Ухвала суду № 66601227, 18.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2017 року м. Київ К/800/27277/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Голубєвої Г.К., Маринчак Н.Є.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Приватного акціонерного товариства «Березнівське птахопідприємство» до Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Березнівське птахопідприємство» (далі - позивач, ПрАТ «Березнівське птахопідприємство») звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області від 09.07.2015 року № 0000412200, № 0000422200, № 0000442200, № 0000452200 та від 29.06.2015 року № 0000921700.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області від 09.07.2015 року № 0000442200 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 247 227 грн., № 0000452200 та від 29.06.2015 року № 0000921700 - повністю; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що податковим органом не доведено правомірності податкових повідомлень-рішень від 09.07.2015 року № 0000442200, №0000452200 та від 29.06.2015 року № 0000921700.

Костопільську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області замінено правонаступником Рівненською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області (далі - відповідач, ДПІ) відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити в нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову. У доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що товар, придбаний позивачем у ТОВ «Фенікс», на підприємство не надходив, а тому не використовувався у його господарській діяльності. Також зазначив, що позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту по деклараціям (спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства) ПДВ від вартості палива, що використане на перевезення власної готової продукції. Крім того, протягом 2012 року підприємство здійснювало тимчасове зберігання в металевих контейнерах на своїй території відходів тваринного походження, які в подальшому було передано на утилізацію, а отже позивачем повинен був бути сплачений екологічний податок.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року, за наслідками якої складено акт перевірки № 58/22/02780479 від 17.06.2015 року.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000412200 від 09.07.2015 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення як втор сировини» на загальну суму 13552,73 грн., в т.ч. 10842,18 грн. за основним платежем та 2710, 55 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000442200 від 09.07.2015 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 405352, 50 грн., в т.ч. 270235 грн. за основним платежем та 135117,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000452200 від 09.07.2015 року, згідно з яким до позивача застосовано штраф у розмірі 35785,17 грн.;

- № 0000921700 від 29.06.2015 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати на загальну суму 2176,80 грн., в т.ч. 1111,20 грн. за основним платежем та 1065,60 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.4, а.с.80).

За результатами адміністративного оскарження вищевказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги позивача без задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

За змістом ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доводи ДПІ зводяться до незгоди з судовими рішенням в частині задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.07.2015 року № 0000442200 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 247 227 грн., № 0000452200 та від 29.06.2015 року № 0000921700 - повністю, а тому саме в цій частині і здійснюється касаційний перегляд рішення судів попередніх інстанцій.

Щодо податкового повідомлення-рішення відповідача № 0000442200 від 09.07.2015 року в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 247 227 грн., судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Висновки акту перевірки та доводи відповідача зводяться до того, що позивачем не підтверджено реальності поставки контрагентом дизель-генератору АД 200-Т/400, що свідчить про відсутність підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість за спірною операцією.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в липні 2012 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Фенікс» (постачальник) укладено договір поставки № 23/07, за умовами якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах договору передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити дизель-генератор АД 200-Т/400.

На виконання умов договору ТОВ «Фенікс» було передано товар (дизель-генератор), що підтверджується видатковою накладною від 30.07.2012 року № РН-0000013, актом передачі дизельної електростанції від 30.07.2012 року, податковими накладними № 3 від 24.07.2012 року та № 4 від 25.07.2012 року.

Факт використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача підтверджується наявними в матеріалах справи актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 01.08.2012 року, карткою обліку необоротних активів за період з 01.07.2012 року по 31.12.2014 року, робочим проектом резервного електропостачання в с.Кургани Березнівського району.

Позивач здійснював оплату за отриманий товар/виконані роботи шляхом безготівкових розрахунків через банківську установу з урахуванням ПДВ.

Крім того, на момент здійснення господарських позивача з ТОВ «Фенікс», таке було включене до Єдиного державного реєстру і перебувало на обліку платників податків.

Вищенаведене свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «Фенікс».

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Фенікс», оскільки реальність виконання взятих зобов'язань позивачем за укладеним договором, підтверджується первинними документами. Доводи податкового органу про наявність певних недоліків у первинних документах не є безумовною підставою для визначення господарських операцій такими, що не мали реального характеру, оскільки зазначені документи у своїй сукупності в повній мірі відображають зміст господарських операцій та їх вартісні і кількісні показники.

Отже, встановлені обставини свідчать про товарність і реальність здійснення господарських операцій між ПАТ «Березнівське птахопідприємство» і ТОВ «Фенікс», а тому податкове повідомлення-рішення №0000442200 від 09.07.2015 в частині збільшенні грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 16500 грн., в т.ч. 11000 грн. за основним платежем та 5500 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, підставою для винесення вищевказаного податкового повідомлення рішення також слугувало те, що позивачем в порушення вимог ст. 209 ПК України безпідставно віднесено до податкового кредиту по деклараціям (спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства рядок 10.1) ПДВ від вартості палива (виробничих факторів), що використане на перевезення власної продукції на суму 164041 грн.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки необґрунтованими з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ позивачем придбавались паливно-мастильні матеріали для перевезення комбікормів, підвезення живої птиці з пташинників до забійного цеху, підвезення мяса до цеху розробки, складів-холодильників у м. Рівному та с. Кургани Березнівського району, транспортування продукції покупцям тощо, що підтверджується долученими до матеріалів справи договором оренди нежитлового приміщення №12/06 від 12.06.2013 року, договорами оренди (найму) транспортних засобів актами списання паливно-мастильних матеріалів.

За змістом пп. 209.15.1 ст. 209 ПК України виробничими факторами, за рахунок яких сформовано податковий кредит, є:

а) товари/послуги, які придбаваються сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також основні фонди, які придбаваються (споруджуються) з метою їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції.

б) послуги, супутні постачанню сільськогосподарського товару, який вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку:

- сіяння та саджання рослин, збирання врожаю, його брикетування чи складування, проведення інших польових робіт, включаючи внесення добрив та засобів захисту рослин;

- пакування та підготовка до продажу, у тому числі сушіння, очищення, розмелювання, дезінфекція та силосування сільськогосподарської продукції (01.41.0 КВЕД);

- зберігання сільськогосподарської продукції;

- вирощування, розведення, відгодівля та забій свійських сільськогосподарських тварин, застосування засобів захисту тварин, проведення протиепізоотичних заходів;

- отримання послуг з використання сільськогосподарської техніки, крім отримання її у фінансову оренду (лізинг);

- отримання послуг, супутніх веденню сільськогосподарської діяльності, а саме з питань оподаткування, бухгалтерської звітності та обліку, організації внутрішнього виробничого управління (74.14.0 КВЕД);

- знищення бур'яну та шкідливих комах, оброблення посівів і сільськогосподарських площ засобами захисту рослин, а також використання засобів захисту тварин;

- експлуатація меліоративних зрошувальних та осушувальних систем для посівних площ і сільськогосподарських угідь;

- розділ м'яса для товарної кондиції.

Виходячи із системного аналізу пп. 209.15.1 ст. 209 ПК України суд касаційної інстанції вважає правильним висновки судів попередніх інстанцій про те, що у зазначеній статті визначено не виключний перелік виробничих факторів, за рахунок яких платники можуть формувати податковий кредит по господарських операціях у разі виготовлення сільськогосподарських товарів, а тому позивачем правильно віднесено суми податку на додану вартість за придбані паливно-мастильні матеріали для перевезення комбікормів, підвезення живої птиці з пташинників до забійного цеху, підвезення мяса до цеху розробки, складів-холодильників до виробничих факторів у розумінні пп. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 ПК України, оскільки такі підпадають під визначення послуг які супутні постачанню сільськогосподарського товару, зокрема підготовка до продажу, зберігання сільськогосподарської продукції.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції вважає правильним висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено правомірності податкового повідомлення-рішення № 0000442200 від 09.07.2015 року.

Щодо податкового повідомлення рішення № 0000452200 від 09.07.2015 року необхідно зазначити наступне.

Так, в акті перевірки вказано, що «згідно з касовими книгами, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 3721 «підзвітні особи», аналізом рахунку 3721, видатковими та прибутковими касовими ордерами, картками рахунку 3721 по підзвітних особах вибірковою перевіркою встановлено видачу під звіт готівки без повного звітування ними у встановленому законом порядку за раніше отримані під звіт кошти» (ст.93 акту).

Також в акті зазначено, що «згідно з карткою рахунку 372, касовою книгою, видатковими касовими ордерами підзвітна особа ОСОБА_5 08.02.2012 року отримує з каси підприємства під звіт готівкові кошти в сумі 3764 грн. (видатковий касовий ордер №58), які повертає в повному обсязі в касу підприємства 10.02.2012 року (прибутковий касовий ордер №785). При цьому, авансовий звіт підзвітною особою ОСОБА_5 не оформлявся та не подавався» (ст.93).

В той же час, судами попередніх інстанцій не встановлено порушення позивачем вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від15.12.2004 року №637 та зареєстрованим Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року за №40/10320, оскільки завдання поставлені перед підзвітними особами останніми виконані не були, одержані кошти не витрачалася та поверталися згідно з прибутковими касовими ордерами в касу підприємства в повному обсязі у встановлені законодавством строки, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, а тому у позивача відсутній обов'язок щодо складання звітів про використання коштів підзвітними особами.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що податкове повідомлення-рішення №0000452200 від 09.07.2015 року, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 35785,17 грн., є необґрунтованим, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення рішення № 0000452200 від 09.07.2015 року необхідно зазначити наступне.

В порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем також не доведено правомірності податкового повідомлення рішення № 0000452200 від 09.07.2015, оскільки не доведено порушення позивачем вимог ст. 51, ст.70, пп. «а» п. 176.2 ст. 176 ПК України та п. 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку і сум утриманого з них податку», затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року №1020, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2011 року №46/18784.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області відхилити, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року у справі № 817/3408/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

Г.К. Голубєва

Н.Є. Маринчак