Постанова № 66617744, 19.05.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/7021/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бутенко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом громадянки Соціалістичної Республіки Вєтнаму ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До суду з позовом звернулась Громадянка Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому, відповідно до уточнених позовних вимог (а.с. 94), просить скасувати постанову про скасування посвідки на постійне місце проживання в Україні громадянці СРВ ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4.н., серії НОМЕР_2 від 07.09.2007р. та зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити посвідку на постійне місце проживання в Україні громадянці СРВ ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4.н.,

28.02.2017 року від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника в письмовому провадженні (а.с. 86).

Представники відповідачів проти задоволення позову заперечували з підстав, зазначених у письмових запереченнях на позов (а.с. 57-61). Щодо клопотання представника позивача про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження, залишили на розсуд суду. Тому суд, відповідно до ч.6 ст. 128 КАС України, продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 18 серпня 2004р. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4.н. згідно з рішенням ВГІРФО УМВС України «Херсонській області було документовано посвідкою на постійне місце проживання в Україні. До зазначеної посвідки були внесені відомості про дітей, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 відмітку про реєстрацію місця проживання: АДРЕСА_1, гуртожиток.

Дозвіл на імміграцію Позивачка має на підставі п. 4 Розділу V Прикінцеві положення Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001р. №2491-111, відповідно до якого необхідно вважати такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україні іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом СРВ та Урядом СРСР про направлення «Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організації СРСР» від 02.04.1981 року.

Зазначена обставина підтверджується довідкою Черкаського виробничого об'єднання «Хімволокно» № 3953 від 08.07.2003р. згідно з якою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4.н. з 03.06.1989р. по 19.02.1991р. працювала учнем перемотувальника нитки текстильного цеху № 1 (а.с. 14).

Також факт направлення та роботу на підприємствах і в організації СРСР ОСОБА_3 було встановлено Рішенням Суворовського районного суду Одеської області у справі № 2о-278/07 від 22.10.2007р., яким встановлено факт проживання ОСОБА_3 на території України з 26.06.1988р. (а.с. 15).

Відповідно до зазначеного судового рішення встановлено факт проживання ОСОБА_3 на території України з 26.06.1988р.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 2011 року Рішення Суворовського районного суду Херсонської області у справі № 2о-278/07 від 22.10.2007р. скасовано з тих підстав, що позивач перебувала на території України тимчасово, на період роботи за Угодою та після завершення мала повернутися до Вєтнаму, крім того нею 14.09.2001 року отримано національний паспорт, що виключає намір на постіне проживання на території України у 1991 році з метою набуття громадянства.

Судом також встановлено, що наприкінці серпня 2016р., Позивачка дізналася, що усі Паспорти громадян України, етнічних в'єтнамців скасовані. Рішення про скасування громадянства України ОСОБА_3 на час зверненння до суду не отримувала і не оскаржувала.

28.11.2007р. ОСОБА_3 отримала Паспорт громадянина України, серії НОМЕР_3, виданий Дніпровським РВ УМВС України в Херсонській області за рішенням УМВС України в Херсонській області (а.с. 16-17).

Набули громадянства України діти Позивачки, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до ЗУ «Про громадянство України» та неповнолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 21-23).

Позивач вважає, що противоправні дії ВГІРФО УМВС України в Херсонській області щодо документування ОСОБА_3 паспортом гр. України призвели до того, що інших законних підстав, передбачених вимогами ст. 4 ЗУ «Про імміграцію» для оформлення дозволу на імміграцію гр. СРВ ОСОБА_3 не даний час не має: чоловік Позивачки ОСОБА_7, отримав дозвіл на імміграцію в Україну як чоловік іммігранта (ОСОБА_3), громадянство України дітей Позивачки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 набуто з порушенням чинного законодавства (вона мала отримати дозвіл на імміграцію як дитина іммігранта, а завдяки набуттям громадянства України матер'ю отримала громадянство України.

Позивачка з родиною: чоловіком і двома дітьми громадянами України проживає в Україні.

01.09.2016р. ОСОБА_3 звернулась поштою до Управління ДМС України в Херсонської області з заявою про поновлення посвідки на постійне місце проживання в Україні, яка втратила чинність у зв'язку з реєстрацією Позивачки громадянином України.

22.09.2016р. отримала Лист № 1/3-16072 від 15.09.2016р.Управління ДМС України в Херсонської області, яким її було повідомлено про прийняття Рішення ВГІРФО УМВС України в Херсонській області про скасування посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_2 (а.с. 11).

Вважаючи рішення Відповідача противоправним, незаконним і необгрунтованим та таким, що порушує права, свободи і законні інтереси іноземця та його право на постійне проживання в Україні на законних підставах, ОСОБА_3 звернулась з даним позовом до суду.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.

Відповідно до п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, зокрема, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію.

Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Обов'язковою умовою набуття дозволу на імміграцію до України за вищенаведеною нормою є необхідність звернення з відповідною заявою протягом шести місяців з дня набрання чинності вищенаведеним Законом.

18 серпня 2004р. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4.н. згідно з рішенням ВГІРФО УМВС України в Херсонській області була документована посвідкою на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_2.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Таким чином, Закон України "Про імміграцію" визначає поняття імміграції та, відповідно, іммігрантів, а ст.ст. 4, 9, 11 цього Закону визначають для них підстави, порядок надання дозволу на імміграцію та видачі посвідки на постійне проживання.

Статтями 12, 13 Закону України "Про імміграцію" визначені підстави для скасування дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання.

Так, згідно вимог зазначених статей цього Закону, дозвіл на імміграцію може бути скасований, а видана на підставі такого дозволу посвідка на постійне проживання в Україні вилучена, якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення (висновку), воно не містить жодних посилань на пункт Закону України "Про імміграцію", на підставі якого визнається недійсним дозвіл на імміграцію та посвідка на постійне проживання.

Також, згідно з рішенням від 07.09.2007 року, єдиними підставами для визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання було те, що порушений термін звернення із заявою про оформлення посвідки на постійне місце проживання (а.с. 11).

Таким чином, відповідачем до суду не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених ст. 12 Закону України "Про імміграцію" та були б підставою для скасування наданої позивачу посвідки, та наявність Закону України, який би передбачав такі наслідки за таких обставин.

З матеріалів справи вбачається, що подані позивачем із заявою про залишення в Україні на постійне проживання документи не містять недостовірних відомостей та не є підробленими.

Також, відповідачем не надано доказів існування інших підстав для скасування наданої позивачу посвідки, які передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а саме: відповідачем не надано суду вироку суду, яким іммігранта засуджено до позбавлення волі; будь-яких доказів того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що скасування дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем, також, не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Крім того, згідно останньої частини Прикінцевих положень ЗУ "Про імміграцію", посвідка на постійне проживання видавалась без оформлення дозволу на імміграцію, а тому відповідач не може скасувати те, що надано за Законом.

При цьому суд враховує, що з моменту отримання позивачем посвідки на постійне проживання минуло 13 років, у позивача сформувався певний уклад життя, виникли зв'язки з оточенням. Позивач разом із родиною проживає в м. Одеса, та має двох дітей, які мають громадянство України.

Отже, з боку позивача порушення законодавства про імміграцію відсутні, а фактично порушення допущені державним органом, який прийняв рішення за спливом встановленого Законом строку.

Матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про прийняте рішення від 2007 року, тобто раніше ніж вона дізналась в 2016 році.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд також вважає за необхідне застосувати положення ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на справедливий суд, яке гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Принцип правової визначеності є важливою складовою принципу верховенства права. У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення стабільного правового положення людини шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування. Принцип правової визначеності є різновидом загальних принципів права. Він знаходить своє відображення у джерелах права ЄС і застосовується у практиці ЄСПЛ, є спільним для правопорядків держав - членів ЄС і набуває поширення у праві України. Порівняльний аналіз змісту принципу правової визначеності в європейському і національному праві сприятиме кращому розумінню його сутності й призначення у правовому регулюванні, а з'ясування вимог, які випливають з цього принципу, - пошуку більш ефективних способів адаптації законодавства України до принципів права.

Як свідчить позиція ЄСПЛ у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

Крім того, суд наголошує, що відповідачем по справі не доведено "Легітимної мети", а саме: "Обмеження повинно бути "необхідним у демократичному суспільстві": не є достатнім, щоб втручання, яке розглядається, належало до винятків, перелічених у пункті 2 статті 10, так само не є достатнім, щоб таке втручання виправдовувалося тим, що його предмет належить до якоїсь визначеної категорії або підпадає під дію правової норми, викладеної у формі загальних і безумовних понять: Суд має переконатися у тому, що втручання з огляду на факти і обставини конкретної справи, яку він розглядає, справді було необхідним. (Рішення у справі "Санді Таймс" проти Сполученого Королівства" від 26 березня 1979 р., п. 65.).

При визначенні питання "необхідності в демократичному суспільстві" держави користуються свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.

ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до свободи вираження поглядів, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти. Будь-яке непропорційне втручання не буде вважатись "необхідним у демократичному суспільстві".

Суд повинен перевірити, чи було втручання виправданим та необхідним у демократичному суспільстві, та, зокрема, чи було воно пропорційним, і чи були причини, надані національними органами влади на його виправдання, важливими та достатніми.

Таким чином, важливим є визначити, чи належним чином національні органи влади використали свою свободу повноважень... (Рішення у справі "Ляшко проти України" (Lyashko v. Ukraine) від 10 серпня 2006 р., Заява № 21040/02, п. 47).

Відповідач при прийнятті рішення діяв у межах повноважень, але не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, та не пропорційно, тобто необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення не був дотриманий.

Враховуючи зазначені обставини, рішення про скасування посвідки на постійне проживання порушує не лише права позивача, але й права та інтереси її дітей- громадян України.

Так, відповідно до ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного із них та на піклування батьків.

Згідно ст. 14 Закону України "Про охорону дитинства", діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за випадком, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Зокрема ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" закріплено, що кожна дитина має право на рівень життя, достойний для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

У Преамбулі Закону України "Про охорону дитинства" зазначено, що цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний, загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Згідно з судовою практикою ЕСПЛ: "для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання" (постанова по справі "МакМайкл проти Сполученого Королевства" (McMichael v. United Kingdom) від 24.02.1995 р., Series A, № 307, р. 55, § 86).

З урахуванням європейських принципів суд приходить до висновку, що суб'єктом владних повноважень не доведено легітимної мети прийнятого рішення. При цьому, застосоване обмеження не було необхідним у демократичному суспільстві з огляду на обставини справи, які встановлені при розгляді справи.

Враховуючи вказані обставини, рішення про визнання громадянки Вєтнаму такою, що не мала дозволу на імміграцію в Україну та необґрунтовано документована посвідкою на постійне місце проживання в Україні, не може бути визнане таким, що прийняте на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому є противоправним, а позов в цій частині, а саме про скасування рішення ВГІРФО УМВС України в Херсонській області серії ХС № 042996 від 07.09.2007 року - підлягає задоволенню.

Щодо вимоги Позивачки про зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області поновити посвідку на постійне місце проживання в Україні, суд вважає за можливе відмовити в цій частині позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання» від 28.03.2012р. № 251 - Заяви для оформлення посвідок подаються іноземцями та особами без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання.

Тому заява на обмін (поновлення) Посвідки на постійне місце проживання подається до структурних органів ГУ ДМС України в Одеській області і саме цей орган повинен обміняти (поновити) Посвідку на постійне місце проживання в Україні, поновити реєстрацію (прописку) за місцем проживання, що була скасована відповідно до принятого рішення.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 не зверталась до ГУ ДМС України в Одеській області з відповідною заявою, тому ніякої відмови не отримувала, одже суд вважає за необхідне відмовити в цій частині позовних вимог.

Проте суд зазначає, що ОСОБА_3 має право звернутися до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання» від 28.03.2012р. № 251.

Відповідно до статті 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням встановлених обставин у справі суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159-164 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов Громадянки Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_3 до Управління ДМС України в Херсонській області, ГУ ДМС України в Одеській області - задовольнити частково.

Скасувати рішення ВГІРФО УМВС України в Херсонській області серії ХС № 043742 від 07.09.2007 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Управління ДМС України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 37839478) на користь Громадянки Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_3 (ІНН НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 20 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Суддя Бутенко А.В.