Постанова № 66617437, 16.05.2017, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2017 р. Справа № 809/1910/14

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Кафарського В.В.,

за участю секретаря Єлізарової У.Г.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представників відповідача - Григорчука О.А., Ткачука О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом: ОСОБА_4 до Івано-Франківського обласного військового комісаріату про зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 (надалі - позивач) звернулася в суд з позовною заявою до Івано-Франківського обласного військового комісаріату (відповідач) про зобов'язання виплатити їй заробітну плату за відпрацьований робочий день 17.01.2013 в розмірі 196,48 грн. та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки виплати належної заробітної плати з 18.01.2013 по день винесення судового рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_4 перебувала з відповідачем в трудових відносинах, обіймаючи посаду державного службовця - провідного спеціаліста юридичної групи. В зв'язку з проведення реорганізації, вказана посада підлягала скороченню. Згідно наказу військового комісара від 17.01.2013 №7 була звільнена з роботи в зв'язку з переведенням до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську.

В день звільнення ОСОБА_4 не було виплачено заробітну плату за робочий день 17.01.2013, що є порушення чинного законодавства. Таким чином, позивач вважає, підлягають виплаті кошти за відпрацьований робочий день 17.01.2013 в розмірі 196,48 грн., а також підлягає стяганню з Івано-Франківського обласного військового комісаріату в користь ОСОБА_4 середній заробіток за весь час затримки виплати належної заробітної плати при звільнення по день постановлення рішення суду.

В подальшому позивач збільшила позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за два дні невикористаної відпустки. Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що останній її робочий день був 17.01.2013 - день звільнення згідно наказу та запису в трудовій книжці, а тому за цей день їй має бути виплачений середній заробіток, а також середній заробіток за два дні невикористаної відпустки. У зв'язку із затримкою виплати середнього заробітку за останній робочий день, позивач просила стягнути середній заробіток за весь час затримки виплати заробітку на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України по день постановлення рішення суду.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.01.2016 позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати належної їй зарплати залишено без розгляду з підстав, передбачених статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (том ІІ а.с.59-61).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.01.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2016, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Івано-Франківського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_4 196,48 грн. заробітної плати за робочий день 17.01.2013 та 392,96 грн. компенсації за два дні невикористаної відпустки, з вирахуванням із цієї суми податків та інших обов'язкових платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (том ІІ а.с.66-71, 126-130).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2016 скасовано ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.01.2016 про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (том ІІ а.с.121-125).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.05.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з Івано-Франківського військового комісаріату на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати належної заробітної плати при звільненні, починаючи з 18.01.2013 по 10.05.2016 в сумі 161 899,52 грн. (том ІІ а.с.165-168, 223-236).

21.03.2017 ухвалою Вищого адміністративного суду України за №К/800/28180/16 касаційну скаргу Івано-Франківського обласного військового комісаріату задоволено частково. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.05.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (том ІІІ а.с.26-30).

Суд касаційної інстанції за наслідками аналізу частини 1 статті 47, статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України, пунктів 20, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1993 за №13 та з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012, дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки відповідачем тільки 10.05.2016 на підставі постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.01.2016 було виплачено ОСОБА_4 заробітну плату за відпрацьований робочий день 17 січня 2013 року та два дні невикористаної відпуски, то до нього необхідно застосувати відповідальність, передбачену статтею 117 Кодексу законів про працю України, за весь період невиплати цієї заробітної плати.

Разом з тим, колегія суддів не погодилася із рішеннями судів попередніх інстанцій в частині визначення періоду затримки остаточного розрахунку Івано-Франківського обласного військового комісаріату з ОСОБА_4 з 18.01.2013 по 10.04.2016, оскільки відповідачем їй було виплачено заробітну плату за відпрацьований робочий день 17.01.2013 та два дні невикористаної відпуски 10.05.2016.

Мотивом скасування 21.03.2017 судом касаційної інстанції судових рішень першої та апеляційної інстанцій у цій справі, з направленням даної справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, є висновки про те, що суд першої інстанції, визначивши, що сума середнього заробітку за весь час затримки виплати належної заробітної при звільненні, яка підлягає стягненню на користь позивача, становить 161 899,52 грн., з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, не вказав при цьому жодних обґрунтувань нарахування такої суми.

У відповідності до частини 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

05.04.2017 адміністративна справа надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду, а справу призначено до судового розгляду.

20.04.2017 позивачем подано суду уточнену позовну заяву, згідно якої просила суд стягнути на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, який становить 847 днів, а саме за період з 18.01.2013 по 31.05.2016 в розмірі 166 418,56 грн. Дана заява мотивована тим, що остаточний розрахунок з нею відповідачем проведено 31.05.2016, що підтверджується довідкою банку про перерахунок коштів (том ІІІ а.с.51-53).

У судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав з підстав, вказаних у позовній заяві та в уточненій позовній заяві. Просив позов повністю задовольнити.

Представники відповідача позову не визнали, вказали суду, що постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.01.2016 Івано-Франківським обласним військовим комісаріатом виконано самостійно, згідно платіжного доручення №47 від 30.05.2016 позивачу виплачено середній заробіток за 17.01.2013 та компенсацію за два дні невикористаної відпустки у загальній сумі 474,50 грн. За таких обставин, вважають, що підстави для виплати позивачу відшкодування за весь час затримки розрахунку при звільненні відсутні. Просили у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача та представників відповідача, дослідивши докази суд встановив наступне.

ОСОБА_4 з 30.12.2008 перебувала на державній службі в Івано-Франківському обласному військовому комісаріаті на посаді провідного спеціаліста юридичної групи (том І а.с.71-75).

Наказом військового комісара Івано-Франківського ОВК від 25.12.2012 року №242 позивача звільнено з роботи 28.12.2012 року у зв'язка зі скороченням штату працівників, на підставі п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України. Наступними пунктами наказу передбачалися виплати вихідної допомоги в сумі 4 095,37 грн. та компенсації за невикористану відпустку за 3 календарних дні за робочий період з 01.12.2012 по 28.12.2012 (том І а.с.35).

Відповідно до наказу №7 від 17.01.2013 відмінено п.2 наказу військового комісара Івано-Франківського ОВК від 25.12.2012 №242 стосовно звільнення державного службовця ЗСУ ОСОБА_4 на підставі ст..40 кодексу Законів про працю України. Наступними пунктами визначено: державного службовця ЗСУ ОСОБА_4 вважати такою, що з 27.12.2012 по 16.01.2013 знаходилася на стаціонарному лікуванні в зв'язку з хворобою. Підлягала виплаті також допомога по тимчасовій непрацездатності за 13 робочих днів. Крім того, ОСОБА_4 звільнено з роботи 17.01.2013 у зв'язку з переведенням до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську, відповідно до п.5 ст.36 Кодексу законів про працю України. Підлягала виплаті компенсація за невикористану відпустку за 6 календарних днів за робочий період з 01.01.2012 по 17.01.2013 (том І а.с.33-34,11).

Згідно відомостей Книги обліку руху трудових книжок працівників ОСОБА_4 17.01.2013 видано трудову книжку, про що свідчить її підпис в даній Книзі (том І а.с.44-47).

Статтею 43 Конституцією України гарантовано право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судом встановлено, що Івано-Франківським обласним військовим комісаріатом за відомістю про виплату грошей №3 за лютий 2013 року виплачено позивачу 1 468,58 грн., які отримані нею особисто 18.02.2013. Дана обставина підтверджується наданою відповідачем розгорнутою довідкою виплат, які було здійснено на момент звільнення ОСОБА_4, а також не заперечувалася представником позивача у судовому засіданні (том ІІ а.с.23, 43).

Крім того, постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.01.2016, яка набрала законної сили, встановлено, що з врахуванням положень Кодексу законів про працю України ОСОБА_4 вважається звільненою з наступного дня після того дня, з якого починається строк, тобто з 18.01.2013, та у зв'язку з цим стягнуто з Івано-Франківського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_4 196,48 грн. заробітної плати за робочий день 17.01.2013 та 392,96 грн. компенсації за два дні невикористаної відпустки, з вирахуванням із цієї суми податків та інших обов'язкових платежів (том. ІІ а.с.67-71, 126-130).

Відповідачем згідно платіжного доручення №47 від 30.05.2016 перераховано на поточний рахунок ОСОБА_4 №26208000010648, відкритий у АТ "Ощадбанк", кошти у сумі 474,50 грн. (том ІІІ а.с.66).

Згідно виписки АТ "Ощадбанк" від 23.06.2016 кошти у сумі 474,50 грн. поступили на поточний рахунок позивача 31.05.2016 (том ІІ а.с.220).

З довідки Івано-Франківського обласного військового комісаріату від 24.04.2017 за №1/2897 слідує, що згідно платіжного доручення №47 від 30.05.2016 відповідачем виплачено позивачу заробітну плату за 17.01.2013 та два дні невикористаної відпустки (том ІІІ а.с.65).

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що повний розрахунок з позивачем при її звільненні відповідачем проведено 31.05.2016.

Таким чином, час затримки відповідачем повного розрахунку з позивачем при його звільненні становить з 18.01.2013 по день проведення фактичного розрахунку - 31.05.2016.

Відповідно до частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальним є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 даного Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 18.01.2017 №6-2912цс16.

Слід зазначити, що відповідачем не доведено відсутності його вини в не здійсненні виплат позивачу.

З урахуванням наведеного, посилання представників відповідача на те, що постанову суду від 21.01.2016 Івано-Франківським обласним військовим комісаріатом виконано самостійно та виплачено позивачу середній заробіток за 17.01.2013 та компенсацію за два дні невикористаної відпустки у сумі 474,50 грн., а тому підстави для виплати позивачу відшкодування за весь час затримки розрахунку при звільненні відсутні, є необгрунтованими.

При обчисленні кількості робочих днів у період з 18.01.2013 по 31.05.2016 суд зазначає наступне.

Згідно додатку до листа Міністерства соціальної політики України від 21.08.2012 №9050/0/14-12/13 "Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2013 рік" у 2013 році кількість робочих днів складала - 251 день, відповідно у період з 18.01.2013 по 31.12.2013 кількість робочих днів складала 240 днів;

згідно додатку до листа від 04.09.2014 №9884/0/14-13/13 кількість робочих днів у 2014 році складала - 251 день;

згідно додатків до листа від 09.09.2014 №10196/0/14-14/13 та від 18.09.2015 №560/13/133-15 кількість робочих днів у 2015 році складала - 250 днів;

згідно додатку до листа від 20.07.2015 №10846/0/14-15/13 кількість робочих днів у 2016 році складала - 251 день, відповідно у період січня-травня 2016 кількість робочих днів складала - 102 дні (том ІІІ а.с.75-90).

Таким чином, сумарна кількість робочих днів у період з 18.01.2013 по 31.05.2016 становила 843 робочих дні.

При обчисленні розміру середнього заробітку, що підлягає відшкодуванню позивачу за весь час затримки розрахунку при її звільненні по день фактичного розрахунку, суд виходить з наступного.

Як уже встановлено постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.01.2016, яка набрала законної сили, середньоденний заробіток позивача становив 196,48 грн. (том. ІІ а.с.67-71, 126-130).

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, загальна сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 165 632,64 грн. (196,48 гривень ? 843 робочих дні (час затримки розрахунку).

Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 висловив правову позицію, згідно з якою у разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.

При розгляді даної справи суд враховує той факт, що при звільненні позивача їй було виплачено 1 468,58 грн., тоді як належало до виплати в день звільнення 1 943,08 грн., не виплачено кошти у сумі 474,50 грн. (196,48 грн. заробітної плати за робочий день 17 січня 2013 року та 392,96 грн. компенсації за два дні невикористаної відпустки, з вирахуванням із цієї суми податків та інших обов'язкових платежів), що встановлено постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.01.2016.

При цьому суд враховує розмір недоплаченої суми - 474,50 грн. та істотність невиплаченої частки порівняно із загальною сумою, яка належала до виплати при звільненні, що становить 24,42% (474,50?100% /1 943,08 грн.).

Враховуючи принцип справедливості та співмірності, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 24,42% від загальної суми нарахованого середнього заробітку за 843 дні затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме за період з 18.01.2013 по 31.05.2016, що становить 40 447,49 грн. (24,42% від 165 632,64 грн.), а тому позовні вимоги підлягають до задоволення частково. Решта позовних вимог не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Івано-Франківського обласного військового комісаріату (вулиця Довженка, 21, місто Івано-Франківськ, індекс 76018, код ЄДРПОУ - 07742609) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме за період з 18.01.2013 по 31.05.2016, в розмірі 40 447 (сорок тисяч чотириста сорок сім) гривень 49 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Кафарський В.В.

Постанова складена в повному обсязі 22.05.2017.