Рішення № 66562060, 15.05.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2017Справа №910/4893/17

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомКомунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтелектуальні комунікації" простягнення 63 173 грн 92 коп.Представники сторін:від позивача:Синенко А.Г. - представник за довіреністю;від відповідача: Вахатов О.В. - представник за довіреністю,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27.03.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелектуальні комунікації" про стягнення 63 173 грн 92 коп. заборгованості за договором оренди нежилого приміщення № ТГО-247/12 від 01.07.2012, в тому числі: 42 547 грн 64 коп. заборгованості за оренду, 2 112 грн 99 коп. 3 % річних, 6 617 грн 97 коп. пені, 9 889 грн 96 коп. заборгованості за спожиту електроенергію, 451 грн 97 коп. 3 % річних за несвоєчасну сплату спожитої електроенергії та 1 553 грн 39 коп. пені за несвоєчасну сплату спожитої електроенергії.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договором оренди нежилого приміщення № ТГО-247/12 від 01.07.2012 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість з оплати орендних платежів за період з 01.07.2012 по 01.10.2014 у розмірі 42 547 грн 64 коп. та заборгованість з оплати спожитої електричної енергії за період з 01.12.2011 по 30.08.2014 у розмірі 9 889 грн 96 коп., крім того, у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано 2 112 грн 99 коп. 3 % річних, 6 617 грн 97 коп. пені, 9 889 грн 96 коп. заборгованості за спожиту електроенергію та 451 грн 97 коп. 3 % річних за несвоєчасну сплату спожитої електроенергії та 1 553 грн 39 коп. пені за несвоєчасну сплату спожитої електроенергії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2017 порушено провадження у справі № 910/4893/17 та справу призначено до розгляду на 15.05.2017.

15.05.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення та довідка.

15.05.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли відзив на позовну заяву та заява про сплив позовної давності.

У судове засідання 15.05.2017 з'явились представники сторін та надали пояснення по суті спору. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 15.05.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази та матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

07.08.2012 між Комунальним підприємством "Теплопостачання міста Одеси" (орендодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтелектуальні комунікації" (орендар за договором) укладено договір оренди нежилого приміщення № ТГО-247/12 (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування частину поверхні димової труби котельні загальною площею 6,0 кв.м. та частину асфальтованої площадки загальною площею 2,0 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушко, 11б (далі - об'єкт оренди).

Положеннями пункту 1.3. договору встановили термін дії оренди з 01.07.2012 по 01.07.2013.

Відповідно до пункту 7.8 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Пунктом 7.11 договору сторони погодили, що дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об'єкта оренди за участю орендаря; загибелі об'єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішення господарського суду; банкрутства або ліквідації орендаря; в інших випадках передбачених чинним законодавством.

Згідно з пунктом 2.2 договору за орендоване нерухоме майно орендар, зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 2 462 грн 67 коп. в тому числі ПДВ. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розмір орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

У відповідності до пункту 2.3. договору до орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями.

Відповідно до пункту 2.4. договору орендар вносить оренду плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду об'єкт оренди згідно пункту 1.1. цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами (пункт 3.4 договору).

Згідно з пунктом 4.4 договору після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.

Пунктом 4.6 договору сторони визначили, що у випадку припинення дії цього договору, у зв'язку з закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує оренду плату по день підписання акта приймання-передачі приміщень.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору нежилого приміщення № ТГО-247/12 від 01.07.2012 орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування частину поверхні димової труби котельні загальною площею 6,0 кв.м. та частину асфальтованої площадки загальною площею 2,0 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушко, 11б.

01.10.2014 між сторонами підписано акт здачі-приймання до договору нежилого приміщення № ТГО-247/12 від 01.07.2012, відповідно до умов якого орендар повернув, а орендодавець прийняв частину поверхні димової труби котельні загальною площею 6,0 кв.м. та частину асфальтованої площадки загальною площею 2,0 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушко, 11б.

Таким чином, судом встановлено та про що заявляє позивач в позовній заяві, відповідно до пункту 7.11. договору, дія договору припинилася, зокрема внаслідок закінчення строку на який його було укладено, договір було розірвано 01.10.2014 шляхом підписання акту прийому-передачі об'єкту оренди.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк

Згідно з нормами частин 1, 3, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати орендних платежів за період з 01.07.2012 по 01.10.2014, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість з оплати орендних платежів у розмірі 42 547 грн 64 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів оплати орендних платежів у розмірі 42 547 грн 64 коп.

Крім того, позивач зазначає, що у відповідача перед позивачем наявна заборгованість з оплати спожитої електричної енергії за період з 01.12.2011 по 30.08.2014 у розмірі 9 889 грн 96 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не приймаються судом до уваги, оскільки повідомлення про відсутність фінансових претензій сторін договору оренди нежилого приміщення № ТГО-247/12 від 01.07.2012 одна до одної, викладене в акті здачі-приймання від 01.10.2014, не може бути підставою звільнення відповідача від зобов'язань щодо оплати орендних платежів за час фактичного користування об'єктом оренди.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з повної та своєчасної оплати орендних платежів за період 01.07.2012 по 01.10.2014 за договором оренди нежилого приміщення № ТГО-247/12 від 01.07.2012, вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості з оплати орендних платежів за період прострочення з 01.07.2012 по 01.10.2014 у розмірі 42 547 грн 64 коп.

Крім того, суд зазначає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з оплати спожитої електричної енергії за період з 01.12.2011 по 30.08.2014 у розмірі 9 889 грн 96 коп., є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки договір оренди нежилого приміщення № ТГО-247/12 від 01.07.2012 не регулює відносини сторін з приводу постачання електричної енергії та сплати її вартості, також суду не надано доказів укладення договору, який би регулював відносини між сторонами щодо постачання електричної енергії та сплати її вартості. Більше того, відповідно до підпункту 4 пункту 4.2 договору оренди нежилого приміщення № ТГО-247/12 від 01.07.2012 сторонами визначили, що на протязі дії цього договору, крім своєчасного внесення орендної плати, орендар зобов'язаний окремо сплачувати за власні кошти фактичні витрати за користування водою, каналізацією, газом електроенергією, центральним опаленням, іншими комунальними послугами, для чого у місячний термін оформити договори з відповідними службами.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2 112 грн 99 коп. 3 % річних за несвоєчасну сплату орендних платежів, нарахованих за загальний період прострочення з 01.05.2013 по 31.12.2016, 6 617 грн 97 коп. пені за несвоєчасну сплату орендних платежів, нарахованої за період прострочення з 24.06.2016 по 31.12.2016, 451 грн 97 коп. 3 % річних за несвоєчасну сплату спожитої електроенергії, нарахованих за загальний період прострочення з 01.05.2013 по 31.12.2016, та 1 553 грн 39 коп. пені за несвоєчасну сплату спожитої електроенергії, нарахованої за період прострочення з 24.06.2016 по 31.12.2016.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

В обґрунтування заявлених вимог щодо стягнення пені за період прострочення з 24.06.2016 по 31.12.2016 позивач посилається на положення пункту 5.2. договору, відповідно до якого передбачено, що за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов'язку припиняється через один рік з дні коли обов'язок повинен був бути виконаний.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

У відповідності до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Таким чином, враховуючи те, що строк дії договору оренди нежилого приміщення № ТГО-247/12 від 01.07.2012, в тому числі і положень щодо застосування відповідальності за його порушення, з урахуванням пункту 7.11 договору, закінчився 01.10.2014, при цьому сторони не узгодили, що договір в частині нарахування пені діє до повного виконання позичальником зобов'язань за договором, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 6 617 грн 97 коп. пені за несвоєчасну сплату орендних платежів, нарахованої за період прострочення з 24.06.2016 по 31.12.2016, визнається судом не обґрунтованими, оскільки пеня нарахована за період, коли умови договору щодо їх застосування вже не діяли, крім того позивачем в порушення норм статті 232 Господарського кодексу України позивачем неправильно визначено день початку періоду нарахування пені. Також, суду не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо забезпечення неустойкою (штрафом, пенею) виконання відповідачем обов'язку щодо сплати орендних платежів після закінчення строку дії договору оренди нежилого приміщення № ТГО-247/12 від 01.07.2012.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасну сплату орендних платежів у розмірі 6 617 грн 97 коп., нарахованої за невиконання зобов'язань за договором оренди нежилого приміщення № ТГО-247/12 від 01.07.2012, визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 451 грн 97 коп. 3 % річних за несвоєчасну сплату спожитої електроенергії, нарахованих за загальний період прострочення з 01.05.2013 по 31.12.2016, та 1 553 грн 39 коп. пені за несвоєчасну сплату спожитої електроенергії, нарахованої за період прострочення з 24.06.2016 по 31.12.2016, у зв'язку з необґрунтованістю, оскільки останні є похідними від вимог про нарахування та стягнення заборгованості за спожиту електроенергію.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання з оплати орендних платежів за договором оренди нежилого приміщення № ТГО-247/12 від 01.07.2012, вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 112 грн 99 коп. 3 % річних за несвоєчасну сплату орендних платежів, нарахованих за загальний період прострочення з 01.05.2013 по 01.09.2014, є обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим позивач має право на стягнення з відповідача 2 112 грн 99 коп. 3 % річних нарахованих за несвоєчасну сплату орендних платежів.

У судовому засіданні 15.05.2017 представником відповідача підтримано заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 2 статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Судом враховані рекомендації, викладені у пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" стосовно того, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У відповідності до норм частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями пункту 2.4. договору сторонами встановлено, що орендар вносить оренду плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Враховуючи рекомендації, викладені в пункті 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства України, порушене право позивача підлягає захисту судом у разі звернення позивача за захистом протягом встановленого законом загального 3-річного строку позовної давності з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника сплачувати частинами (окремими платежами) та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору розрахунок за надані послуги повинен здійснюватись відповідачем частинами - періодичними платежами (до 15 числа поточного за кожен місяць), початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту прострочення виконання відповідачем кожного із цих зобов'язань окремо.

У випадку неналежного виконання стороною зобов'язань за договором, позовна давність за вимогами кредитора про стягнення заборгованості, яка визначена періодичними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення платежа.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України № 6-116цс13 від 06.11.2013.

Відповідно до частини 1 стаття 111-25 Господарського процесуального кодексу України Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Згідно з частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім того, у пункті 5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 Цивільного кодексу України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 Цивільного кодексу України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що з урахуванням норм частини 1 статті 530 та положень пункту 2.4 договору, кінцевою датою оплати відповідачем місячних платежів є 14 число поточного місяця, а позивач звернувся з даним позовом до суду 30.01.2017, що підтверджується відбитком штемпеля підприємства зв'язку, а також судом не було встановлено наявності поважних причин пропуску позовної давності, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості з оплати орендних платежів нарахованих на період з 15.07.2012 по 30.01.2014 не підлягають задоволенню, у зв'язку зі спливом позовної давності.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди нежилого приміщення № ТГО-247/12 від 01.07.2012 підлягають частковому задоволенню в частині стягнення заборгованості з оплати орендних платежів за серпень та вересень 2014 року у розмірі 5 662 грн 51 коп. з урахуванням застосування строку позовної давності та доказів часткової оплати орендних платежів.

Крім того, підлягають частковому задоволенню в розмірі 397 грн 59 коп. вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних нарахованих за несвоєчасну сплату орендних платежів за серпень та вересень 2014 року, за загальний період прострочення з 15.08.2014 по 31.12.2016, за здійсненим судом перерахунком в межах строків, визначених позивачем, а саме дати закінчення нарахування.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелектуальні комунікації" (03151, місто Київ, вулиця Народного ополчення, будинок 1, ідентифікаційний код 30488720) на користь Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" (65110, Одеська область, місто Одеса, вулиця Балківська, будинок 1-Б, ідентифікаційний код 34674102) заборгованість з оплати орендних платежів у розмірі 5 662 (п'ять тисяч шістсот шістдесят дві) грн 51 коп., 3 % річних у розмірі 397 (три тисячі дев'яносто сім) грн 59 коп. та судовий збір у розмірі 153 (сто п'ятдесят три) грн 48 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 18.05.2017

Суддя Н.Б. Плотницька