Рішення № 66598813, 16.05.2017, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 травня 2017 р. Справа № 918/145/17

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В. розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська дистрибуційна компанія"

до відповідача 1 Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"

до відповідача 2 Державного підприємства "Зірненський спиртовий завод"

про зобов'язання вчинити дії та визнання недійсним пункту договору поставки

За участю представників сторін:

Від позивача: представник ОСОБА_1;

Від відповідача 1: представник ОСОБА_2;

Від відповідача 2: не з'явився.

Статті 20, 22 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська дистрибуційна компанія" (надалі Позивач або ТОВ "Українська дистрибуційна компанія") звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (надалі Відповідач 1 або ДП "Урспирт") та Державного підприємства "Зірненський спиртовий завод" (надалі Відповідач 2 або ДП "Зірненський спиртовий завод") в якому просить зобовязати Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (ідентифікаційний номер 37199618, місцезнаходження: вул. Гагаріна, 16, м. Бровари, Київська область, 07400) виписати та направити Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія» (ідентифікаційний номер 37310549, місцезнаходження: вул. В'ячеслава Чорновола, буд. 12, м. Київ, 01135) рахунок-фактуру на оплату спирту етилового ректифікованого сорту «Люкс» з ДП «Зірненський спиртовий завод» згідно договору поставки спирту на внутрішній ринок №137 від 27.07.2016 року в кількості 150 000 декалітрів за ціною 285,00 грн. з ПДВ за 1 декалітр та визнати недійсним пункт 3.3. договору поставки спирту на внутрішній ринок №137 від 27.07.2016року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія», Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості Укрспирт» та Державним підприємством «Зірненський спиртовий завод».

Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що Відповідач 1 свій обовязок, визначений змістом зобовязання та умовами Договору щодо поставки узгодженої кількості спирту не виконав, всупереч умовам Договору не направив Позивачу рахунок-фактуру на оплату замовленої партії спирту. Позивач вважає, що бездіяльність Відповідача 1 у вигляді не направлення Позивачу рахунку - фактури є порушенням умов Договору та односторонньою відмовою від виконання зобовязання щодо поставки узгодженої кількості спирту, яке не припиняється у звязку із закінченням строку дії Договору. Крім того, Позивач зазначає, що пункт 3.3. Договору надає право Відповідачу 1 на свій розсуд в односторонньому порядку змінювати ціну спирту, що суперечить таким засадам цивільного законодавства як справедливість, розумність та добросовісність (п. 6 ст. З, ч. З ст. 509 ЦК України), а також положенням статті 632 ЦК України та статей 180, 189, 190 ГК України, що у відповідності до статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання вказаного пункту Договору недійсним.

27.03.2017 року до суду представником позивача надано додаткові пояснення, відповідно до яких останній зазначив наступне.

Верховний Суд України в постанові від 24.06.2015 р. по справі № 3-192гс15 зазначив, що "саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку".

Як зазначено в постанові Вищого господарського суду України 24.01.2017 р. по справі № 910/11087/15 "припинення строку договору не свідчить ані про припинення договору, ані про припинення зобов'язань за договором, а тому не означає звільнення боржника від виконання обов'язку в натурі, тому кредитор має право вимагати виконання обов 'язку в натурі впродовж того часу, коли існує відповідне зобов'язання, а не лише впродовж строку, встановленого сторонами для його виконання у договорі".

Аналогічна позиція викладена в листі Верховного Суду України від 01.04.2014 "Аналіз

практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України": "припинення терміну виконання зобов'язання або терміну дії договору не означає звільнення боржника від виконання обовязку в натурі, тому підтримується думка про те, що кредитор повинен мати право вимагати виконання обов'язку в натурі впродовж того часу, коли існує зобов 'язання, а не лише впродовж строку виконання зобовязання або строку дії договору".

Таким чином, закінчення строку дії Договору не є підставою для припинення зобовязання. Разом з тим, станом на теперішній час ДП "Зірненський спиртовий завод" має можливість виконати зі свого боку умови Договору, а саме відвантажити недопоставлений обєм спирту (150 000 декалітрів) по ціні 285,00 грн. з ПДВ, що підтверджується листом від 03.01.2017 р. № 01/1.

Відповідач 1 надав суду письмовий відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відвантаження (поставка) спирту відповідно до умов Договору здійснюється лише після здійснення оплати за замовлений обєм спирту та надходження відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок покупця. Підставою для надання постачальником рахунку - фактури для оплати замовленого об'єму спирту є письмова Заявка надана покупцем постачальнику. Протягом строку дії Договору, Позивач письмових Заявок, як підстав для виписки рахунків - фактур на весь обсяг спирту, що вказаний в п. 2.1. Договору постачальнику не надав. Позивач протягом дії договору не звертався до постачальника з вимогами про відвантаження спирту в узгоджених Договором обсягах, а покупець не ухилявся від надання покупцю рахунків - фактур на оплату замовленого, згідно Заявок Позивача обсягу спирту. ТОВ "УДК" протягом строку дії договору не вчинило дій, встановлених Договором для отримання спирту в узгоджених Договором обсягах, а тому у ДП "Укрспирт" не було підстав здійснювати поставку спирту. Відповідач 1 вказує на те, що Позивачем не надано до суду належних доказів відправлення на адресу ДП "Укрспирт" Заявки на поставку спирту в строк до 31.12.2016 року, як то було передбачено Договором. Таким чином, станом на 31.12.2016 року ДП "Укрспирт" повністю виконало свої зобовязання згідно Договору щодо поставки замовленого та оплаченого ТОВ "УДК" спирту етилового до 31.12.2016 року. Жодних прав ТОВ "УДК" при цьому з боку ДП "Укрспирт" порушено не було, строк дії договору № 137 сплив 31.12.2016 року, а тому відсутні будь-які підстави для задоволення позову про зобовязання ДП "Укрспирт" виписати та направити ТОВ "УДК" рахунок - фактуру.

Крім того, Відповідач 1 у поданому відзиві вказав на те, що Договір поставки № 137 від 27.06.2016 року мав визначений сторонами строк дії, а саме до 31.12.2016 року, а протягом строку дії Договору ДП "Укрспирт" не скористалося правом, наданих п. 3.3. Договору та не підвищувало ціни Договору, а тому не має жодних порушених прав та інтересів Позивача. Сама по собі наявність в Договорі п. 3.3., за відсутності підвищення ціни спирту в період дії Договору, в жодному разі не може порушувати права та інтереси Позивача. Чинним законодавством передбачається можливість змінювати умови договору, якщо це передбачено самим договором і погоджено сторонами при його підписанні. Позивач, уклавши договір з ДП "Укрспирт", будучи вільним у визначенні умов договору поставки, погодився з його умовами, зокрема, щодо п, 3.3., а саме щодо внесення змін до договору в односторонньому порядку і дані умови врегульовані сторонами на власний розсуд та відповідають чинному законодавству. Таким чином, враховуючи відсутність в даному випадку обставин, з якими закон повязує визнання п. 3.3. Договору недійсним і настання певних юридичних наслідків, відсутні будь-які підстави для задоволення позову про визнання недійним п. 3.3. Договору поставки № 137 від 27.06.2016 року.

16.05.2017 року до суду від Позивача надійшло письмове додаткове пояснення в якому зазначив, що протягом 10 років співпраця між Позивачем та Відповідачем 1 будувалась на засадах партнерства та добросовісності, а Заявки направлялись засобами телефонного або електронного зв'язку, але у звязку з погіршенням відносин Відповідача 1 з Позивачем 23.12.2016 р. у відповідності до умов Договору Позивач направив Відповідачу 1 Заявку на поставку 150 000 декалітрів спирту по ціні 285,00 грн. з ПДВ за 1 декалітр, та відповідно до п. 10.9. Договору № 137 від 27.07.16 p., однак Відповідач 1 всупереч умов Договору не направив Позивачу рахунок - фактуру на оплату замовленої партії спирту.

Представник позивача в судовому засіданні 16.05.2017 року підтримав позовні вимоги, з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні 16.05.2017 року заперечив проти позовних вимог, з підстав зазначених у відзиві.

Представник відповідача 2 в судове засідання 16.05.2017 року не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням, яке наявне в матеріалах справи, №33013 0829158 9.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, давши належну оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

27 липня 2016 року між Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (Постачальник), Державним підприємством "Зірненський спиртовий завод" (Вантажовідправник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська дистрибуційна компанія" (Покупець) укладено Договір поставки спирту на внутрішній ринок № 137 (далі - Договір), за умовами якого, Постачальник зобовязується передати у власність Покупця, а Покупець зобовязується прийняти оплатити спирт етиловий ректифікований (далі - спирт) в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі. Вантажовідправник зобовязується відвантажити Покупцю спирт в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі (п. 1.1., п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору загальна кількість спирту, що постачається в 2016 році, становить 180 000 декалітрів, з них для переробки на алкогольні напої (Горілки, горілки особливі, напої лікеро-горілчані), сорт спирту - люкс, річна потреба (дал) - 180 000, в 3 кварталі - 90 000 дал, в 4 кварталі - 90 000 дал..

Згідно з п. 3.1. Договору, загальна сума цього Договору складається з суми вартості спирту поставленого на умовах цього Договору Покупцеві протягом строку дії цього Договору. Вартість спирту сорту "Люкс" визначається із розрахунку: ціни за 1 декалітр спирту сорту "Люкс", що складає 237,50 грн. (Двісті тридцять сім гривень 50 копійок); податку на додану вартість, в розмірі 20 % ціни спирту. Всього ціна за 1 декалітр спирту сорту "Люкс" з урахуванням податку на додану вартість складає 285,00 грн. (Двісті вісімдесят п'ять гривень 00 копійок).

Пунктом 3.3. Договору сторони визначили, що протягом строку дії цього Договору ціна спирту може бути змінена Постачальником в односторонньому порядку (в звязку із зміною ціни Виробником, з інших підстав). Постачальник повідомляє Покупця про зміну ціни спирту шляхом направлення письмового повідомлення на електронні адреси Покупця: Izrnalkov.K@khortitsa.com та Muzaleva.A@khortitsa.com або в порядку передбаченому п.10.9. цього Договору. Належним доказом повідомлення Постачальником Покупця про зміну ціни та направлення Постачальником відповідного письмового повідомлення Покупцю засобами електронної пошти є звіт поштового сервера Постачальника. Якщо Покупець своєчасно не повідомить Постачальника про зміну адреси електронної пошти вказану у цьому пункті, всі повідомлення надіслані на вказану електронну адресу вважаються належним чином врученими (надісланими) Покупцю.

Оплата спирту Покупцем здійснюється на підставі рахунка - фактури наданого Постачальником в безготівковій формі на розрахунковий рахунок Постачальника шляхом 100% попередньої оплати замовленого обєму спирту (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 № 1266 зі змінами та доповненнями). Підставою для виписки рахунка-фактури Постачальником є Заявка, надана Покупцем у письмовому вигляді. Постачальник не несе відповідальності за платежі, здійснені Покупцем без рахунка-фактури Постачальника. Кошти за спирт Постачальник перераховує на розрахунковий рахунок Вантажовідправника протягом 5 (пяти) банківських днів з дати надходження коштів від Покупця (п. 4.1., п. 4.4. Договору).

У відповідності до п. 5.1. - п. 5.3. Договору, поставка спирту здійснюється відповідно до правил "Інкотермс-2010" на умовах: FCA зі складу Вантажовідправника, що знаходиться за адресою: 34609, Рівненська обл., Березнівський р-н, с. Зірне, вул. Зірненська, 7. Обєм спирту вказаний Покупцем у Заявці вважається узгодженим, якщо Покупець отримає від Постачальника рахунок - фактуру для здійснення оплати замовленого обєму спирту. Вказаний у рахунку-фактурі обєм спирту відвантажується Вантажовідправником протягом 10 (десяти) робочих днів з дати зарахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, але не раніше отримання коштів за відповідний обєм спирту Вантажовідправником.

Пунктом 5.5. Договору передбачено, що відвантаження спирту проводиться Вантажовідправником за наявності необхідних документів: довіреності Покупця за встановленою формою та паспорта уповноваженого представника Покупця, у разі отримання спирту представником Покупця; платіжного документу про внесення плати за спирт; платіжного документу про сплату акцизного податку або взятого на облік в Державній податковій службі податкового векселя на суму податку, нарахованого на обсяг спирту, якщо це передбачено Податковим кодексом України.

Згідно п. 10.1. Договору, цей договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою Сторін. Зміни та доповнення до цього Договору вносяться шляхом укладання додаткової угоди. Всі зміни та доповнення до цього Договору є його невідємною частиною і мають юридичну силу, якщо вони виконані у письмовій формі й підписані Сторонами.

Усі повідомлення та будь - яка інша інформація можуть бути направлені рекомендованим листом або кур'єрською поштою з підтвердженням одержання та/або направлення. Повідомлення, вимоги і будь-яка інша інформація направляються на адреси Сторін, що зазначені у Розділі 12 даного Договору (п.10.9. Договору).

Відповідно до п. 11.1. Договору, даний договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до "31" грудня 2016 року.

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками вказаних юридичних осіб, в судовому порядку недійсним не визнавався.

Статтею 1 Господарського кодексу України (надалі ГК України, ГКУ) встановлено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до статті 2 цього ж Кодексу учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Статтею 3 ГК України надано визначення господарській діяльності та господарським відносинам. Зокрема вказаною статтею встановлено, що:

1. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

2. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

3. Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.

4. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

5. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

6. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

7. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Відповідно до статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акту управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Статтею 509 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України, ЦКУ) передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

5. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

6. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Отже, з огляду на вищезазначені нормативні акти, між сторонами виникли права та обов"язки у сфері купівлі-продажу (поставки).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (стітті 251-255 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Таким чином здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки сторони договору зобов"язані саме в межах строку дії договору.

Відповідно до п. 4.1 Договору поставки оплата спирту Покупцем здійснюється на підставі рахунка - фактури наданого Постачальником в безготівковій формі на розрахунковий рахунок Постачальника шляхом 100% попередньої оплати замовленого обєму спирту (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 № 1266 зі змінами та доповненнями). Підставою для виписки рахунка-фактури Постачальником є Заявка, надана Покупцем у письмовому вигляді.

Крім того відповідно до п. 5.2 Договору об"єм спирту вказаний Покупцем у Заявці вважається узгодженим, якщо Покупець отримає від Постачальника рахунок-фактуру для здійснення оплати замовленого об"єму спирту.

Тобто, з огляду на зазначені пункти Договору, для розпочаття поставки спирту сторони мають здійснити певні дії, а саме Покупець - направити Постачальнику Заяву, Постачальник - після отримання Заявки від Покупця направити останньому рахунок-фактуру для здійснення оплати замовленого об"єму спирту. І тільки в разі дотримання зазначених умов об"єм спирту вказаний Покупцем у Заявці вважається узгодженим.

Як уже зазначалося вище здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки сторони договору зобов"язані саме в межах строку дії договору.

Однак Позивач не надав належних доказів того, що він, в межах строку дії договору, направляв Відповідачу, як Постачальнику за договором, Заявку на поставку 150 000 декалітрів спирту по ціні 285, 00 грн. з ПДВ за 1 декалітр.

Надана Позивачем копія Заявки на поставку спирту №23/12 від 23 грудня 2016 року та фіскальний чек про її направлення від 23.12.2016 (а.с.28, 29) не є належним доказом виконання Позивачем зобов"язань за Договором поставки №137 від 27.07.2016 з огляду на наступне.

З самого фіскального чека не вбачається, що по ньому відправлено саме Заявку на поставку спирту №23/12 від 23 грудня 2016 року.

Відповідно до п.10.9 Договору усі повідомлення та будь-яка інша інформація можуть бути направлені рекомендованим листом або кур"єрською поштою з підтвердженням одержання та/або направлення. Відповідно ж до пункту 10.10 Договору повідомлення та будь-яка інша інформація, вважаються отриманою Сторонами у разі направлення рекомендованим листом або кур"єрською поштою - у дату, зазначену в підтвердженні про вручення поштового відправлення або у квитанції про відправлення поштового відправлення у випадку повернення поштового відправлення у зв"язку з неможливістю вручення такого відправлення.

Тобто умовами Договору чітко визначено спосіб направлення повідомлення стороні Договору, в тому числі Заявки на поставку спирту, та спосіб підтвердження його (її) отримання.

З фіскального чека, наданого Позивачем, не вбачається, що по ньому відправлено Відповідачу 1 саме Заявку на поставку спирту №23/12 від 23 грудня 2016 року. Крім того даний фіскальний чек не містить інформації про отримання поштового відправлення зазначеним відповідачем та дату такого отримання.

Лист №17/17 від 17.01. 2017, яким, як стверджує Позивач, він направляв Заявку ДП "Укспирт", не може вважатися належним виконанням умов Договору поставки №137 від 27.07.2016р., так як направлений Відповідачу 1 поза межами дії Договору, а відтак не може породжувати для Відповідача 1 будь-яких зобов"язань, так як не може вважатися, що він направлявся саме на виконання Договору поставки №137 від 27.07.2016р.

Також суд зазначає, що у листі №17/17 від 17.01. 2017, яким Позивач направляв Заявку ДП "Укспирт" і на яку відреагував останній, жодним чином не згадується про те, що Заявка направлялася ДП "Укспирт" і 23.12.2016 року.

Статтею 613 Цивільного кодексу України встановлено, що Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Таким чином не направивши державному підприємству "Укрспирт" у строк та на умовах визначених договором поставки №137 від 27.07.2016р. Заявку на поставку спирту саме Позивач допустив прострочення в результаті якого ДП "Укрспирт" не міг виконати свого обов'язку, а саме направити Позивачу рахунок-фактуру для здійснення оплати замовленого об"єму спирту.

Отже Позивач протягом дії договору не звертався до постачальника з вимогами про відвантаження спирту в узгоджених Договором обсягах, а покупець не ухилявся від надання покупцю рахунків-фактур на оплату замовленого, згідно Заявок Позивача ,обсягу спирту.

Крім того суд зазначає, що відповідно до п. 5.2 Договору об"єм спирту вказаний Покупцем у Заявці вважається узгодженим, якщо Покупець отримає від Постачальника рахунок-фактуру для здійснення оплати замовленого об"єму спирту.

В зв"язку з не отриманням Позивачем (Покупцем) від Постачальника (ДП "Укрспирт") у строк та на умовах визначених договором поставки рахунку-фактури для здійснення оплати спирту між сторонами не досягнуто згоди стосовно об"єму спирту, що підлягає поставці. Відтак вимога Позивача про зобов"язання ДП "Укрспирт" виписати та направити йому рахунок-фактуру на оплату спирту етилового ректифікованого сорту «Люкс» з ДП «Зірненський спиртовий завод» згідно договору поставки спирту на внутрішній ринок №137 від 27.07.2016 року в кількості 150 000 декалітрів за ціною 285,00 грн. з ПДВ за 1 декалітр, не грунтується на договорі та законі, і, відповідно не підлягає задоволенню.

Щодо вимог про визнання недійним пункту 3.3 Договору поставки спирту на внутрішній ринок №137 від 27.07.2016 року господарський суд зазначає наступне.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального Кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. (Постанова ВГСУ від 16 червня 2016 року Справа № 902/1291/14).

З наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.

Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі.

Проте, як вбачається з матеріалів позовної заяви, Позивачем не доведено порушення з боку Відповідача-1 законних та охоронюваних інтересів Позивача.

Позивач лише констатує, що п. 3.3. договору порушує права та законні інтереси ТОВ «УДК», однак ніяким чином цього не обгрунтовує.

Договір поставки №137 від 27.06.2016 року мав визначений сторонами строк дії, а саме до 31.12.2016 року, а протягом строку дії Договору ДП «Укрспирт» не скористалося правом, наданим п. 3.3. Договору та не підвищувало ціни Договору, а тому не має жодних порушених прав та інтересів Позивача. Сама по собі наявність в Договорі п. 3.3., за відсутності підвищення ціни спирту в період дії Договору, в жодному разі не може порушувати права та інтереси Позивача.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду договорів, а також усі її умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.

Статтею 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно з частиною другою статті 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення, договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Статтею 188 ГК України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Стаття 651 ЦК України визначає, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак, саме таке інше і встановлено Договором №137 від 27.07.2016 року, а саме п. 3.3. дозволяє Відповідачу-1 у звязку із зміною ціни виробником, з інших підстав змінювати ціну спирту в односторонньому порядку.

Тобто, чинним законодавством передбачається можливість змінювати умови договору, якщо це передбачено самим договором і погоджено сторонами при його підписанні.

Частиною 4 ст.181 ГК України визначено, що за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Позивач стверджує, що умови п. 3.3. Договору порушують його права та інтереси, однак під час підписання договору жодного протоколу розбіжностей чи будь-яких зауважень стосовно п. 3.3. Договору до ДП «Укрспирт» надано не було, що свідчить про те, що ТОВ УДК» на власний розсуд погодило всі умови договору поставки №137 від 27.06.2016 року.

Таким чином, Позивач, уклавши договір з ДП «Укрспирт», будучи вільним у визначенні умов договору поставки, погодився з його умовами, зокрема, щодо п. 3.3., а саме щодо внесення змін до договору в односторонньому порядку і дані умови врегульовані сторонами на власний розсуд та відповідають чинному законодавству.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст.215 ЦК. України). Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам Цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства: правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом: 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пункт 3.3 Договору поставки №137 від 27.06.2016 року відповідає вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства; особи, які уклали зазначений договір мали необхідний обсяг цивільної дієздатності: волевиявлення учасників цього правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі: договір поставки вчинено у формі, встановленій законом, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Поняття і види доказів викладені у статті 32 ГПК України, згідно якої доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 36 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що норми ст. 38 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази і п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначено одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарськими судами, в межах своїх повноважень, повинні бути створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснення всіх необхідних дій щодо їх витребування.

Проте, господарським судом встановлено, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх вимог.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, вимоги Позивача є безпідставними, і, відповідно, не підлягають задоволенню.

На підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України України судові витрати у справі покладаються на Позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 18 травня 2017 року.

Суддя Марач В.В.