Постанова № 66617427, 16.05.2017, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2017 р. №809/318/17

11 год 45 хв м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого - Гундяка В.Д.,

суддів: Григорука О.Б., Остап'юка С.В.,

при секретарі Бунич Т.В.,

за участю: представника позивача Чежегова Є.М.,

представника відповідача Мельниченко А.А.,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Мельника Р.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державна фіскальна служба України про визнання протиправним та скасування наказу -,

ВСТАНОВИВ:

21.02.2017 року Публічне акціонерне товариство "Івано-Франківський арматурний завод" (надалі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу в частині застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.04.2017 року за клопотанням відповідача до участі в справі залучено Державну фіскальну службу України, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі подання Державної фіскальної служби України, в якому наведена недостовірна інформація, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України в порушення вимог чинного законодавства прийнято наказ № 1652 від 29.09.2016 року "Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод".

Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав з підстав, викладених в адміністративному позові. Пояснив суду, що зазначена у поданні Державної фіскальної служби України інформація про порушення позивачем ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" при проведенні експортних операцій з нерезидентом ООО "Атом Инжиниринг" (Російська Федерація) є недостовірною, оскільки позивач своєчасно звернувся із позовною заявою про стягнення з даного контрагента боргу по зовнішньоекономічному контракту. За таких обставин, на думку позивача, ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод" не є порушником у сфері зовнішньоекономічної діяльності до якого може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію. Крім того вказав, що рішення податкового органу про нарахування позивачу пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності визнано судом протиправним та скасовано. Тому вважає, що наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1652 від 29.09.2016 року в частині застосування спеціальної санкції - режиму індивідуального ліцензування зовнішньоекономічної діяльності ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод" є протиправним та підлягає скасуванню. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала з підстав, викладених в письмовому запереченні. Зазначила, що подання ДФС України, яке надійшло до Мінекономрозвитку, за формою та змістом повністю відповідало вимогам частини 3 статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", тому в Мінекономрозвитку не було правових підстав не застосовувати спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до позивача. Зокрема вказала, що рішення арбітражного суду РФ, на яке посилається Товариство, не виконано. Також позивачем, на думку відповідача, позовні вимоги не обґрунтовано та не подано жодного доказу незаконності оскаржуваного наказу. Просила у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи в судовому засіданні щодо задоволення адміністративного позову заперечив. Вважає, що відміна застосованої санкції можливе лише за умови виконання судового рішення арбітражного суду або завершення відповідного виконавчого провадження. Просив в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, дослідивши надані учасниками судового розгляду докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Судом встановлено, що на підставі подання Державної фіскальної служби України №13282/5/99-99-14-06-16 від 02.08.2016 року Міністерством економічного розвитку і торгівлі України прийнято наказ № 1652 від 29.09.2016 року "Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод". В подальшому застосовані згаданим наказом до підприємства обмеження неодноразово зупинялись за зверненням підприємства, однак з 01.05.2017 року санкція є діючою.

Підставою для внесення подання Державною фіскальною службою України були акт перевірки Головного управління ДФС в Івано-Франківській області №362/09-19-14-05/00218271 від 10.06.2016 року, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" при здійсненні розрахунків по експортному контракту №АТИН 8-15 від 23.12.2015 з нерезидентом ООО "Атом Инжиниринг" (Російська Федерація) та податкове повідомлення-рішення форми "У" № 0000901405 від 29.06.2016 року, винесене податковим органом за наслідками перевірки за порушення розрахунків у сфері ЗЕД .

Дані обставини згідно ч.3 ст.72 КАС України не підлягають доказуванню як такі, що визнаються сторонами, і в суду не виникає сумнівів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

У відповідності до абзацу 1 пункту 56.18. статті 56 Податкового кодексу України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Згідно абзацу 4 пункту 56.18. статті 56 Податкового кодексу України, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Судом встановлено, що не погоджуючись з даним податковим повідомленням-рішенням, позивач 06.07.2016 року оскаржив його до суду.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.07.2016 року у справі №809/799/16 податкове повідомлення-рішення форми "У" № 0000901405 від 29.06.2016 року, котрим позивачу нарахована пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності визнано протиправним та скасовано. Дана постанова набрала законної сили 16.08.2016 року.

При цьому, як вбачається з пояснення представників сторін, незважаючи на вищезазначені положення Податкового кодексу України, 02.08.2016 року Державна фіскальна служба України внесла відповідачу подання №13282/5/99-99-14-06-16, про застосування до позивача спеціальної санкції згідно статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", під час оскарження позивачем в судовому порядку вищезгаданого податкового повідомлення-рішення, тобто коли вказане податкове повідомлення-рішення вважалося неузгодженим.

Відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" за порушення цього або пов'язаних з ним законів України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції: застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Статтею 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" встановлено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

За змістом частини 3, 4 статті 217 Господарського кодексу України, за порушення суб'єктами господарювання правил здійснення господарської діяльності, уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 239 Господарського кодексу України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції як, зокрема, застосування індивідуального режиму ліцензування на умовах та в порядку, визначених законом.

Отже, санкція, застосована відповідачем у спірних правовідносинах, а саме індивідуальний режим ліцензування, є адміністративно-господарською санкцією.

Згідно з частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Таким чином, застосування адміністративно-господарських санкцій має відбуватись з урахуванням правил, передбачених, зокрема, Господарським кодексом України.

За приписами частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 9 липня 2013 року, 19 листопада 2013 року та 28 січня 2014 року (справи № № 21-200а13, 21-397а13, 21-476а13).

В судовому засіданні встановлено, що 18.03.2016 року у зв'язку з неналежним виконанням контрагентом позивача своїх зобов'язань, останній до закінчення граничного терміну надходження валютної виручки по контракту, у відповідності до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", звернувся до Арбітражного суду міста Москви із позовною заявою про стягнення з нерезидента ООО "Атом Инжиниринг" боргу за експортовану продукцію по зовнішньоекономічному контракту. 09.11.2016 року рішенням арбітражного суду м.Москви у справі №А41-56057/16 позов задоволено.

Таким чином, суд приходить до переконання, що відповідачем належним чином вжиті необхідні заходи спрямовані на забезпечення дотримання приписів Закону України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", а відтак підстав для застосування вищевказаної у суб'єкта владних повноважень санкції не було.

При цьому суд відхиляє посилання відповідача на те, що вищевказане рішення арбітражного суду залишається невиконаним, оскільки судом встановлено, що дане судове рішення звернено до виконання у встановлений законом спосіб, а його фактичне виконання компетентним органом РФ жодним чином не залежить від волі позивача.

Доводи представника ДФС України про наявність підстави для внесення вищевказаного подання, оскільки Арбітражним судом міста Москви позовну заяву позивача прийнято до провадження тільки 26.04.2016, тобто після спливу граничного терміну надходження валютної виручки по експорту - 23.03.2016, суд до уваги не приймає, так як відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 07.02.2011 у справі №21-63а10, яка з врахуванням вимог статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для врахування судами при розгляді справ у подібних правовідносинах, частиною 2 статті 4 Закону України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" визначено, що у разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською Арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, терміни, передбачені статтями 1 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується, а дата звернення резидентом із позовом про стягнення з нерезидента заборгованості за експортно-імпортним контрактом або дата відправлення позову поштою є датою прийняття позовної заяви судом, внаслідок чого зупиняється нарахування пені за порушення строків здійснення розрахунків у іноземній валюті, встановлених статтями 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" і пеня за їх порушення не сплачується.

Тобто, як слідує з вищевказаного судового рішення ВСУ та системного аналізу Закону України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", у спірних правовідносинах з 26.04.2016 року зупиняється не тільки нарахування пені, але і перебіг строків, визначених ст. 1 даного Закону, а відтак застосування санкції за порушення строків під час зупинення перебігу відповідних строків не можна вважати правомірним.

Таким чином ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод" вжило всіх необхідних заходів щодо виконання вимог частини 1 статті 1 ЗУ "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Тому податковим органом передчасно, в порушення вимог Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" визнано позивача правопорушником та застосовано адміністративно-господарську санкцію за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Вказані обставини встановлені постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.07.2016 року у справі №809/799/16 та згідно ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають доказуванню.

Суд зазначає, що направлене відповідачу подання ДФС України не містило достатніх даних для обґрунтованого висновку про вчинене позивачем правопорушення у сфері господарювання, а тому підстав для застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод" не було.

Крім того, суд критично оцінює твердження представника відповідача про те, що у зв'язку з надходженням до Мінекономрозвитку подання ДФС України, яке за формою та змістом відповідало вимогам частини 3 статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", у Мінекономрозвитку не було правових підстав не застосовувати спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до позивача, оскільки з урахуванням ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність" та статті 218 Господарського кодексу України, підставою для застосування санкцій є саме правопорушення, а не наявність відповідного подання.

Відповідно до частини 3 статті 37 ЗУ "Про зовнішньоекономічну діяльність" та пунктів 4.2, 4.4 Положення про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених "Про зовнішньоекономічну діяльність" (надалі - Положення) подання щодо застосування спеціальних санкцій до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності або тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності повинні містити інформацію: найменування та реквізити суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності (для іноземних суб'єктів господарювання мовою країни їхнього місцезнаходження), найменування та реквізити контрагента, при виконанні контракту з яким порушено законодавство; відомості про зміст порушення з посиланням на конкретні положення законодавства України, іншу доцільну інформацію. У поданні повинна міститись пропозиція щодо виду санкції, яку пропонується застосувати.

Якщо в отриманих поданнях зазначену інформацію повністю не відображено та відсутня в них інформація не перебуває в розпорядженні Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, то Міністерство економічного розвитку і торгівлі України робить запит до ініціатора подання або до інших органів державного управління та валютного контролю, суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, щодо яких є подання про застосування спеціальних санкцій, щодо уточнення інформації про суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

У разі наявності в Міністерстві інших матеріалів (інформації) щодо діяльності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких пропонується застосувати (скасувати, змінити вид, тимчасового зупинення дії) санкції, то ці матеріали долучаються до матеріалів про застосування (скасування, зміну виду, тимчасового зупинення дії) санкцій і розглядаються разом з поданням при прийнятті остаточного рішення.

Аналізуючи наведене вище, суд приходить до переконання, що відповідач по справі, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, як орган уповноважений застосовувати спеціальні санкції, видало оскаржуваний наказ необґрунтовано, на підставі подання ДФС України, в якому наведена недостовірна інформація щодо наявності порушення ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод".

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності застосування спеціальної санкції - режиму індивідуального ліцензування зовнішньоекономічної діяльності ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод".

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

До позовної заяви позивачем додано платіжне доручення № 1849790 від 20.02.2017 року про сплату судового збору в розмірі 1 600,00 грн.

Таким чином, відповідно до вищевказаної норми слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 1 600,00 грн. судових витрат.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає задоволенню.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-

ПОСТАНОВИЛА:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України за №1652 від 29.09.2016 року в частині застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. судових витрат.

Згідно ст.254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення встановлених строків подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя: Гундяк В.Д.

Судді: Григорук О.Б.

Остап'юк С.В.

Постанова складена в повному обсязі 19.05.2017.