Постанова № 66617388, 13.04.2017, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 квітня 2017 рокум. Ужгород№ 807/62/16

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Луцович М.М.,

судді: Рейті С.І., Шешеня О.М.,

при секретарі судових засідань - Симканич Ю.В.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Гашпар Яни Вікторівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_2 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - відповідач), якою просила суд: 1) винести ухвалу про відкриття провадження в справі з призначенням її до судового розгляду; 2) в порядку Глави 3 Розділу ІІІ Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглянути даний позов та задовольнити його вимоги в повному обсязі; 3) зобов'язати Державну архітектурно-будівельну інспекцію України (місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26) звернутися до суду першої інстанції Рахівського районного суду Закарпатської області (місто Рахів, вулиця Карпатська, будинок 15, Закарпатська область поштовий індекс 90600 телефон (03122)222-44) із цивільним позовом, - про зобов'язання громадянки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканки АДРЕСА_1, провести перебудову самочинно збудованого нею на присадибній земельній ділянці по АДРЕСА_1 автомобільного гаража у відповідності до вимог ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», шляхом його перебудови (перенесення, переміщення) на відстань не менше 10 (десяти) метрів від найбільш виступної конструкції стіни житлової споруди - літньої кухні, як приналежності до головної речі: житлового будинку АДРЕСА_2, належних на праві приватної власності ОСОБА_2; 4) вирішити питання розподілу судових витрат; 5) у відповідності до частини 4 статті 122 КАС України, даний адміністративний позов розглянути у відсутності позивача (а.с.5-8).

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Позивач успадкувала земельну ділянку та будинок від свого батька за адресою: АДРЕСА_2. На суміжній з позивачем земельній ділянці ОСОБА_4 збудувала автомобільний гараж. Позивач вважає таке будівництво самочинним в розумінні статті 376 Цивільного кодексу України та у зв'язку з вищевказаним звернулася до відповідача із заявою. Відповідно до такої позивач просила Державну архітектурно-будівельну інспекцію України звернутися до суду першої інстанції із цивільним позовом щодо проведення перебудови самочинно збудованого автомобільного гаража у відповідності до вимог ДБН 360-92**. 13 жовтня 2015 року, відповідач у своєму листі до позивача відмовив останній та роз'яснив, що вона вправі самостійно звернутися до суду із врегулювання питання щодо порушених її прав та свобод. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними та у зв'язку з вищенаведеним звернулася до суду із позовною заявою щодо зобов'язання Державної архітектурно-будівельної інспекції звернутися до Рахівського районного суду Закарпатської області із позовом до громадянки ОСОБА_4 про проведення перебудови самочинно збудовано автомобільного гаража.

У судовому засіданні позивач підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі з мотивів наведених у позовній заяві та просила суд позов задовольнити у повній мірі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечила проти заявлених позовних вимог у повному обсязі та просила суд відмовити позивачеві у задоволені позову повністю.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, розглянувши подані сторонами матеріали даної адміністративної справи, з'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами суд дійшов до наступних висновків.

18 листопада 2013 року, державним нотаріусом Кицка М.М. було видано позивачу Свідоцтво про право на спадщину за законом ВТО № 384355, згідно якого позивач успадкувала від спадкодавця - ОСОБА_7 (свого покійного батька) спадкове майно, а саме: житловий будинок за АДРЕСА_2 на праві приватної власності (а.с.10).

Також, 18 листопада 2013 року, державним реєстратором - державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Закарпатської області - Кицка М.М. було здійснено державну реєстрацію права власності на вищезазначений об'єкт нерухомого майно, номер запису про право власності - 3425263, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.11).

18 листопада 2013 року, державним нотаріусом Кицка М.М. було видано позивачу Свідоцтво про право на спадщину за законом ВТО № 384354, згідно якого позивач успадкувала від спадкодавця - ОСОБА_7 (свого покійного батька) спадкове майно, а саме: земельну ділянку, розміром 0,0712 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер: НОМЕР_1 на праві приватної власності (а.с.12).

Також, 18 листопада 2013 року, державним реєстратором - державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Закарпатської області - Кицка М.М. було здійснено державну реєстрацію права власності на вищезазначений об'єкт нерухомого майно, номер запису про право власності - 3423494, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.13).

26 листопада 2013 року позивач звернулася до Рахівського районного відділу Управління ДСНС України в Закарпатській області та 25 грудня 2013 року на її заяву було скеровано лист за № 418, відповідно до якого позивача повідомлено про наступне (а.с.17). Після надходження заяви позивача, провідним інспектором Рахівського РВ УДСНС України у Закарпатській області молодшим лейтенантом служби цивільного захисту Сабовим Й.В. було здійснено її розгляд з виїздом на місце. Під час розгляду вивчено інформацію викладену у заяві позивача та встановлено, що відстань між жилою надвірною кухнею ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 та автогаражем громадянки ОСОБА_4 становить 0,98 м. Однак згідно т.7.5 п.7.50 Державних будівельних норм України «Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**» (далі - ДБН України 360-92**) протипожежні розриви між житловими будинками та наземними авто гаражами повинні складати не менше 10 метрів. У відповідності до ст.55 п.6 та п.5 Кодексу цивільного захисту України, обов'язок із забезпечення пожежної безпеки в жилих приміщеннях державного, комунального, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і власників квартир, а в жилих приміщеннях приватного житлового фонду та інших спорудах, приватних житлових будинках садибного типу, дачних і садових будинках з господарськими спорудами та будівлями - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму. Обов'язок із забезпечення пожежної безпеки під час проектування та забудови населених пунктів, будівництва будівель і споруд покладається на органи архітектури, замовників, забудовників, проектні та будівельні організації. Також, проінформовано позивача, що інспектори райвідділу не уповноваженні перевіряти приватне житло та притягати до адміністративної відповідальності його власників, а також приймати участь у погодженні земельних питань. Вищезгадані питання вирішуються місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, до компетенції яких вони відносяться, та судом.

25 вересня 2015 року, позивач звернулася із заявою до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в порядку статей 1, 5 Закону України «Про звернення громадян» (а.с.18-20). Згідно змісту вищезазначеної заяви, ОСОБА_2 просить Державну архітектурно-будівельну інспекцію України в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції Закарпатської області звернутися до суду першої інстанції - Рахівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою до громадянки ОСОБА_4, щодо зобов'язання останньої провести перебудову самочинно збудованого нею на присадибній земельній ділянці автомобільного гаража у відповідності до ДБН 360-92**, шляхом його перебудови (перенесення) на відстань не менше 10 метрів від житлової споруди - літньої кухні як приналежності до головної речі: житлового будинку АДРЕСА_2, належних на праві приватної власності ОСОБА_2, а також у відповідності до частини 2 статті 35 Цивільного процесуального кодексу України залучити ОСОБА_2 до участі у розгляді справи у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

13 жовтня 2015 року, відповідачем скеровано на адресу позивача листа за № 40-702-19/9212, яким повідомлено ОСОБА_2 про розгляд її заяви від 25 жовтня 2015 року (а.с.21, 22). Згідно вищезазначеного листа, Державна архітектурно-будівельна інспекція України повідомила, що ОСОБА_2 в разі, якщо вважає, що її права і свободи порушені протиправними діями особи, яка зазначена у її листі, то остання вправі особисто самостійно звернутися до суду за захистом таких.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно приписів частини 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, позивач набула право власності на земельну ділянку та будинок за адресою: АДРЕСА_2 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом (а.с.10, 12).

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

У відповідності до статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Як стверджує позивач у своїй позовній заяві та заяві до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, громадянкою ОСОБА_4, всупереч вимогам Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та нормам ДБН України 360-92**, здійснено самочинне будівництво автомобільного гаража, у зв'язку із чим унеможливлюється вільне та безперешкодне володіння, користування та розпорядження позивача належною їй на праві приватної власності земельної ділянки.

У відповідності до пункту 3.25 ДБН України 360-92** передбачено, що протипожежні розриви між будинками або окремо розташованими господарськими будівлями відповідно до ступеня їх вогнестійкості, а також віддаленість ємкостей горючої рідини на присадибній ділянці (при опаленні будинків рідким паливом) слід приймати відповідно до протипожежних вимог (додаток 3.1).

Розташування і орієнтація житлових та громадських будинків повинні здійснюватись з урахуванням забезпечення нормативної тривалості інсоляції та норм освітленості відповідно до "Санитарных норм и правил обеспечения инсоляцией зданий и территорий жилой застройки" та СНІП II-4-79 "Естественное и искусственное освещение" як в будинках, що будуються, так і в сусідніх житлових і громадських будинках.

Для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.

Відповідно до вимог п.3.24 ДБН України 360-92** передбачено, що у містах і селищах міського типу на присадибних ділянках при дотриманні санітарних протипожежних і будівельних норм можуть бути розміщені господарські будівлі та гаражі, вбудовані у житловий будинок, прибудовані до нього, або у вигляді окремої будівлі.

Господарські будівлі для утримання худоби, інших тварин і птиці допускаються в селищах міського типу, а також у міських районах садибного житлового будівництва, де згідно з нормативно-правовими актами органів місцевого самоврядування та державного нагляду дозволено їх утримання. Розташування цих будівель на присадибних ділянках слід виконувати відповідно до місцевих правил забудови для сільських населених пунктів.

Розміщення господарських будівель по лінії забудови житловими будинками не допускається.

Розміщення гаражів слід передбачати переважно вбудованими або прибудованими до житлових будинків по лінії забудови або в глибині ділянки.

У відповідності до вимог частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Згідно вимог частини 1 статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

Як вбачається зі змісту позовних вимог позивача, остання просить суд зобов'язати відповідача звернутися до суду із позовною заявою до третьої особи для винесення рішення щодо проведення перебудови самочинно збудованого на присадибній земельній ділянці по АДРЕСА_1 автомобільного гаража в відповідності до вимог ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», шляхом його перебудови (перенесення, переміщення) на відстань не менше 10 (десяти) метрів від найбільш виступної конструкції стіни житлової споруди - літньої кухні, як приналежності до головної речі: житлового будинку АДРЕСА_2, належних на праві приватної власності ОСОБА_2 (а.с.5-8).

У відповідності до вимог пункту 6 підпункту 13 «Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України» затвердженого постановою Кабіну Міністрів України від 09 липня 2014 року № 294 встановлено, що Держархбудінспекція для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема проводити претензійно-позовну роботу, звертатися до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів.

Однак, суд наголошує на тому, що дане повноваження Державної архітектурно-будівельної інспекції України є правом суб'єкту владних повноважень.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Таким чином, повноваження Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо звернення до суду з позовною заявою до особи, яка здійснила самочинне будівництво з метою усунення допущених порушень законодавства у сфері містобудування є дискреційними повноваженнями такого органу державної влади, тобто відносяться до його виключної компетенції, а тому адміністративний суд не може перебирати на себе його функцій. Отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що адміністративний позов не підлягає до задоволення у повному обсязі.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 9, 70, 71, 86, 160-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя М.М. Луцович

Судді С.І. Рейті

О.М. Шешеня