Ухвала суду № 66618602, 18.05.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10421/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В. І. Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

18 травня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Парінова А. Б., Губської О. А.

за участю секретаря: Присяжної Д. В.

представника позивача Горбана А. В., представника відповідача Кошарської А. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2016 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Господарник» до Головного управління ДФС у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Господарник» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 08.04.2016 р. № 88/26-15-14-01-03, № 90/26-15-14-01-03, № 89/26-15-14-01-03, № 91/26-15-14-01-03 в частині зменшення розміру від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2888840, 00 грн. та податкового повідомлення-рішення від 26.06.2016 р.№ 2532615140103.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимоги залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2014 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2014 р., за результатом якої складено акт від 18.03.2016 р. № 26/26-15-14-01-03/30971302.

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.1 ст. 139, п. 153.8, п. 153.9 ст. 153 Податкового кодексу України в результаті чого завищено від'ємне значення оподаткування податком на прибуток всього на суму 12148229, 00 грн; п. 198.3, п, 198.6 ст 198, п. 201.10 ст 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 577768, 00 грн.; ст. 286 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податкове зобов'язання по платі на землю в сумі 3267008, 15 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.04.2016 р.:

-№ 88/26-15-14-01-03, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 866652, 00 грн.

-№ 91/26-15-14-01-03, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на загальну суму 12148229, 00 грн.,

- № 90/26-15-14-01-03, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 3544252, 00 грн. (за основним платежем - 2835401, 60 грн., штрафні (фінансові) санкції - 708850, 40 грн.),

-№ 89/26-15-14-01-03, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 194815, 84 грн., (за основним платежем - 155852, 67 грн., штрафні (фінансові) санкції 38963, 17 грн.).

Крім того, Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Господарник» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2014 р. в частині питань, що стали предметом оскарження, за результатом якої складено акт від 06.06.2016 р. № 143/26-15-14-01-03/30971302.

З акту перевірки від 06.06.2016 р. № 143/26-15-14-01-03/30971302 вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.1 ст. 139, п. 153.8, п. 153.9 ст. 153 Податкового кодексу України в результаті чого завищено від'ємне значення оподаткування податком на прибуток всього на суму 12550229, 00 грн.; п. 198.3, п, 198.6 ст 198, п. 201.10 ст 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 577768, 00 грн.; ст. 286 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податкове зобов'язання по платі на землю в сумі 2991254, 27 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом винесено, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 26.06.2016 р. № 2532615140103, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на загальну суму 402000, 00 грн.

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень позивачем податкового законодавства слугували наступні обставини відображені в акті, а саме:

- по контрагенту ТОВ «Інтер Профі Групп» акти перевірки не містять детальної розшифровки господарської операції, час надання послуги, розрахунок вартості, кількість осіб, що задіяні при виконанні робіт (послуг), позивачем не доведено зв'язок між господарською діяльністю підприємства та отриманим послугами;

- позивачем не надано в повному обсязі до перевірки документи, щодо витрат пов'язаних з придбанням корпоративних прав, визначення вартості корпоративних прав, ціни продажу корпоративних прав (договори з ДП «Строй Маркет Групп», ТОВ «Егіда Інвест», ТОВ «ГК «Інвест», ТОВ «Фірма Коралл», ТОВ «Каскад М»);

- безтоварність господарських операцій між ТОВ «Інтер Профі Групп» з ТОВ «Айпітрейд», ТОВ «Креалтрейд».

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів дотримується позиції, що необхідною умовою для віднесення сплачених цін за товари (послуги) до валових витрат та сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних, документів або сплати грошових коштів.

Згідно п. 153.9 ст. 153 Податкового кодексу України фінансовий результат від операцій з продажу та інших способів відчуження корпоративних прав в іншій, ніж цінні папери, формі, акцій приватних акціонерних товариств, цінних паперів, емітованих нерезидентами, розраховується як різниця між доходом від такого відчуження та сумою витрат у зв'язку з придбанням таких цінних паперів, інших, ніж цінні папери, корпоративних прав.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 ПК, яка визначає порядок обчислення плати за землю, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Відповідні центральні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 286.2 статті 286 ПК України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

За правилами частини другої статті 18 Закону України «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 року № 1378-IV нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років.

Згідно пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 р. № 1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 р. № 161-XIV до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність матеріалами справи реальності господарських операцій, неможливість зміни розміру орендної плати до моменту подачі платником податків відповідної довідки про зміну нормативно-грошової оцінки землі, відсутність у позивача обов'язку зі сплати орендної плати за земельні ділянки, якщо нерухомість, що знаходиться на них, відчужена.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Інтер Профі Групп» укладено наступні договори:

- № 03-04 від 03.03.2014 р. з техніко-експлуатаційного обслуговування приміщень,

- № 03-06 від 03.03.2014 р. з дератизації приміщень та прилеглої території,

- № 03-07 від 03.03.2014 р. з дератизації приміщень,

- № 03-14 від 03.03.2014 р. з прибирання території,

- № 03-05 від 03.03.2014 р. з прибирання приміщень,

- № 03-08 від 03.03.2014 р. з миття фасадів та вікон,

- № 01-06 від 22.01.2014 р., № 01-07 від 22.01.2014 р., № 02-22 від 27.02.2014 р., № 05-08 від 30.05.2014 р. про надання послуг,

- № 06-04 від 03.06.2014 р. на дезінфекцію приміщень,

- № 05-04/1від 14.05.2014 р. на стрижку трави,

- № 06-06 від 03.06.2014 р. на видалення грибків та плісняви приміщень,

- № 06-05 від 03.06.2014 р. на дератизацію приміщень,

- № 07-08 від 01.07.2014 р. про надання послуг з прибирання приміщень,

- № 06-21 від 10.06.2014 р. про надання послуг з брошурування,

- № 07-13 від 02.07.2014 р. про видалення грибків та плісняви приміщень,

- № 07-12 від 02.07.2014 р. про дератизацію приміщень.

На підтвердження фактичного виконання умов вказаних договорів в матеріалах справи наявні: кошториси вартості послуг, наряди-замовлення, звіти про надані послуг, акти надання послуг, податкові накладні, копії виписок по банківському рахунку.

Колегією суддів перевірені наявні в матеріалах справи вищезазначені докази та зроблено висновок про відповідність їх форми вимогам до первинних документів.

Аналогічний висновок зроблено колегією суддів щодо відчуження корпоративних прав в частині їх оскарження.

Так в акті перевірки відповідачем зазначено про недостатність, на його думку доказів придбання таких прав і, як наслідок, їх відчуження.

В той же час, всупереч вимог ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем не визначено в акті перевірки та апеляційній скарзі конкретний перелік документів, що на думку відповідача має засвідчувати вказані операції.

Крім того, колегія суддів зауважує, що предметом спірної ППР є заниження позивачем, на думку відповідача, доходів від відчуження цих корпоративних прав, що протирічить висновку податкового органу про сумнівність їх придбання.

Щодо збільшення позивачу зобов'язань з орендної плати, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що позивачем не перевищено законодавчо визначений строк проведення нормативної оцінки землі, відтак, неподання ним до податкового органу відповідної довідки про її збільшення не дає змоги відповідачу вчиняти дії по самостійному донарахуванню орендної плати у випадку правильного її нарахування позивачем.

Також колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції в частині відсутності у позивача обов'язку сплати орендної плати за користування земельної ділянки по вул. Бориспільській, 9.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до договору купівлі-продажу від 12.08.2014 р. № 538 позивач продав ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» нежитлову будівлю офісно-торгового центру (літера А), що знаходилась за цією адресою.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.05.2015 р. у справі № 910/6339/15-г відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Господарник» до Київської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 79108002. Постановою Вищого господарського суду України від 24.11.2015 р. рішення у вказаній справі залишено без змін.

Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог стало те, що при виникненні у іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача земельною ділянкою припиняється в силу закону.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують позицію судуд першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Згідно статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2016 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Господарник» до Головного управління ДФС у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя О. О. БеспаловСуддя О. А. Губська Суддя А. Б. Парінов (Повний текст ухвали виготовлено 22.05.2017 р.)

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Парінов А.Б.

Губська О.А.