Ухвала суду № 66589038, 18.05.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м Києва в складі:

головуючого - судді: Кирилюк Г.М.,

суддів: Музичко С.Г., Рейнарт І.М.

при секретарі Синявському Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» про захист прав споживачів та визнання правочину недійсним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 березня 2017 року,

встановила:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати недійсним кредитний договір №ОД-20/01/2007/840-К/28 від 17 січня 2007 року, укладений між нею та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» ( далі - ПАТ КБ «Надра»).

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вказаний договір не містить умов його припинення та порядку зміни його умов, що не відповідає п.8 ч.1 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Всупереч ч.4 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитний договір не містить детального розпису загальної вартості кредиту для споживача та річної відсоткової ставки за кредитом. Договір передбачає сплату відсотків та комісійної винагороди ( п.6.1), проте розрахунок його загальної вартості відсутній.

Крім цього, пункти 4.2.2, 4.2.4, 4.2.6, 4.3.5 договору встановлюють дискримінаційні для споживача умови, які надають банку право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення всієї суми отриманого кредиту, сплати відсотків, комісії та неустойки тощо. Перелік випадків, які надають банку право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту встановлений ч.10 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" , є вичерпним та не може розширюватися за домовленістю сторін. Встановлення несприятливого для споживача наслідку, як дострокове повернення всієї суми кредиту навіть за дрібне порушення договору, є дискримінаційною, несправедливою та незаконною умовою, що є підставою для визнання договору недійсним згідно ч.6 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Договір не надає споживачу право його розірвати на власний розсуд, а тому умови договору ( п.4.2.2, 4.2.3, 4.2.6), які надають аналогічні права банку, є несправедливими.

Всупереч ч.2 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладанням договору банк не надав позичальнику у письмовій формі доступної, повної та своєчасної інформації про кредит, що мало забезпечити можливість його свідомого і правильного вибору.

Скориставшись своєю професійною перевагою банк ввів споживача в оману щодо законності укладання договору на вказаних умовах.

Під час укладення спірного договору мали місце всі ознаки нечесної підприємницької практики, тому на підставі ч.6 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів" вказаний договір є недійсним.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 березня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не дав належної оцінки жодному доводу протилежної сторони, порушив загальні принципи судочинства під час розгляду справи, неправильно трактує та застосовує норми права.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Інші особи,що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17.01.2007 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» в особі начальника відділення №20 ВАТ КБ "Надра" Одеське РУ Зайцевої П.П., яка діяла на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округа Оніщук О.М., п. №7794 від 24 жовтня 2005 р., та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ОД-20/01/2007/840-К/28, за умовами якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 37 000 доларів США на споживчі цілі строком до 16 січня 2017 року. Відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 14,49 % річних.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання вказаного кредитного договору недійсним, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості.

Висновок суду першої інстанції відповідає встановленим фактичним обставинам справи, наданим в судовому засіданні доказам та нормам матеріального права.

Судом встановлено, що договір споживчого кредиту було укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору. З моменту укладення договору у січні 2007 року до жовтня 2016 року позивач не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору.

Доводів того, що волевиявлення позивача на укладення вказаного договору не було вільним та не відповідало її внутрішній волі матеріали справи не містять. При цьому позивач не надала доказів щодо введення її в оману під час укладання договору споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням вона мала можливість ознайомитись з текстом та умовами договору та власноручно його підписала.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови ( пункти) , визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: порядок зміни і припинення дії договору.

Разом з тим, за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов.

При цьому позивач не була позбавлена права вчинити дії щодо внесення змін до договору з метою приведення його у відповідність із законом.

Відповідно до п. д ч.2 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Разом з тим, положення ст. 15 і 23 цього Закону не передбачають своїм наслідком можливість визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до ч. 10 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі:

1)затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або

2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків суми кредиту; або

3)несплати споживачем більше однієї вимоги, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або

4)іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Відповідно до п. 4.2.2 кредитного договору у разі суттєвого порушення фінансового стану позичальника, зниження вартості забезпечення, визначеного у п. 2.1 цього договору, банк має право вимагати надання позичальником додаткового забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором. Банк на власний розсуд оцінює запропоноване позичальником чи майновим поручителем додаткового забезпечення і має право визнати його недостатнім.

Відповідно до п. 4.2.4 банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс черговий платіж у термін, визначений п. 3.3.3 цього договору.

Відповідно до п. 4.2.6 банк має право ініціювати зміну відсоткової ставки за користування кредитом, письмово попередивши про це позичальника за 10 робочих днів. При незгоді позичальника з новим розміром відсоткової ставки, про що свідчить факт не підписання позичальником протягом 14 робочих днів додаткової угоди до даного договору, банк має право вимагати від позичальника дострокового погашення зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та застосованих штрафних санкцій.

Відповідно до п. 4.3.5 кредитного договору, у випадках, визначених в даному договорі, достроково протягом семи календарних днів з дня отримання вимоги банку про дострокове повне виконання зобов'язань по цьому договору, позичальник зобов'язаний виконати зобов'язання щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків, інших платежів, передбачених цим договором та можливих штрафних санкцій.

Проаналізувавши та порівнявши умови кредитного договору з вимогами закону, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо суттєвого погіршення правового становища позичальника при його укладенні, а також невідповідності вказаних положень договору законодавству, чинному на момент його укладення.

Стосовно доводів апеляційної скарги про наявність підстав для визнання недійсним кредитного договору з підстав його укладення внаслідок введення в оману позичальника, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Розпорядившись своїми правами на власний розсуд, позивач не надала суду належних доказів та не навела достатніх обґрунтувань, які саме обставини, що перешкоджали вчиненню правочину, були замовчані чи заперечені банком при укладенні договору, у відповідності до ст. 230 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги в цій частині стосуються незгоди відповідача зі змістом положень договору, проте, не свідчать про існування обставин, які перешкоджали вчиненню правочину, однак були заперечені чи замовчані при укладенні договору.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необґрунтованість заявлених вимог про визнання недійсним кредитного договору і відмову в задоволенні заявленого позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України колегія суддів

Ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:

Судді

Справа №761/35534/16-ц

Апеляційне провадження №22-ц/796/6073/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Осаулов А.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.