Постанова № 66595028, 28.04.2017, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

28 квітня 2017 року Справа № 814/814/15

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СПАРТА-ТРЕЙД", пр-т Г.України, 13,Миколаїв,54025

доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській обл., вул. Потьомкінська, 24/2,Миколаїв,54030

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.03.2014р. №0004062201,ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спарта-Трейд» (далі-позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі-відповідач, ДПІ, податкова) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача №0004062201 від 17.03.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, не відповідають нормам діючого законодавства, є непідтвердженими, податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, мотивуючи свої заперечення тим, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства України.

Позивач надав клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні. Суд вважає, що в адміністративній справі достатньо матеріалів для її розгляду в письмовому провадженні.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

У період з 04.02.2014 р. по 21.02.2014 р. податковою проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Спарта-Трейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства в період з 01.04.2011 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт перевірки №15/14-03-22-01/30565375 (далі-акт, арк. с.15-98).

Згідно висновків акту, контролюючим органом було виявлено порушення позивачем п. 198.3. п. 198.6, стр. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ в періоді, що перевірявся всього у розмірі 1 405 247 грн.

На підставі висновків акту перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0004062201 від 17.03.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ у загальній сумі 1 755 789 грн., з яких за основним платежем 1405247, штрафні санкції 350 542 грн (арк. с. 99).

Висновки про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на висновках податкової про нереальність господарських операцій з контрагентами у періоді, що перевірявся.

Суд надаючи правову оцінку обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Основним видом діяльності ТОВ «Спарта-Трейд» за КВЕД є: Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Відповідно до висновків акту перевірки, контролюючим органом визначено завищення податкового кредиту по ПДВ на суму 3085 грн. за травень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Геко», на суму 115 грн. за жовтень 2011 року по взаємовідносинам з ПП «Процес Йде», на суму 380 грн. у листопаді 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «Техно-Торг» та у сумі 1 401 667 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Край-2», у зв'язку з не підтвердженням реальності здійснення господарських операцій.

У перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ «Геко» укладено договір №05-06/2010 про надання послуг з прибирання внутрішньої та прилеглої території від 01.06.2010 року, на підтвердження виконання умов якого позивачем надано до суду акт надання послуг №25 від 15.09.2011 р. та податкову накладну (арк. с. 184-192).

Між позивачем та ТОВ «Процем Йде» укладено договір про надання послуг №126 від 08.09.2011 року. На підтвердження виконання його умов позивачем надано до суду акти здачі-прийому виконаних робіт (послуг) №173 від 15.09.2011 року, №174 від 15.09.2011 року, податкові накладні 204, 205 від 15.09.2011 року (арк .с .193-198).

На підтвердження взаємовідносин позивача з ТОВ «Техно-Торг» щодо придбання комп'ютера позивачем надано до суду видаткову накладну №30100 від 30.10.2012 р. та податкову накладну №1985 від 29.10.012 року. Також, як доказ його подальшого використання позивачем надано до суду Акт приймання-передачі та Інвентарну картку №300000274 від 30.10.2012 року.

Надані до суду та наявні в матеріалах справи копії податкових накладних по контрагентах ТОВ «Геко», ТОВ «Процес Йде» та ТОВ «Техно-Торг» , належним чином оформлені, були отримані позивачем від його контрагентів на кількість товару (послуг) відповідно до актів прийому-передачі та видаткових накладих.

Суд не приймає в якості належного доказу посилання відповідача на податкову інформацію з акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 11.10.2013 р. №385/3-22-08-35791183 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Техно-Торг», з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 був затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (надалі - Порядок проведення звірок). Згідно з Порядком проведення звірок, зустрічні звірки проводяться у суб'єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань. З метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли суб'єкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту. Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження.

Таким чином, в будь-якому випадку результати зустрічної звірки (навіть якщо ці результати, як і передбачено Порядком проведення звірок, були оформлені відповідною довідкою), не можуть бути ані підставою для направлення запиту, ані підставою для здійснення перевірки згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, оскільки зустрічна звірка проводиться під час перевірки платника податків.

Як зазначено у підпункті 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є носієм податкової інформації у розумінні Податкового кодексу України, тому відомості, що в ньому викладені, не могли бути використані відповідачем в якості доказу порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Також, суд не приймає в якості належного доказу нереальності господарської операції між позивачем та ТОВ «Техно-Торг» відсутність товарно-транспортної накладної, адже позивач задекларував свій податковий кредит не по ТТН, а по податковим накладним, невідповідність ТТН або їх відсутність не може впливати на податковий кредит позивача. Товарно-транспортна накладна не є обов'яззковим документом, з наявністю якого Податковий кодекс пов'язує право платника податків на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в країні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі-правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу - юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з преамбулою Правил, вони визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Зазначені Правила не встановлюють правил податкового обліку та не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку витрат та податкового кредиту, а товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує придбання та продаж товарно-матеріальних цінностей, вона належить до виду документів, що засвідчують факт перевезення. Відсутність товарно-транспортної накладної та оформлення її з порушенням встановленого порядку не позбавляє господарських операцій реального змісту та не може впливати на відображення такої операції в податковому обліку суб'єкта господарювання.

Таку позицію неодноразово висловлював Вищий адміністративний суд України ( ухвали від 24.11.2014 року по справі № К/800/32766/14 та від 13.01.2015 року по справі № К/800/50432/13), а також вищестоящий орган відповідача - Міністерство доходів та зборів в своєму листі від 19.09.2013 року № 11569/6/99-99-22-01 -03-15/1128.

З вищезазначеного випливає, що при здійсненні господарських операцій з контрагентами ТОВ «Геко», ТОВ «Процес Йде» та ТОВ «Техно-Торг» позивач діяв виключно у відповідності до норм діючого законодавства.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Край-2», суд зазначає наступне.

Основним видом діяльності ТОВ «Край-2» за КВЕД є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; допоміжними видами діяльності є виробництво м'ясних продуктів, виробництво готової їжі, діяльність посередників у торгівлі товарами, яйцями, харчовими оліями та жирами.

Між позивачем та ТОВ «Край-2» було укладено договір №СК-1 про надання маркетингових послуг від 30.09.2011 року. На підтвердження реальності господарських операцій за цим договором позивачем надано до суду звіти про надання маркетингових послуг, копії банківських виписок, податкові накладні, видаткову накладну та висновок експерта №94/02/2017 за результатами експертно-економічного дослідження від 10.02.2017 року.

Судом досліджено вищезазначені документи та встановлено, що в акті виконаних робіт не зазначено обсяги наданих послуг, технічного завдання, оформлені замовником, план заходів, узгоджених з замовником, а звіти виконаних робіт не містять основних реквізитів первинних доментів у відповідності до ст. 9 Закону країни «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а саме відсутні підписи посадових осіб, які мають повноваження щодо підпису документів ТОВ «Край-2» та ТОВ «Спарта-Трейд», відсутні печатки підприємств, відтак не можуть вважатись первинними документами, які підтверджують факт здійснення господарської операції. Придбані зазначені послуги не є такими, що належать до господарської діяльності підприємства, позивачем не надано доказів, що ці господарські операції спричинили реальні зміни майнового стану платника податків. Первинними документами не підтверджена реальність здійснення операції, оскільки в них не зазначено, яка послуга надана, місце отримання, підтверджуючи документи. Також, судом взято до уваги, що що основною діяльність контрагента позивача ТОВ «Край-2» є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; допоміжними видами діяльності є виробництво м'ясних продуктів, виробництво готової їжі, діяльність посередників у торгівлі товарами, яйцями, харчовими оліями та жирами, а виконавцем маркетингових послуг може бути лише суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність, що відповідає КВЕД ДК 009:2010.

Також, суд зазначає, що висновок експерта №94/02/2017 р. від 10.02.2017 рок, наданий поза межами судового розгляду, не є обов'язковим для суду і оцінюється поряд з іншими доказами і на думку суду не спростовує вищезазначене щодо контрагента позивача ТОВ «Край-2».

Отже, позивачем не доведено суду, що маркетингові, послуги за договором та додатковим договором, укладених з ТОВ «Край-2» їх реальність та необхідність для здійснення господарської діяльності позивача, економічно необґрунтовано вартість послуг по їх виконанню. На підтвердження виконання маркетингових послуг позивач надав податкові накладні, видаткові накладні та акти виконаних робіт без конкретизації даних послуг. Суд вважає, що позивачем не надано доказів надання вищезазначених послуг, тому позов в цій частині задоволенню не підлягає. Жодного обґрунтованого доводу щодо наявності господарського сенсу у замовленні вказаних послуг позивач суду не надав.

Відтак, податкове повідомлення-рішення в частині донарахування зобов'язань по податку на додану вартість по контрагенту ТОВ «Край-2» є правомірними.

За таких обставин, позов належить задовольнити частково.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0004062201 від 17.03.2014 року в частині основного зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3580 грн. та штрафних санкцій в сумі 125 грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Є.В. Марич