Ухвала суду № 66601306, 17.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

17 травня 2017 року м. Київ К/800/16699/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Головчук С.В., вирішуючи питання про прийняття касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Лебединського районного суду Сумської області від 07 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Будильського сільського голови - Шкурка Володимира Олексійовича про визнання дій протиправними,

в с т а н о в и в :

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому, уточнивши позовні вимоги, просив визнати дії сільського голови щодо відмови розглянути 2 та 3 питання поданої ним 03 серпня 2015 року заяви № 72 такими, що порушили його право на розгляд звернення та отримання обґрунтованої відповіді та стягнути 456,85 грн витрат, пов'язаних з прибуттям до суду, а саме: витрати, пов'язані з переїздом на судові засідання з с. Будилки до м. Лебедина і у зворотному напрямку (6 разів) на суму 74,64 грн.; добові витрати, пов'язані з переїздом до м. Лебедина в сумі 180 грн., виходячи з розміру 30 грн. за кожну поїздку; компенсацію за відрив від звичайних занять - в розмірі 202,21 грн., виходячи з чотирьох годин на кожне судове засідання.

Постановою Лебединського районного суду Сумської області від 07 червня 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та такими, що порушують право на звернення ОСОБА_1 до органу місцевого самоврядування дії Будильського сільського голови Шкурка В.О. в частині відмови від розгляду заяви від 03 серпня 2015 року № 72 та надання обґрунтованої відповіді. Стягнуто з бюджету Будильської сільської ради на користь позивача судові витрати, пов'язані з прибуттям до суду, в розмірі 37,55 грн.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови стягнути з відповідача 456,85 грн витрат пов'язаних з прибуттям до суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, норм КАС України, постанов Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» (далі - постанови КМ України № 590) та від 23 квітня 1999 року № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» (далі - постанова КМ № 663) та Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (далі - Інструкція). Вказує, що суди не дали належної правової оцінки обставинам справи та неправильно застосували норми законодавства, якими врегульовано порядок відшкодування витрат, пов'язаних з прибуттям до суду.

Згідно із пунктом 5 частини п'ятої статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відповідно до статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Із змісту оскаржуваних судових рішень видно, що стягуючи на користь позивача судові витрати, пов'язані з прибуттям до суду, в розмірі 37,55 грн суди виходили з наступного.

Пунктом з додатку до постанови КМ № 590 встановлено, що граничний розмір компенсації за відрив від звичайних занять не може перевищувати розмір мінімальної заробітної плати, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять.

При цьому відшкодуванню стороні, на користь якої ухвалено рішення підлягають лише витрати, які є документально підтвердженими та безпосередньо пов'язаними із реалізацією особою права на захист шляхом звернення до суду. При цьому, сторона, яка заявляє до відшкодування ці витрати, зобов'язана довести належними та допустимими доказами обґрунтованість цих витрат, зокрема їх розмір.

Згідно з журналом судових засідань, позивач перебував в судових засіданнях: 25 лютого 2016 року - 1 год.21 хв., 02 березня 2016 року - 10 хв., 18 березня 2016 року - 51 хв., 31 березня 2016 року - 1 год 18 хв., 19 квітня 2016 року - 45 хв.,07 червня 2016 - 23 хв.

Станом на 01 січня 2016 року мінімальний розмір заробітної плати складає 1378,00 грн; середньоденна компенсація за відрив від звичайних занять розраховується наступним чином: за 25 лютого 2016 року - 1378 : 21 робочий день = 65,62 грн, втрати за 1 годину - 65,62:8 = 8.20 грн., втрати за 1 хвилину - 8,20 : 60 = 0.14 грн. Отже, 25 лютого 2016 року позивачу слід компенсувати втрати в розмірі 8,10 грн. ( 0.14 х 1 год.21 хв.= 11.07 грн.). За аналогічними розрахунками, розмір компенсації за втрату звичайних занять за 6 судових засідань становить 37,55 грн.

Поряд з цим, суди зазначили, що максимальний час, який був затрачений ОСОБА_1 на розгляд справи в суді - 1 год. 21 хв, інші засідання проводились в межах до 1 години, а тому підстави для стягнення на користь позивача добових відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не взяли до уваги постанову КМ № 663 не є підставою для скасування судових рішень, оскільки цей нормативний акт втратив чинність ще у 2011 році. При цьому, положення Інструкції також не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки її нормами врегульовані питання пов'язані зі службовими відрядженнями працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

У касаційній скарзі відсутнє належне обґрунтування підстав для скасування чи зміни судового рішення апеляційної інстанції, а викладені в ній доводи перевірені судом і не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить мотивів, які б дозволили вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права.

Наведене є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Лебединського районного суду Сумської області від 07 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С.В. Головчук