Постанова № 66563052, 16.05.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2017 р. Справа № 920/140/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Гребенюк Н. В., суддя Істоміна О.А.

секретар судового засідання Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача не зявився

відповідача не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Сумського обласного військового комісаріату, м. Суми (вх. №1187 С/3) на рішення Господарського суду Сумської області від 13.03.2017 у справі № 920/140/17

за позовом Управління поліції охорони в Сумській області, м. Суми

до Сумського обласного військового комісаріату, м. Суми

про стягнення 10500,00 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року Управління поліції охорони в Сумській області, м. Суми звернулось до Господарського суду Сумської області із позовом до Сумського обласного військового комісаріату, м. Суми про стягнення 10500,00 грн. боргу за неналежне виконання відповідачем укладених між сторонами договорів про надання послуг із централізованого спостереження, реагування та обслуговування системи тривожної сигналізації, встановленої на обєкті, підрозділом поліції охорони, а саме наступних договорів: №№ п17-000060-16-65, п17-000061-16-65, п14-000179-16-65, п14-000180-16-65, п13-000295-16-65, п03-000296-16-65, п13-002050-16-65.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 13.03.2017 по справі № 920/140/17 (суддя Резніченко О.Ю.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Сумського обласного військового комісаріату на користь Управління поліції охорони в Сумській області 10500,00 грн. боргу та 1600,00 грн. судового збору.

Відповідач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився та 23.03.2017 звернувся до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій на підставі статті 104 ГПК України, просить рішення Господарського суду Сумської області від 13.03.2017 по справі № 920/140/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Крім того, відповідач посилаючись на частину першу статті 8 Закону України "Про судовий збір", просив суд апеляційної інстанції відстрочити сплату судового збору за подання даної апеляційної скарги до ухвалення судового рішення, з метою надання скаржнику часу для витребування необхідних коштів від розпорядника бюджетних коштів вищого рівня. Разом з цим, скаржником подано клопотання про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 клопотання Сумського обласного військового комісаріату, м. Суми про відстрочення сплати судового збору задоволено. Відстрочено Сумському обласному військовому комісаріату, м. Суми сплату судового збору в розмірі 1760,00 грн. за подачу апеляційної скарги (вх. № 1187 С/3) на рішення Господарського суду Сумської області від 13.03.2017 у справі №920/140/17 в строк до 16.05.2017. Прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження та призначено до розгляду на 16 травня 2017 р. о 12:00 год.

На виконання вимог даної ухвали відповідачем 10.05.2017 надано клопотання (вх. № 4808), в якому він прости приєднати до матеріалів справи платіжне доручення № 382 від 21.04.2017 про сплату Сумським обласним військовим комісаріатом, м. Суми судового збору в розмірі 1760,00 грн. за подачу апеляційної скарги (вх. № 1187 С/3) на рішення Господарського суду Сумської області від 13.03.2017 у справі №920/140/17.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 4809 від 10.05.2017), в якому проти вимог скаржника категорично заперечує, вважає доводи відповідача надуманими, не підтвердженими жодними доказами, а тому такими, що задоволенню не підлягають.

Позивач та відповідач не реалізували свої процесуальні права на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представників сторін у судове засідання 16.05.2017 не була визнана обовязковою, а позицію сторін підтверджено письмовими доказами, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача за наявними у ній матеріалами.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Сумського обласного військового комісаріату, м. Суми (вх. №1187 С/3) на рішення Господарського суду Сумської області від 13.03.2017 у справі № 920/140/17 задоволенню не підлягає, з огляду на нижченаведене.

Як свідчать матеріали справи, між сторонами укладені ОСОБА_1 про надання послуг із централізованого спостереження, реагування та обслуговування системи тривожної сигналізації, встановленої на обєкті, підрозділом поліції охорони № п17-000060-16-65 від 04.04.2016, № п17-000061-16-65 від 04.04.2016, № п14-000179-16-65 від 04.04.2016, № п14-000180-16-65 від 04.04.2016, № п13-000295-16-65 від 04.04.2016, № п03-000296-16-65 від 04.04.2016 та № п13-002050-16-65 від 08.08.2016, за умовами яких позивач - Управління поліції охорони в Сумській області зобовязався здійснювати централізовану технічну охорону приміщень Середино-Будського, Путивльського, Липово-Долинського, Недригайлівського, Сумського, Краснопільського, Ямпільського районних військових комісаріатів.

Відповідно до пункту 1.1. ОСОБА_1 платником за надані позивачем послуги протягом усього терміну дії ОСОБА_1 є відповідач, який зобовязується здійснювати оплату наданих позивачем послуг на умовах, в порядку і строки, визначені даними Договорами.

Згідно з пунктом 4.2. ОСОБА_1 оплата вартості наданих позивачем послуг за цими Договорами повинна здійснюватися відповідачем щомісячно, до десятого числа та до двадцятого числа місяця наступного за розрахунковим, шляхом перерахування визначеної дислокаціями-розрахунками та рахунками-фактурами суми грошових коштів на поточний розрахунковий рахунок позивача.

Згідно умов дислокацій-розрахунків, які є додатками до ОСОБА_1, сума послуг по ОСОБА_1 на місяць складає 500 грн.

ОСОБА_1 укладені строком до 31.12.2016 з їх подальшою пролонгацією на тих же умовах та ще на один календарний рік, без обмеження кількості разів їх пролонгації (пункт 10.1. ОСОБА_1).

Як зазначив позивач, він на виконання умов ОСОБА_1 в період з 01.10.2016 по 31.12.2016 надав передбачені Договорами послуги, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими їх печатками актами прийому-здачі виконаних робіт на загальну суму 10500,00 грн. (том 1 аркуш справи 13-33).

Будь-яких претензій з боку відповідача щодо невиконання або неналежного виконання своїх обовязків за Договорами за спірний період позивач не отримував.

Проте відповідач у встановлені Договорами строки вартість наданих позивачем послуг не оплатив та заборгованість в сумі 10500,00 грн. не погасив.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

Господарським судом першої інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказових матеріалів обґрунтовано встановлено, що позивач виконав належним чином свої договірні зобов'язання за Договорами, та надав у спірний період послуги з централізованої технічної охорони приміщень Середино-Будського, Путивльського, Липово-Долинського, Недригайлівського, Сумського, Краснопільського, Ямпільського районних військових комісаріатів відповідно до умов ОСОБА_1, що підтверджується належним чином оформленими двосторонніми актами прийому-здачі виконаних робіт на загальну суму 10500,00 грн.

Проте відповідач від свого договірного обовязку сплатити у повному обсязі вартість отриманих послуг ухилився, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 10500,00 грн., а тому за даних обставин справи наявні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення зазначеної суми заборгованості. Оплата вартості наданих за Договорами у заявленій до стягнення суми відповідачем не здійснена і такі докази у справі не містяться.

Колегія суддів вважає, що вказані висновки суду першої інстанції ґрунтуються на підтверджених матеріалами справи належних та допустимих доказах і наданих сторонами у справі поясненнях, а також жодним чином не спростовані відповідачем ні під час розгляду спору в суді першої інстанції, ні під час повторного перегляду справи в апеляційному порядку.

Вказані висновки колегія суддів апеляційної інстанції обґрунтовує наступним.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно положень статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань) є, зокрема, договір.

Умови укладених між сторонами ОСОБА_1 з урахуванням положень статті 11 Цивільного кодексу України, визначають підстави для виникнення у сторін, що їх уклали, взаємних прав і обовязків та за своєю правовою природою є договорами охорони.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами статті 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є об'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Предметом спору у даній справі є обовязок відповідача оплатити виконані позивачем послуги з охорони обєктів згідно умов ОСОБА_1.

Заборгованість відповідача перед позивачем на суму 10500,00 грн. підтверджується матеріалами справи.

Будь-яких доказів, які б спростовували наявність заборгованості в сумі 10500,00 грн., відповідачем згідно приписів статей 33-34 Господарського процесуального кодексу України суду апеляційної інстанції не надано.

Виходячи з наведеного колегія суддів апеляційної інстанції вважає законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про стягнення боргу у вказаній сумі.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо скасування прийнятого у даній справі рішення відповідач послався на те, що неналежне виконання зобовязань по сплаті вартості позивачу встановленої Договорами плати за фактично надані послуги охорони виникло не з вини Сумського обласного військового комісаріату. Так, відповідач зазначив, що Сумський обласний військовий комісаріат є місцевим органом військового управління, не займається господарською діяльністю, є неприбутковою організацією, а його фінансування здійснюється головним розпорядником бюджетних коштів - Міністерством оборони, відповідно до затвердженого бюджету на відповідний рік. Під час підписання відповідачем ОСОБА_1 охорони були передбачені кошти для обслуговування охоронно-пожежної сигналізації. Сплата послуг охорони у І-ІІІ кварталах 2016 року проводилась відповідачем за Договорами своєчасно. Проте, у ІV кварталі 2016 року Міністерством оборони, у звязку з необхідністю, яка виникла під час дії особливого періоду в державі, було здійснено перерозподіл коштів, що позбавило Сумський обласний військовий комісаріат фінансування на вищезазначені цілі. Рішення про виділення коштів для фінансування потреб Сумського обласного військового комісаріату приймається Департаментом фінансів Міністерства оборони України та знаходиться поза волею відповідача.

Однак вказані доводи відповідача є безпідставними, а наведені ним обставини такими, що не звільняють Сумський обласний військовий комісаріат від обовязку сплатити позивачу вартість наданих та фактично отриманих послуг охорони.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відсутність коштів (неналежне фінансування) жодним чином не виправдовує бездіяльність відповідача, як платника послуг охорони, що обумовлені Договорами, і в даному випадку не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення договірного зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Отже, вирішення питання щодо фінансування оплати вартості наданих позивачем послуг за Договорами відноситься саме до обовязку відповідача.

Статтею 218 Господарського кодексу України визначено, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За частиною четвертою статті 219 Господарського кодексу України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

За приписами частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, у розділі 8 ОСОБА_1 (пункти 8.1.-8.3.) сторони визначили, що підставами для звільнення сторін від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цими Договорами є виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання ОСОБА_1 та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, масові порушення громадського порядку, тощо). Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договорами унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна негайно, але не пізніше ніж протягом 2-х днів з моменту їх виникнення, повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються відповідними компетентними органами згідно чинного законодавства.

Втім, відповідач не підтвердив наявність виникнення у спірний період обставин непереборної сили жодними доказами.

Перерозподіл у звязку з необхідністю Міністерством оборони України коштів, потрібних Сумському обласному військовому комісаріату для сплати послуг охорони за спірними Договорами, на що звертає увагу суду апеляційної інстанції відповідач, у розумінні положень чинного законодавства та умов ОСОБА_1 не звільняє відповідача від обовязку сплатити належні позивачу кошти.

Частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно частини 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що наведені відповідачем доводи в апеляційній скарзі позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів, а Господарський суд Сумської області дав належну юридичну оцінку всім обставинам справи в їх сукупності та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для задоволення вимоги скаржника та скасування прийнятого у даній справі законного та обґрунтованого рішення - відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Сумського обласного військового комісаріату, м. Суми залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 13.03.2017 у справі № 920/140/17 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Істоміна О.А.