Ухвала суду № 66619875, 16.05.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2017 р.Справа № 580/1503/16-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: П'янової Я.В. , Зеленського В.В.

за участю секретаря судового засідання: Городової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Будильського сільського голови Шкурко Володимира Олексійовича на постанову Лебединського районного суду Сумської області від 28.02.2017р. по справі № 580/1503/16-а за позовом ОСОБА_1 до Будильського сільського голови Шкурко Володимира Олексійовича, Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Лебединського районного суду Сумської області з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив суд визнати протиправними дії сільського голови Шкурка В.О. щодо ненадання інформації на питання 3, 5.1 та блоку питань №7 його заяви від 11.03.2016 року, не повне надання відповіді на питання №5 та визнати такими, що порушили його право на отримання інформації, зобов'язати відповідача повторно розглянути питання № 3, 5.1 та блок питань № 7 його заяви № 79.

В судовому засіданні позивач підтримав уточнені позовні вимоги, крім вимог про зобов'язання відповідача повторно розглянути та надати відповідь на питання п.5, від якого відмовився, та просив їх задовольнити, а також стягнути з відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи: витрати, пов'язані з переїздом на судові засідання з с. Будилка до м. Лебедин і у зворотному напрямку на загальну суму 92.77 грн., добові витрати в розмірі 210 грн. та компенсацію за відрив від звичайних занять в розмірі 393.48 грн., всього на суму 696.25 грн.

Постановою Лебединського районного суду Сумської області від 28.02.2017 р. адміністративний позов ОСОБА_1 до Будильського сільського голови Шкурко Володимира Олексійовича, Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії було задоволено задоволено.

Визнано протиправними дії сільського голови Будильської сільської ради Шкурка В.О. в частині ненадання відповіді на скаргу, викладену в п.3 заяви №79 ОСОБА_1 від 11.03.2016 року та п.7 вказаної заяви та вважати їх такими, що порушили його право на отримання інформації.

Зобов'язано сільського голову Шкурка В.О. надати повну відповідь на питання, зазначені в п.7 заяви позивача №79 від 11.03.2016 року з питань, якими він володіє, та роз'яснити можливість отримання решти інформації з цього приводу з інших джерел.

Визнано протиправними дії Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області в частині надання неповної інформації на питання п.5.1 заяви №79 ОСОБА_1 від 11.03.2016 року та зобов'язати повторно розглянути вказане питання та надати відповідну інформацію в установлений законом строк.

Стягнуто з бюджетних асигнувань виконавчого комітету Будильської сільської ради на користь держави 275.60 грн. на р/р 31216206700214 код класифікації доходів бюджету 22030101- судовий збір, отримувач державний бюджет Лебединського району, ЄДРПОУ 37345566 Банк ГУДКУ в Сумській області МФО 837013. несплаченого позивачем при зверненні до суду судового збору та на користь ОСОБА_1, проживаючого в АДРЕСА_1 компенсацію за втрату звичайних занять в розмірі 40 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Позивач, не частково погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Лебединського районного суду Сумської області від 28.02.2017р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправними дії сільського голови Шкурка В.О. щодо ненадання інформації на питання 5.1 заяви позивача № 79 від 11.03.2016 р. та зобов'язати сільського голови Шкурка В.О. повторно розглянути питання 3, 5.1 та блок питань № 7 заяви позивача № 79 від 11.03.2016 р. у відповідності Закону України "Про звернення громадян" та відшкодувати судові витрати в розмірі 696,25 грн.

Просить розглядати справу за його відсутністю.

Будильський сільський голова Шкурко Володимир Олексійович, частково не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Лебединського районного суду Сумської області від 28.02.2017р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони належним чином були повідомленні про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 16.05.2017 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційних скарг задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся до сільського голови Будильської сільської ради - Шкурка В.О. із заявою № 79, датованою 11.03.2016 року, про надання інформації на 7 видів питань ( а.с. 4 ).

Листом № 02-20/293 від 08.04.2016 року Будильською сільською радою Лебединського району позивача частково проінформовано та надані письмові відповіді на поставлені ним питання, крім питання № 5.1 та блоку питань № 7, якими вона не володіє, тому надати відповідь з цих питань вони не мали можливості ( а.с.5).

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що відповідач при наданні відповіді на заяву позивача № 79 діяв не в межах чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Даний спір між сторонами регулюється Законом України «Про звернення громадян», Законом України «Про інформацію», Законом України "Про доступ до публічної інформації" та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Законом України "Про доступ до публічної інформації" регламентований порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Статтею 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що публічна інформація - це відображена та документована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Статтею 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначені гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, відповідно до якої, право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних органів суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Згідно зі статтею 4 цього Закону, доступ до публічної інформації здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом; рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації", доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до положень, суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у ст. 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Згідно з ч.1 ст.13 цього Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.

Розпорядники інформації зобов'язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації (п.6 ч.1 ст.14 Закону N 2939-VI).

Порядок оформлення запитів на інформацію визначено статтею 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації ".

Запит на інформацію, згідно з частиною першою статті 19 вказаного Закону - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частина друга статті 19 Закону України № 2939-VI).

Відповідно до частини 3 статті 22 вказаного закону, розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Як було встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, що пункт 3 вказаної заяви адресується особисто сільському голові - Шкурку В.О., оскільки стосується конкретно його дій, як посадової особи місцевого самоврядування. Вказана інформація створена сільським головою при виконанні ним службових обов'язків і саме він є її розпорядником. Але, дане питання не є публічною інформацією, а є зверненням у виді скарги на дії посадової особи місцевого самоврядування і повинно розглядатись у відповідності до Закону України «Про звернення громадян».

Статтею 1 цього Закону передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст.5 цього Закону, звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань, які у відповідності до ст.19 Закону зобов'язані об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги.

Разом з цим, колегія судів вказує на те, що відповідь про те, що дане питання не віднесене до повноважень сільського голови, суд вважає протиправною, оскільки саме ст..42 ч.4 п.18 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» констатує, що сільський голова забезпечує на відповідній території додержання законодавства про розгляд звернень громадян.

Вказане також зазначено в п.20 ст.2 посадової інструкції Будильського сільського голови, затвердженої рішенням виконкому сільської ради №45 від 24.09.2014 року (а.с.40-41). Крім того, це питання, а також інші, зазначені в заяві №79 позивача, розглядав особисто сільський голова, що слідує з резолюції голови на вказаній заяві (а.с.39).

Тобто суд першої інстанції правомірно встановив, що надана на це питання відповідь фактично є відмовою в наданні інформації.

Також відмовою від надання відповіді є і на блок питань, зазначених в п.7 заяви позивача №79, оскільки ці питання адресовані особисто сільському голові, бо в них ставиться питання, що стосуються його особисто і не відноситься до інформації з обмеженим доступом в розумінні ст..6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки сільський голова є публічною посадовою особою і декларація про нього та його доходи офіційно оприлюднена на сайті Будильської сільської ради.

Разом з цим, колегія судів не погоджується з думкою відповідача про те, що оскільки дана інформація оприлюднена в загальнодоступній мережі, відповідь на неї не надається.

Вказане твердження суперечить ч.2 ст. 22 Закону України від 13.101.2011 року №2939-У1 «Про доступ до публічної інформації», відповідно до якої, відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, вважається протиправною відмовою в наданні інформації, оскільки офіційний сайт є загальнодоступним джерелом, та п.7 Пленуму Вищого адміністративного суду України від 30.09.2013 року №11 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 13.101.2011 року №2939-У1 «Про доступ до публічної інформації».

Разом з цим, колегія судів проаналізувавши блок питань 5 та 5.1 заяви позивача №79, вважає, що вказані питання стосуються саме повноважень сільської ради і саме вона є розпорядником даної інформації.

Як вбачається з матеріалів справи, вказана відповідь відповідача на ці питання є неповною та не конкретною, оскільки хоча окремо види робіт юриста Василець С.О. не обліковуються, але щомісячно сторонами складаються акти виконаних робіт, які ними підписуються та направляються до управління Державного казначейства для проведення оплати. Тобто, сільська рада, як розпорядник даної інформації, повинна була надати конкретну інформацію на поставлені в заяві позивача питання, а фактично обмежилась тільки відповіддю про види наданих юристом Василець С.О. послуг.

На підставі вищевикладеного, колегія судів дійшла висновку, що відповідь відповідача на блок питань п. 3, 5, 5.1, 7 викладені позивачем у його заяві № 79 є неповною та не конкретною, а тому дії відповідачів є протиправними, а тому суд першої інстанції правомірно вийшов за межі позовних вимог та визначив, що саме Будільська сільська рада повинна була надавати відповіді на питання зазначені в п. 5 та 5, 1 заяви позивача, а відповідь на питання п. 3 та п. 7 віднесене до повноважень сільського голови.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідач в суді першої інстанції частково надав інформацію на п. 7 та п. 3 заяви, і, як ствердив позивач, вона його цілком задовольнила, а тому повторному розгляду підлягає п.5.1 та частково п.7 заяви, на які позивач не отримав інформації.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з прибуттям до суду, а саме: витрати, пов'язані з переїздом на судові засідання з с. Будилки до м. Лебедина і у зворотному напрямку (7 разів) на суму 92.77грн.; добові витрати, пов'язані з переїздом до м. Лебедина в сумі 210 грн., виходячи з розміру 30 грн. за кожну поїздку; компенсацію за відрив від звичайних занять - в розмірі 393.48 грн., виходячи з 4.5 годин на кожне судове засідання. Всього просить відшкодувати йому витрат на загальну суму 696.25 грн., колегія судів зазначає.

Оскільки, позивач не працює, йому повинна бути виплачена компенсація за відрив від звичайних занять. Однак, граничний розмір компенсації за відрив від звичайних занять не може перевищувати розмір мінімальної заробітної плати, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять ( п.3 додатку до постанови КМ України №590 від 27.04.2006 р. «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».

Так при розрахунку часу потраченого позивачем в судових засіданнях, відповідно до журналів судових засідань, судом першої інстанції було вірно визначений розмір компенсації за втрату звичайних занять за 7 судових засідань, а саме 80.13 грн.

Виплата добових регулюється Постановою Кабінету Міністрів України №98 від 02.02.2011 р. та № 590 від 27.04.2006 р. « Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» у разі переїзду до іншого населеного пункту".

Підстав для виплати добових позивачу суд апеляційної інстанції не вбачає, оскільки нормами адміністративного судочинства передбачена підсудність адміністративних справ по територіальності - тобто за місцем проживання відповідача, а у окремих випадках і за місцем перебування позивача. Наявність правил підсудності адміністративних справ зумовлює необхідність переїзду сторін та їхніх представників до іншого населеного пункту, в якому знаходиться суд, що розглядає справу.

Крім того, суд не може взяти до уваги розрахунок судових витрат позивача та його доводи про можливість застосування при складенні цього розрахунку нормативних документів, які регулюють оплату витрат на відрядження, так як вказані документи регулюють виплату добових та оплату вартості проїзду особам, які виконують професійні обов'язки поза межами того населеного пункту, де розташоване їх місце роботи, а не їх місце проживання.

Відшкодування транспортних витрат, пов'язаних з переїздом в судові засідання, ч.2 ст.91 КАС України не передбачені. Надані позивачем квитки на проїзд в автобусі не стверджують, що саме йому вони були виписані та що їх він придбав саме для участі в конкретному судовому засіданні, а не в інших справах. Тому в цій частині вимоги позивача не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного колегія судів робить висновок, що позивачеві підлягає виплата з бюджету Будильської сільської ради компенсаційних витрат, пов'язаних з розглядом адміністративної справи, на суму 80.13 грн., а оскільки вимоги позивача задоволені частково, відшкодуванню підлягає 1/2 його частини, тобто 40 грн.

Доводи апеляційних скарг, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Будильського сільського голови Шкурко Володимира Олексійовича - залишити без задоволення.

Постанову Лебединського районного суду Сумської області від 28.02.2017р. по справі № 580/1503/16-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Пянова Я.В. Зеленський В.В.

Повний текст ухвали виготовлений 22.05.2017 р.