Постанова № 66562867, 16.05.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2017 р. Справа№ 910/16953/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Сухового В.Г.

секретар судового засідання: Каніковський А.О.

за участю представників:

від позивача: Сербулов О.В. (представник за довіреністю), Черкашин О.А. (представник за довіреністю)

від відповідача: Кішинський Д.Г. (представник за довіреністю), Денисенко О.М. (представник за довіреністю)

від третьої особи-1: Коренчук О.М. (представник за довіреністю)

від третьої особи-2: не з'явився

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційні скарги Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" та Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"

на рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2017

у справі №910/16953/16 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Державного підприємства "Адміністрація річкових портів"

до Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"

третя особа-1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Міністерство інфраструктури України

третя особа-2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державне підприємство "Херсонський морський торговельний порт"

про стягнення 2946671,52 грн

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Адміністрація річкових портів" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" 2946671,52 грн., з яких 2337289,15 грн. заборгованість, яка утворилася у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору управління майном б/н від 31.10.2006, 77808,95 грн. 3% річних, 531573,42 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення вимог ст. 192 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, не виконав свої зобов'язання по договору управління майном б/н від 31.10.2006 в частині сплати вигоди від майна за період з грудня 2013 року по вересень 2016 pоку, внаслідок чого у відповідача виник борг.

У відзиві на позовну заяву, подану відповідачем в суді першої інстанції, відповідач з позовними вимогами не погодився, зокрема зазначив, що договір управління майном б/н від 31.10.2006 припинив свою дію 01.11.2013, крім цього рішенням господарського суду міста Києва від 05.08.2013 у справі №910/13850/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 02.04.2014 було встановлено на користь відповідача сервітут на гідротехнічні споруди, про що відповідач повідомив позивача своїм листом від 23.01.2014. У зв'язку з відсутністю заборгованості перед позивачем, відсутні і підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.02.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" на користь Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" 146699,06 (сто сорок шість тисяч шістсот дев'яносто дев'ять) грн. 06 коп. основного боргу, 119930,27 (сто дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот тридцять) грн. 27 коп. інфляційних втрат та 10954,10 (десять тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 10 коп. 3% річних, 4163 (чотири тисячі сто шістдесят три) грн. 75 коп. судового збору.

В решті в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2017 у справі №910/16953/16 в частині стягнення 146699,06 грн. основного боргу, 119930,27 грн. інфляційних втрат та 10954,10 грн. 3% річних, та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, без належного з'ясування всіх обставин справи. При цьому скаржник зазначає, що договір управління припинив свою дію 24.12.2013 р. - в момент набуття чинності рішення господарського суду м. Києва від 05.08.2013 у справі №910/13850/13 про встановлення сервітуту на гідротехнічні споруди на користь ПАТ "СК "Укррічфлот". Також скаржник вважає, що висновок господарського суду м. Києва про те, що договір управління діяв після 24.12.2013 не відповідає обставинам справи та суперечить підпункту 6 ч.1 ст.1044 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) від 27.02.2017 прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" на рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2017 у справі №910/16953/15 до провадження та призначено її розгляд на 04.04.2017.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Державне підприємство "Адміністрація річкових портів" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2017 у справі №910/16953/16 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. У своїй апеляційній скарзі позивач наголосив, що рішення господарського суду міста Києва у справі №910/16953/13 ґрунтується на листі ПАТ «СК «Укррічфлот» від 23.01.2014 як на підставі припинення договору управління майном від 31.10.2006 б/н з 24.03.2014. Проте на думку скаржника вказаний лист є безпідставною, односторонньою відмовою від виконання зобов'язання, яка в силу вищенаведеної норми закону та умов договору не допускається. Також скаржник зазначає, що відповідач, внаслідок хибного розуміння норм законодавства, робить висновок, що встановлення сервітуту на державне майно, автоматично звільняє його від обов'язку виконувати договори управління майном; відповідач фактично привласнив вигоду від майна, яка в силу положень ч.1 ст.1034 ЦК України та договору належить позивачу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) від 20.03.2017 прийнято апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" на рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2017 р. у справі №910/16953/15 до провадження та призначено її розгляд на 04.04.2017.

27.03.2017 через відділ забезпечення документообігу Київського апеляційного господарського суду від третьої особи-2 надійшли письмові пояснення, в яких останній зокрема зазначає про те, що зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" існують перед ДП "Херсонський морський торговельний порт" по оплаті коштів за користування причалами №№1-7 та КОФ згідно встановленого сервітуту, стягнення заборгованості за який стало предметом позовних вимог у справі №910/105/15-г; судом не прийнято до уваги твердження третьої особи-2, що при стягненні заборгованості з АСК "Укррічфлот" на користь ДП "АРП" мають бути виключені причали №№1-7 та КОФ, що розташовані за адресою: м. Херсон, Одеська площа, 6 та знаходяться на балансі ДП "Херсонський морський торговельний порт" на праві господарського відання.

04.04.2017 через відділ забезпечення документообігу Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому відповідач не погоджується з доводами, викладеними в апеляційній скарзі. Зокрема, відповідач наголошує, що доводи позивача про те, що лист ПАТ "СК "Укррічфлот" від 23.01.2014 №08-02-03/5 не пов'язаний з припиненням договору внаслідок закінчення строку його дії є хибними, тоді як місцевий господарський суд вірно зазначив у своєму рішенні, що сторони договору не передбачили обов'язкових умов відмови сторони від договору.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду у справі №910/16953/15 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/16953/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Суховий В.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Суховий В.Г.) від 04.04.2017 апеляційні скаргі Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот", Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" на рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2017 у справі №910/16953/16 прийнято до провадження. Розгляд апеляційних скарг призначено на 04.04.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Суховий В.Г.) від 04.04.2017 розгляд справи відкладено на 16.05.2017. Зобов'язано позивача, відповідача, третю особу-2 надати суду письмові пояснення з урахуванням наданих представниками сторін, третьою особою-2 в судовому засіданні усних пояснень. Зобов'язано третю особу-1 надати суду відзив на апеляційну скаргу.

03.05.2017 через відділ забезпечення документообігу Київського апеляційного господарського суду від відповідача, на виконання вимог суду, надійшли письмові пояснення.

15.05.2017 через відділ забезпечення документообігу Київського апеляційного господарського суду від позивача, на виконання вимог суду, надійшли письмові пояснення.

16.05.2017 через відділ забезпечення документообігу Київського апеляційного господарського суду від позивача, на виконання вимог суду, надійшли письмові пояснення.

В судове засідання 16.05.2017 представник третьої особи-2 не з'явився.

Оскільки явка представників сторін, третіх осіб у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін, третіх осіб про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представника третьої особи-2.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2017 у справі №910/16953/16 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі. Апеляційну скаргу відповідача просив залишити без задоволення.

В судовому засіданні представник відповідача проти доводів, викладених в апеляційній скарзі позивача заперечував, просив залишити її без задоволення. Крім того, просив суд задовольнити апеляційну скаргу відповідача, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2017 у справі №910/16953/16 в частині стягнення 146699,06 грн. основного боргу, 119930,27 грн. інфляційних втрат та 10954,10 грн. 3% річних, та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи-1 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі позивача, просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2017 у справі №910/16953/16 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі. Апеляційну скаргу відповідача просив залишити без задоволення. Апеляційну скаргу відповідача просив залишити без задоволення.

На підставі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши думку представників сторін, третьої особи-1, розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги сторін не підлягають задоволенню з наступних підстав.

31 жовтня 2006 року між Державним підприємством "Адміністрація річкових портів", як установником управління, та Дочірнім підприємством "Херсонський морський торговельний порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот", як управителем, укладено договір управління майном б/н (надалі - Договір).

Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" є правонаступником всіх прав та обов'язків Дочірнього підприємства "Херсонський морський торговельний порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот", внаслідок приєднання до ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот". ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" є повним та єдиним правонаступником прав та обов'язків Дочірнього підприємства "Херсонський морський торговельний порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот", відповідно до рішення загальних зборів акціонерів товариства від 20.04.2011.

Предметом договору є зобов'язання позивача передати відповідачу на певний строк державне нерухоме майно (гідротехнічні споруди - пірси та причали) в управління, а також зобов'язання відповідача за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах позивача (пункт 1.1. Договору).

У відповідності до п.п. 4.1 та 4.2 Договору строк дії договору становить один рік з дня його нотаріального посвідчення та державної реєстрації; у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору після закінчення його строку, договір вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах за умови обов'язкового погодження органом управління державним майном.

Згідно п. 8.2 Договору, у разі відмови однієї сторони від договору управління майном, вона повинна письмово повідомити про це іншу сторону за 60 календарних днів до припинення договору.

30 жовтня 2007 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода про внесення змін до договору управління майном б/н від 31.10.2006, згідно якої сторони виклали у новій редакції деякі пункти Договору, зокрема, п. 1.8 Договору, згідно якого базовий розмір вигоди від передачі майна в управління встановлюється в сумі 298 733,08 грн. за рік без ПДВ, ПДВ - 59 746,62 грн., щомісячний розмір вигоди складає 24 892,42 грн. без ПДВ, ПДВ - 4 978,88 грн., та перераховується управителем до 20 числа місяця, наступного за звітним установнику управління на його банківський рахунок; п. 2.1 Договору викладено у наступній редакції: «плата за управління майном, що належить до сплати управителю встановлюється в розмірі 0,5% від щомісячного розміру вигоди, зазначеної в п. 1.8 цього Договору (149,37 грн. з ПДВ), з урахуванням ПДВ, на місяць, та підлягає сплаті установником управління на користь управителя щомісячно в грошовій формі до 25 числа місяця, наступного за звітним. Розмір щомісячної плати є постійним протягом дії цього Договору».

24 грудня 2008 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода до Договору управління майном б/н від 31.10.2006, відповідно до якої Договір було викладено у новій редакції.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2009 у справі №2/17 визнано дійсними додаткову угоду, укладену між позивачем та відповідачем 30.10.2007, а також додаткову угоду, укладену між позивачем та відповідачем 24.12.2008, в частині строку дії Договору, який складає 7 років з дня його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, згідно вищенаведеного судового рішення та умов п. 4.1 в редакції додаткової угоди від 24.12.2008, строк дії договору управління майном було продовжено до 31.10.2013.

Міністерством транспорту та зв'язку України, як органом управління державним майном, листом від 03.03.2010 за №1089/04/14-10 було погоджено продовження терміну дії Договору до 30.09.2016.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду міста Києва від 05.08.2013 у справі №910/13850/13 (яке набрало законної сили 24.12.2013) було встановлено Публічному акціонерному товариству "Судноплавна компанія "Укррічфлот" сервітут щодо об'єктів нерухомого майна, зокрема причалів, що є предметом Договору, строком на 49 років.

Отже, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/13850/13 набрало законної сили 24.12.2013 року.

Судом першої інстанції було вірно зазначено, що відповідач з власної ініціативи та в добровільному порядку, розпочав здійснювати оплату за користування причалами на підставі сервітуту. Зокрема, за період з квітня 2014 року по серпень 2016 року АСК "Укррічфлот" сплатило на користь ДП "Адміністрація річкових портів" грошові кошти на загальну суму 1369000 грн. Вказана оплата підтверджується платіжними дорученнями, що містяться в матеріалах справи, зокрема: платіжне доручення №415 від 16.04.2014 на суму 67000 грн.; платіжне доручення №1441 від 27.05.2014 на суму 67000 грн.; платіжне доручення №2397 від 18.06.2014 на суму 67000 грн.; платіжне доручення №3458 від 16.07.2014 на суму 67000 грн.; платіжне доручення №4571 від 12.08.2014 на суму 67000 грн.; платіжне доручення №7130 від 15.10.2014 на суму 67000 грн.; платіжне доручення №7131 від 15.10.2014 на суму 67000 грн.; платіжне доручення №456066 від 14.12.2015 на суму 100000 грн.; платіжне доручення №577 від 25.01.2016 на суму 100000 грн.; платіжне доручення №1957 від 26.02.2016 на суму 100000 грн.; платіжне доручення №2494 від 17.03.2016 на суму 100000 грн.; платіжне доручення №382 від 26.04.2016 на суму 100000 грн.; платіжне доручення №4916 від 20.05.2016 на суму 100000 грн.; платіжне доручення №7888 від 21.07.2016 на суму 100000 грн.; платіжне доручення №6620 від 29.06.2016 на суму 100000 грн.; платіжне доручення №2050 від 23.08.2016 на суму 100000 грн.

Вказані грошові кошти приймалися ДП "Адміністрація річкових портів" в якості плати за користування всіма причалами на підставі сервітуту згідно з рішенням господарського суду міста Києва від 05.08.2013 у справі №910/13850/13, в тому числі й тими причалами, за які позивач просить суд стягнути з АСК «Укррічфлот» вигоду від майна за період з грудня 2013 року по вересень 2016 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між ДП "Адміністрація річкових портів" та ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" були підписані проміжні акти приймання-передачі користування майном на підставі сервітуту від 31.03.2016, від 23.06.2016, від 30.06.2016, від 31.07.2016, від 31.08.2016, відповідно до яких ДП "Адміністрація річкових портів" визнає наявність у ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" всіх сервітутних прав, які виникли на підставі рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2013 у справі №910/13850/13.

Як зазначив позивач у своїй позовній заяві, починаючи з грудня 2013 року умови Договору щодо перерахування на користь позивача вигоди від майна переданого в управління, зі сторони відповідача виконуються неналежним чином, останнє перерахування вигоди відбулось 05.05.2014 у розмірі 33441,26 грн - частково за грудень 2013 року. Таким чином, за розрахунком позивача, сума основного боргу станом на 07.09.2016 перед позивачем становить 2337289,15 грн. Також позивачем нараховано на суму заборгованості 77808,95 грн. 3% річних, 531 573,42 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з простроченням відповідачем взятих на себе зобов'язань.

Щодо доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, про те що оскаржуване рішення господарського суду ґрунтується на листі ПАТ «Укррічфлот» від 23.01.2014 р. №08-02-03/5, як на підставу припинення Договору управління майном від 31.10.2006, який скаржник розцінює як безпідставна, одностороння відмова від виконання зобов'язання, яка в силу закону та умов договору не допускається, колегія судді зазначає наступне.

У зв'язку з набранням 24.12.2013 законної сили рішення господарського суду м. Києва від 05.08.2013 у справі №910/13850/13, відповідач звернувся до позивача з листом від 23.01.2014 №08-02-03/5 (що підтверджується поштовою квитанцією від 24.01.2014 №5713), в якому повідомив позивача про встановлення сервітуту на гідротехнічні споруди на підставі рішення суду, про виникнення правової колізії, відповідно до якої відповідач змушений двічі сплачувати за користуванням причалами - на підставі Договору та на підставі судового рішення, та повідомив, що починаючи з 24 грудня 2013 року у відповідача відсутні будь-які підстави сплачувати на користь позивача вигоду від майна, що передане в управління, а самі договори управління майном є такими, що не створюють будь-яких правових наслідків для відповідача.

Листом від 23.01.2014 №08-02-03/5 позивачем надано відповідь на лист відповідача, в якому, зокрема зазначив, що договори управління майном недійсними не визнавалися, а тому продовжують свою дію, рішення господарського суду м. Києва від 05.08.2013 у справі №910/13850/13 було оскаржено в касаційному порядку до Вищого господарського суду України, і що з метою запобігання правової колізії щодо дії одночасно на одне й теж саме майно договорів управління майна та сервітуту, позивач погоджується, у випадку залишення без змін Вищим господарським судом України судових рішень у справі №910/13850/13, розглянути питання щодо укладання з відповідачем додаткових угод до договорів управління майном, на підставі яких припинити дію таких договорів управління майном.

Відповідно до статті 1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Згідно статті 1036 цивільного кодексу України строк управління майном встановлюється у договорі управління майном. Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його строку договір вважається продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах.

Відповідно до частини першої статті 1044 Цивільного кодексу України договір управління майном припиняється у разі: 1) загибелі майна, переданого в управління; 2) припинення договору за заявою однієї із сторін у зв'язку із закінченням його строку; 3) смерті фізичної особи - вигодонабувача або ліквідації юридичної особи - вигодонабувача, якщо інше не встановлено договором; 4) відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором; 5) визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності або смерті; 6) відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном; 7) відмови установника управління від договору з іншої, ніж указана в пункті 6 цієї частини, причини за умови виплати управителеві плати, передбаченої договором; 8) визнання фізичної особи - установника управління банкрутом; 9) повного завершення виконання сторонами договору управління майном; 10) дострокового припинення управління майном, якщо це передбачено цим договором, або за рішенням суду.

Згідно з частиною другою статті 1044 Цивільного кодексу України, у разі відмови однієї сторони від договору управління майном вона повинна повідомити другу сторону про це за три місяці до припинення договору, якщо договором не встановлений інший строк.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно п. 8.2 Договору у разі відмови однієї сторони від договору управління майном, вона повинна письмово повідомити про це іншу сторону за 60 календарних днів до припинення договору.

Отже, як вбачається зі змісту Договору, сторони не передбачили обов'язкових умов відмови сторони від Договору, єдине вказавши, що така відмова повинна бути викладена у письмовій формі.

Відтак, колегія судді погоджується з висновком місцевого суду, що лист відповідача від 23.01.2014 №08-02-03/5 є відмовою управителя (відповідача) від Договору, в розумінні частини другої статті 1044 Цивільного кодексу України та п. 8.2 цього Договору, що є підставою для припинення дії Договору, оскільки цим листом відповідач фактично повідомив позивача про економічну недоцільність для відповідача продовжувати виконувати Договір після встановлення оплатного сервітуту на причали за рішенням суду. Тобто, після набрання законної сили рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2013 у справі №910/13850/13, відбулась істотна зміна обставин, у зв'язку з чим подальше виконання Договору втратило інтерес для відповідача. Позивач в своєму листі до відповідача від 10.02.2014 №01/01-99 погодився з доводами відповідача про «правову колізію щодо дії одночасно на одне й теж саме майно договорів управління майна та сервітуту», а також погодився укласти додаткові угоди про припинення Договору після перегляду справи №910/13850/13 Вищим господарським судом України.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що за умовами п. 8.2 Договору, у випадку відмови сторони від договору, згода на це іншої сторони не потребується.

Крім того твердження позивача, викладені у апеляційній скарзі про те, що п. 8.2 Договору управління майном застосовується лише при наявності підстав, наведених у п.п. 8.1.4 та 8.1.5 Договору не підтверджується ані умовами самого Договору, ані чинним законодавством. Отже, для припинення договору управління майном у випадку відмови від нього однієї з сторін відповідно до п.8.2 Договору не вимагається настання будь-якої з обставин, крім письмового повідомлення про це іншої сторони за 60 календарних днів. Натомість у статті 525 ЦК України, на яку посилається позивач у своїй скарзі чітко зазначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги доводи позивача про те, що Договір не припинився у зв'язку з тим, що гідротехнічні споруди, які становили предмет Договору, не були повернуті позивачу за актом приймання-передачі, оскільки за правилами статті 1044 Цивільного кодексу України та Розділу 8 Договору момент повернення майна з управління не впливає на дату припинення договору управління майном.

Вищенаведене також спростовує твердження, викладені в апеляційній скарзі відповідача про те, що Договір припинив свою дію 24.12.2013 - в момент набуття чинності рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2013 у справі №910/13850/13 про встановлення сервітут на гідротехнічні споруди на користь ПАТ "СК "Укррічфлот".

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що Договір припинив свою дію з 25 березня 2014 року (через 60 календарних днів після повідомлення відповідача).

В свою чергу, ДП "Адміністрація річкових портів" згідно з п. 8.2 Договору також повідомила відповідача листом №01/05-885 від 11.11.2014 про припинення договору б/н від 31.10.2006 (вх. №АСК-2476/гос від 14.11.2014).

Отже, як позивач так і відповідач не бажали продовжувати правовідносини за договором та наполягали на припиненні Договору управління майном б/н від 31.10.2016.

Враховуючи те, що відповідач припинив оплату винагороди позивачу за Договором з 24.12.2013, така винагорода підлягає стягненню з відповідача до дати припинення Договору, тобто до 25 березня 2014 року.

На підставі розрахунку позивача, судом першої інстанції вірно розрахована заборгованість відповідача за Договором за період з 24.12.2013 по 24.03.2014, яка становить 146699,06 грн., а саме: за грудень 2013 р. - 10920,29 грн.; за січень 2014 р. - 48458,27 грн.; за лютий 2014 р. - 48749,02 грн.; за березень 2014 р. - 38571,48 грн. (49821,49 грн. / 31 день * 24 дні).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором управління майном б/н від 31.10.2006 підлягає задоволенню в розмірі 146699,06 грн. В частині стягнення основного боргу в розмірі 2190590,09 грн. позовна вимога є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 531573,42 грн. інфляційних втрат, суму 3% річних в розмірі 77808,95 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів погоджується з розрахунком сум інфляційних втрат та 3% річних, здійсненим місцевим господарським судом, за яким стягненню підлягають 119930,27 грн. інфляційних втрат, 10954,10 грн 3 % річних. Позовні вимоги в частині стягнення 412243,15 грн інфляційних втрат, 66854,85 грн. 3% річних є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок першої інстанції щодо стягнення процентів річних та інфляційних нарахувань, судом встановлено, що їх розмір відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 954,10 грн. інфляційних втрат, суму 3% річних в розмірі 119 930,27 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, та на які вони посилаються як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційних скарг, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за їх подання і розгляд покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" та Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" на рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2017 у справі №910/16953/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2017 у справі №910/16953/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/16953/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

В.Г. Суховий