Ухвала суду № 66596865, 26.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" квітня 2017 р. м. Київ К/800/34112/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, суддіГорбатюка С.А. (доповідач)СуддівЄрьоміна А.В. Стрелець Т.Г. провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання неправомірними дій, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року, колегія суддів -

встановила:

ОСОБА_4 в Окружному адміністративному суді міста Києва пред'явив адміністративний позов до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" Куреного О.В. та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання неправомірними дій.

З урахуванням заяви про зміну предмету позову позивач визначив процесуальний статус Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як третю особу на стороні відповідача без самостійних вимог, якою просив:

- визнати протиправним дії уповноваженої особи Фонду Куреного О.В. щодо віднесення до категорії нікчемних додаткової угоди б/н від 31 липня 2013 року до договору поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року, укладеної між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (далі - ПАТ "Брокбізнесбанк") та позивачем,

- визнати протиправним направлення на його адресу повідомлення від 06 січня 2016 року № 206 про нікчемність додаткової угоди б/н від 31 липня 2013 року до договору поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року, укладеної між ПАТ "Брокбізнесбанк" та позивачем.

Позов обґрунтовано тим, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" Курений О.В. повинен був заявляти про нікчемність правочину під час тимчасової адміністрації, а не на стадії ліквідації банку; направлення оскаржуваного повідомлення про нікчемність правочину відбулось без встановлення належним чином обставин, з якими закон пов'язує наявність ознак нікчемності правочину.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" Куреного О.В. щодо віднесення до категорії нікчемних додаткової угоди б/н від 31 липня 2013 року до договору поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року, укладеної між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_4

Визнано протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" Куреного О.В. щодо направлення на адресу ОСОБА_4 повідомлення №206 від 06 січня 2016 року про нікчемність додаткової угоди б/н від 31 липня 2013 року до договору поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року, укладеної між публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_4

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року та залишити без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року.

Касаційна скарга обґрунтована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема в частині застосування норми закону, яка не була чинна на момент виникнення спірних правовідносин.

Окрім цього, судом неправильно застосовано норми матеріального права. Разом з тим, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме: висновки суду про одночасну зміну предмету та підстав позову не відповідають фактичним обставинам справи.

Перевіривши правильність застосування Київським апеляційним адміністративним судом норм матеріального і процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність їх правової оцінки, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 09 липня 2009 року між ПАТ "Брокбізнесбанк", як банком, та ОСОБА_6, як позичальником, укладено кредитний договір № 09Ф-16, за умовами якого Банк надає позичальнику грошові кошти у розмірі 1955000,00 грн. на строк з 09 липня 2009 року по 18 жовтня 2012 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 26 відсотків річних.

09 липня 2009 року між ОСОБА_4, як поручителем, та ПАТ "Брокбізнесбанк" укладено договір поруки №09Ф-16/1, за яким позивач поручився за виконання ОСОБА_6 своїх зобов'язань за кредитним договором.

У подальшому, між ПАТ "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_6, як позичальником, укладались відповідні додаткові угоди до Кредитного договору, якими вносились зміни щодо порядку повернення кредиту, щодо забезпечення виконання зобов'язань по погашенню заборгованості за кредитом, зокрема: від 01 жовтня 2009 року №1, від 11 січня 2010 року №2 (забезпечення - договір поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року та договір застави №09Ф-16/2 від 11 січня 2010 року), від 10 червня 2010 року №3 (забезпечення - договір поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року, договір застави №09Ф-16/2 від 11 січня 2010 року та договір застави майнових прав на грошовий депозит (з майновим поручителем) №09Ф-16/3 від 10 червня 2010 року), від 13 грудня 2010 року №4 (забезпечення - договір поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року, договір застави №09Ф-16/2 від 11 січня 2010 року, договір застави майнових прав на грошовий депозит (з майновим поручителем) №09Ф-16/3 від 10 червня 2010 року та договір іпотеки від 09 грудня 2010 року зареєстрований в реєстрі за №1782), від 30 грудня 2011 року №5 (забезпечення - договір поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року, договір застави №09Ф-16/2 від 11 січня 2010 року та договір іпотеки від 09 грудня 2010 року зареєстрований в реєстрі за №1782), від 31 липня 2013 року №6 (забезпечення - договір іпотеки від 09 грудня 2010 року зареєстрований в реєстрі за №1782).

31 липня 2013 року між позивачем та ПАТ "Брокбізнесбанк" укладено додаткову угоду б/н від 31 липня 2013 року до договору поруки №09Ф-16/1 від 09 липня 2009 року, за умовами якої сторони домовились розірвати договір поруки (далі - оспорюваний договір).

28 лютого 2014 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №107 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до категорії неплатоспроможних" (далі - Постанова № 107).

На підставі Постанови №107 виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 9 від 28 лютого 2014 року, яким вирішено розпочати процедуру виведення ПАТ "Брокбізнесбанк" з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 03 березня 2014 року по 02 червня 2014 року, призначено уповноважену особу Фонду.

10 червня 2014 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №339 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (далі - Постанова № 339).

На підставі Постанови № 339 виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 45 від 11 червня 2014 року "Про початок ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", яким розпочато ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" з 11 червня 2014 року та призначено уповноважену особу Фонду на період з 11 червня 2014 року по 10 червня 2015 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21 травня 2015 року № 103 продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк" на 1 рік - до 10 червня 2016 року включно.

Разом з тим, на адресу позивача надійшло письмове повідомлення відповідача від 06 січня 2016 року, № 206 про нікчемність правочину -оспорюваного договору.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо визнання оспорюваного договору нікчемним та щодо направлення позивачу повідомлення № 206 від 06 січня 2016 року про нікчемність оспорюваного договору, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду належних доказів невідповідності оспорюваного договору вимогам законодавства. Окрім того, не надано доказів того, що оспорюваний договір загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку.

У зв'язку з наведеним суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо віднесення оспорюваного договору до категорії нікчемних та відповідно про протиправність направлення на адресу позивача повідомлення №206 від 06 січня 2016 року.

Скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, Київський апеляційний адміністративний суд виходив з вимог пункту першого частини четвертої статті 38 Закону України № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI), в редакції від 04 липня 2014 року.

У відповідності до зазначеної правової норми уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нікчемність правочину достатньо лише встановити/виявити, при цьому уповноважена особа Фонду не наділена повноваженнями та не здійснює жодних дій щодо "віднесення правочинів до категорії нікчемних". Відповідно оцінка таких дій уповноваженої особи "щодо віднесення до категорії нікчемних правочинів" судом надаватися не може, як і визнання таких дій протиправними чи правомірними.

Окрім того, на переконання суду апеляційної інстанції, не є обов'язковим наведення відповідного обґрунтування підстав визнання правочину нікчемним у повідомленні № 206 від 06 січня 2016 року, оскільки такі підстави визначено в статті 38 Закону.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з доводами апеляційної скарги про те, що позивачем невірно обрано спосіб захисту права, визначивши його як "визнання протиправним дій щодо віднесення до категорії нікчемних правочинів".

У зв'язку з наведеним суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими та безпідставними позовні вимоги щодо визнання дій уповноваженої особи Фонду щодо віднесення оспорюваного договору до категорії нікчемних правочинів.

В частині відмови у позові щодо визнання протиправним направлення повідомлення від 06 січня 2016 року № 206 суд апеляційної інстанції виходив з того, що уповноважена особа Фонду діяла в межах та в порядку, передбаченому пунктом першим частини четвертої статті 38 Закону в редакції від 04 липня 2014 року і в редакції, чинній на час надіслання повідомлення.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими посилання уповноваженої особи Фонду на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема під час прийняття заяви про зміну предмету адміністративного позову, якою позивач одночасно змінив не тільки предмет позову, а й його підстави. Також звернуто увагу на те, що довіреністю представника позивача, виданою на ім'я ОСОБА_7, який підписав цю заяву, права на підпис підстав позову не передбачено.

Між тим, висновки суду апеляційної інстанції є такими, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо направлення повідомлення від 06 січня 2016 року № 206 про нікчемність оспорюваного договору, суд апеляційної інстанції помилково застосував норми статті 38 Закону в редакції від 04 липня 2014 року, яка в зазначеній редакції дійсно наділяла уповноважену особу Фонду правом направляти повідомлення про нікчемність правочину.

Проте, станом на 06 січня 2016 року пункт перший частини четвертої статті 38 цього Закону зазнав змін та діяв в іншій редакції, зокрема, в редакції Закону України від 16 липня 2015 року N 629-VIII.

Згідно з пунктом першим частини четвертої статті 38 Закону повноваження в частині повідомлення сторін за договорами про нікчемність таких договорів покладені на Фонд.

Частиною першою статті 35 Закону передбачено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня "спеціаліст") та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації.

Окрім того, пунктом четвертим частини другої статті 37 Закону визначено, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Таким чином, на підставі Закону Фонд мав право передати уповноваженій особі Фонду як всі, так і частину своїх повноважень, а уповноважена особа Фонду мала право повідомляти позивача про нікчемність договору винятково у тому разі, якщо такі повноваження їй делеговані Фондом.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про делегування Фондом своїх повноважень уповноваженій особі Фонду в частині права повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів.

Немає підстав для перевірки цих обставин і при новому розгляді справи, оскільки в силу вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак, висновок суду апеляційної інстанції про те, що уповноважена особа Фонду діяла в межах та в порядку, передбаченому пунктом першим частини четвертої статті 38 Закону в редакції, чинній на час надіслання повідомлення, не відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.

Окрім цього, таким, що не відповідає вимогам закону є й висновок суду апеляційної інстанції про те, що уповноважена особа Фонду діяла в межах та в порядку, передбаченому пунктом першим частини четвертої статті 38 Закону в редакції від 04 липня 2014 року, оскільки норма Закону в цій редакції на момент направлення повідомлення від 06 січня 2016 року № 206 втратила чинність.

З огляду на викладене слід зазначити, що в цілому правильно вирішивши справу в частині вимоги визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо направлення повідомлення від 06 січня 2016 року № 206, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про право уповноваженої особи Фонду протягом ліквідації повідомляти сторони про нікчемність договорів.

Отже, є правильним та таким, що відповідає встановленим обставинам справи висновок суду першої інстанції про протиправність дій уповноваженої особи Фонду щодо направлення на адресу позивача повідомлення від 06 січня 2016 року № 206 про нікчемність оспорюваного договору, а висновки суду апеляційної інстанції в цій частині, викладені у постанові цього суду від 23 листопада 2016 року - помилкові.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо віднесення оспорюваного договору до категорії нікчемних правочинів, слід виходити з наступного.

У пунктах 1 - 9 частини третьої статті 38 Закону наведені ознаки, які є підставою визнання Фондом правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку нікчемними. Ними є: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Отже, правочин є нікчемним в разі, якщо він містить одну з наведених вище ознак нікчемності.

На переконання колегії суддів, невірним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що не є обов'язковим наведення відповідного обґрунтування підстав визнання правочину нікчемним у повідомленні від 06 січня 2016 року № 206, оскільки такі підстави визначено в статті 38 Закону.

В цій частині слід вказати на те, що формальне наведення визначених у статті 38 Закону підстав визнання правочину недійсним, без зазначення обставин, які б обґрунтували виявлення ознак нікчемності і відповідно застосування тієї чи іншої підстави, не узгоджується з вимогами Закону в частині порядку виявлення нікчемних правочинів.

Так, у відповідності до абзацу другого частини третьої статті 38 Закону порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин не існувало порядку виявлення нікчемних договорів на стадії ліквідації банку, визначеного нормативно-правовими актами Фонду.

Натомість, такий порядок був прийнятий рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за N 826 від 26 травня 2016 року "Про затвердження Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 червня 2016 р. за N 863/28993, тобто після виникнення спірних правовідносин.

Разом з тим, на момент виникнення спірних правовідносин діяло рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2 від 05 липня 2012 року "Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку" (далі - Положення), зареєстроване в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 року за N 1581/21893, яким затверджено Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку.

У відповідності до пунктів 1.2, 1.3, 1.5 розділу І Положення (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), це Положення регулює відносини, що виникають у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а саме, підготовку, затвердження та реалізацію плану врегулювання, розробленого на основі найменш витратного для Фонду способу виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Дія цього Положення поширюється на всі банки, зареєстровані відповідно до законодавства України, у разі віднесення їх до категорії неплатоспроможних, крім публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (до прийняття відповідного закону щодо участі такого банку у Фонді) та санаційного банку, створеного до набрання чинності Законом.

Метою цього Положення є врегулювання процесу виведення окремого неплатоспроможного банку з ринку відповідно до Закону. У процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку Фонд виконує функції тимчасового адміністратора або ліквідатора неплатоспроможного банку.

Пунктами 1.18, 1.19 розділу ІІІ Положення визначено, що Фонд безпосередньо (або уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію у разі делегування їй повноважень) зобов'язаний (зобов'язана): забезпечити збереження активів та документації банку; протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; банк, віднесений до категорії проблемних, здійснив операції, уклав (переоформив) договори, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних із виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію має право запланувати у кошторисі витрат, пов'язаних зі здійсненням тимчасової адміністрації, витрати на залучення аудитора(ів) для проведення спільної перевірки правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення таких, що є нікчемними, та інвентаризації банківських активів.

У разі необхідності залучення аудитора(ів) для неплатоспроможного банку та оплати їх послуг уповноважена особа Фонду після затвердження виконавчою дирекцією Фонду кошторису витрат, пов'язаних зі здійсненням тимчасової адміністрації, вносить на розгляд виконавчої дирекції Фонду відповідно до цього Положення зміни до такого кошторису разом з кандидатурами аудитора(ів).

Уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію має право залучати аудитора(ів), які визначені Фондом, у межах кошторису витрат, пов'язаних зі здійсненням тимчасової адміністрації.

За умови недостатності коштів у банку для оплати витрат, пов'язаних із залученням до роботи аудитора(ів), виконавча дирекція Фонду може прийняти рішення про надання цільової позики на оплату таких витрат банку за рахунок коштів Фонду.

У разі виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави Фонд або уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію (у разі делегування їй відповідних повноважень) залучає міжнародно визнану аудиторську фірму для проведення у тримісячний строк оцінки фінансового стану банку, визначення капіталу банку та потреби у його додатковій капіталізації з урахуванням консервативних сценаріїв економічного розвитку, визначених НБУ.

Таким чином, з метою виявлення нікчемних правочинів на стадії тимчасової адміністрації, Положення передбачає обов'язок Фонду або уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію, в разі делегування їй таких повноважень, забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними. Окрім цього, Положення надає цим особам право залучати аудитора(ів) для проведення спільної перевірки правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення таких, що є нікчемними.

В цій частині колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів проведення спільної перевірки правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення таких, що є нікчемними.

Разом з тим, чітко визначених дій того, яким чином Фонд або уповноважена особа Фонду, в разі делегування їй таких повноважень, мають забезпечити перевірку правочинів на виявлення ознак їх нікчемності, окрім права на залучення аудитора, Положенням не визначено.

Водночас, Положенням не врегульовано і порядку виявлення нікчемних правочинів на стадії ліквідації банку, тобто законодавчо визначеного алгоритму послідовних дій, керуючись якими Фондом або уповноваженою особою Фонду, в разі делегування їй таких повноважень, встановлюються або спростовуються ознаки нікчемності правочинів, передбачені пунктами 1 - 9 частини третьої статті 38 Закону.

Так, у відповідності до пунктів 2.6, 2.7 розділу V Положення, Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій(им) особі(ам) Фонду на ліквідацію банку з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: виконує повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу та виконує функції з управління та продає майно банку; видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку; здійснює грошові операції (отримання коштів у рахунок погашення заборгованості боржниками неплатоспроможного банку, приймання оплати за продане майно, оплата послуг радників, аудиторів, юристів, оцінювачів тощо, залучених уповноваженою особою Фонду) та операції з готівкою (виплата вихідної допомоги звільненим працівникам неплатоспроможного банку, витрати на відрядження тощо) з метою забезпечення процедури ліквідації банку; складає протягом одного робочого дня з дня свого призначення перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку протягом процедури ліквідації неплатоспроможного банку може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно зменшення (збільшення) належних їм сум відшкодування у межах гарантованої суми, зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати, зміну особи вкладника та інформацію зі зміненими реквізитами вкладників; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; вживає у встановленому законодавством порядку заходів щодо повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед таким банком (у тому числі визнання договорів нікчемними) та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна, що перебуває у третіх осіб; звільняє чи переводить на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядає їх службові обов'язки, змінює розмір оплати їх праці з додержанням вимог законодавства України про працю; передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, які підлягають обов'язковому зберіганню; заявляє від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи; звертається до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку; залучає до роботи в процесі здійснення процедури ліквідації за рахунок банку на підставі цивільно-правових договорів інших осіб (радників, аудиторів, юристів, оцінювачів та інших) у межах кошторису витрат неплатоспроможного банку на здійснення ліквідації, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду (такі договори можуть бути розірвані в односторонньому порядку у день повідомлення Фондом або уповноваженою особою Фонду (у разі делегування їй Фондом відповідних повноважень) другої сторони про таке розірвання з наслідками, встановленими цивільним законодавством); призначає проведення аудиторських перевірок та юридичних експертиз з питань діяльності банку за рахунок банку у межах кошторису витрат на здійснення ліквідації, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду; вчиняє дії, спрямовані на виконання плану врегулювання, відповідно до Закону та нормативно-правових актів Фонду; здійснює відчуження активів та/або зобов'язань неплатоспроможного банку у разі, якщо це було передбачено планом врегулювання, або у випадках, передбачених Законом.

Фонд або уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй Фондом відповідних повноважень) може здійснювати інші повноваження, передбачені Законом та/або нормативно-правовими актами Фонду, які є необхідними для завершення процедури ліквідації банку.

Таким чином, уповноважена особа Фонду, вчинюючи дії щодо віднесення оспорюваного договору до нікчемних правочинів, діяла не в межах повноважень та не в порядку, передбаченому законом. Посилання в повідомленні № 206 від 06 січня 2016 року на факт проведення перевірки правочинів, без чітко регламентованого чинним законодавством порядку виявлення ознак нікчемності правочинів не може свідчити про те, що уповноважена особа Фонду діяла в межах та в порядку, передбаченому законом.

У відповідності до пункту першого частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року не відповідає зазначеним нормам матеріального та процесуального права.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку, що визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо віднесення до категорії нікчемних правочинів є тим способом захисту, який відповідає завданню адміністративного судочинства, передбаченого частиною першою статті 2 КАС України, з огляду на таке.

Факт визнання правочину нікчемним є похідним від дій уповноваженої особи Фонду, направлених на встановлення ознак нікчемності правочину.

"Віднесення правочину до категорії нікчемних" по суті є встановленням ознак нікчемності, про які йдеться в пунктах 1 - 9 частини третьої статті 38 Закону.

Таким чином, визнання дій уповноваженої особи Фонду щодо віднесення правочину до категорії нікчемних є тим способом захисту, який повністю поновить порушені права позивача.

Окрім того, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема під час прийняття заяви про зміну предмету адміністративного позову, якою на переконання цього суду позивач одночасно змінив не тільки предмет позову, а й його підстави.

З змісту заяви про зміну предмету позову вбачається, що окрім фактично зміненого предмету позову, позивач доповнив обґрунтування позовної заяви нормативно-правовим актом, зокрема Положенням, та обставинами того, що для визнання оспорюваного договору нікчемним уповноважена особа Фонду не проводила перевірку.

В цій частині слід зазначити наступне.

У відповідності до частини першої статті 137 КАС України позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам статті 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу. Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується.

Таким чином, одночасна зміна і предмета і підстав позову не допускається.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Зазначене узгоджується з тим, що і посилання судами в своїх рішеннях на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

У відповідності до вимог статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання неправомірними дій - скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання неправомірними дій залишити без змін, з урахуванням мотивів, викладених в ухвалі суду касаційної інстанції.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Горбатюк С.А.

Єрьомін А.В.

Стрелець Т.Г.