Постанова № 66599340, 18.05.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2017 р. Справа № 922/54/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивач не зявився;

відповідач - не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №929Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 21 лютого 2017 року по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Постман, смт. Покотилівка

про стягнення 236845,97 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 21 лютого 2017 року по справі (суддя Хот енець П.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Постман на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг 42135,02 грн заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00008695 від 01.10.2013 року, 2116,51 грн пені, 2244,80 грн 3% річних, 13639,65 грн інфляційних витрат та 902,03 грн судового збору. В решті позову відмовлено.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, посилаючись на неповне зясування обставин справи, просить його скасувати в частині відмови у стягненні збитків в розмірі 176709,99 грн, прийняти нове, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Постман на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг збитки в розмірі 176709,99 грн, в іншій частині рішення залишити без змін.

Будучи належним чином повідомленими про дату і місце судового розгляду, сторони, своїми правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористались, у судове засідання не зявились, повноважних представників до суду не направили.

Позивач надіслав клопотання, в якому просив розгляд справи здійснювати без його участі.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав.

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на неявку учасників процесу в судове засідання, у відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка сторін не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, дослідивши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 вересня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" (позивачем, лізингодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН" (відповідачем, лізингоодержувачем) було укладено договір про фінансовий лізинг №00008509, відповідно до умов якого, об'єктом лізингу є транспортний засіб типу: VW Caddy GP Kasten 1.2 I TDI; рік виробництва 2012; шасі № WV1ZZZ2EZE6001971; двигун № НОМЕР_1. Вартість об'єкту лізингу еквівалент 42230,00 дол. США; авансований платіж - еквівалент 12669,00 дол. США; обсяг фінансування еквівалент 29561,00 дол. США; залишкова вартість - еквівалент 6324,50 дол. США; кількість лізингових платежів - 60; строк лізингу (місяців) - 60; лізинговий платіж - еквівалент - 712,89 дол. США; адміністративний платіж - еквівалент - 633,46 дол. США. Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до пунктів 6,3 та 2) відповідно до пункту 6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

На виконання умов вищезазначеного договору, позивач передав відповідачу предмет лізингу, що підтверджується підписаним представниками сторін актом прийому-передачі від 18 квітня 2015 року.

Відповідно до пункту 4.1. договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" зберігає за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як Лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкту лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" матиме право розірвати цей договір та вимагати повернення об'єкта лізингу).

За змістом пункту 6.1 договору, відповідач зобовязався, для експлуатації обєкта лізингу, щомісяця здійснювати на користь позивача лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) (далі Графіку).

Як стверджує позивач у позовній заяві, відповідачем порушені свої зобов'язання за договором, у звязку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за частково несплаченими лізинговими платежами у розмірі 18630,75 грн.

Згідно пункту 8.3.2 Умов лізингу, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати договір і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до пункту 12.6.1 договору позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір та повернути обєкт лізингу, у разі, якщо відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Згідно пункту 12.7 Умов лізингу, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, звязується з ним доступним телефонним звязком. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, відповідач вважається належним чином повідомленим.

Відповідно до пункту 12.13 договору, у випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12 договір вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Згідно пункту 12.9 договору, у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення. Крім того, відповідно до вимоги відповідачу встановлено обов*язок погасити заборгованість протягом 3 днів з дня отримання вимоги.

16 квітня 2015 року відповідачу було направлено повідомлення про розірвання договору № 00008695 від 01 жовтня 2013 року та повернення обєкта лізингу, яка була отримана особисто представником відповідача 16 квітня 2015 року про що свідчить підпис та печать Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН".

Таким чином, оскільки вимога була отримана відповідачем 16 квітня 2015 року, то згідно пункту 12.13 Умов лізингу, договір № 00008695 від 01 жовтня 2013 року вважається розірваним 30 квітня 2015 року.

Позивач зазначає, що, станом на час розгляду справи, відповідач заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 42135,02 грн. не сплатив, що й стало причиною звернення позивача до суду з цим позовом.

Також, позивачем додатково було нараховані 176709,99 грн. збитки, 2116,51 грн. пені, 2244,80 грн. 3% річних, 13639,65 грн. інфляційних витрат.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в статтях 173-175 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 627, 628, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Відповідно до статті 2 Закону України Про фінансовий лізинг, відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

У відповідності до норм статті 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Стаття 1 Закону України Про фінансовий лізинг встановлює, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно зі статтею 6 Закону України Про фінансовий лізинг договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Сплата лізингових платежів, як-то передбачено статтею 16 Закону України Про фінансовий лізинг здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте, станом на момент розгляду справи, відповідач 42135,02 грн. заборгованості (часткова несплата щомісячного лізингового платежу за січень 2015 року на суму 2000,49 грн, відповідно до рахунку № 00254924 від 13 січня 2015 року, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 13 січня 2015 року; несплата щомісячного лізингового платежу за лютий 2015 року на суму 11800,84 грн, відповідно до рахунку № 00256764 від 02 лютого 2015 року, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15 лютого 2015 року; несплата щомісячного лізингового платежу за березень 2015 року на суму 14605,00 грн, відповідно до рахунку № 00262445 від 06 березня 2015 року, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15 березня 2015 року, несплата щомісячного лізингового платежу за квітень 2015 року на суму 13728,69 грн, відповідно до рахунку № 00268222 від 06 квітня 2015 року, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15 квітня 2015 року) не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що відповідач прострочив виконання грошових зобов'язань за договором лізингу.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, повідомлені позивачем не спростував, заперечень щодо розміру заборгованості чи доказів її сплати суду не надав, вимога позивача про стягнення 42135,02 грн. заборгованості за лізинговими платежами є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2244,80 грн. та інфляційних втрат в сумі 13639,65 грн., нарахованих на суму заборгованості за лізинговими платежами, слід зазначити наступне.

В силу вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних на предмет відповідності договору про фінансовий лізинг та вимогам чинного законодавства, суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованого, на думку судової колегії, висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 13639,65 грн. та 3% річних в сумі 2244,80 грн. підлягають задоволенню.

Стосовно задоволення позовних вимог про стягнення 2116,51 грн. пені, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Отже, невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. За статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.2.1 договору передбачено, у випадку прострочення платежу до лізингоодержувача застосовуються такі санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

На підставі наведених норм, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив позов в частині стягнення з відповідача 2116,51 грн пені.

Що стосується збитків, понесених у звязку з наданням юридичних послуг, які позивач просить суд стягнути з відповідача відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України збитки в розмірі 176709,99 грн., а саме: збитки, понесені у звязку з неналежним виконанням умов договору, подання заяви, послуг з юридичного консультування, підготовці позовної заяви у даній справі.

При цьому, позивач просить компенсувати дані збитки з урахуванням ПДВ, посилаючись на той факт, що позивач є платником ПДВ; упущена вигода, що на думку позивача, є різницею між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкту лізингу.

Колегія суддів вважає, що дані вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно положень статті 224 Господарського кодексу України, які узгоджуються з положеннями статті 623 Цивільного кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно частини 2 статті 224 Господарського кодексу України розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Дійсно, сторони передбачили, що будь-які збитки заподіяні невиконанням або не належним виконанням стороною своїх зобовязань за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені Контрактом штрафні санкції (пункт 8.6 договору), та, що у будь-якому випадку дострокового припинення дії договору, позивач прямо зберігає право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут, штрафи, витрати на правову допомогу (пункт 12.10 Контракту).

Позивач зазначає, що враховуючи протиправну поведінку відповідача, його явне небажання виконувати умови договору, неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за договором, враховуючи спеціалізацію на ринку, Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" був вимушений звернутись до спеціалізованої організації ТОВ "АВТОСОЮЗ" для забезпечення свого права.

Таким чином, позивач відносить до збитків витрати на правову допомогу (юридичні послуги), якій останній поніс у звязку з неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору.

Разом з тим, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до статтей 623, 1166 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести вищезазначені умови в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

При цьому суд зауважує, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Контрактом.

На підставі наведеного, місцевий господарський суд дійшов висновку, що отримання позивачем юридичних послуг не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

А тому, суд дійшов висновку, який підтримує колегія суддів, про те, що витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків (збитків, завданих у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за Контрактом) не відповідають вимогам статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, а тому вимога позивача про стягнення збитків з урахуванням ПДВ і є безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора (позивача у справі), обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання об'єкта лізингу.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 169909,99 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, які, на думку позивача, складають різницю між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкта лізингу, однак позивач жодного розрахунку даної вимоги до суду не надав.

Тобто, позивачем не надано доказів наявності усіх чотирьох складових, які є обов'язковою умовою для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків (упущеної вигоди), а саме не доведено розмір збитків та відсутність своєї провини у виникненні даних збитків.

З огляду на викладене, судова колегія вважає висновок суду попередньої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди є безпідставними і не можуть бути задоволеними.

Отже, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 42135,02 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг № 00008695 від 01 жовтня 2013 року, 2116,51 грн. пені, 2244,80 грн. 3% річних, 13639,65 грн. інфляційних витрат. В решті позову слід відмовити.

Аналізуючи викладене, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції повністю досліджено обставини справи, що мають значення для справи, рішення є обґрунтованим і прийнятим у відповідності з чинним законодавством, а тому підстави для його скасування та задоволення скарги відсутні.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 21 лютого 2017 року по справі №922/54/17 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 19.05.2017 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Хачатрян В.С.