Рішення № 66562238, 17.05.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.05.2017Справа №910/5099/17

За позовом Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Дирекції оброблення та перевезення пошти ПАТ "Укрпошта"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІМОТЕОС-ГРУП"

про стягнення 22 217,90 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Соболь М.П. - представник за довіреністю б/н від 06.03.2017

від відповідача не з'явився

У судовому засіданні 17.05.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Укрпошта" в особі Дирекції оброблення та перевезення пошти ПАТ "Укрпошта" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІМОТЕОС-ГРУП" про стягнення 22217,90 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору про відшкодування витрат Дирекції ОПП УДППЗ "Укрпошта" на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю №16-109 від 18.08.2016р. (надалі - Договір) Публічне акціонерне товариство "Укрпошта " в особі Дирекції оброблення та перевезення пошти ПАТ "Укрпошта" (надалі - Позивач) зобов'язалось забезпечити обслуговування та ремонт будівлі АОПП Бориспіль, за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Гора, вул. Аеропортівська, 3, та утримувати прибудинкову територію, а Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІМОТЕОС-ГРУП" (надалі - Відповідач) зобов'язався брати участь у витратах Балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі. За доводами позивача, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за договором щодо оплати витрат, пов'язаних з утриманням та експлуатацією орендованого майна, у зв'язку з чим у останнього станом на 27.03.2017 утворилась заборгованість перед позивачем за період з серпня по грудень 2016р. та за січень, лютий 2017р. у розмірі 22 217,90 грн., з яких: 19 507,53 грн. - основний борг, 1172,16 грн. - пеня, 331,76 грн. - інфляційні втрати, 125,12 грн. - 3 % відсотки річних, 1081, 33 грн. - штраф.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2017 порушено провадження у справі № 910/5099/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 26.04.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2017 розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України було відкладено на 17.05.2017.

У судове засідання, призначене 17.05.2017, з'явився представник позивача, який надав усні пояснення по суті спору та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 17.05.2017, повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103041727407, з якого вбачається, що ухвала суду про відкладення розгляду справи була отримана відповідачем 04.05.2017.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву, при цьому суд виходив за наступного.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За висновками суду, незважаючи на те, що представник відповідача в судове засідання не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

18 серпня 2016 року між Українським державним підприємством поштового зв'язку «Укрпошта», в особі Дирекції оброблення та перевезення пошти УДППЗ «Укрпошта» (надалі - позивач, балансоутримувач (Дирекція ОПП)) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІМОТЕОС-ГРУП» (надалі - відповідач, орендар) було укладено Договір № 16-109 про відшкодування витрат Дирекції ОПП УДППЗ «Укрпошта» на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору Дирекція ОПП забезпечує обслуговування та ремонт будівлі АОПП Бориспіль за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Гора, вул. Аеропортівська, 3 (наділі - будівля), а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної площі в цій будівлі.

Згідно з п. 1.2. договору Орендар відшкодовує Дирекції ОПП витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією орендованого майна, а саме:

- на опалення - згідно розрахунку споживання теплоенергії для опалення;

- на воду та каналізацію - згідно розрахунку споживання комунальних послуг;

- на утримання нерухомого майна та прибудинкової території - згідно розрахунку витрат пропорційно до займаної площі;

- на електроенергію - згідно розрахунку використання електроенергії.

Орендар компенсує Балансоутримувачу (Дирекції ОПП) плату за користування земельною ділянкою, на якій розміщена будівля, де розташоване орендоване приміщення, пропорційно до займаної площі.

Відповідно до приписів п.п. 2.1., 2.2., 2.3., 2.4. договору оплата за теплопостачання, гаряче та холодне водопостачання та інші комунальні послуги, оплата вартості електроенергії та компенсації витрат на утримання нерухомого майна, а також прибудинкової території проводиться орендарем згідно розрахунків, що встановлені у додатках до договору.

За умовами ч.1 п. 3.2.3. договору орендар взяв на себе зобов'язання не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок балансоутримувача будівлі за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщення, на ремонт відповідно до відновної вартості приміщення, а також за комунальні послуги.

Згідно п. 6.1. договору сторони встановили, що цей договір укладено строком на одинадцять місяців, що діє з 18.08.2016 по 13.06.2017 включно.

За твердженням позивача спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що відповідач всупереч умовам договору № 16-109 від 18.08.2016 належним чином не виконав своїх зобов'язань щодо відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням і експлуатацією орендованого майна, внаслідок чого у останнього за серпень 2016 року - лютий 2017 року виникла заборгованість у розмірі 19 507,53 грн.

З метою досудового врегулювання спору 21.11.2016 року позивач звертався до відповідача з претензією № 15-04/22 про сплату заборгованості за договором № 16-109 від 18.08.2016. Дана вимога була отримана відповідачем 14.12.2016, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0305806338430, однак залишена останнім без відповіді та задоволення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено судом, факт утримання позивачем орендованого майна та надання комунальних послуг за договором № 16-109 від 18.08.2016 в період з серпня 2016 року по лютий 2017 року підтверджується наявними у матеріалах справи розрахунками та виставленими рахунками-фактури на загальну суму 19 507,53 грн. (№ 188 від 31.08.2016 на суму 1 631,26 грн., № 203 від 30.09.2016 на суму 1 038,05 грн., № 237 від 31.10.2016 на суму 1 806,40 грн., № 254 від 30.11.2016 на суму 3 075,41 грн., № 278 від 30.12.2016 на суму 3 918,12 грн., № 12 від 31.01.2017 на суму 3 978,37 грн. та № 27 від 28.02.2017 на суму 4 059,92 грн.).

Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач свого обов'язку щодо відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням та експлуатацією орендованого майна належним чином не виконав, не здійснив оплату виставлених позивачем рахунків - фактури, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 19 507,53 грн.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.2.3 договору строк виконання грошового зобов'язання відповідача по відшкодуванню витрат, пов'язаних з утриманням та експлуатацією орендованого майна на момент розгляду справи настав.

Оскільки відповідачем доказів виконання своїх зобов'язань за договором № 16-109 від 18.08.2016 в період з серпня 2016 року по лютий 2017 року не надано, наявність заборгованості не спростовано, контррозрахунку за спірний період не надано, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної суми боргу у розмірі 19 507,53 грн.

Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 1172,16 грн., 3 % річних у розмірі 125,12 грн. та інфляційні втрати у розмірі 331,76 грн., за загальний період з 01.08.2016 року по 27.03.2017 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 п. 3.2.3. договору орендар взяв на себе зобов'язання при несвоєчасному внесенні плати сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки.

Суд перевіривши розрахунок пені, що обрахована позивачем за загальний період з 01.08.2016 року по 27.03.2017 року, вважає його обґрунтованим та арифметично вірними, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

За розрахунком позивача, перевіреним судом та не спростованим у встановленому порядку відповідачем, останній за прострочення виконання грошового зобов'язання має сплатити на користь позивача 3 % річних у розмірі 125,12 грн. та інфляційні втрати у розмірі 331,76 грн.

Стосовно вимоги позивача про стягнення штрафу у розмірі 7% від неоплаченої вартості наданих за договором послуг на підставі ч.2 ст. 231 ГК України, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Як вказав Верховний Суд України в пункті 5 "Висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за 2010 - 2011 рр." від 01.04.2012, виходячи із положень ч.2 ст.231 ГК України, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 Вищий господарський суд України роз'яснив, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Враховуючи те, що нарахування штрафних санкцій, передбачених абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, то підстави для стягнення з відповідача штрафу, нарахованого позивачем на підставі абз. 3 ч. 2 ст.231 ГК України, у зв'язку з невиконанням відповідачем грошового зобов'язання, а саме неоплатою наданих позивачем послуг більше ніж на тридцять днів, відсутні.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу, що нарахований позивачем на підставі абз. 3 ч. 2 ст.231 ГК України.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

З урахуванням встановлених вище судом обставин, беручи до уваги невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № 16-109 від 18.08.2016 та факт наявності заборгованості підтверджений матеріалами справи, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Інститут паперу" підлягають задоволенню в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 19 507,53 грн., пені у розмірі 1172,16 грн., 3 % річних у розмірі 125,12 грн. та інфляційних втрат у розмірі 331,76 грн., в решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІМОТЕОС-ГРУП" (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 13/1; ідентифікаційний код 40409650) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Дирекції оброблення та перевезення пошти ПАТ "Укрпошта" (03999, м. Київ, вул. Георгія Кірпи, буд. 2; ідентифікаційний код 01181736) основну суму боргу у розмірі 19 507 (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот сім) грн. 53 коп., пеню у розмірі 1 172 (одна тисяча сто сімдесят дві) грн. 16 коп., 3 % річних у розмірі 125 (сто двадцять п'ять) грн. 12 коп., інфляційні втрати у розмірі 331 (триста тридцять одна) грн. 76 коп. та судовий збір у розмірі 1 522 (одна тисяча п'ятсот двадцять дві) грн. 13 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.05.2017

Суддя Пукшин Л.Г.