Постанова № 66561309, 18.05.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2017 року Справа № 916/1564/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Барицької Т.Л., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранс-Термінал"на рішення та постанову Господарського суду Одеської області від 08.11.2016 Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.2017у справі№ 916/1564/16 Господарського суду Одеської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м. ОдесідоТовариства з обмеженою відповідальністю "Югтранс-Термінал"простягнення 524329,83 грн.за участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м. Одесі звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом (з урахуванням доповнення до позовної заяви в частині збільшення позовних вимог від 07.09.2016 № 063/03-02/2824) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранс-Термінал" про стягнення 524329,83 грн. пені за прострочку погашення кредиту та комісії за управління кредитної лінією.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.11.2016 у справі № 916/1564/16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Волков Р.В., судді Бездоля Д.О., Шаратов Ю.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 (колегія суддів у складі: головуючого судді Разюк Г.П., суддів Колоколова С.І., Принцевської Н.М.), позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранс-Термінал" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м. Одесі 426033,14 грн. пені за прострочку погашення кредиту, 20859,03 грн. пені за прострочку сплати комісії за управління кредитною лінією та 7763,39 грн. витрат на сплату судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Югтранс-Термінал" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 у справі № 916/1564/16, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зазначаючи про порушення судом апеляційної інстанції ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в частині прийняття і оцінки додатково поданих доказів, що на думку скаржника свідчать про виконання ним усіх зобов'язань за кредитним договором, а саме: додаткової угоди № 9 від 08.11.2016 до кредитного договору, якою встановлено, що банк не використовує своє право на стягнення пені за несвоєчасне погашення основного боргу, процентів та комісії з 30.05.2015 по 15.11.2016, та договору про розірвання кредитного договору від 15.11.2016, яким сторони підтвердили повне та належне виконання сторонами своїх грошових зобов'язань та відсутність претензій щодо виконання умов кредитного договору.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на касаційну скаргу, в якому позивач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 12.07.2013 між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Югтранс-Термінал" (Позичальник) було укладено Кредитний договір № 6313К6 на суму 20000000,00 доларів США з кінцевим терміном погашення 11.07.2018; цільове призначення кредиту - фінансування будівництва другої черги ТВЦ "Сіті-центр" в м. Одесі.

До Кредитного договору сторонами були укладені додаткові угоди від 04.11.2013 № 1, від 28.02.2014 № 2, від 03.04.2014 № 3, від 02.07.2014 № 4, від 11.09.2014 № 5, від 20.01.2015 № 6, та від 06.07.2015 № 7.

Фактичне надання Банком кредиту Позичальнику у відповідності до умов Кредитного договору підтверджується списком операцій по позичковому рахунку Боржника у період з 12.07.2013 по 31.08.2016.

Як передбачено пп. 3.4.1 Кредитного договору Позичальник зобов'язаний здійснювати погашення кредиту згідно з графіком надання та погашення кредиту, передбаченим додатком 1 до Кредитного договору, з урахуванням змін до кредитного договору, та відповідно до підпункту 3.5.1 Кредитного договору здійснювати погашення процентів за користування кредитом з 1 по 15 число кожного місяця. Нарахування процентів підтверджується списком операцій по рахунку нарахованих процентів.

Відповідно до п. 7.2 Кредитного договору у разі невиконання зобов'язань згідно п.п. 3.4.1, 3.5.1, ст. 4 цього Договору, Позичальник сплачує Банку пеню. Пеня нараховується на суму прострочених платежів із розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі, зазначеному у п. 3.2 цього Договору, і підлягає сплаті у національній валюті України за офіційним курсом НБУ, встановленим на день сплати на рахунок, зазначений у пп. (б) пп. 3.8.

Підпунктами 3.4.1, 3.5.1 договору встановлено строки та порядок погашення кредиту та процентів в валюті кредиту, тобто - в доларах США.

Пунктом 4.1.2 договору передбачено сплату відповідачем комісії за управління кредитною лінією, при цьому пунктом 3.2.5.2 визначено, що розмір комісії за управління змінюється в залежності від виконання відповідачем умов кредитного договору. Базовий розмір оплати встановлено у пункті 3.2.5.2 договору у розмірі 0,035% від ліміту кредитної лінії. Ліміт кредитної лінії встановлений у п.3.2.1 договору у розмірі 20000000 дол.США.

Як зазначено судами попередніх інстанцій, у період з 11.06.2015 по 30.06.2015 розмір простроченої суми кредиту становив 494500 дол. США, з 01.07.2015 по 10.07.2015 - 190000 дол. США, з 01.08.2015 по 03.08.2015 - 56000 дол. США, з 04.08.2015 по 05.08.2015 - 48000 дол. США; крім цього у період з 08.08.2015 по 28.08.2015, з 08.09.2015 по 15.09.2015 та з 08.10.2015 по 08.10.2015 відповідачем також порушувались строки погашення комісії за управління кредитною лінією.

Порушення відповідачем строків погашення кредиту та строків сплати комісії за управління кредитною лінією у вищевказані періоди стало підставою звернення позивача із позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 07.09.2016) у цій справі про стягнення з відповідача 503181,08 грн. пені за прострочку погашення кредиту та 21148,75 грн. пені за прострочку сплати комісії.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як визначено ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні за змістом положення закріплено і статтею 193 Господарського кодексу України.

Згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені у договорі або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачено п. 3.2.6 Кредитного договору, розмір пені за прострочення Позичальником платежів за цим договором: подвійна облікова ставка Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 3.7.1 Кредитного договору встановлено, що платежі по погашенню кредиту та сплаті процентів за користування кредитом сплачуються у валюті кредиту (долари США), а інші платежі за цим договором - у національній валюті.

Відповідно до п. 7.2 Кредитного договору у разі невиконання зобов'язань згідно п.п. 3.4.1, 3.5.1, ст. 4 цього Договору, Позичальник сплачує Банку пеню. Пеня нараховується на суму прострочених платежів із розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі, зазначеному у п. 3.2 цього Договору, і підлягає сплаті у національній валюті України за офіційним курсом НБУ, встановленим на день сплати.

Статтею 192 Цивільного кодексу України визначено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищеназваного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З наведеного вбачається, що максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні (відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 3-29гс15).

Врахувавши вимоги вищенаведених норм законодавства та умови договору, встановивши факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань за Кредитним договором щодо сплати кредиту та комісії за управління кредитною лінією, взявши до уваги необхідність під час обчислення пені враховувати зміни валютного курсу, що мали місце в періоди прострочення виконання грошових зобов'язань, та здійснивши з урахуванням наведеного власний розрахунок сум пені, заявлених до стягнення позивачем, місцевий господарський суди дійшов вірного висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про часткове задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача пені за прострочку погашення кредиту у розмірі 426033,14 грн. та пені за прострочку сплати комісії за управління кредитною лінією у сумі 20859,03 грн.

Вказаний висновок господарських судів попередніх інстанцій відповідає встановленим обставинам справи та зроблений із вірним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Частинами 1, 2 статті 104 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Отже, частиною 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості скасування або зміни рішення у зв'язку із зміною стану розрахунків між сторонами (наприклад, зменшення або збільшення заборгованості), якщо така зміна сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду (абз. 7 п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України").

За таких обставин посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги умови додаткової угоди № 9 від 08.11.2016 до кредитного договору щодо невикористання банком права на стягнення пені та договору про розірвання кредитного договору від 15.11.2016, яким сторони підтвердили повне та належне виконання сторонами своїх грошових зобов'язань та відсутність претензій щодо виконання умов кредитного договору, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як повне виконання умов додаткової угоди № 9 від 08.11.2016, яким обумовлено невикористання банком права на стягнення пені, так і розірвання кредитного договору відбулося після прийняття рішення місцевим господарським судом, а тому у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для його скасування.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранс-Термінал" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 08.11.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 у справі № 916/1564/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

Т. Барицька

Т. Козир