Ухвала суду № 66601150, 11.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2017 року м.Київ К/800/6777/17

К/800/7018/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Донець О.Є.,

Стрелець Т.Г.,

секретар судового засідання - Зубенко Д.В.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_4,

третьої особи - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Міністерства юстиції України та ОСОБА_6 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Державної фіскальної служби України, третя особа - Міністерство юстиції України, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_6 звернулася з адміністративним повозом до Державної фіскальної служби України, в якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ від 26 травня 2015 року №1518-о про звільнення її з посади головного державного інспектора відділу обміну податкової інформації управління податкового співробітництва Департаменту міжнародних зв'язків Державної фіскальної служби України з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади»; поновити на роботі на посаді головного державного інспектора відділу обміну податкової інформації управління податкового співробітництва Департаменту міжнародних зв'язків Державної фіскальної служби України з 26 травня 2015 року, допустивши негайне виконання рішення суду в цій частині; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та 100000 грн. моральної шкоди; зобов'язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про поновлення її на посаді заступника начальника Головною управління Державної Фіскальної служби у м.Києві та відкликати відомості та подану інформацію про застосування до неї заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала про незаконність її звільнення з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», п.7-2 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України, в порушення вимог ч.3 ст.184 КЗпП України, оскільки на момент прийняття оскаржуваного наказу та її звільнення вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

06 вересня 2016 року до участі у справі залучено третьою особою Міністерство юстиції України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року, зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням за наслідками розгляду Конституційним Судом України подань Верховного Суду України та 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України від 16 вересня 2014 року №1682-VІІ «Про очищення влади».

При винесенні рішення суди першої та апеляційної інстанцій виходили із необхідності зупинення провадження у справі до розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади».

Не погоджуючись із вказаними рішеннями судів, Міністерство юстиції України та ОСОБА_6 звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм процесуального права, просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі Міністерство юстиції України зазначає, що зупинивши провадження у справі, суд позбавив учасників судового процесу можливості захистити свої права та інтереси, відповідно порушив їх право на захист прав, свобод та інтересів і розгляд справи в адміністративному суді, гарантовані п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ОСОБА_6 у касаційній скарзі зазначає, що зупинення провадження у справі призвело до затягування судового процесу та є порушенням її права на справедливий судовий захист упродовж розумного строку. Вказує, що оскаржувані судові рішення не містять обґрунтувань, яким чином рішення у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про очищення влади» вплине на розгляд даної адміністративної справи.

Державна фіскальна служба України проти задоволення касаційних скарг заперечує, у поданих запереченнях просить у задоволенні касаційних скарг відмовити в повному обсязі, судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом позовних вимог у даній справі за позовом ОСОБА_6 є оскарження наказу Державної фіскальної служби України від 26 травня 2015 року №1518-о про звільнення позивача з посади головного державного інспектора відділу обміну податкової інформації управління податкового співробітництва Департаменту міжнародних зв'язків Державної фіскальної служби України на підставі п.7-2 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України та Закону України «Про очищення влади», поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди.

Зупиняючи провадження у справі суди виходили із того, що в провадженні Конституційного Суду України перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України та 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про очищення влади», за якими 16 квітня 2015 року відкрито пленарне засідання у формі усного слухання.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.156 Кодексу адміністративного судочинства України суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається, зокрема, в порядку конституційного судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в цій справі.

Вищевказана норма передбачає обов'язок суду зупинити провадження у справі у разі неможливості її розгляду до вирішення іншої справи у взаємопов'язаному спорі, що розглядається іншим судом. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються та встановлюються іншим судом, впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, тобто мають преюдиціальне значення для даної справи та не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно у даній справі. Тобто йдеться про те, що суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи.

У оскаржуваних рішеннях про зупинення провадження у справі судами не наведено, в чому полягає вплив справи, що розглядається Конституційним Судом України, на розгляд даної адміністративної справи, суди не вмотивували зв'язок між очікуваними висновками рішення суду конституційної юрисдикції за наслідками розгляду конституційних подань та предметом спору з урахуванням підстав позовних вимог, не конкретизували, чому з огляду на характер та зміст заявлених вимог неможливо розглянути дану справу без попереднього розгляду справи в порядку конституційного судочинства.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для зупинення провадження у даній справі є помилковими.

Вищенаведені обставини у відповідності до ч.1 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених судових рішень і направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст.220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Міністерства юстиції України та ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді