Постанова № 66599698, 18.05.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2017 року Справа № 910/15244/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Барицької Т.Л. Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4рішення постанову Господарського суду міста Києва від 10.11.2016 Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2017у справі№ 910/15244/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "АКТИВ-ГАРАНТ"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. ОСОБА_4 2. Фонд гарантування вкладів фізичних осібпровизнання нікчемного правочину недійснимза участю представників сторін:

позивача: Бондар Е.А.

відповідача: не з'явилися

третіх осіб, які не заявляють

самостійних вимог на предмет 1. ОСОБА_6

спору на стороні відповідача: 2. Цуканова С.Г.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про зміну підстав позову б/н від 19.09.2016) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Актив-Гарант" про визнання недійсним укладеного між сторонами Договору відступлення права вимоги від 02.07.2014 та зобов'язання відповідача повернути оригінали Кредитних договорів № 343-Ф від 27.10.2005 та № 506-Ф від 27.01.2006 з додатковими договорами до них, переданих на виконання Договору відступлення права вимоги від 02.07.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2016 у справі № 910/15244/16 (суддя Шкурдова Л.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 (колегія суддів у складі: головуючого судді Скрипки І.М., суддів Гончарова С.А., Тищенко А.І.), позов задоволено; визнано недійсним укладений 02.07.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Актив-Гарант" договір про відступлення права вимоги.

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Актив-Гарант" повернути на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" оригінал кредитного договору № 434-Ф від 27.10.2005, переданий на виконання Договору відступлення права вимоги від 02.07.2014, та Додаткові договори до Кредитного договору № 434-Ф від 27.10.2005, які є його невід'ємною частиною: Додатковий договір №1 від 09.11.2005 до Кредитного договору № 434-Ф від 27.10.2005; Додатковий договір № 2 від 27.12.2005 до Кредитного договору № 434-Ф від 27.10.2005; Додатковий договір № 3 від 10.02.2006 до Кредитного договору № 434-Ф від 27.10.2005; Додатковий договір № 4 від 16.02.2006 до Кредитного договору № 434-Ф від 27.10.2005; Додатковий договір № 5 від 10.04.2006 до Кредитного договору № 434-Ф від 27.10.2005; Додатковий договір № 6 від 28.04.2006 до Кредитного договору № 434-Ф від 27 10.2005; Додатковий договір № 7 від 03.05.2006 до Кредитного договору № 434-Ф від 27.10.2005; Додатковий договір № 8 від 31.05.2006 до Кредитного договору № 434-Ф від 27.10.2005; Додатковий договір № 9 від 18.09.2006 до Кредитного договору № 434-Ф від 27.10.2005; Додатковий договір № 10 від 05.09.2006 до Кредитного договору № 434-Ф від 27.10.2005; Додатковий договір № 11 від 25.10.2006 до Кредитного договору № 434-Ф від 27.10.2005; Додатковий договір № 12 від 05.02.2007 до Кредитного договору № 434-Ф від 27.10.2005; Додатковий договір № 13 від 28.09.2007 до Кредитного договору № 434-Ф від 27.10.2005; Додатковий договір № 14 від 25.04.2014 до Кредитного договору № 434-Ф від 27.10.2005.

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Актив-Гарант" повернути Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" оригінал Кредитного договору № 506-Ф від 27.01.2006, переданий на виконання Договору відступлення права вимоги від 02.07.2014, та Додаткові договори до Кредитного договору № 506-Ф від 27.01.2006, які є його невід'ємною частиною: Додаток №1 до Кредитного договору № 506-Ф від 27.01.2006; Додатковий договір № 2 від 06.02.2006 до Кредитного договору № 506-Ф від 27.01.2006; Додатковий договір № 2/1 від 10.04.2006 до Кредитного договору № 506-Ф від 27.01.2006; Додатковий договір № 3 від 28.04.2006 до Кредитного договору № 506-Ф від 27.01.2006; Додатковий договір № 4 від 03.05.2006 до Кредитного договору № 506-Ф від 27.01.2006; Додатковий договір № 5 від 31.05.2006 до Кредитного договору № 506-Ф від 27.01.2006; Додатковий договір № 6 від 05.09.2006 до Кредитного договору № 506-Ф від 27.01.2006; Додатковий договір № 7 від 22.01.2007 до Кредитного договору № 506-Ф від 27.01.2006; Додатковий договір № 8 від 05.02.2007 до Кредитного договору № 506-Ф від 27.01.2006; Додатковий договір № 9 від 28.09.2007 до Кредитного договору № 506-Ф від 27.01.2006; Додатковий договір № 10 від 25.04.2014 до Кредитного договору № 506-Ф від 27.01.2006.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Актив-Гарант" на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" судовий збір у розмірі 4134,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати повністю постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2016 у справі № 910/15244/16, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права. Скаржник вказує на те, що станом на дату винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення в матеріалах справи були відсутні докази, які б свідчили про наявність підстав недійсності правочину відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і наявність таких підстав позивачем не доведена; суд апеляційної інстанції в порушення норм ст. 101 Господарського процесуального кодексу України прийняв поданий позивачем новий доказ - Висновок суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "Некос" без оцінки обґрунтованості неможливості його подання під час розгляду справи у суді першої інстанції, що свідчить про надання безпідставної переваги позивачу; судами не було враховано, що Іпотечний договір № 506-Ф/434-Ф/ІП-2 від 27.02.2007 було розірвано до моменту укладення Договору про відступлення права вимоги від 02.07.2014, що не було враховано апеляційним судом при наданні оцінки достовірності висновку суб'єкта оціночної діяльності про ринкову вартість прав вимоги; судами не надано належної оцінки діям тимчасового адміністратора щодо дотримання порядку виявлення нікчемних правочинів. Також скаржник зазначає про допущені судами порушення норм процесуального права в частині дослідження і оцінки доказів у справі.

12.05.2017 до Вищого господарського суду України надійшов відзив Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на касаційну скаргу, в якому позивач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

17.05.2017 до Вищого господарського суду України надійшов також відзив Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на касаційну скаргу, в якому третя особа-2 просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 27.10.2005 між Закритим акціонерним товариством "Тас-Інвестбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сведбанк") та ОСОБА_4 (позичальник) було укладено Кредитний договір № 434-Ф, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 40000,00 доларів США, а позичальник зобов'язався одержати кошти кредиту, а також повернути кредит у строки, визначені договором, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором.

27.01.2006 між Закритим акціонерним товариством "Тас-Інвестбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сведбанк") та ОСОБА_4 (позичальник) було також укладено Кредитний договір № 506-Ф, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит в розмірі 180000,00 доларів США, а позичальник зобов'язався одержати кошти кредиту, а також повернути кредит у строки, визначені договором, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором.

Виконання зобов'язань позичальника за вказаними кредитними договорами було забезпечено іпотечним договором № 506-Ф/434-Ф/ІП-2 від 27.02.2007.

Як з'ясовано судами першої та апеляційної інстанцій, 18.06.2013 між Публічним акціонерним товариством "Омега Банк" (продавець), яке є правонаступником усіх прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства "Сведбанк", та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за реєстровим №1358, відповідно до умов якого продавець, який надав кредити позичальникам за кредитними договорами, в тому числі, за договорами № 434-Ф від 27.10.2005 та № 506-Ф від 27.01.2006, продає (відступає) право вимоги покупцю (позивачу) за такими договорами на умовах, що визначені у цьому договорі.

Згідно із Актом приймання-передачі прав вимоги від 18.06.2013 продавець передав, а покупець прийняв права вимоги, зазначені у додатку до цього акту, що посвідчує факт здійснення відступлення.

Судами встановлено, що на виконання умов Договору купівлі-продажу права вимоги № 1 від 18.06.2013 Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" сплатило Публічному акціонерному товариству "Омега Банк" загальну купівельну ціну - 1202169841,55 грн., що підтверджується меморіальними ордерами № 39176504, № 3917490, № 39176384, № 39156925, № 39141076 від 18.06.2013, в тому числі за Кредитними договорами № 434-Ф від 27.10.2005 та № 506-Ф від 27.01.2006.

З Додатку № 1 "Перелік договорів та Купівельна ціна за Права вимоги" та Додатку б/н вбачається, що позивач прийняв права вимоги за вищевказаними Кредитними договорами за купівельною ціною 696693,19 грн. (541732,54 грн. + 154960,65 грн.).

02.07.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Актив-Гарант" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги (надалі - "Договір") та акт приймання-передачі прав вимоги до Договору, згідно із якими первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань боржника за кредитним договором № 434-Ф від 27.10.2005 на загальну суму вимог 5223299,90 грн. (повернення заборгованості за кредитом та за процентами) та кредитним договором № 506-Ф від 27.01.2006 на загальну суму вимог 1494105,95 грн. (повернення заборгованості за кредитом та за процентами).

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що ціна відступлення права вимоги за кредитними договорами, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 5000,00 грн., а саме: ціна відступлення права вимоги за Кредитним договором № 434-Ф від 27.10.2005, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 2500,00 грн. (без ПДВ); ціна відступлення права вимоги за Кредитним договором № 506-Ф від 27.01.2006, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 2500,00 грн. (без ПДВ).

Відповідно до п. 3.3 Договору в день укладення цього договору до нового кредитора переходять всі права вимоги за Кредитними договорами в повному обсязі і на умовах, визначених Кредитними договорами, включаючи права вимоги до боржників по поверненню отриманого кредиту, сплати процентів за його користування, комісій, штрафів та пені, які вже нараховані первісним кредитором на дату укладення цього договору і розмір яких зазначений в п. 2.1 цього договору, а також права вимоги, які виникнуть за кредитними договорами в майбутньому.

Як визначено судами попередніх інстанцій, оцінка вартості майнових прав за кредитними договорами при укладенні Договору про відступлення права вимоги від 02.07.2014 не проводилась.

Разом з тим, згідно із Висновком суб'єкта оціночної діяльності про вартість об'єкта незалежної оцінки, проведеного суб'єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю "Некос", який діє на підставі Сертифікату суб'єкта оціночної діяльності № 16750/14 від 05.08.2014 та згідно з Договором на проведення незалежної оцінки майна б/н від 23.11.2016, укладеного з Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", ринкова вартість майнових прав на дату укладення Договору відступлення права вимоги від 02.07.2014 за Кредитним договором № 434-Ф від 27.10.2005 складала 912046, 00 грн., а за Кредитним договором № 506-Ф від 27.01.2006 складала 260888,00 грн.

03.03.2015 на підставі постанови Правління Національного банку України про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних Фондом гарантування вкладів фізичних осіб запроваджено тимчасову адміністрацію і розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" з ринку. Тимчасову адміністрацію запроваджено на строк 3 місяці з 03.03.2015 до 02.06.2015 включно.

На підставі постанови Правління Національного банку України № 664 від 02.10.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 181 від 02.10.215 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Після запровадження у Банку тимчасової адміністрації, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було виявлено факт укладання з Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Актив-Гарант" Договору, за змістом якого на користь відповідача банком було передано право вимоги за кредитним договором № 434-Ф від 27.10.2005 на загальну суму вимог 5223299,90 грн. та кредитним договором № 506-Ф від 27.01.2006 на загальну суму вимог 1494105,95 грн., який є нікчемним, про що прийнято рішення засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, оформленим протоколом № 78/1 від 28.09.2015.

Предметом позову у цій справі є позовні вимоги (з урахуванням заяви про зміну підстав позову б/н від 19.09.2016) про визнання недійсним укладеного між сторонами Договору відступлення права вимоги від 02.07.2014 та зобов'язання відповідача повернути оригінали Кредитних договорів № 343-Ф від 27.10.2005 та № 506-Ф від 27.01.2006 з додатковими договорами до них, переданих на виконання Договору відступлення права вимоги від 02.07.2014.

Обґрунтовуючи підстави недійсності вказаного договору, позивач посилається на те, що уклавши договір відступлення, банк здійснив відчуження майна (майнових) прав за ціною, значно нижчою від звичайної, відмовився від власних майнових вимог та взяв на себе зобов'язання внаслідок чого став неплатоспроможним, що є підставами нікчемності вказаного договору відповідно до п.п. 1-3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Крім цього, позивач посилався на те, що цей правочин є недійсним з підстав відсутності волевиявлення банку на його укладення та відсутності повноважень у голови правління банку на його укладення.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що вартість права грошової вимоги за кредитними договорами № 434-Ф від 27.10.2005 та № 506-Ф від 27.01.2006 складала 6717405,85 грн., їх купівельна вартість за Договором купівлі-продажу прав вимоги № 1 від 18.06.2013 становила 696693,19 грн., що відрізняється більше ніж на 20 % від вартості, за якою відповідне право вимоги було відчужено на користь відповідача за Договором про відступлення права вимоги від 02.07.2014.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав, з якими приписи ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачають нікчемність правочину.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в повному обсязі рішення суду першої інстанції в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, погодився із вказаним висновком та виходив з того, що згідно із Висновком суб'єкта оціночної діяльності про вартість об'єкта незалежної оцінки, проведеного суб'єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю "Некос", ринкова вартість майнових прав на дату укладення Договору відступлення права вимоги від 02.07.2014 за Кредитним договором № 434-Ф від 27.10.2005 складала 912046, 00 грн., а за Кредитним договором № 506-Ф від 27.01.2006 складала 260888,00 грн., в той час як Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Актов-Гарант" за вказане право вимоги зобов'язалося сплатити лише 5000,00 грн., що свідчить про наявність передбачених законом підстав нікчемності цього правочину.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із вказаним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України, відповідно до частин 1-5 якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 2, 3 зазначеної статті визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Як передбачено ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Судами встановлено, що Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб віднесено оспорюваний договір до нікчемних, про що прийнято рішення засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, оформленим протоколом № 78/1 від 28.09.2015.

При цьому, судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено заперечення третьої особи-1 щодо допущених Уповноваженою особою Фонду порушень порядку виявлення правочинів, що є нікчемними, оскільки як вірно зазначено судами Порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення був затверджений рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб лише 26.05.2016.

Як передбачено пунктом 1 частини 2, частиною 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на дату укладання спірного правочину), є нікчемними договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій.

Пунктом 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції на дату запровадження тимчасової адміністрації) передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема, банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Отже, виходячи з того, що нікчемність правочинів, перевірку яких здійснює Уповноважена особа Фонду, ставиться в залежність від звичайної вартості майна, що відчужується за таким правочином, встановивши, що розмір права грошової вимоги за кредитними договорами складав 6717405,85 грн., купівельна вартість прав вимоги за Договором купівлі-продажу прав вимоги № 1 від 18.06.2013 становила 696693,19 грн., а ринкова вартість майнових прав на дату укладення Договору відступлення права вимоги від 02.07.2014 за Кредитним договором № 434-Ф від 27.10.2005 складала 912046,00 грн. і 260888,00 грн. за Кредитним договором № 506-Ф від 27.01.2006, що є значно більшою за вартістю відчуження прав вимоги на користь відповідача за оспорюваним договором, яка становила 5000,00 грн., суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про нікчемність Договору про відступлення права вимоги від 02.07.2014.

Вказаний висновок судів попередніх інстанцій відповідає встановленим обставинам справи та зроблений із вірним застосуванням вищенаведених норм матеріального права.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами попередніх інстанцій в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм ст. 101 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття нових доказів колегія суддів вважає необґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як зазначено у п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Зміст постанови суду апеляційної інстанції свідчить про те, що її мотивувальна частина містить відповідне обґрунтування заявником причин неможливості подання додаткових доказів до суду першої інстанції і вказаним обставинам суд апеляційної інстанції надав оцінку, визнавши поважними причини неподання Висновку суб'єкта оціночної діяльності до суду першої інстанції.

При цьому колегія суддів зазначає, що якщо прийнята апеляційною інстанцією постанова є по суті законною і обґрунтованою, то самі лише прийняття і розгляд апеляційною інстанцією додаткових доказів без обґрунтування заявником неможливості їх подання суду першої інстанції не можуть вважатися підставами для скасування зазначеної постанови. До того ж і частина друга статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України не відносить відповідне порушення до числа тих, які в будь-якому випадку є підставою для скасування постанови апеляційного господарського суду (п. 19 Листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 № 01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права").

Посилання скаржника на порушення порядку повторного автоматизованого розподілу справи згідно із протоколами передачі справи раніше визначеному складу суду від 19.09.2016 та 20.09.2016, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки відповідно до вказаних протоколів на розгляд судді передавалися заява про зміну підстав позову та клопотання про залучення третьої особи до участі у справі, про що свідчить зміст вказаних протоколів.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до заперечень щодо здійсненої судами першої та апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Вказані доводи були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції і їм була надана належна правова оцінка апеляційним судом.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 у справі № 910/15244/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

Т. Барицька

Т. Козир