Рішення № 66603247, 17.05.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/24670/15-ц Провадження № 22-ц/772/1190/2017Головуючий в суді першої інстанції Гуменюк К. П.Категорія 48 Доповідач Голота Л. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого судді Голота Л.О.

суддів: Зайцев А.Ю., Шемета Т.М.,

при секретарі:Топольська В.О.,

з участю: позивача ОСОБА_3

представників позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5

представника третьої особи Марценюк Л.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15.03.2017 року по справі за позовом ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітніх : ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до ОСОБА_7, орган якому за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб: Служба у справах дітей Вінницької міської ради про позбавлення батьківських прав, визначення аліментів та стягнення заборгованості за аліментами, -

ВСТАНОВИЛА:

23.10.2015 року ОСОБА_3 в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_9 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_7 про позбавлення батьківських прав з підстав ухилення його від виконання своїх обов»язків по вихованню дітей та стягнення аліментів на утримання дітей в розмірі 4252 грн.80 коп. на кожну доньку.

18.02.2016 року ОСОБА_3 збільшила позовні вимоги та просила визначити розмір аліментів в розмірі 5 344 грн. на кожну дитину, стягнути з відповідача заборгованість по виплатах на утримання малолітніх дітей з липня 2014 року по 18.02.2016 року в сумі 80 160 грн на кожну доньку та позбавити відповідача батьківських прав.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15.03.2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь позивачки заборгованість по сплаті аліментів за шлюбним договором від 24.11.2005 року на утримання дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в розмірі 160 320 грн. В задоволенні інших вимог позовної заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції оскаржує частково, зокрема, в частині відмови суду у задоволенні її позовних вимог щодо позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітніх дітей. Просить рішення міського суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити , позбавити ОСОБА_7 батьківських прав стосовно малолітніх дітей.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить змінити рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15.03.2017 року в частині стягнення з нього аліментів, з установленням законного розміру утримання ( аліментів) на дітей. Також вказує, що відповідачем не було допущено заборгованості з аліментів, оскільки позову про стягнення аліментів на дітей позивачкою раніше подано не було.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки та її представників, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає, що вони підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 п.п. 1, 3, 4 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Частково задовольняючи вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач свої зобов»язання за шлюбним договором від 24.11.2005 року в частині надання утримання на дітей не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, тому її розмір підлягає стягненню з останнього відповідно до ст.ст. 526, 527 ЦК України.

Однак з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 24.11.2005 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладено шлюбний договір. / т.1 а.с.6-12/

З 25.11.2005 року по 10.06.2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу сторони мають малолітніх дітей ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 - ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсон від 06.11.2015 року місце проживання дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_8 визначено з їх матір»ю ОСОБА_3 / т.1 а.с210-211/

У п. 7.12 Шлюбного договору визначено, що надання утримання для дітей здійснюється тому з подружжя, з ким залишаються діти, за домовленістю між Подружжям, але не нижче ніж в розмірі 200 доларів США, щомісяця на одну дитину за офіційним курсом валют встановленим Національним банком України на день виплати.

18.08.2015 року приватним нотаріусом на адресу ОСОБА_7 була направлена заява ОСОБА_3 у якій вона повідомляла про необхідність сплати на її користь коштів на утримання дітей в розмірі 8 тисяч гривень, згідно Шлюбного договору.

Задовольняючи вимоги позивача про стягнення заборгованості по аліментах суд першої інстанції дав невірну юридичну кваліфікацію правовідносинам сторін та помилився у визначені правової норми, якою врегульовано такі правовідносини.

Між сторонами виникли правовідносини, які регулюються сімейним кодексом.

Згідно ст.93 СК України шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов»язки подружжя як батьків. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Таким чином, законодавець визначив, що шлюбний договір може надавати відповідні майнові права не лише дружині чи чоловікові, а й їхнім дітям. Тобто шлюбний договір може мати елементи договору на користь третьої особи. У даному випадку шлюбний договір є змішаним та має елементи договору між батьками про сплату аліментів на дитину.

Відповідно до ст. 189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. У разі невиконання одним із батьків свого обов»язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису.

За своєю правовою природою цей договір належить до сімейно-правових договорів, оскільки в результаті його укладення та виконання настають правові наслідки, передбачені нормами сімейного законодавства, - надання утримання дитині.

Виконавчого напису про стягнення аліментів за домовленістю між батьками та рішення суду про стягнення з відповідача аліментів у матеріалах справи немає. Як пояснила позивач у судовому засіданні, за виконавчим написом вона не зверталась, так як вона не має оригіналу шлюбного договору.

Зі змісту ст. 194 СК України вбачається, що заборгованість за аліментами виникає у разі примусового їх стягнення: за виконавчим листом, виданим на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або ж у разі їх стягнення відповідно до статті 187 цього Кодексу.

Відрахування аліментів на дітей за ініціативи відповідача не проводиться, домовленості між батьками щодо розміру аліментів немає.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по виплатах на утримання малолітніх дітей, оскільки факт виникнення самої заборгованості позивачем не доведено, а отже в цій частині апеляційна скарга ОСОБА_7 підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав відносно доньок, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено обставин відсутності піклування відповідачем про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання та підготовку до самостійного життя, що позбавляє можливість позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав. Також суд взяв до уваги ті обставини, що відповідач проживає в іншому місті, що в свою чергу створює додаткові перешкоди у спілкуванні з дітьми, та позицію позивачки, яка категорично проти спілкування батька з дітьми.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині рішення, які базуються на основі повно і всебічного з»ясування обставин справи та підтверджені доказами, які були досліджені в судовому засіданні та відхиляє заперечення апелянта ОСОБА_3 з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не проігнорував роз»яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав», як те вважає позивачка, оскільки саме повно та об»єктивно з»ясувавши обставини справи, зокрема ставлення батька до дітей суд не вбачав підстав для застосування крайнього заходу впливу до нього, яким і є позбавлення батьківських прав.

Підставою позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав позивачка зазначила ту обставину, що він ухиляється від виконання своїх обов»язків по вихованню дітей, а саме: не забезпечує дітей необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дітьми в обсязі необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, не створює умов для отримання дітьми освіти.

При дослідженні даних обставин справи судом першої інстанції були оцінені наявні в матеріалах справи докази.

За змістом ст. 164 СК України ухилення від виконання юридичного обов»язку - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.

З наявних у справі доказів, а саме: рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30.12.2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 11.03.2016 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 19.10.2016 року про усунення перешкод ОСОБА_7 у спілкуванні з дітьми та визначенням йому порядку участі у їх вихованні, неодноразові звернення ОСОБА_7 до Вінницького відділу поліції та виконавчого комітету Вінницької міської ради, служби у справах дітей з заявами про прийняття мір до гр. ОСОБА_3, яка перешкоджає йому спілкуватись з дітьми, заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав, проживання батька та дітей у різних містах України, вбачається, що відповідач не втратив інтересу до дітей, має намір і бажання спілкуватись з ними та використовує для цієї можливості усі передбачені законом способи. / т.1 а.с. 163, 164, 165, 166 - 172, 221-223/

Не знайшли у ході розгляду справи свого підтвердження твердження позивачки про ухилення відповідача від надання матеріальної допомоги дітям, оскільки, як пояснювала у судовому засіданні малолітня ОСОБА_9 батько приходив до школи та намагався передати їй подарунки, але вона відмовилась їх приймати. Поданий відповідачем до суду позов про визнання окремого пункту шлюбного договору ( про надання утримання для дітей) не є свідченням ухилення ОСОБА_7 від надання дітям матеріальної допомоги, а доводить лише той факт, що відповідач не згодний з розміром такої допомоги. Також у судовому засіданні позивачка пояснила, що за період з грудня 2016 по січень 2017 року відповідачем було перераховано на її рахунок кошти на загальну суму 1500 грн.

Посилання позивачки на те, що батько дітей, як і за часів їх спільного проживання так і на даний час не знає , які дошкільні заклади, гуртки і секції відвідують їх діти, у якому віці ОСОБА_9 пішла до школи не є ознакою невиконання відповідачем свого обов»язку щодо забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, оскільки негативно не впливають на фізичний розвиток дітей.

Спілкування між дітьми та батьком не відбувається у достатній мірі по причині не бажання дітей спілкуватись з батьком, а також у зв»язку з віддаленим їх проживанням один від одного.

Не доведено позивачем і факту жорстокого поводження батька з дітьми.

Так, з наданих позивачкою епікризів з 16 від. ВОПН на дітей за період їх лікування з 01.07.2014 року по 30.07.2014 року не вбачається, що посттравматичні стресові розлади у дівчаток виникли через жорстоку поведінку їх батька саме до них. З опису вбачається, що лікарями був встановлений страх дітей втратити маму, тривога за бабусю і дідуся.

Надані позивачем медичні довідки від 01.07.2014 року про огляд та зняття гіпсової шини ОСОБА_8, консультації післяопікового рубця лівої гомілки від 23.07.2014 року ОСОБА_8, консультативні висновки спеціаліста від 20.10. 2014 року про наявний у дітей діагноз - хронічний токсоплазмоз, виписка із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_8 про наявний у дитини діагноз - гострий середній серозний отит не є належними доказами на підтвердження того факту, що причиною даних захворювань є жорстока поведінка їхнього батька.

Як пояснював у суді першої інстанції відповідач та діти, травму руки дівчинка отримала коли невдало впала під час гри з батьком та сестрою.

Той факт, що гіпс ОСОБА_8 накладався у той період, коли дівчинка проживала з батьком спростовує твердження позивачки про байдужість відповідача до стану здоров»я дитини.

Копії результатів аналізів лабораторії «Салютем» не є допустимими доказами, оскільки не являються клінічним діагнозом і потребують консультації лікаря.

Із наданих позивачкою звернень до відділів поліції та повідомлень поліції вбачається, що мати дітей та її родичі скаржились на неправомірну поведінку відповідача саме щодо них, а не щодо дітей.

Твердження позивачки про сексуальне розбещення дітей належними та допустимими доказами не підтверджені. Висновок у результатах обстеження, який проводився головою Асоціації психологів і психотерапевтів Симоновою Г.Я. від 16.02.2014 р. є припущенням лікаря та не є допустимим доказом на підтвердження даних обставин. / т.1 а.с. 95/

З урахуванням віку дітей, наявний у них страх втратити маму та страх за дідуся і бабусю, не бажання дітей спілкуватись з батьком, місця проживання дочок з мамою, бабусею і дідусем, які перебувають у напружених стосунках з відповідачем, що впливає на одностороннє сприйняття ситуації дітьми та формування у них негативного ставлення до батька, колегія суддів приходить висновку, що суд першої інстанції вірно оцінив покази дітей.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що визначаючи порядок участі батька у вихованні дітей служба у справах дітей Вінницької міської ради та суди різних рівнів, які розглядали даний спір не вбачали обставин, які свідчили б про негативний вплив батька на дітей та ознаки жорстокого його поводження щодо них.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не надавши безсумнівних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов»язків щодо виховання дітей, винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми обов»язками позивач не довела вимоги про доцільність позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не повно з»ясував обставини, що мають значення по справі, дійшовши хибного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на дітей.

У п. 9 Постанови № 5 від 12.06.2009 року « Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» пленум Верховного Суду України роз»яснив, що оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обгрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватись при вирішенні спору.

Так, у змісті позовних вимог ОСОБА_3 просила також стягнути аліменти на утримання дітей, посилаючись на те, що добровільно відповідач матеріальної допомоги дітям не надає. Розмір аліментів просила визначити у розмірі 5344 грн. на кожну дитину.

Відповідно до ст.ст.14,18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. За дитину її права можуть здійснювати батьки.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Звернувшись до суду з вимогою про стягнення аліментів на утримання дітей позивач скористалась своїм законним правом.

У ст. 181 СК України визначений добровільний та примусовий (судовий ) порядок сплати аліментів.

Враховуючи, що у добровільному порядку сторони не домовились про розмір аліментів, з урахуванням інтересів дітей та положень ст. 191 СК України, колегія суддів приходить висновку про доцільність стягнення аліментів з відповідача у примусовому порядку.

При визначенні способу сплати аліментів ( у частці від заробітку чи у твердій грошовій сумі) колегія суддів враховує норми ч.1 ст. 184 СК України, відповідно до якої, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідач доказ про те, що має постійне місце роботи та регулярний дохід суду не надав.

Натомість у матеріалах справи наявні медична картка у якій місцем роботи ОСОБА_7 зазначено - ФОП. Також у позовній заяві про визнання окремого пункту шлюбного договору недійсним ОСОБА_7 зазначав, що доходи його є мінливими та їх розмір значно впав. Дані обставини дають підстави суду вважати, що відповідач має нерегулярний та мінливий дохід, а тому вимога позивача про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі підлягає задоволенню.

При стягненні та визначенні розміру аліментів, які стягуються у судовому порядку суд керується положеннями глави 15 Сімейного Кодексу України та Закону України «Про охорону дитинства».

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

При визначенні розміру аліментів колегія суддів враховує стан здоров»я дітей, високий рівень життя до якого звикли діти проживаючи спільно з обома батьками, стан здоров»я та матеріальне становище відповідача, який є працездатною особою та може надавати матеріальну допомогу, відсутність доказів про наявність у нього на утримані інших дітей, непрацездатних дружини та батьків, а також виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 до 18 років, приходить висновку, що розмір аліментів у сумі 2 000 ( дві тисячі) грн. на кожну дитину є достатнім для їх утримання та відповідатиме інтересам дітей.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню в частині наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволенні її позовних вимог лише в частині стягнення аліментів у розмірі 2000 грн, щомісячно, на кожну дитину.

Апеляційна скарга ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню, оскільки наявні підстави для скасування рішення суду, а не для його зміни.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15.03.2017 року в частині стягнення заборгованості по аліментах та відмови у стягненні аліментів скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення .

Позов ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер за ДРФО України - НОМЕР_1, місце реєстрації АДРЕСА_1, місце проживання АДРЕСА_2 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 2000 ( дві тисячі) грн. на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 23.10.2015 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.

У задоволенні вимог про стягнення заборгованості по аліментах відмовити.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав рішення Вінницького міського суду від 15.03.2017 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави судовий збір в сумі 640 грн.

Рішення в частині стягнення аліментів допустити до негайного виконання.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Л.О. Голота

Судді А.Ю. Зайцев

Т.М. Шемета

/підписи/

Згідно з оригіналом: