Ухвала суду № 66601119, 18.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2017 року м. Київ К/800/13843/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Голубєвої Г.К., Приходько І.В.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника відповідача Чирви Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна агенція «Сердолік» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна агенція «Сердолік» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Охоронна агенція «Сердолік» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, контролюючий орган) від 27.01.2015 року №0000632204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 1 265 331,25 грн., в т.ч. основний платіж - 1 012 265,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 253 066,25 грн., №0000642204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 096 178,75 грн., в т.ч. основний платіж - 876 943,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 219 235,75 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарські операції позивача з його контрагентом ТОВ «ІНТРО ГРУП» не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Не погодившись із судовими рішеннями, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким позов Товариства задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що Товариством надано всі необхідні первинні документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ним та ТОВ «ІНТРО ГРУП», натомість висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є безпідставними та ґрунтуються виключно на припущеннях.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями контролюючого органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ІНТРО ГРУП» за період з 01.01.2013 року по 31.01.2014 року, за результатами якої складено акт від 30.12.2014 року №1456/26-54-22-04-07/34891928 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 876 943,00 грн. та ПДВ на суму 1 012 265,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції проведені в межах договорів про надання інформаційно-консультаційних послуг, укладених з контрагентом ТОВ «ІНТРО ГРУП», фактично не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки надані позивачем первинні документи (копії податкових накладних та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг)) не розкривають змісту та обсягу господарських операцій з метою їх придбання в цілях господарської діяльності позивача, а отже такі документи не можуть слугувати належною підставою для відображення у податковому обліку платника податків вказаних господарських операцій, що виключає право позивача на формування податкового кредиту. Крім того, контролюючий орган зазначає про відсутність у вказаного контрагента відповідного персоналу та матеріальних ресурсів для здійснення відповідної фінасово - господарської діяльності.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абз. «г» пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності;

А п. 138.10.4 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що до інших операційних витрат належать витрати на інформаційне забезпечення господарської діяльності платника податку, в тому числі з питань законодавства.

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу ( пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування як витрат так і податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (покупець) та контрагентом ТОВ «ІНТРО ГРУП» укладено договори про надання інформаційно-консультаційних послуг від 01.05.2013 року №0513, від 01.06.2013 року №0613, від 01.06.2013 року №1613, від 01.07.2013 року №0713, від 01.08.2013 року №0813, від 01.09.2013 року №0913, від 01.10.2013 року №1013, від 01.11.2013 року №1113, від 01.12.2013 року №1213, які є ідентичними за своїм змістом.

На підтвердження фактичного виконання вказаних договорів позивачем до суду надано копії податкових накладних, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а також листи про звернення до контрагента з проханням розроблення договору охорони, надання консультацій щодо податкового законодавства та проведення певних тендерних торгів.

Розв'язуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій, враховуючи встановлені контролюючим органом під час проведення перевірки обставини щодо документально непідтвердження фактичного проведення господарських операцій з контрагентом ТОВ «ІНТРО ГРУП», а відповідно і неправомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту за такими операціями, надали належну оцінку зібраних у справі доказів у їх сукупності з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та дійшли обґрунтованого висновку про недостовірність задекларованих позивачем даних податкового обліку, що, відповідно, виключає право позивача формувати витрати та податковий кредит з ПДВ за такими операціями, з огляду на наступне:

акти здачі - приймання робіт (надання послуг) мають типовий зміст без конкретизації послуг, містять лише загальну назву - інформаційно-консультативні послуги, без розкриття змісту та обсягу таких послуг в цілях господарської діяльності позивача;

в звітах про надання інформаційно-консультаційних послуг, що надані Товариством, міститься виключно пояснення з ЛІГА.net., яка є загально доступною для всіх, що в свою чергу не може підтверджувати надання інформаційно-консультаційних послуг позивачу саме ТОВ «ІНТРО ГРУП»;

надані позивачем листи про звернення до контрагента з проханням розроблення договору охорони, надання консультацій щодо податкового законодавства та проведення певних тендерних торгів, також не підтверджують реальність господарських операцій за укладеними договорами, з огляду на те, що в зазначених листах, відсутні докази передання (надсилання) контрагенту вказаних запитів на отримання певних консультацій,

позивачем не надано документального підтвердження обґрунтування економічної та ділової доцільності придбання таких послуг, обґрунтування їх вартості, як не надано і підтвердження використання отриманих послуг в безпосередній господарській діяльності Товариства.

Також суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що контрагент позивача ТОВ «ІНТРО ГРУП» надавало послуги, які не відповідають видам діяльності підприємства згідно з КВЕД, оскільки з наявної в матеріалах справи довідки з ЄДРПОУ серії АА №889556 вбачається, що основними видами діяльності вказаного контрагента є: будівництво житлових і нежитлових будівель; будівництво доріг і автострад; будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій; організація будівництва будівель; інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; неспеціалізована оптова торгівля. Таким чином, ТОВ «ІНТРО ГРУП» немає жодного відношення до надання інформаційно - консультаційних послуг.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем у ході розгляду справи на спростування доводів податкового органу не надано також і конкретних прикладів результатів отриманих послуг, зокрема, копій укладених договорів, подання документів на проведення тендерів, письмових консультацій, довідок, звітів, які вказували на оптимізацію штату, збільшення продуктивності праці, проведення навчань з співробітниками тощо, тобто документів, які б вказували на фактичне отримання таких послуг.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи в сукупності, а також враховуючи, що на підтвердження фактичного виконання операцій з надання інформаційно - консультаційних послуг, враховуючи специфіку придбаних у контрагента послуг та умов укладених договорів, суд приходить до висновку, що Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, а наявність у позивача податкових накладних та актів здачі - приймання робіт (надання послуг), які не розкривають зміст та обсяг отриманих послуг, за спірними операціями, як підстави формування витрат та податкового кредиту, у даному випадку не є достатніми та вичерпними.

Таким чином, у ході розгляду справи платником податків з огляду на приписи процесуального закону (ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України) належними та допустимими доказами не підтверджено свої заперечення проти наданих податковим органом та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України доказів.

Відсутність відповідних доказів є підставою для відмови у задоволенні позову платника податків.

За змістом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Із зазначеного вбачається, що судами попередніх інстанцій дотримано вимоги ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України та надано правильну правову оцінку встановленим у справі обставинам у їх сукупності з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок чого висновок про правомірність збільшення позивачеві сум грошового зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ є обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна агенція «Сердолік» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року у справі № 826/13764/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

Г.К. Голубєва

І.В. Приходько

Ухвала в повному обсязі складена 19.05.2017 року.