Рішення № 66611214, 17.05.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/633/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Авраменко Т. М.

РІШЕННЯ

Іменем України

17.05.2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді Авраменко Т.М.

суддів: Кіселика С.А., Суровицької Л.В.

секретар Бодопрост М.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 24 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Березівська сільська рада Маловисківського району про зобовязання вчинити певні дії та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, третя особа: Березівська сільська рада Маловисківського району про зобовязання вчинити певні дії.

Зазначав, що мешкає за адресою: вул. Щорса, 77, с. Березівка Маловисківського р-ну. Його сусідом є ОСОБА_2, який займається розведенням домашніх тварин свиней у великій кількості. Відстань від сараю ОСОБА_2, в якому він тримає домашніх тварин, до його будинку становить близько 2 метрів, в звязку з чим життя його та його родини стало нестерпним, їх турбує сморід, шумове забруднення, забруднення ґрунтових вод.

Він звернувся із заявою до Березівської сільської ради, комісією якої проведено обстеження земельних ділянок по вул. Щорса, 77 та 79, за результатами якого складено акт та встановлено порушення правил добросусідства та вимог Земельного кодексу України.

Відповідно до додатку № 5 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, санітарно-захисна зона становить 25 метрів.

ОСОБА_2 від пропозиції перенести сарай відмовився.

Просив зобовязати ОСОБА_2 перенести гноянку та стічні нечистоти, господарську будівлю (сарай), в якій він утримує домашніх тварин, в інше місце в межах своєї земельної ділянки, на відстань не менше 25 метрів від його будинку, усунути перешкоди в користуванні житловим будинком шляхом зобовязання відповідача припинити діяльність щодо розведення свиней.

В ході судового розгляду ОСОБА_3 уточнив свої позовні вимоги, просив зобовязати ОСОБА_2 перенести господарські будівлі і споруди, а саме: сарай, літній сарай, гноянку, які розташовані на земельній ділянці по вул. Щорса, 79 не менше як на 8 м від житлового будинку, який належить йому та розташований по вул. Щорса, 77. Усунути перешкоди в користуванні власністю, а саме: житловим будинком, шляхом зобовязання ОСОБА_2 припинити розведення, вирощування та відгодівлю свиней на свинофермі. Стягнути з ОСОБА_2 на його користь 50000 грн. моральної шкоди та 10000 грн. витрат на правову допомогу.

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном.

Зазначав, що йому належить будинок з надвірними будівлями за адресою: вул. Щорса, 79, с. Березівка Маловисківського р-ну.

Поряд з його будинком знаходиться житловий будинок ОСОБА_3, який сам забруднює ґрунтові води на своїй і на його земельних ділянках, чим порушує його право вільно користуватись своїм майном та створює перешкоди в користуванні земельною ділянкою. Додаток № 5 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, на який посилається ОСОБА_3 в своєму позові регулює розміри санітарно-захисних зон від сільськогосподарських підприємств до житлової забудови, тобто ферми в СФГ. Він не є фермером та не має підприємства.

Просив зобовязати ОСОБА_3 не чинити перешкод в користуванні його земельною ділянкою, зобовязавши перенести житловий будинок на відстань 3 м від його межі, вбиральню та стічну яму на відстань не менше 7 м від його межі.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 24 січня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 10000 грн. витрат на правову допомогу, судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп. на користь держави. Суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 порушив правила добросусідства з ОСОБА_3, що дає підстави для стягнення моральної шкоди. В задоволенні іншої частини позову відмовив. В задоволенні зустрічного позову відмовив.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Посилається на те, що жодних протиправних дій по відношенню до ОСОБА_3 не вчиняв, тому підстави для стягнення з нього моральної шкоди відсутні. Також відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу, оскільки їх розмір завищений і такі витрати мають бути документально підтверджені розрахунком.

В засіданні апеляційного суду відповідач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, а представник позивача просив відхилити апеляційну скаргу, оскільки рішення суду є законним та справедливим.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції (ч.1 ст.303 ЦПК України).

Всім власникам забезпечуються рівні умови захисту і здійснення своїх прав володіння, користування і розпорядження своїм майном (частини 1, 3, 7 ст. 319 ЦК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст.391 ЦК України).

Власність зобовязує. Власник не може використовувати право власності на шкоду громадян (ч.4 і ч.5 ст.319 ЦК України).

Відповідно до ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Частинами 1 і 2 статті 103 ЗК України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач ОСОБА_2 порушив правила добросусідства з позивачем ОСОБА_3, оскільки утримував домашніх тварин - свиней у великій кількості, більше 10 голів, в господарських будівлях, розташованих на відстані 2-7 м від житлового будинку позивача, що створювало для нього незручності, а саме неприємні запахи і шумове забруднення, в користуванні належною йому власністю.

Зазначені обставини підтверджуються актами від 09 листопада 2013 року (а.с.9), від 09 червня 2016 року (а.с.10), актом від 04 серпня 2016 року (а.с.42), з яких вбачається, що свинарник та літня огорожа для свиней розташовані на земельній ділянці відповідача відстані на 2 - 7 м від будинку позивача, поясненнями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, землевпорядника Березівської сільської ради ОСОБА_6 (а.с.66-67), довідкою щодо видачі ветеринарних документів щодо продажу мяса 16 свиней (а.с.94), довідкою про внесення до реєстру свиногосподарства, яке налічує 18 голів свиней та утримується відповідачем (а.с.95).

Відповідно до Санітарних правил та норм облаштування та експлуатації малих ферм дляутриманнятварин (худоби, птахів, звірів) у населених пунктах обєкт для утримання свиней від 10 до 250 голів свиней має статус малої тваринницької ферми, санітарно-захисна зона від малої тваринницької ферми до житлової забудови при поголівї до 15 свиней становить 25 м, до 30 свиней 50 м. Таким чином, утримання свиней від 15 і більше голів передбачає створення малої тваринницької ферми на підставі рішень відповідних органів з її розміщенням за територією житлової забудови, у виробничій зоні населеного пункту або на спеціально наданій земельній ділянці.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про недотримання відповідачем санітарно-захисної зони для утримання поголівя свиней та порушення внаслідок цього прав позивача, який за станом здоровя є інвалідом ІІІ групи, учасником бойових дій.

Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують.

Матеріалами справи підтверджується, що вперше за захистом своїх порушених прав позивач звернувся до Березівської сільської ради в жовтні 2013 року (а.с.6-7). Комісією при обстеженні 09 листопада 2013 року земельних ділянок сторін у справі встановлено факт порушення правил добросусідства відповідачем та запропоновано йому прибрати свинарник, однак він відмовився (а.с.8-9).

Зазначені порушення були зафіксовані і в актах від 09 червня 2016 року та 04 серпня 2016 року (а.с.10,42).

Після звернення позивача з позовом до суду, проведення судового засідання 17 серпня 2016 року актом від 30 серпня 2016 року встановлено, що господарські будівлі, де утримувалися свині, розібрані та перебудовані під потреби, що не обумовлюють утримання тварин, свині утримуються в свинарнику на відстані 15 м від будівлі позивача, літні табори для вигулу свиней прибрані від межі (а.с.58).

Відмова в позові про усунення перешкод шляхом перенесення сараю, літнього сараю, гноянки обґрунтована судом не відсутністю порушення прав позивача, а тим, що за час розгляду справи відповідач сам усунув ці порушення. Ці обставини не виключають відповідальності відповідача по відшкодуванню моральної шкоди, тому доводи апеляційної скарги про відсутність передбачених законом підстав для її відшкодування є безпідставними.

Шкода, заподіяна особі або майну громадянина підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний звязок та є вина зазначеної особи.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст.1166 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини (ч.1 ст.1167 ЦК України).

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди тягар доказування згідно з перерахованими нормами розподіляється таким чином: позивач доказує наявність шкоди та її розмір, а відповідач - відсутність його вини у заподіянні шкоди.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав ( ч.1 ст.23 ЦК України).

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в п.3 постанови від 31 березня 1995 року №4 (з наступними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні права власності.

Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, їх тривалості, а також інших негативних наслідків.

Розмір моральної шкоди суд визначив в сумі 3000 грн. з урахуванням всіх обставин справи, ступеню вини відповідача та тривалості його неправомірних дій щодо порушення прав позивача, тяжкості фізичних та душевних страждань позивача, майнового стану відповідача. Передбачених законом підстав для зменшення присудженого судом розміру моральної шкоди або відмови в позові про відшкодування моральної шкоди не встановлено.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду в частині стягнення на користь позивача витрат на оплату правової допомоги в сумі 10000 грн.

05 вересня 2016 року позивачем ОСОБА_3 укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом ОСОБА_7 (а.с. 73), за цим договором сплачено гонорар в сумі 10000 грн., що підтверджується квитанцією № 05/09-1 від 05 вересня 2016 року (а.с.112).

Стягуючи всю суму витрат на правову допомогу, суд не врахував належним чином вимоги частини 1 статті 88 ЦПК України про те, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Зокрема, позов про відшкодування моральної шкоди задоволено частково, позивач просив 50000 грн., суд стягнув 3000 грн., в позові про зобовязання відповідача припинити діяльність щодо розведення свиней відмовлено за їх безпідставністю. Крім того, в суд першої інстанції дійсно не було надано розрахунку кількості затраченого часу та вартості послуг з урахуванням граничного розміру компенсації, кількість затраченого часу з актом виконаних робіт від 24 січня 2017 року було надано до заперечення на апеляційну скаргу (а.с.233).

З урахуванням участі адвоката в судових засіданнях 16 вересня 2016 року, 30 листопада 2016 року, 24 січня 2017 року, що підтверджується журналами судових засідань (а.с.74,117,155-156), складанні процесуальних документів, представництва в інших органах щодо збору доказів у справі (а.с.233) та граничного розміру компенсації, часткового задоволення позову, колегія суддів приходить до висновку про зменшення витрат на правову допомогу до 5000 грн., тому рішення суду в цій частині підлягає зміні відповідно до п.3 ч.1 ст.307 ЦПК України.

Рішення суду щодо відмови в частині позовних вимог ОСОБА_3 та зустрічного позову не оскаржується, тому в апеляційному порядку в цій частині рішення суду першої інстанції не переглядається.

На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст.307, ст.309, ч.2 ст.314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково .

Змінити рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 24 січня 2017 року в частині стягнення витрат на правову допомогу.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн.

Рішення суду в частині вирішення позову ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча суддя Т.М.Авраменко

Судді: С.А.Кіселик

ОСОБА_8