Ухвала суду № 66601192, 16.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"16" травня 2017 р. № К/800/13643/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Веденяпіна О.А., Голубєвої Г.К., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 у справі №826/14110/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Бікор» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2015 відмовлено в задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Бікор» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №70426552207 від 26.05.2014 повністю, №70426552207 від 26.05.2014 та №70422552207 від 26.05.2014 в частині.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 клопотання ТОВ «Бікор» про затвердження примирення сторін у зв'язку з досягненням податкового компромісу - задоволено. Визнано нечинною постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.01.2015 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.05.2014: №70326552207 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 191916,00 грн. за основним платежем та 47979,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та №70226552207 в частині визначення грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 630327,00 грн. за основним платежем та 157585, 00 грн. штрафних санкцій та закрито провадження у справі в цій частині.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2015 та прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 70426552207 від 26.05.2014.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі постанову суду першої інстанції в частині оскарження податкового повідомлення-рішення №70426552207 від 26.05.2014, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги (щодо податкового повідомлення-рішення №70426552207 від 26.05.2014), заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 11 березня 2014 року по 07 квітня 2014 року ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі наказу № 714 від 26 лютого 2014 року була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Бікор» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення допущені позивачем, зокрема, пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 ПК України; п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст.; пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168, пп. «а» п. 171.2 ст.171 ПК України, за результатами якої складено акт № 375/26-55-2207/21637291 від 29 квітня 2014 року.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №70426552207 від 26 травня 2014 року, яким застосовано штрафні санкції в сумі 431701,26 грн. за порушення п. 2.8, р. 2, п. 3,5. р. 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління національного банку України № 637 від 15 грудня 2004 року.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 70426552207 від 26.05.2014, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 431701,26 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд в основу мотивів для задоволення позову встановив додаткові обставини у справі, а також мотивував рішення тим, що податковим органом застосовано штрафні санкції поза межами строку, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України.

Разом з тим, суд касаційної інстанції вважає висновки суду апеляційної інстанції передчасними, та такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, та з не вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, при цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Так, відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в ході перевірки податковим органом встановлено перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі ТОВ «Бікор» на загальну суму 215850,63 грн., у зв'язку з відсутністю підписів одержувачів готівкових коштів в видаткових касових ордерах, виданих у 2011, 2012, 2013 роках, що є порушенням п. 2.8, п. 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління національного банку України № 637 від 15 грудня 2004 року.

Поруч з цим, апеляційним судом додатково встановлено, що контролюючий орган при формуванні висновків акту перевірки використав чернетку видаткового касового ордеру №529 від 30 грудня 2013 pоку, який передбачав видачу готівки в сумі 200000,00 грн. Ціарковскі Піотру, проте як вбачається з матеріалів справи фактично готівка видана не була, а тому підпис працівника на цій чернетці відсутній. Крім того, чернетка видаткового касового ордеру не була підшита до касової книги підприємства, наданої до перевірки.

Натомість, фактично були оформлені видаткові касові ордери за № 529 та № 530 від 30 грудня 2013 pоку, по яким було видано 100000, 00 грн. Ціарковскі Піотру та 100000, 00 грн. Марковскі Маріушу, а тому зазначені видаткові касові ордери містять підписи працівників, копії яких містяться в матеріалах справи. Крім того, зазначені видаткові касові ордери були підшиті позивачем до вкладного аркушу касової книги за грудень 2013 року у відповідності до п. 4.4 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 637 від 15 грудня 2004 року.

В період з 12 жовтня 2011 року по 23 липня 2012 року мали місце три випадки видачі готівки, при яких працівники не підписали видатковий касовий ордер, зокрема, ОСОБА_1 (12 жовтня 2011 року, 4800,00 грн. та 21 серпня 2012 року, 3980,00 грн.), ОСОБА_2 (23 лютого 2012 року, 2510,00 грн.), ОСОБА_3 (23 липня 2012 року, 3200,00 грн.). В касовій книзі на момент перевірки дійсно були підшиті видаткові касові ордери, не засвідчені підписами працівників.

Відповідно до п. 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління національного банку України № 637 від 15 грудня 2004 року, підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб.

Пунктом 3.4 названого Положення встановлено, що видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо.

Відповідно до п. 3.5 цього ж Положення, у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа.

Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

Згідно абз. 2 ст. 1 Указу Президента України № 436/95 від 12 червня 1995 року «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

Враховуючи вимоги вищенаведених норм та встановлені в ході апеляційного розгляду обставини, апеляційний суд визнав необґрунтованими мотиви податкового органу для донарахування позивачеві штрафних санкцій, посилаючись на частину 1 статті 250 Господарського кодексу України, дійшов висновку про пропущення відповідачем строку для застосування санкцій до позивача.

Разом з цим, як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на викладене, тривалість і правила обчислення строку застосування заходів відповідальності у вигляді штрафних санкцій визначається за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване податкове повідомлення-рішення №70426552207 від 26.05.2014 прийняте на підставі норм Податкового кодексу України за порушення, які відбулися у 2011, 2012, 2013 роках, тобто на час дії та набрання чинності Податковим кодексом України.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

А також з 1 січня 2011 року доповнено статтю 250 Господарського кодексу України частиною другою, згідно якої, - дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України «Про банки і банківську діяльність» та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

Відтак, на час вчинення порушень, про які йдеться в акті перевірки, строк застосування штрафу за вказані правопорушення як різновиду адміністративно-господарської санкції не був врегульований статтею 250 Господарського кодексу України, якою передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

В той же час, застосування строків, передбачених статтею 250 Господарського кодексу України, можливе за умови вчинення порушення, як наслідок встановлення цієї обставини повинно передувати застосуванню їх наслідків. Поза увагою апеляційного суду була залишена необхідність встановлення обставин щодо фактичного вчинення позивачем порушення правил здійснення господарської діяльності, оскільки фактично апеляційний суд обмежився дослідженням доказів без надання їм належної юридичної оцінки.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність його висновків в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини 4 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 скасувати та направити справу на новий розгляд до Київського апеляційного адміністративного суду.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді О.А.Веденяпін Г.К.Голубєва