Рішення № 66598451, 11.05.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2017 р. Справа № 910/2865/17

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алакор Сіті», м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія», м.Вишневе

про стягнення 386847,49 грн.

Суддя А.Ю.Кошик

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: ОСОБА_2

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Алакор Сіті» (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія» (далі відповідач) про стягнення 386847,49 грн.

Провадження у справі №910/2865/17 порушено відповідно до ухвали суду від 10.03.2017 року та призначено справу до розгляду на 04.04.2017 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.04.2017 року подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Розгляд справи відкладався на 18.04.2017 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.04.2017 року надав додаткові пояснення. Розгляд справи відкладався до 11.05.2017 року.

В судовому засіданні 11.05.2017 року позивач позовні вимоги підтримав. Відповідач проти позову заперечував.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані сторонами докази та пояснення, судом встановлено наступне.

Як вбачається з викладених у позові обставин, позивач - ТОВ «АЛАКОР СІТІ» зазначає, що є власником Торгово-складського комплексу з офісними приміщеннями та парковою, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 37 (далі - Торговий центр), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.02.2016 року.

10.10.2016 року між позивачем (Орендодавцем) та ТОВ «ЕКСПАНСІЯ» (відповідач, Орендар) укладено Договір оренди № 10-10-16/01 від 10.10.2016 року (далі - Договір). Згідно з умовами Договору позивач надав відповідачу у строкове платне користування частину торгівельно-складського комплексу, в межах якої розташований обєкт торгівлі - Гіпермаркет «Фоззі» з цільовим призначенням під розміщення об'єкту торгівлі зі спеціалізацією: «гуртово-роздрібна торгівля продовольчими та непродовольчими товарами, з елементами виробничого циклу», площею 9 746,80 кв.м, що розташований за адресою: Україна, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 37, а відповідач прийняв зазначені орендовані приміщення та зобовязався сплачувати позивачу орендну плату, а також інші платежі, встановлені Договором.

Факт передачі приміщення відповідачу підтверджується ОСОБА_2 приймання-передачі приміщення від 01.11.2016 року.

Згідно з п.4.1. Договору Орендар сплачує Орендодавцю місячну орендну плату за користування орендованими приміщеннями, починаючи з дати початку оренди, і протягом усього строку оренди, тобто до фактичного повернення орендованих приміщень у володіння Орендодавця згідно з підписаним сторонами ОСОБА_2 повернення.

Згідно з п.4.2. Договору сторони погодились, що за період користування орендованими приміщеннями сума орендної плати становить більше між двох значень, зазначених в п. 4.2.1. і 4.2.2. Договору.

Відповідно до п. 4.2.1. Договору передбачено орендну плату, визначену на основі ставки оренди у розмірі, який за за період із « 01» грудня 2016 р. по « 31» грудня 2016 року (включно) згідно з п.п. 4.2.1.2. Договору становить 2 800 000,00 грн., в тому числі ПДВ 466 666,67 грн. за всі орендовані приміщення за один календарний місяць.

Відповідно до п. 4.2.2. Договору передбачено орендну плату, визначену на основі середньомісячного товарообігу (у значенні, наданому цьому терміну нижче) Орендаря у розмірі 4 % від середньомісячного товарообігу Орендаря за розрахунковий місяць (за місяць за який здійснюється оплата орендної плати).

Згідно з п. 4.3. Договору середньомісячний товарообіг Орендаря - це виручка (готівкова та безготівкова), яка не включає в себе розмір ПДВ, за відповідний календарний місяць, що отримана Орендарем від торгівельної діяльності по реалізації продовольчих та непродовольчих товарів народного споживання на території орендованого приміщення (Гіпермаркету), окрім виручки по реалізації тютюнових виробів. В суму середньомісячного товарообігу не включаються будь-які інші доходи Орендаря (послуги від рекламної та маркетингової діяльності), окрім торгівельної виручки від реалізації Товарів на території Гіпермакету.

Таким чином Договором оренди передбачено дві ставки орендної плати: фіксовану ставку, встановлену п. 4.2.1. Договору, та ставку орендної плати від товарообігу відповідача, встановлену п. 4.2.2. Договору, а також обовязок відповідача сплатити за розрахунковий період ту із ставок, значення якої виявиться більшим.

Згідно з п. 4.4. Договору орендні платежі, що належать до сплати на користь Орендодавця, виплачуються в національній валюті України. До сьомого календарного дня поточного місяця Орендар надає Орендодавцеві документи, наведені в Додатку 6, щоб показати Орендодавцеві Середньомісячний товарообіг в орендованих приміщеннях за попередній місяць (далі - щомісячний звіт). Щомісячний звіт надається Орендарем за формою, наведеною у Додатку 3 до цього Договору. На підставі наданих щомісячних звітів Орендодавець щомісячно визначає за ставками, вказаним у п. 4.2.2. Договору розрахунковий розмір орендної плати за місяць, що минув з урахуванням положень пункту 4.3., 4.4. Договору.

Позивач зазначає, що 05.01.2017 року отримав засобами електронного звязку звіт про середньомісячний товарообіг відповідача у орендованих приміщеннях по Гіпермаркету за період з 01.12.2016 року по 31.12.2016 року, тобто за грудень 2016 року. Відповідно до вказаного звіту сума середньомісячного товарообігу за грудень 2016 року без ПДВ склала 66192410,90 грн. Відповідач підтвердив вказану суму товарообігу у відповіді на претензію № 174 від 07.02.2017 року.

У звязку з чим, позивач зазначає, що ставка орендної плати за грудень 2016 року згідно в розмірі 4% від товарообігузгідно з п.4.2.2. Договору склала 2 647 696,44 грн. (66 192 410,90 х 4%) без ПДВ, відповідно з ПДВ сума орендної плати за грудень 2016 року за твердження позивача складає 3 177 235,72 грн.

Оскільки значення ставки орендної плати з товарообігу відповідача за грудень 2016 року в сумі 3 177 235,72 грн. виявилась більшою за значення фіксованої ставки 2800000 грн., згідно з п. 4.2. Договору при визначенні розміру орендної плати за вказаний період підлягала застосуванню саме ставка орендної плати, визначена з товарообігу відповідача.

Згідно з п. 4.6. Договору орендна плата сплачується Орендарем наступними частинами:

- згідно з п. 4.6.1. Договору у сумі ставки орендної плати, встановленої п.п. 4.2.1 Договору - щомісячно, до пятнадцятого числа поточного місяця, починаючи з місяця на який припадає дата підписання ОСОБА_2 приймання-передачі приміщень, на підставі рахунку, який Орендодавець надає Орендарю не пізніше десятого календарного дня поточного місяця;

- згідно з п. 4.6.2. Договору у сумі різниці між ставками орендної плати, зазначеними у підпункті 4.2.1, та розрахунковим розміром, визначеним Орендодавцем за ставкою згідно підпункту 4.2.2. Договору за місяць що минув - щомісячно, до пятнадцятого календарного дня наступного за розрахунковим місяцем, на підставі рахунку, який Орендодавець надає Орендарю не пізніше десятого календарного дня такого місяця.

На виконання п. 4.6.2. Договору позивач 11.01.2017 року вручив представнику відповідача рахунок № 136 від 11.01.2017 року про сплату доплати орендної плати від товарообігу на суму 377 235,72 грн. з ПДВ, яка складає різницю між ставкою орендної плати за п. 4.2.1. Договору та визначеним згідно з п. 4.2.2. Договору розрахунковим розміром (3 177 235,72 - 2 800 000,00=377 235,72 грн.).

Позивач стверджує, що у відповідності до п.п. 4.2., 4.6.2. Договору відповідач був зобовязаний не пізніше 16.01.2017 року здійснити доплату орендної плати від товарообігу за грудень 2016 року у сумі 377 235,72 грн., однак своєчасно та в повному обсязі відповідні зобовязання не виконав.

Згідно з п. 16.13. Договору у випадку несплати Орендарем Орендодавцю суми орендної плати та/або комунальних послуг, та/або суми загальних витрат та інших платежів, що належить до сплати відповідно до цього Договору на момент настання дати такого платежу (або, якщо не вказана дата, з дати відповідної вимоги), за весь період прострочення нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, яка сплачується винною стороною іншій стороні.

Позивач зазначає, що за відповідачем рахується прострочена заборгованість з орендної плати за грудень 2016 року в сумі 377 235,72 грн., прострочення по якій станом на 15.02.2017 року складає 30 календарних днів (з 17.01.2017 року по 15.02.2017 року). У звязку з порушенням відповідачем вищенаведеного грошового зобовязання позивач протсить в позові стягнути з відповідача пеню у сумі 8681,59 грн., нараховану з урахуванням обмежень, встановлених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Також, позивач просить стягнути з відповідача на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України 930,17 грн. 3% річних за наведений період прострочення.

Відповідач в ході розгляду спору проти позову заперечував, зазначив про відсутності у нього обовязку здійснити доплату орендної плати за грудень 2016 року, оскільки відповідною доплатою безпідстановно покладаються на відповідача податкові зобовязання позивача, що не передбачено чинним законодавством та умовами Договору.

Також відповідач зазначив, що за грудень 2016 року мала застосовуватись передбачена п. 4.2.1. Договору ставка орендної плати, значення якої було більшим ніж 4% від середньомісячного товарообороту у відповідний період. Оскдільки відповідачем сплачено наведену в п. 4.2.1. Договору суму орендної плати, відсутні підстави для тверджень про наявність тпротстроченої заборгованості з орендної плати за грудень 2016 року, що також виключає нарахування пені та річних.

У звязку з чим, позивач надав пояснення на відзив відповідача, в яких зазначив, що згідно з абз.1 п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію) субєктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обовязкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого звязку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - субєктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

За твердженням позивача, припис вищенаведеної норми є обовязковим незалежно від того чи зазначена вона безпосередньо у договорі чи ні, сторони не мають права на власний розсуд встановлювати податкові наслідки виконання договору, підміняючи при цьому норми податкового законодавства нормами договору.

Таким чином, за твердженням позивача, податок на додану вартість підлягає нарахуванню, сплаті та відображенню у податковій звітності незалежно від того, чи зазначено про це у Договорі оренди чи ні.

Також, позивач зазначив, що хоч сторони не мають права встановлювати податкові наслідки виконання договору, вони вправі встановити в договорі розмір орендної плати, зазначивши чи включає конкретна ставка орендної плати у себе податок на додану вартість чи ні. У випадку, якщо ставка орендної плати включає в себе ПДВ, сторони застосовують в договорі формулювання «з ПДВ», у випадку, якщо ставка орендної плати не включає в себе ПДВ, а вказаний податок нараховується на ставку орендної плати, сторони застосовують формулювання «без ПДВ».

Позивач стверджує, що при визначенні ставки орендної плати з товарообігу, встановленої п.4.2.2. Договору сторонами було погоджено, що вказана ставка не включає в себе ПДВ, тому ПДВ підлягає нарахуванню на розрахунковий розмір орендної плати за основною ставкою, встановленою податковим законодавством.

Суд зазначає про хибність твердження позивача, що формулювання п. 4.3. Договору про визначення Середньомісячного товарообігу свідчить про погодження сторонами 4% ставки орендної плати без ПДВ.

Відповідний п. 4.3. Договору дає визначення прийнятому в Договорі поняттю середньомісячний товарообіг Орендаря, і передбачає, що це виручка (готівкова та безготівкова), яка не включає в себе розмір ПДВ. Тобто мова йде про те, що до відповідного обсягу виручки не включаються суми ПДВ з операцій купівлі-продажу товарів, які становлять обсяг відповідного товарообігу, і відповідний ПДВ жодним чином не повязаний і не стосується відносин оренди. Інакше кажучи, при визначенні середньомісячного товарообігу Орендаря береться загальна сума виручки з якої виключаються суми ПДВ, сплачені кінцевими споживачами в ціні товарів.

Тобто береться до уваги чиста виручка від реалізації товарів, яка за грудень 2016 року склала 66192410,90 грн. і відповідна сума в розумінні п. 4.3. Договору є середньомісячним товарообігом Орендаря, від якого визначається ставка орендної плати в розмірі 4%, що складає 2 647 696,44 грн.

Відповідно, за грудень 2016 року ставка орендної плати мала визначатись за значенням, яке є більшим, а саме, наведеним в п. 4.2.1 Договору 2800000 грн. та визначеним за п.п. 4.2.2. згідно з п. 4.3. Договору, яке складає 2 647 696,44 грн.

При цьому, в п. 4.2.1. Договору визначено застереження, що сума 28000000 грн., яка наведена для порівняння, включає в себе ПДВ в сумі 466 666,67 грн., в той час, як п. 4.2.2. Договору не містить жодних застережнь щодо ПДВ.

Оскільки, п. 4.2.2. Договору не містить жодних застережнь щодо ПДВ, відповідна умова Договору свічить про погодження сторонами відповідної ставки орендної плати в розмірі 4% від середньомісячного товарообігу без будь-яких застережнь.

Щодо посилань позивача на норми Податкового кодексу України, суд зазначає, що відповідні норми не регулюють господарські договірні відносини, стосуються виключно податкових відносин і зобовязань, які є індивідуальними і обовязковими для кожної зі сторін окремо. Якщо відповідач є платником ПДВ, на відповідні суми відповідач видає позивачу податкові накладні, якщо відповідач є кінцевим споживачем, відповідні суми ПДВ сплачуються ним в ціні товарів/послуг.

В будь-якому випадку, для справедливого і обєктивного порівняння можливо приймати лише рівнозначні величини, тобто, або наведені в п.п. 4.2.1., 4.2.2. Договору ставки без ПДВ, або відповідні ставки з ПДВ.

Оскльки за умовами п.п. 4.2.1. Договору фіксована ставка 2800000 грн. вже включає ПДВ і за умовами п. 4.2. Договору для порівняття приймається визначена згідно з п. 4.2.2. Договору ставка в розмірі 4% від товарообороту (без застережнь про ПДВ), відповідні величини є рівнозначними, тобто підрозумівають включення ПДВ.

Таким чином, твердження позивача є хибними, оскільки підрозумівають прийняття ним для порівняння нерівнозначних величин, однієї з врахуванням ПДВ, іншої без врахування ПДВ. Крім того, позивачем безпідставно змінено зміст п.п. 4.2.2., 4.3. Договору, якими визначено величину, яка приймається для порівняння з п. 4.2.1. Договору, збільшивши її на суму ПДВ на підстав норм Податкового кодеку України.

Враховуючи, що п. 4.2.2. та п. 4.3. Договору чітко і без застережень визначено порядок розрахунку суми, що приймається для порівняння, навіть в разі необхідності нарахування на таку суму ПДВ, для порівняння з п. 4.2.1. Договору мало прийматись значення, обраховане у точній відповідності до п.п. 4.2.2., 4.3. Договру, тобто 2647696,44 грн., яке є меншим, ніж наведено в п. 4.2.1. Договору.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Відповідно до ст. 189 Господарського кодексу України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Згідно зі ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни.

Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Згідно зі ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

З огляду на встановлені судом обставини та вищенаведені норми законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав вимагати від відповідача доплати орендного платежу за грудень 2016 року в заявленій сумі основного боргу, оскільки Договором чітко погоджено порядок та умови визначення розміру орендної плати і встановлення не погоджених сторонами і не передбачених чинним законодавством додаткових платежів є не неправомірним.

Татким чином, оскільки оренлнаьплата за грудень 2016 року мала визначатись в сумі, передбаченій п. 4.2.1. Договору 2800000 грн., оскільки таке значення є більшим від 4% від середньомісячного товарообігу, що становило 2647696,44 грн. і визначена в п. 4.2.1. Договору сума орендної плати відповідачем сплачена, позовні вимоги щодо стягнення основного борг безпідставні і задоволенню не підлягають. Оскільки, за наслідками розгляду спору судом встановлено відсутність заборгованості відповідача, що виключає факт прострочення, відсутні підстави для задоволення вимог в частині заявлених пені та 3% річних.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем не доведені та не обґрунтовані, відповідачем спростовані, тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя А.Ю. Кошик

дата підписання 19.05.2017 р.