Постанова № 66617107, 14.11.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2016 р. Справа № 804/3966/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Барановського Р. А. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області із позовними вимогами щодо:

визнання протиправним та скасування наказу Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області «Про звільнення ОСОБА_2.» №43-к від 30.05.2016р.;

поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника відділу захисту прав споживачів та ринкового нагляду у Криворізькому регіоні Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області з 30.05.2016р.;

стягнення з Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31.05.2016р. по дату поновлення на роботі.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що наказом №43-к від 30.05.2016р. відповідачем його звільнено з посади начальника відділу захисту прав споживачів та ринкового нагляду у Криворізькому регіоні Держспоживінспекції у Дніпропетровській області на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з реорганізацією, однак при винесенні спірного наказу відповідачем не було враховано, що згідно положень ст. 42 Кодексу законів про працю України ОСОБА_2, який з початку діяльності Держспоживінспекції у Дніпропетровській області безперервно працював на даному підприємстві, фактично мав переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці. Отже, ОСОБА_2 вважає, що у відповідача не було жодних правових підстав для розірвання трудових відносин із позивачем на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Отже, на думку позивача, відповідачем прийнято рішення про звільнення ОСОБА_2 за відсутності правових підстав та у порушення зазначених норм Кодексу законів про працю України.

У статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принципи здійснення правосуддя в адміністративних судах, до яких, зокрема, належить: верховенство права; законність; рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем письмових заперечень або пояснень до суду не надано.

Окрім того, суд також зауважує, що на виконання вимог ч.ч. 4, 5 ст. 11, ч. 5 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалою від 02.07.2016р. суд здійснено витребування у відповідача (суб'єкта владних поноважень) докази шляхом зобов'язання подати до суду у разі заперечення проти позову всі матеріали, що були або мали бути взяті ним до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дії, допущенні бездіяльності, з приводу яких подано позов, а також зокрема надати до суду завірені копії наказу "Про звільнення ОСОБА_2." №43-к від 30.05.2016р., відомостей щодо ознайомлення ОСОБА_2 з наказом "Про звільнення ОСОБА_2." №43-к від 30.05.2016р.,попередження про наступне вивільнення від 17.02.2016р., відомостей щодо запропонування ОСОБА_2 зайняти іншу посаду, та інші відомості, які були використані відповідачем під час звільнення позивача із займаної посади, довідки про середню заробітну плату ОСОБА_2 станом на 30.05.2016р., розраховану згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р., Положення про Інспекцію з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, штатного розпису Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області (зі змінами з моменту утворення Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області до 30.05.2016р.).

Згідно із приписами ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України - доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Станом на 14.11.2016р. вимоги ухвали суду від 02.07.2016р. відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не виконано та витребувані докази до суду не надано.

Відповідно до ч. 4, 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України - суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи та надані до суду докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 30.05.2016р. головою комісії з реорганізації Держспоживінспекції у Дніпропетровській області Сіровською В.М. винесено наказ за №43-к «Про звільнення ОСОБА_2.», яким наказано звільнити ОСОБА_2 з посади начальника відділу захисту прав споживачів та ринкового нагляду у Криворізькому регіоні Держспоживінспекції у Дніпропетровській області з 30 травня 2016 року у зв'язку з реорганізацією Держспоживінспекції у Дніпропетровській області на підставі п. 1 ст. 40, ст. 44, ст. 83 Кодексу законів про працю України, ст. 24 Закону України «Про відпустки» та листа Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Дніпропетровській області №01/143 від 24.05.2016р. щодо відсутності вакансій у Головному управлінні Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області.

У даному наказі у якості підстави для звільнення позивача з роботи також міститься посилання на постанову Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» №1092 від 16.12.2015р. та на Попередження про наступне вивільнення від 17 лютого 2016 року.

Не погодившись із винесеним відповідачем рішенням, ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Частиною 5 статті 5 "Закону України "Про центральні органи влади" визначено, що міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Відповідно до положень ст. 116 Конституції України - Кабінет Міністрів України утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.

Згідно із приписами постанови Кабінету Міністрів України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" №442 від 10.09.2014р. утворено Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, реорганізувавши шляхом перетворення Державну ветеринарну та фітосанітарну службу і приєднавши до Служби, що утворюється, Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів і Державну санітарно-епідеміологічну службу та поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері племінної справи у тваринництві, у сфері охорони прав на сорти рослин, у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), а також функції із здійснення державного контролю (нагляду) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів.

Пунктами 5 та 6 постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014р. встановлено, що центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються. Права та обов'язки центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються, передаються відповідним центральним органам виконавчої влади, на які цією постановою покладено функції з реалізації державної політики у відповідній сфері.

Центральні органи виконавчої влади, що припиняються згідно з цією постановою, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах до завершення здійснення заходів з утворення центральних органів виконавчої влади, яким передаються повноваження та функції центральних органів виконавчої влади, що припиняються".

Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів" № 1092 від 16.12.2015р.:

- утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів за переліком, згідно з додатком 1;

- реорганізовано територіальні органи Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, Державної інспекції з питань захисту прав споживачів та Державної санітарно-епідеміологічної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів за переліком, згідно з додатком 2;

- установлено, що територіальні органи Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, Державної інспекції з питань захисту прав споживачів та Державної санітарно-епідеміологічної служби продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Питання Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів" №260-р від 06.04.2016р. погоджено пропозицію Міністерства аграрної політики та продовольства щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Державну службу з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів" за №667 від 02.09.2015р. (Офіційний вісник України, 2015 р., № 73, ст. 2402) функцій і повноважень Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, Державної інспекції з питань захисту прав споживачів, Державної санітарно-епідеміологічної служби (крім функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), що припиняються, а також функцій із здійснення метрологічного нагляду, державного контролю (нагляду) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів; із захисту прав споживачів виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; державного нагляду (контролю) у сферах охорони прав на сорти рослин, насінництва та розсадництва.

Згідно з п. 6 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1074 від 20.10.2011р., права та обов'язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів" №1092 від 16.12.2015р. передбачено утворення як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів за переліком згідно з додатком 1; реорганізація територіальних органів Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, Державної інспекції з питань захисту прав споживачів та Державної санітарно-епідеміологічної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів за переліком згідно з додатком 2.

Так, положеннями постанови Кабінету Міністрів України №1092 від 16.12.2015р. встановлено, що територіальні органи Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, Державної інспекції з питань захисту прав споживачів та Державної санітарно-епідеміологічної служби продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Даною постановою 4 голів комісій з реорганізації Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, Державної інспекції з питань захисту прав споживачів та Державної санітарно-епідеміологічної служби зобов'язано у десятиденний строк:

- утворити відповідні комісії з реорганізації територіальних органів та затвердити їх голів;

- забезпечити здійснення заходів, пов'язаних з реорганізацією територіальних органів;

- інформувати щомісяця Державну службу з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про результати проведеної роботи.

У додатку №1 до постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів" №1092 від 16.12.2015р. зазначено про утворення Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області, а в додатку №2 "Перелік територіальних органів Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, Державної інспекції з питань захисту прав споживачів та Державної санітарно-епідеміологічної служби, які реорганізуються" вказано, що до Головного управління Держпродспоживслужби у Дніпропетровській області шляхом реорганізації приєднуються: Державна фітосанітарна інспекція Дніпропетровській області, Інспекція з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, Головне управління Держсанепідслужби у Дніпропетровській області та Головне управління ветеринарної медицини в Дніпропетровській області.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Положеннями ч.3 ст. 87 Закону України "Про державну службу" визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Згідно з п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України - трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У статті 36 Кодексу законів про працю України передбачені виключні підстави припинення трудового договору.

Зокрема п. 4 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України передбачено, що підставами припинення трудового договору є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Статтею 36 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі зміни підпорядкованості підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України - трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ст.40 Кодексу законів про працю України - звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із частинами першою та третьою статті 49-2 Кодексу законів про працю України - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Пленум Верховного Суду України у п.19 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" за №9 від 06.11.1992р. (зі змінами) роз'яснив, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату, чи додержано власником норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу.

При цьому, мається на увазі, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичній особі.

Вчинення зазначених дій вимагає від роботодавця й положення ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, і роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Так, згідно спірного наказу Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області (Держспоживінспекція у Дніпропетровській області) 17 лютого 2016 року позивач був попереджений про наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області.

Положеннями статті 42 Кодексу законів про працю України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень та роботодавцем позивача, не надано належних доказів відсутності у ОСОБА_2 права на переведення на роботу до Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області.

При цьому, з огляду на зміст оскаржуваного наказу, при вирішенні питання про звільнення позивача Інспекція з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області керувалась лише листом Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області № 01/143 від 24.05.2016 року про відсутність вакансій.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано жодних доказів того, що ОСОБА_2 при попередженні про звільнення пропонувалась інша вакантна посада на тому самому підприємстві, в установі, організації відповідно до його кваліфікації.

Водночас, нормами трудового законодавства покладено на роботодавця обов'язок запропонувати працівнику роботу яка відповідає його кваліфікації.

Також, слід зауважити, що Верховний Суд України у постанові від 17.10.2011р. (справа №21-237а11) висловив позицію, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

За таких обставин, суд вважає, що звільнення позивача з роботи відбулося з порушенням вимог законодавства про працю, що позбавило можливості позивача використати своє право на іншу роботу в реорганізованій установі.

Таким чином, суд доходить до висновку, що наказ Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області № 43-к від 30.05.2016 року про звільнення ОСОБА_2 підлягає скасуванню.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України - суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України).

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідачем, на якого покладено обов'язок доказування, не доведено, що ОСОБА_2 підлягав звільненню з огляду на неможливість переведення позивача, за його згодою, на іншу роботу до Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004).

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність своїх дій та оскаржуваного наказу, а також відповідність такого рішення нормам діючого законодавства України, у зв'язку з чим наказ Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області «Про звільнення ОСОБА_2.» №43-к від 30.05.2016р. є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас щодо інших позовних вимог ОСОБА_2, суд зазначає наступне.

Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України є принцип верховенства права.

Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України - суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України N 15-рп/2004 від 02.11.2004 р.).

Згідно із приписами статті 235 Кодексу законів про працю України - у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України - при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд може прийняти рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, вказавши при цьому норми закону, які відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії (пункт 2 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України).

Такий спосіб захисту як стягнення коштів із відповідача передбачений пунктом 4 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути застосований у випадках, прямо передбачених законом.

10 вересня 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади"(далі - Постанова № 442), абзацом 2 пункту 1 якої передбачено утворити Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, реорганізувавши шляхом перетворення Державну ветеринарну та фіто санітарну службу і приєднавши до Служби, що утворюється, Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів і Державну санітарно-епідеміологічну службу та поклавши на службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері племінної справи у тваринництві, у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), а також функції із здійснення державного контролю (нагляду) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів.

Пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014р. встановлено, що центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються. Права та обов'язки центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються, передаються відповідним центральним органам виконавчої влади, на які цією постановою покладено функції з реалізації державної політики у відповідній сфері.

На підставі Постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів" №1092 від 16.12.2015р., Держспоживінспекція України перебувала в стані реорганізації шляхом приєднання до новоутвореної Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, у тому числі Інспекції з питань захисту прав споживачів в Дніпропетровській області шляхом приєднання до Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області.

Згідно з пунктом 3 вказаної постанови установлено, що територіальні органи Державної інспекції з питань захисту прав споживачів продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Разом з тим, Державна служба України з питань безпеки харчових продуктів і захисту споживачів офіційно розпочала роботу з 06 квітня 2016 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України "Питання Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів" за №260-р від 06.04.2016р.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про правонаступництво Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області після Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області.

Так, згідно інформації у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 14.11.2016р. Інспекція з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області перебуває у стані припинення.

Згідно із приписами ч.2 ст. 33, ч. 9 ст. 36 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців", визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи.

Отже, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент розгляду справи відсутній запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Статтею 59 Господарського кодексу України передбачено, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється способом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їхніх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.

У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

При реорганізації юридична особа припиняється. Водночас можливість для звільнення працівників у разі реорганізації підприємства допускається лише за умови скорочення штату або чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить лише власникові або уповноваженому ним органу.

Таким чином, Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області є правонаступником Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області.

При цьому, станом на момент розгляду даної справи судом, Інспекція з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області (Держспоживінспекція у Дніпропетровській області) (код ЄДРПОУ 37988291) не є припиненою, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Водночас, суд зазначає, що у зв'язку із незаконним звільненням ОСОБА_2 з роботи у Держспоживінспеції у Дніпропетровській області позивач підлягає поновленню на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи, однак, враховуючи, що станом на момент розгляду справи , Інспекція з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області (Держспоживінспекція у Дніпропетровській області) перебуває в стані припинення з огляду на процедуру реорганізації державного органу та з огляду на фактичний перехід прав і обов'язків відповідача до ноутвореного суб'єкта владних поноважень - Головного управління Держспоживслужби в Дніпропетровській області, суд не вбачає підстав для поновлення ОСОБА_2 на роботі, оскільки позивачем в порядку ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено, що станом на момент розгляду справи штатний розпис Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області (Держспоживінспекції у Дніпропетровській області) не зазнав змін з моменту його затвердження та містить у своєму складі посаду, яку займав ОСОБА_2 на момент звільнення, що виключає можливість суду здійснити поновлення позивача на роботі, та, як наслідок, стягнення з відповідача сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи, що відповідачем не надано до суду заперечень на адміністративний позов, тому, приймаючи до уваги, презумпцію вини відповідача - суб'єкта владних повноважень, що діє в адміністративному судочинстві (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України), а також зважаючи на вищевикладене, позов ОСОБА_2 до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області «Про звільнення ОСОБА_2.» №43-к від 30.05.2016р.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Р.А. Барановський