Ухвала суду № 66601098, 18.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2017 року м. Київ К/800/10212/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Веденяпіна О.А., Голубєвої Г.К.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника позивача Данілової І.О.,Тимощука М.А.,

за участю представника відповідача Денисенко О.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ред Оптімал» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ред Оптімал» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ред Оптімал» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, контролюючий орган) від 23 червня 2015 року №0003682202, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на 1 145 452,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 572 726,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій мотивували своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись із судовими рішеннями, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким позов Товариства задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що Товариством надано всі необхідні первинні документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ним та ТОВ «Укройлпродукт», натомість висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є безпідставними та ґрунтуються виключно на припущеннях.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями контролюючого органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведені господарських відносин з ТОВ «Укройлпродукт» за період із 01 жовтня 2014 року по 31 жовтня 2014 року, за результатами якої складено акт від 18 травня 2015 року № 3095/26-51-22-01/37017989 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 2.4, п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, в результаті чого занижено ПДВ за жовтень 2014 року на суму 1 145 452,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції проведені в межах договору з постачання нафтопродуктів, укладеного з контрагентом ТОВ «Укройлпродукт», фактично не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки позивачем не надано належних первинних документів, зокрема, товарно - транспортних накладних, сертифікатів якості товару, договору зберігання нафтопродуктів, що виключає право позивача на формування податкового кредиту за такими господарськими операціями.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (покупець) та контрагентом ТОВ «Укройлпродукт» (постачальник) укладено договір від 21 жовтня 2014 року №УП-21, за умовами якого постачальник зобов'язувався передати, а покупець прийняти й оплатити нафтопродукти в кількості, асортименті, по цінам, в терміни, відповідно до умов договору, додатків та/або видаткових накладних, що є невід'ємними частинами договору.

Вказаним Договором від 21 жовтня 2014 року №УП-21, зокрема, передбачено, що контрагент зобов'язуються передати залізниці, транспортній організації, відповідно, паспорт якості (посвідчення про якість) разом з іншими супровідними документами на товар (нафтопродукти), що надаються для перевезення товару залізницею або автотранспортом, або вантажовідправнику або покупцю (п. 6.2 Договору), а позивач здійснює приймання нафтопродуктів за кількістю та якістю, згідно Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Мінпалива та енергетики, Мінекономіки, Мін транспорту і зв'язку, Держкомітету з питань технічного регулювання та споживчої політики №281/171/578/155 від 20.05.2008 року (п.6.1 Договору). За результатами поставки товару сторонами підписується акт прийому-передачі товару (п. 6.4 Договору).

На підтвердження фактичного виконання вказаного договору позивачем до суду надано копії первинних та розрахункових документів: податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, акт звірки та протоколи випробувань.

Проте, розв'язуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій, враховуючи встановлені контролюючим органом під час проведення перевірки обставини щодо документально непідтвердження фактичного проведення господарських операцій з контрагентом ТОВ «Укройлпродукт», а відповідно і неправомірність формування позивачем податкового кредиту за такими операціями, надали належну оцінку зібраних у справі доказів у їх сукупності з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та дійшли обґрунтованого висновку про недостовірність задекларованих позивачем даних податкового обліку, що, відповідно, виключає право позивача формувати податковий кредит з ПДВ за такими операціями, з огляду на наступне:

згідно видаткових накладних ТОВ «Укройлпродукт» поставлено позивачу нафтопродукти на загальну суму 6 688 823,95 грн., в т.ч. ПДВ 1114803,49 грн., проте податкові накладні складені на загальну суму 6 872 714,00 грн., в т.ч. ПДВ 1 145 452,33 грн.;

згідно п. 1.2 Договору від 21 жовтня 2014 року №УП-21 постачальник вправі виписувати зведену податкову накладну на поставлений товар, при цьому, постачальник зобов'язаний надавати до зведеної податкової накладної реєстр відповідних супроводжувальних документів, згідно з якими здійснено поставку, проте позивачем не надано реєстри до зведених податкових накладних, у зв'язку з чим неможливо встановити за якими саме поставками ТОВ «Укройлпродукт» були складені податкові накладні на загальну суму 6 872 714,00 грн., в т.ч. ПДВ 1 145 452,33 грн.;

всупереч вказаним умовам договору та положенням Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України позивачем не було надано до суду паспортів якості та актів прийому-передачі товару;

з наданих Товариством протоколів випробувань ДП «НДІННП «Масма» від 27 жовтня 2014 року №329/8/П-14 та від 28 жовтня 2014 року №329/9/П-14, що є обов'язковими відповідно до вимог Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Мінпаливенерго України від 04.06.2007 року №271/12, неможливо встановити, що об'єктом таких випробувань були нафтопродукти за саме за Договором від 21 жовтня 2014 року №УП-21;

з наданих платіжних доручень вбачається, що позивачем сплачувались кошти контрагенту згідно рахунків від 21.10.2014 року №35, від 23.10.2014 року №101, від 23.10.2014 року №92, від 23.10.2014 року №82, від 27.10.2014 року №148, від 28.10.2014 року №186 та від 29.10.2014 року №194, при цьому, Товариством не було надано зазначених рахунків, у зв'язку з чим неможливо підтвердити, що вказана сплата коштів проведена саме на виконання умов Договору від 21 жовтня 2014 року №УП-21, а в реквізитах платіжних доручень відсутні будь - які посилання на вказаний договір;

непідтвердженими залишились і твердження позивача щодо реалізації іншим суб'єктам господарювання придбаного ним у ТОВ «Укройлпродукт» товару, оскільки з наданих копій первинних документів (договорів поставки та перевезення, актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг), товарно - транспортних накладних, видаткових та податкових накладних, актів звірки, платіжних доручень) неможливо встановити факт того, що об'єктом такої реалізації та транспортування були саме нафтопродукти, поставлені позивачу контрагентом ТОВ «Укройлпродукт» за Договором від 21 жовтня 2014 року №УП-21. Крім того, з наданих документів вбачається, що об'єм нафтопродуктів, який було придбано позивачем у ТОВ «Укройлпродукт» суттєво різниться з об'ємом нафтопродуктів, який в подальшому поставлявся третім особам;

непідтверджено Товариством відповідними доказами (первинні документи) також і зберігання товару, поставленого ТОВ «Укройлпродукт», з моменту поставки і до його реалізації іншим господарюючим суб'єктам;

надані позивачем товарно - транспортні накладні є неналежно оформленими, оскільки не містять підпису водія, дати і часу виїзду автоцистерни з підприємства, крім того, пунктом розвантаження у них визначено - «згідно маршрутного листа», водночас маршрутних листів та/або інших документів, які б вказували на місце поставки товару, позивачем надано не було.

позивачем також не було надано і доказів підтвердження наявності у ФОП ОСОБА_7, ТОВ «ВІПЕКО», ТОВ «Агрокабель» та ТОВ Торгівельна компанія «Транс-Трейд», якими здійснювалось перевезення нафтопродуктів, ліцензій на право здійснення перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи в сукупності, а також враховуючи, що на підтвердження фактичного виконання операцій з поставки нафтопродуктів, щодо яких законодавством встановлено особливий порядок транспортування, зберігання та передачі, враховуючи специфіку придбаного у контрагента товару та умов укладеного договору, суд приходить до висновку, що Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, а наявність у позивача податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень та протоколів випробувань, які між іншим мають недоліки в оформленні, за спірними операціями, як підстави формування податкового кредиту, у даному випадку не є достатніми та вичерпними, оскільки предметом спору є підтвердження інших обставин реальності відображення у податковому обліку господарських операцій, які фактично не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Таким чином, у ході розгляду справи платником податків з огляду на приписи процесуального закону (ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України) належними та допустимими доказами не підтверджено свої заперечення проти наданих податковим органом та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України доказів.

Відсутність відповідних доказів є підставою для відмови у задоволенні позову платника податків.

За змістом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Із зазначеного вбачається, що судами попередніх інстанцій дотримано вимоги ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України та надано правильну правову оцінку встановленим у справі обставинам у їх сукупності з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок чого висновок про правомірність збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість є обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ред Оптімал» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2016 року у справі № 826/14276/16 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

О.А. Веденяпін

Г.К. Голубєва

Ухвала в повному обсязі складена 19.05.2017 року.