Постанова № 66561343, 26.04.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року Справа № 917/1249/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМачульського Г.М. (доповідача), Коробенка Г.П., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут"на постановуХарківського апеляційного господарського судувід16.02.2017у справі№917/1249/16Господарського судуПолтавської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут"доПублічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазвидобування управління "Полтаванафтогаз"пророзірвання договоруза зустрічним позовомПублічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазвидобування управління "Полтаванафтогаз"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут"простягнення сумиза участю

- відповідача:Іщенко В.В. (довіреність від 09.08.2016),В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (далі - позивач) просило розірвати з 01.04.2016 договір на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами від 30.06.2015 № 494/15/ТГ, який укладений між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" в особі Нафтогазвидобування управління "Полтаванафтогаз" (далі - відповідач).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після укладення договору відбулися зміни у законодавстві, що суттєво впливають на права та обов'язки сторін, тому наявні підстави для розірвання договору, оскільки подальше існування договірних правовідносин між сторонами призведе до вимушеної оплати позивачем послуги з транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами, не маючи при цьому джерел фінансування, так як споживачі позивача не можуть її оплатити через відсутність її у складовій ціни на природний газ.

Відповідач звернувся із зустрічним позовом у суд, згідно з яким, уточнивши свої вимоги просив стягнути з позивача 436,61 грн. основного боргу та 36,75 грн. пені.

Зустрічний позов мотивований тим, що позивач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання щодо оплати наданих послуг.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.11.2016 (суддя Іваницький О.Т.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Білоусова Я.О., судді Тарасова І.В., Шевель О.В.), в первісному позові відмовлено, зустрічний позов задоволено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вищевказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права.

У відзиві відповідач за первісним позовом просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх відповідність вимогам чинного законодавства.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.06.2015 між відповідачем (газотранспортне підприємство) та позивачем (замовник) укладено договір № 494/15/ТГ, за умовами якого газотранспортне підприємство зобов'язалось надати замовнику послуги з транспортування внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу замовника до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС) для задоволення потреб установ і організацій, які фінансуються з державного і місцевих бюджетів, а замовник зобов'язався оплатити ці послуги в місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок відповідача в порядку, установленому алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств, який затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Пунктами 4.2, 4.2.1 договору сторони погодили, що кількість протранспортованого відповідачем газу замовника до мережі газорозподільного підприємства визначається вузлами обліку газу, які встановлені на ГРС. У випадку, якщо замовник та/або його споживачі безпосередньо підключені до внутрішньопромислового трубопроводу відповідача через ГРС, кількість протранспортованого газотранспортним підприємством газу замовника та/або його споживачам визначається приладами обліку газу, які встановлені на ГРС.

Пунктами 11.1, 11.2 договору строк його дії встановлено до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше, ніж за місяць до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про його припинення або перегляд його умов.

Під час дії вказаного договору сторонами укладались додаткові угоди до договору, зокрема, додатковою угодою № 2 від 30.11.2015 сторони подовжили дію договору до 31.03.2016.

01.04.2016 укладено додаткову угоду № 4 до договору, згідно якою з 01.04.2016 вартість послуг на транспортування 1000 куб. м природного газу внутрішньопромисловими газопроводами газотранспортного підприємства складає 169,68 грн., в т.ч. ПДВ - 28,28 грн.

31.03.2016 позивач звернувся до відповідача з пропозиціями укласти додаткову угоду № 4 до договору на продовження його дії до 30.04.2016 та додаткову угоду № 5 до договору про розірвання з 01.05.2016 договору № 494/15/ТГ, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 № 234 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758" та набрання чинності Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1378/27823, а також вказував на те, що станом на 01.04.2016 він не має ліцензії на діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою.

Відповідач листами від 11.04.2016 № 08-1910 та від 22.04.2016 № 08-2096 не погодився з пропозицією позивача про розірвання договору, посилаючись на те, що з набранням чинності Кодексу газотранспортної системи та постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 № 234 поняття "транспортування природного газу", яке відноситься до ліцензованих видів господарської діяльності та не включає в себе переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) не змінило своєї суті. Відповідно до спірного договору послуги з транспортування природного газу саме внутрішньопромисловими трубопроводами, які позивачу надає відповідач, не потребують наявності ліцензії на провадження діяльності із транспортування природного газу газотранспортною системою, що підтверджує НКРЕКП в своєму листі від 17.12.2015 № 13536/21/61-15.

Позивач листом від 24.05.2016 № 2912вих-2651 у відповідь на заперечення відповідача повідомив, що позивач не має правових підстав здійснювати постачання природного газу споживачам з урахуванням тарифу на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, та просив підписати додаткову угоду про розірвання договору про транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами від 30.06.2015 № 494/15/ТГ.

Листом від 13.06.2016 № 08-2822 відповідач відмовився підписати надану позивачем додаткову угоду про розірвання договору, а позивач в свою чергу відмовив відповідачу в оформленні актів приймання-передачі послуг з транспортування за квітень-травень 2016 року.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про відмову у задоволенні первісного позову мотивував тим, що відсутні підстави з якими позивач пов'язував свої вимоги для задоволення позову, задовольняючи зустрічний позив, суд виходив з того, що замовником порушені умови договору стосовно оплати наданих послуг з транспортування (переміщення) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами за період з квітня по липень 2016 року.

Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з частинами першою та другою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Під розірванням господарського договору слід розуміти припинення зобов'язань, які сторони прийняли на себе за договором.

Відповідно до статті 652 цього кодексу, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

- в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

- зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

- виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

- із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.02.2014 у справі №6-167цс13, яка відповідно до приписів статті 11128 ГПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Судами встановлено, що за своєю правовою природою спірний договір є договором надання послуг.

Статтею 907 Цивільного кодексу України визначено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Пунктом 10.3 договору передбачено, що спірні питання та розбіжності щодо виконання умов договору вирішуються за домовленістю сторін або у порядку, встановленому законодавством.

При цьому судами встановлено, що відповідач не є власником/продавцем природного газу, який згідно умов договору транспортується його внутрішньопромисловими трубопроводами, які не є складовою частиною технологічного процесу видобутку газу, оскільки послуги з переміщення газу надаються відповідачем ліцензіатам виключно як газотранспортним підприємством, незалежно від обсягів видобутого ПАТ "Укрнафта" природного газу.

Також встановлено, що на виконання умов договору відповідач надав замовнику послуги з транспортування природного газу з квітня по липень 2016 року на загальну суму 16963,36 грн., які позивач оплатив частково у розмірі 16526,36 грн., у зв'язку з чим виник борг у сумі 436,61 грн., на який відповідач згідно умов п.7.3 договору нарахував пеню у розмірі 36,75 грн. за період з 21.05.2016 по 26.08.2016.

Враховуючи викладене, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення на підставі встановлених фактичних обставин справи суд касаційної інстанції зазначає, що суди обох інстанцій дійшли до правильного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення первісного позову, оскільки позивач не довів наявність усіх умов, які визначені ч.2 ст.652 Цивільного кодексу України, необхідних для розірвання спірного договору, та із наявністю підстав для задоволення зустрічного позову, так як позивач порушив взяті на себе договірні зобов'язання, у зв'язку з чим повинен оплатити борг та нести відповідальність у вигляді сплати пені.

При цьому судами правомірно зазначено, що Закон України "Про ринок природного газу" і Кодекс газотранспортної системи не змінюють порядок надання послуг ПАТ "Укрнафта" з транспортування (переміщення) природного газу, власником/продавцем якого він не є, та такий вид діяльності не підпадає під ліцензування, а після набрання чинності Законом України "Про ринок природного газу" і Кодексом газотранспортної системи сторони виконували договір, підписували додаткові угоди про продовження договору.

Таким чином позивач безпідставно посилався на зміни законодавства, як на підставу для розірвання договору, відтак зобов'язаний виконувати цей договір у відповідності до його умов.

Позивач наведених обставин не спростував.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.03.2017 у справі № 917/1244/16.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, з посиланням відповідний алгоритм розподілу коштів, акти приймання-передачі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, що, відповідно до приписів ст.1117 ч.2 Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 у справі Господарського суду Полтавської області №917/1249/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук