свідчить також той факт, що угоди купівлі-продажу спірного майна - будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_2 були укладені зовсім через незначний проміжок часу з моменту продажу ОСОБА_8 належної йому на праві приватної власності квартири.

Також є безпідставними твердження ОСОБА_6 про те, що при розгляді даної справи суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що майно, розділити яке в судовому порядку як спільне сумісне майно подружжя просила позивачка, було придбано сторонами за спільні кошти, зароблені подружжям разом під час перебування на території РФ, оскільки дані твердження позивачки повністю спростовуються наявними матеріалами справи.

Як вбачається із них, а саме ксерокопії паспорту позивачки ОСОБА_6 /а.с.6-7/, остання була постійно прописана в м. Каневі, Черкаської області /остання адреса реєстрації : АДРЕСА_2/ і будь-які об'єктивні дані про перетин кордону України позивачкою та її перебування на законних підставах на території РФ в матеріалах справи відсутні.

В порушення вимог статті 60 ЦПК України, яка покладає обов'язок на кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, із сторони ОСОБА_6 на адресу суду не було надано будь-яких об'єктивних доказів про те, що житловий будинок з надвірними спорудами та земельна ділянка по АДРЕСА_2, а також грошовий вклад, який знаходиться на рахунку в ПАТ КБ «ПриватБанк» є спільною сумісною власністю подружжя, у зв'язку із чим суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових передумов для задоволення позову.

Інші доводи, викладені представником ОСОБА_6 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції, правильності висновків суду не спростовують та на законність рішення суду не впливають.

Підстав для скасування або зміни постановленого судом першої інстанції рішення колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності - відхилити, зазначене рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :