Ухвала суду № 66596208, 15.05.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2017 рокуЛьвів№ 876/894/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Довгої О.І., Затолочного В.С.,

при секретарі судового засідання: Нефедовій А.О.,

з участю представників:

від апелянта: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

від третьої особи: Кравчук О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2016 року по справі №813/2398/16 за позовом ОСОБА_4 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору: Національний університет «Львівська політехніка», Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові про визнання протиправним та скасування дозволу,-

В С Т А Н О В И В :

15.07.2016 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до до Державної архітектурно - будівельної інспекції України, треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору Національний університет "Львівська політехніка", Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові, про визнання протиправним та скасування дозволу на виконання будівельних робіт "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на розі вулиць І. Карпинця - вул. генерала О. Засядька для працівників університету" № IУ 114152331290 від 20.08.2015 року.

Позивач в обґрунтування заявлених вимог покликався на те, що проживає за адресою: АДРЕСА_1, а земельна ділянка, на якій проводиться будівництво, на розі вулиць І. Карпинця - вул. Генерала О. Засядька, знаходиться у межах історичного ареалу міста Львова, та межує із пам'ятками архітектури, зокрема із будинками, які внесено до Переліку пам'яток архітектури та містобудування м. Львова, а саме будинками, що розташовані по вулиці Карпинця, 17, 18, 18а, 19, 21, 23, 25, будинками, що розташовані по вулиці ген. Засядька, 3, 7 та будинками, що розташовані по вулиці Бой - Желенського, 2, 4, 6 та 14. Позивач вказує, що проект будівництва не погоджений Міністерством культури України, що безпосередньо зачіпає право ОСОБА_4. на культурну спадщину, гарантоване Конституцією України та Законами України "Про охорону культурної спадщини", "Про охорону археологічної спадщини". Крім того, позивач вказує, що в результаті розпочатого будівництва у прилеглих будинках, в тому числі і в будинку, якому проживає ОСОБА_4, фіксується усадка підлоги підвальних приміщень, що спричиняється вимиванням ґрунту підземними водами, на прилеглій до будівництва території спостерігається просідання ґрунтового покрову, що може спричинити руйнування будинку по АДРЕСА_1. Також, на думку позивача, зазначене будівництво, спричинить численні незручності для мешканців навколишніх будинків, а саме призведе до задимлення, затінення, нарощення шумового забруднення, поширення неприємних запахів.. Крім того, ОСОБА_4 вказує на неповний перелік документів, поданих НУ "Львівська політехніка" для одержання дозволу на виконання будівельних робіт, що на його думку, повинно було б бути підставою для відмови ДАБІ України у видачі оскаржуваного дозволу. Таким чином позивач вважає, що виданий Державною архітектурно - будівельною інспекцією України дозвіл на виконання будівельних робіт "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на розі вулиць І. Карпинця - вул. генерала О. Засядька для працівників університету" № IУ 114152331290, замовником якого є Національний Університет "Львівська політехніка" є протиправним та підлягає скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивачем ОСОБА_4 подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою за неповного зясування обставин справи, недоведеністю обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, тому підлягає скасуванню. Зокрема апелянт посилається на те, що згідно ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Апелянт зазначає, що публічно-правові відносини є складовою частиною правових відносин, які виникають у суспільстві. Змістом будь-яких правовідносин є врегульовані правом взаємні права, інтереси, обов'язки та заборони суб'єктів суспільства у цивільних правовідносинах. Відповідно зміст публічно-правових відносин складається з взаємних публічних прав, інтересів, обов'язків та заборон суб'єктів суспільства у певних публічно-правових відносинах. Апелянт вважає, що видача відповідачем оскаржуваного дозволу порушує його право на культурну спадщину та такий спір належить до юрисдикції адміністративних судів. Крім цього апелянт обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на статтю 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» де вказує, що однією з підстав для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт є неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу. Також апелянт вказує на те, що проектна документація з будівництва в межах історичного ареалу повинна погоджуватись Міністерством культури України. Апелянт просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представники апелянта ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Просили постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Представник відповідача Галевич Н.Р. в судовому засіданні 03.04.2017 року заперечила проти апеляційної скарги, вважає оскаржувану постанову суду законною та просить залишити її без змін.

Представник третьої особи НУ «Львівська політехніка» Кравчук О.А. в судовому засіданні проти апеляційний скарги заперечила, зазначила що оскаржений дозвіл прийнятий відповідачем відповідно до наданих йому повноважень, підстав для його скасування не має та прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно - правових відносин такий не порушує. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Третя особа - Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечилла, хоч належним чином була повідомлена про дату судового засідання. Відповідно до ч. 4 ст.196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

20.08.2015 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано дозвіл на виконання будівельних робіт № IУ 114152331290 «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на розі вулиць І.Карпинця - вул. Генерала О.Засядька для працівників університету» у м. Львові, замовником якого є Національний Університет «Львівська політехніка».

Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що оскарженим рішенням відповідача не порушуються права, свободи чи інтереси позивача, оскільки останній не є учасником публічно-правових відносин, що виникли в звязку з видачею дозволу на виконання будівельних робіт № IУ 114152331290 від 20.08.2015 року.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_4 проживає за адресою : АДРЕСА_1

Оскарження вищевказаного дозволу відповідача від 20.08.2015 року № IУ 114152331290 позивач, обґрунтовує тим, що нове будівництво порушує його право на безпечне проживання, оскільки може завдати шкоди опорним, несучим, огороджувальним конструкціям будинку АДРЕСА_1, а також порушує його право культурну спадщину.

Апеляційний суд вважає безпідставними доводи апелянта про порушення вказаним дозволом відповідача прав, свобод та інтересів з огляду на наступне.

Частина 1 ст. 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

За змістом частини першої статті 55 Конституції України, пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25 грудня 1997 року (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Аналізуючи наведені норми та висновок Конституційного Суду України, вбачається, що під час розгляду справи суд повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно пункту 8 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах України підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у публічно-правовому спорі є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

Крім цього, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли стались зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто відбулось припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.

Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

З урахуванням наведеного, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, однак оспорювані дії або бездіяльність повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно на противагу вказаному вище, не порушують права чи інтереси ті дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які не впливають на суб'єктивні права та обов'язки особи, зокрема, ті, вчинення яких особа не вправі вимагати від суб'єкта владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Таким чином, захисту в порядку адміністративного судочинства підлягають лише порушені права та інтереси осіб, а задоволенню ті позовні вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Виходячи з викладеного, обов'язковою умовою для задоволення позовних вимог є участь позивача у правовідносинах, які визначені статтею 171 КАС України.

Разом з тим загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

Колегія суддів зазначає, що з'ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Правовий акт індивідуальної дії породжує права й обов'язки тільки для того суб'єкта (чи визначеного цим актом кола суб'єктів), якому його адресовано.

Відсутність у позивача прав чи обов'язків у зв'язку з прийняттям оскаржуваного акту, не породжує для них і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Вказане підтверджується також правовою позицією Верховного суду України, висловленою ним у постанові від 24.02.2015р., яка неодноразово підтримувалася і Вищим адміністративним судом України при вирішенні аналогічних спорів.

Так, Верховний Суд України у зазначеному судовому рішенні визнав, що правило, встановлене частиною другою статті 171 КАС України щодо оскарження нормативно-правового акту лише особами, щодо яких його застосовано, а також особами, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії. Відсутність у будь - кого, в тому числі і заявника, прав чи обов'язків у зв'язку з прийняттям оскаржуваного акту індивідуальної дії, не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Отже, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відповідно до ч. 2 ст. 244 - 2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Предметом спору у даній справі є визнання протиправним та скасування дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на виконання будівельних робіт "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на розі вулиць І. Карпинця - вул. Генерала О. Засядька для працівників університету" в м.Львові № IУ 114152331290 від 20.08.2015 року.

Тобто, внаслідок видачі відповідачем третій особі Національному Університету «Львівська політехніка», спірного дозволу, як особі, яка звернулась із заявою про видачу такого, відповідним органом, у даному випадку Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, до якого вона звернулась, виникли публічно-правові відносини у зв'язку з видачею цього дозволу, який являє собою правовий акт індивідуальної дії, оскільки породжує певні права саме для Національного Університету «Львівська політехніка».

Спірний дозвіл № IУ 114152331290 від 20.08.2015 року Державної архітектурно-будівельної інспекції України на виконання будівельних робіт "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на розі вулиць І. Карпинця - вул. Генерала О. Засядька для працівників університету" в м.Львові за своєю юридичною суттю є актом індивідуальної дії та направлений на врегулювання правовідносин, у даному випадку, між Національним Університетом «Львівська Політехніка» та відповідачем, Державною архітектурно-будівельною інспекцією України.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що позивач не є стороною таких правовідносин у публічно-правовій сфері, оскільки відповідач не здійснював щодо позивача жодних управлінських функцій, пов'язаних із видачею спірного дозволу.

Проживання по сусідству з територією забудови не надає особі статусу учасника цих правовідносин з огляду на те, що для нього оскаржений дозвіл не створив жодних юридичних наслідків. Відповідно відсутність у позивача прав та/або обов'язків у зв'язку з прийняттям оскаржуваного дозволу не надає йому і права на захист у спосіб, який він обрав.

З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскарженим дозволом відповідача не порушуються права, свободи чи інтереси позивача, оскільки публічно-правові відносини у зв'язку із видачею дозволу на виконання будівельних робіт виникли саме між суб'єктом владних повноважень відповідачем та третьою особою Національним Університетом «Львівська Політехніка», а позивач не є учасником вказаних правовідносин у публічно-правовій сфері, відповідач не здійснює щодо нього жодних управлінських функцій та здійснення суб'єктом владних повноважень діяльності по видачі оскаржуваного дозволу жодним чином не торкається прав, свобод чи інтересів позивача в сфері публічно - правових відносин.

Щодо посилання апелянта на те, що оскаржений дозвіл на виконання будівельних робіт порушує його право на культурну спадщину та безпечне проживання, а тому, підлягає скасуванню, то в даному випадку позивачем обраний невірний спосіб захисту, що вбачається з наступного.

Згідно ч.4 та ч.5 ст.54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Розділом V Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено порядок забезпечення охорони пам'яток. Відповідні заходи по охороні пам'яток культурної спадщини вживаються власниками пам'яток, а також відповідними органами охорони культурної спадщини, які мають право видавати відповідні розпорядження, приписи у разі виявлення порушень в сфері охорони культурної спадщини.

Разом з тим, позивачем ні у адміністративному позові, ні в апеляційній скарзі не вказано на конкретні норми законодавства, які надають йому право на оскарження дозволу на виконання будівельних робіт, виданого іншій особі.

Щодо можливого порушення спірним наказом права позивача на безпечне проживання апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 50 Конституції України передбачено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Частиною 1 ст.9 ЦК України визначено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Згідно ст.293 ЦК України фізична особа має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення. Діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду.

Отже, захист права особи на безпечне для життя і здоров'я довкілля здійснюється в порядку, визначеному цивільним законодавством із застосуванням способів захисту, передбачених ст.16 ЦК України, а не в порядку адміністративного судочинства шляхом оскарження дозволу на виконання будівельних робіт. Те ж стосується і культурної спадщини - об'єкта цивільних прав ОСОБА_4..

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивач не довів наявність порушення оскаржуваним дозволом саме його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, які потребують судового захисту.

Крім того апеляційний суд зазначає, що відповідно до ст. 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначений вичерпний перелік підстав, за наявності яких дозвіл на виконання будівельних робіт може бути анульовано. Зокрема такий дозвіл може бути анульовано на підставі рішення адміністративного суду, однак позивачем в такому спорі може бути лише орган державного архітектурно-будівельного контролю і лише в тому випадку, якщо реагування у разі перешкоджання проведенню перевірки посадовими особами органу державного архітектурно-будівельного контролю, якщо таке перешкоджання було здійснено протягом одного року після накладення штрафу за зазначене порушення.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2016 року по справі № 813/2398/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І. І. Запотічний судді О. І. Довга В. С. Затолочний

Повний текст ухвали виготовлено 19.05.2017р.