Рішення № 66590701, 17.05.2017, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/4087/16-ц

Провадження № 2/645/284/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2017 року Фрунзенський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді Іващенко С.О.,

секретар судового засіданняНовицька Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр», Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» про захист прав споживача,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом та просив визнати недійсним в частині пунктів 8.1.1, 8.1.2, 8.9 договір № 980-006-000071234 від 10.03.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» в особі головного фахівця Харківського відділення № 1 Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» ОСОБА_2, визнати недійсним в частині пунктів 8.1.1, 8.1.2, 8.9 договір № 980-006-000202350 від 11.03.2016 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» в особі головного фахівця Харківського відділення № 1 Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» ОСОБА_3, визнати незаконними списання Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» без розпорядження ОСОБА_1 грошових коштів для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» з поточного рахунку № 26207514751302 в ПАТ «Банк Михайлівський», які були внесені на цей рахунок ОСОБА_1 згідно квитанцій № 2105075 від 11.03.2016 року, № 4862217 від 20.04.2016 року, № 2179007 від 16.06.2015 року, № 1370917 від 10.03.2015 року, № 2105174 від 11.03.2016 року.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що він є власником поточного рахунку № 26207514751302 в ПАТ «Банк Михайлівський»згідно договору банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту) № 980-006-000001315 від 10.03.2015 року. На протязі 2014-2015 років розміщував власні кошти на банківському депозиті ПАТ «Банк Михайлівський». На початку 2015 року Банк запропонував новий, більш вигідний банківський вклад (депозит) «Суперкапітал», з виплатою процентів щомісячно. Для розміщення коштів в депозит між Банком і позивачем були укладені договори № 980-006-000071234 від 10.03.2016 року (в подальшому «Договір № 71234») та № 980-006-000202350 від 11.03.2016 року (в подальшому «Договір № 202350»). В подальшому до договору № 71234 укладались додаткові угоди про збільшення суми депозиту.

Оскільки відносини позивача з Банком мали попередню історію, він довіряв Банку і не вичитував договори депозиту, викладені дрібним шрифтом, повністю. Він був впевнений, що стороною за зобовязанням депозиту є банк, тим більше, що в шапці та реквізитах договору, всюди були зазначені дані Банку. В травні 2016 року було оголошено про введення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський», а в засобах масової інформації було оприлюднені дані про те, що гроші були залучені не банком, а іншою установою. Вивчивши після цього підписані документи, позивач дізнався, що незважаючи на те, що договір має назву банківського депозиту що вказано, зокрема, в договорі про внесення змін № 1 від 23.09.2015 року, його стороною є не Банк, а відповідач 1, а кошти розміщуються не в банківський депозит, а надаються в позику ТОВ «ІРЦ», Банк виступає лише повіреним ТОВ «ІРЦ» при укладанні договору.

Вважає, що положення пунктів 8.1.1., 8.1.2, 8.9 договорів № 71234 та № 202350 є недійсними і не утворюють жодних юридичних наслідків, крім наслідків їх недійсності, оскільки прямо суперечать вимогам цивільного законодавства, Закону України «Про захист прав споживачів», обмежують гарантоване право споживача на отримання повної інформації про фінансову послугу, що надається, право споживача на вільне розпорядження своєю власністю, а тому є незаконними в списання коштів з його рахунку без його волевиявлення.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити. Надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві.

Представник ТОВ «ІРЦ» в судове засідання не з'явився, про час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток, причини неявки суду не повідомив, заперечення проти позову не надав.

Представник ПАТ «Банк Михайлівський» в судове засідання не з'явився, про час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток, представник направив до суду заперечення проти позову в якому просив суд відмовити в задоволені позову в повному обсязі, та направив заяву про розгляд справи без його участі.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем

Судом встановлено та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами наступне, що між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Михайлівський» укладено договір банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту) № 980-006-000001315 від 10.03.2015 року, згідно якого позивачу належить поточний рахунок № 26207514751302 в ПАТ «Банк Михайлівський».

Також сторонами не оспорюються, що між ОСОБА_1 та ТОВ «ІРЦ» в особі ТОВ «Банк Михайлівський» укладено договір № 980-006-000071234 від 10.03.2016 року («Договір № 71234») та договір № 980-006-000202350 від 11.03.2016 року («Договір № 202350»). В подальшому до договору № 71234 укладались додаткові угоди про збільшення суми депозиту.

Банком не заперечується, що обидва договори (№ 71234 та № 202350) виготовлені ним, на підставі однієї і тієї ж проформи, їх зміст ідентичний.

В договорах передбачено специфічні умови, а саме:

В пункті 1.4 зазначено, що договори укладено між ОСОБА_1 та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», які є сторонами договору.

В пункті 1.5 зазначено, що ПАТ «БАНК Михайлівський» при укладанні договорів є лише повіреним ТОВ «ІРЦ».

В пункті 8.9 договорів міститься положення про те, що кожен з договорів (договори № 71234 та № 202350) містять в собі елементи двох різних договорів: договору позики між ОСОБА_1 та ТОВ «ІРЦ», та договору про внесення змін до договору банківського рахунку, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Михайлівський».

Пункт 8.1.1. вказаних договорів передбачає внесення змін до договору банківського рахунку № 980-006-00001315 в частині надання банку права договірного списання банком коштів з поточного рахунку ОСОБА_1 без розпорядження клієнта (позивача) для їх перерахування на рахунок ТОВ «ІРЦ».

Пункт 8.1.2. вказаних договорів передбачає, що застереження щодо договірного списання є договором про внесення змін до договору банківського рахунку, укладеному між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Михайлівський», та не вимагає підписання/складання між ними окремого документу.

Твердження позивача про те, що внесені ним на власний поточний рахунок грошові кошти були списані банком для перерахування на користь ТОВ «ІРЦ», підтверджуються змістом наданої на вимогу суду виписки по особовому рахунку № 26207514751302 за період з 10.03.2015 по 03.11.2016 року та не оспорюються ПАТ «Банк Михайлівський».

За досліджених обставин, суд вважає доводи позивача про недійсність відповідних пунктів спірних договорів недійсними законними та обґрунтованими.

Частинами 1 та 3 статті 1066 ЦК України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

У відповідності до ч. 1 ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Згідно положень пункту 1.9 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах (затверджена Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року № 492 (із змінами та доповненнями)) договір банківського рахунку укладається в письмовій формі. Один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов'язаний надати клієнту під підпис.

Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (ст. 2 закону) передбачено можливі варіанти ініціювання переказу коштів: 1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання латником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання; 7) внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв.

Статтею 26 вказаного закону (п.26.1) встановлено, що платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.

Наведені норми законодавства свідчать про те, що доручення на договірне списання коштів має бути передбачено в договорі між банком та платником, для якого (договору) встановлена обовязкова письмова форма.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже змішаний договір може укладатись виключно стосовно прав і обовязків сторін цього договору.

У відповідності до ст.ст. 6, 627 ЦК України свобода договору не є безмежною. Так сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч.3 ст. 6 ЦК України). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2 ст. 627 ЦК України).

Отже нормами чинного законодавства встановлено, що для внесення змін до договору банківського рахунку необхідно укладення письмового договору, сторонами якого є платник (володілець рахунку) та банківська установа.

Спірними договорами передбачено, що ПАТ «Банк Михайлівський» не є їх стороною, а є лише повіреним ТОВ «ІРЦ». Тому доводи заперечень проти позову з боку ПАТ «Банк Михайлівський» не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать вимогам чинного на час укладення спірних договорів законодавства, окрім того позивач просить суд визнати недійсним пункти договорів, а не стягнути грошові кошти.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є, зокрема, недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 статті 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Правочин може бути визнано недійсним в частині окремих його положень (ст. 217 ЦК України).

Недійсний правочин не утворює жодних юридичних наслідків, крім наслідків його недійсності. Отже будь-які списання коштів, зроблені на підставі недійсних положень договору, тобто без вільного волевиявлення платника (володільця рахунку) є незаконними, а права споживача фінансових послуг підлягають поновленню.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.3,4,8,10,11,15,60,88,209,213 - 215,223,294 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати недійсним в частині пунктів 8.1.1, 8.1.2, 8.9 договір № 980-006-000071234 від 10.03.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр»в особі головного фахівця Харківського відділення № 1 Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» ОСОБА_2.

Визнати недійсним в частині пунктів 8.1.1, 8.1.2, 8.9 договір № 980-006-000202350 від 11.03.2016 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр»в особі головного фахівця Харківського відділення № 1 Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» ОСОБА_3.

Визнати незаконними списання Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» без розпорядження ОСОБА_1 грошових коштів для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр»з поточного рахунку № 26207514751302 в ПАТ «Банк Михайлівський», які були внесені на цей рахунок ОСОБА_1 згідно квитанцій № 2105075 від 11.03.2016 року, № 4862217 від 20.04.2016 року, № 2179007 від 16.06.2015 року, № 1370917 від 10.03.2015 року, № 2105174 від 11.03.2016 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Іващенко С.О.