Ухвала суду № 66593733, 15.05.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/8004/16-ц Номер провадження 22-ц/786/997/17Головуючий у 1-й інстанції Андрієнко Г. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів : Карпушина Г.Л., Триголова В.М.,

при секретарі Зеленській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2017 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_2, третя особа: відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, про звільнення майна з-під арешту,-

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 третя особа: відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, про звільнення майна з-під арешту.

У позові зазначено, що відповідно до укладеного договору № РLLAGB08000041 від 15 червня 2005 року відповідач ОСОБА_2 отримав кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк по 15 червня 2009 року включно у вигляді поновлюваної кредитної лінії у розмірі 257800,00 доларів США на наступні цілі: 250000,00 доларів США платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,92% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідач ОСОБА_2 31 березня 2006 року уклали договір іпотеки. Згідно з договором іпотеки ОСОБА_2 надав в іпотеку майнові права на незакінчене будівництво - нежитловий будинок для розміщення кафе-бару з літнім майданчиком, який знаходиться у стані проектування та реконструкції згідно рішення виконкому Полтавської міської ради № и256 від 28 вересня 2005 року, та земельну ділянку площею 1232 кв.м. на якій розташований вказаний об'єкт, що знаходиться за адресою : місто Полтава, вулиця Європейська (Фрунзе) № 71.

Відповідач взятих на себе зобовязань не виконував, тому рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» були задоволені частково, а саме, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 7 931 366,40 грн. - звернуто стягнення на громадську будівлю, на яку в свою чергу згідно постанови від 19 березня 2015 року державний виконавець наклав арешт. Вказане обтяження в майбутньому перешкоджатиме позивачу здійснити реалізацію предмета іпотеки.

Просило звільнити з під арешту, накладеного постановою від 19 березня 2015 року відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області ( ВП№ 46955949), громадську будівлю (магазин непродовольчих товарів) та земельну ділянку площею 1232 кв.м. на якій розташований вказаний обєкт, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Європейська ( Фрунзе) № 71.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2017 року позов ПАТ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, третя особа: відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про звільнення майна з під-арешту задоволено повністю.

Звільнено з-під арешту, накладеного постановою від 19 березня 2015 року Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області (ВП № 46955949), громадську будівлю ( магазин непродовольчих товарів) та земельну ділянку площею 1232 кв.м. на якій розташований вказаний обєкт, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Європейська , № 71.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ « ПриватБанк» судовий збір в сумі 1378 грн.

ОСОБА_2 оскаржив рішення суду першої, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки вважає, що судом неповно зясовані обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до такого висновку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до укладеного договору № РLLAGB08000041 від 15 червня 2005 року відповідач ОСОБА_2 отримав кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк по 15 червня 2009 року включно у вигляді поновлюваної кредитної лінії у розмірі 257800,00 доларів США на наступні цілі: 250000,00 доларів США платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,92% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідач ОСОБА_2 31 березня 2006 року уклали договір іпотеки. Згідно з договором іпотеки ОСОБА_2 надав в іпотеку майнові права на незакінчене будівництво - нежитловий будинок для розміщення кафе-бару з літнім майданчиком, який знаходиться у стані проектування та реконструкції згідно рішення виконкому Полтавської міської ради № и256 від 28 вересня 2005 року, та земельну ділянку площею 1232 кв.м. на якій розташований вказаний об'єкт, що знаходиться за адресою : місто Полтава, вулиця Європейська (Фрунзе) № 71.

Майнові права на предмет іпотеки належать іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_3 15 червня 2005 року за реєстром № 3531 та зареєстрований в державному реєстрі правочинів.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що вказані обставини підтверджуються кредитним договором, договором іпотеки.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» були задоволені частково, а саме: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 7931366, 40 грн. звернуто стягнення на громадську будівлю (магазин непродовольчих товарів) та земельну ділянку площею 1232 кв.м., на якій розташований вказаний обєкт, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Фрунзе, № 71 предмет іпотеки шляхом укладення ПАТ КБ «ПирватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_2, ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПирватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки, з початковою ціною продажу нежитлової будівлі - 14304770 грн. та земельної ділянки, площею 1232 кв.м. на якій знаходиться нежитловий будинок 419840 грн.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що згідно ч.ч. 6,7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Судом першої інстанції також вірно встановлено, що на підставі укладеного договору іпотеки і у відповідності до Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого Постановою КМ України від 31 березня 2004 року № 410, ЗАТ КБ «ПирватБанк» поадав заяви про внесення інформації про обтяження нерухомого майна. На підставі поданих заяв було внесено відповідні записи до державного реєстру іпотек.

Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19 березня 2015 року було накладено арешт на все нерухоме майно, в тому числі і на громадську будівлю (магазин непродовольчих товарів) та земельну ділянку площею 1232 кв.м., на якій розташований вказаний обєкт, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Європейська № 71, яка належить відповідачу ОСОБА_2. Дане обтяження зареєстровано у Державному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна (номер запису 9112866), що підтверджується витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна за № 61091137 від 10 червня 2016 року.

На адресу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області була направлена заява про припинення чинності арешту, яка залишилась без задоволення.

Відповідно до ч. 6 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» (№ 1404-VIII від 02 червня 2016 року ), чинному на час розгляду справи, спори що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Право звернення із позовом про звільнення заставленого майна із під арешту також було передбачено Законом України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року (із послідуючими змінами та доповненнями).

Враховуючи, що вжиті запобіжні заходи в майбутньому перешкоджатимуть позивачу «ПАТ КБ ПриватБанк», здійснити заходи по реалізації предмета іпотеки, зокрема, прав продажу предмета іпотеки у порядку визначеному судовим рішенням, суд першої інстанції прийшов до правильного по суті висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, у звязку із тим, що відповідно до абз. 3 п. 3 ст. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справа із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», якщо з метою виконання зведеного виконавчого провадження, у якому обєднано виконавчі документи щодо виконання рішень суді різних юрисдикцій та/чи інших органів, належить до юрисдикції адміністративних судів, та доводи щодо можливості розгляду скарги на дії державного виконавця не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Так, як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду не зі скаргою на дії державного виконавця, а із позовом про звільнення майна з під арешту, вибравши відповідний спосіб захисту свого права, а саме: переважного права іпотекодержателя перед іншими особами, в даному випадку іншими стягувачами по зведеному виконавчому провадженню, на задоволення забезпечених іпотекою вимог.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо неналежного відповідача по даній справі, оскільки згідно правової позиції викладеної у п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Посилання у апеляційній скарзі про те, що права позивача не порушені, а відтак він не може звертатися із даним позовом, не ставить під сумнів правильність рішення суду першої інстанції виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Іпотекодержатель, враховуючи вищевикладені обставини, має право на звернення до суду з позовом про звільнення іпотечного майна з під арешту, оскільки у нього, в силу ст. 3 Закону України «Про іпотеку», є переважне права перед іншими стягувачами на задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна, а накладення арешту на нерухоме майно в зведеному виконавчому провадженні унеможливлює виконання умов договору та рішення суду, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки і позбавляє ПАТ КБ «ПиватБанк» права на продаж іпотечного майна в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у порядку визначеному рішення суду.

Доводи апелянта про порушення судом п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України, що розгляд даної справи був неможливий до розгляду іншої справи, яка перебуває на розгляді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, так як відрито касаційне провадження за касаційною скаргою на рішення Апеляційного Суду Полтавської області від 26 травня 2016 року по справі 554/2665/15-ц, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Згідно з правовими позиціями, викладеними у Постанові Пленуму Верховного суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» касаційне оскарження попередніх судових рішень у справі не може бути підставою зупинення провадження у справі.

Тобто, у суду першої інстанції не було правових підстав для зупинення провадження у справі на підставі п 1 ч. 1 ст. 201 ЦПК України.

Посилання на порушення судом норм матеріального права, а саме безпідставне посилання на ст. 54 та ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» не може бути підставою для скасуванні рішення суду першої інстанції.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не можу бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

При цьому, слід звернути увагу, що матеріальні норми права закріплюють права і обов'язки суб'єктів права, на підставі яких можливо вирішити справу по суті, а процесуальні норми права містять правила про порядок реалізації норм матеріального права, здійснення прав або виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах, сприяння досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права.

За приписами ч. 3 ст. 2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно ч. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відтак, норми процесуального права, які містяться в Законі України «Про виконавче провадження», якими регламентуються дії посадових осіб при здійсненні виконавчого провадження мають бути застосуванні в редакції чинній на час вчинення процесуальної дії.

Разом з тим, посилання суду першої інстанції на норми Закону України «Про виконавче провадження», які не були чинними на час ухвалення рішення, не призвело до неправильного вирішення спору по суті, оскільки як уже зазначалося, чинне на час ухвалення рішення законодавство не виключає права іпотекодержателя на звернення до суду з позовом про звільнення іпотечного майна з під арешту, уразі порушення його переважного права перед іншими стягувачами на задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна.

Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні та судом не встановлено факт наявності відмови державного виконавця зняти арешт, не ставить під сумнів правильність рішення суду першої інстанції тому, що для звернення із позовом про зняття арешту з майна закон не вимагає попереднього звернення до уповноваженої особи, а відсутність звернення до такої особи не може буди підставою для відмови у захисті порушеного права.

Посилання особи, яка подала апеляційну скаргу на те, що рішення суду не відповідає вимогам закону не дає підстави для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки як рішення суду вцілому відповідає вимогам ст. 215 ЦПК України, а не зазначення у рішенні про заявлені клопотання про зупинення провадження у справі та закриття провадження у справі, не призвели до неправильного вирішення справи, оскільки як встановлено колегією суддів, підстави для закриття провадження у справі чи його зупинення у суду були відсутні.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовуються висновки суду першої інстанції, який ухвалив по суті правильне та справедливе рішення, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 314, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді: Г.Л. Карпушин

ОСОБА_5