Постанова № 66561256, 11.04.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Справа № 910/15233/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Малетича М.М.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство Будвироби"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02 лютого 2017 року

у справі № 910/15233/16

господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство

Будвироби"

до 1) Держави Україна в особі:

2) Департаменту державної виконавчої служби

Міністерства юстиції України

3) Державної казначейської служби України та

Заводського відділу державної виконавчої служби міста

Запоріжжя Головного територіального управління юстиції

у Запорізькій області

про відшкодування шкоди у сумі 1 567 355,66 грн.

за участю представників

позивача - Панченко А.О.

відповідачів- 1. не з'явився

2. не з'явився

3. не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство Будвироби" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Держави Україна в особі: Державної виконавчої служби України, Державної казначейської служби України та Заводського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області 1567355,66 грн. матеріальної шкоди.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12 грудня 2016 року (суддя Марченко О.В.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 лютого 2017 року (судді Мартюк А.І., Шапран В.В., Сітайло Л.Г.) у справі № 910/15233/16 в задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з зазначеними рішенням та постановою Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство Будвироби" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 02 лютого 2017 року та рішення господарського суду міста Києва від 12 грудня 2016 року та справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Рішенням господарського суду Запорізької області від 14 січня 2016 року у справи № 908/5719/16 за позовом Підприємства до Товариства про стягнення 1 544 791,08 грн. позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства на користь Підприємства: 1 363 970,50 грн. основного боргу; 7 031,35 грн. втрат від інфляції; 9 912,78 грн. 3% річних; 163 278,15 грн. пені і 23 162,88 грн. судового збору.

29 січня 2016 року на виконання зазначеного рішення господарським судом Запорізької області видано наказ.

04 лютого 2016 року позивач звернувся до Відділу з заявою про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту.

Постановою Відділу від 08 лютого 2016 року відкрито виконавче провадження №50065871 з виконання наказу господарського суду Запорізької області від 29 січня 2016 року зі справи №908/5719/16; встановлено термін Товариству для самостійного виконання зазначеного наказу до 15 лютого 2016 року.

Постановами Відділу від 18 лютого 2016 року накладено арешт на кошти боржника у межах суми 1 724 291,23 грн., які знаходяться на рахунках Товариства, відкритих у ПАТ "ПУМБ", публічному акціонерному товаристві "Акціонерний комерційний банк "Капітал" і ПАТ "Мегабанк".

Постановами Відділу від 10 березня 2016 року накладено арешт на кошти боржника у межах суми 1 724 291,23 грн., які знаходяться на рахунках Товариства, відкритих у ПАТ "Укрексімбанк" і ПАТ "КБ "Союз".

Постановою Відділу від 14 березня 2016 року накладено арешт на майно боржника в межах суми 1 724 291,26 грн. та оголошено заборону на його відчуження.

01 червня 2016 року Підприємство звернулося до господарського суду Запорізької області зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Відділу.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13 червня 2016 року скаргу Підприємства задоволено; визнано протиправними та незаконними дії державного виконавця Відділу, які полягають у несвоєчасному накладанні арешту на майно та кошти боржника; визнано протиправною та незаконною бездіяльність державного виконавця Відділу, яка полягає у ненадісланні стягувачу, банківським установам листів з постановами, непроведенні періодичних перевірок майнового стану боржника.

Постановою Відділу від 23 травня 2016 року ВП №50065871 приєднано до зведеного виконавчого провадження №51404981.

Постановою Відділу від 06 червня 2016 року накладено арешт на кошти Товариства, які містяться на рахунках, відкритих у ПАТ "ПУМБ", ПАТ "КБ "Союз", ПАТ "Укексімбанк", ПАТ "Мегабанк" і ПАТ "АКБ "Капітал".

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України "Про виконавче провадження" збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Згідно із статтями 1173 та 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Стаття 56 Конституції України проголошує право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

На відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статті 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи.

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Пунктом 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" встановлено, що у розгляді позовів про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", статті 87 Закону України "Про виконавче провадження", статті 1174 ЦК України, маючи на увазі, що в таких випадках відповідачами можуть бути відповідні органи Державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державної казначейської служби України.

У вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, господарським судам принагідно враховувати, що для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом. Під час розгляду справи суду необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент пред'явлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжене іншими зобов'язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 вересня 2016 року ПАТ "КБ "Союз" подало суду виписку з рахунку Товариству, згідно з якою за період з 08 лютого 2016 року по 21 березня 2016 року суми за дебетом і кредитом склали 0,00 грн.

ПАТ "Мегабанк" 09 вересня 2016 року подано суду виписку з рахунку Товариства, відповідно до якої за період з 08 лютого 2016 року по 16 березня 2016 року на рахунок Товариства як надійшли кошти за послуги і товар, так і Товариством було здійснено оплату за металобрухт.

ПАТ "ПУМБ" 16 вересня 2016 року подало суду виписку з рахунку Товариства, згідно з якою за період з 08 лютого 2016 року по 28 березня 2016 року на рахунок Товариства як надходили кошти за металобрухт, так і здійснено Товариством оплату заробітної плати, військового збору.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Доводи позивача про те, що з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (08 лютого 2016 року) і до дня винесення постанов про арешт коштів боржника (18 лютого 2016 року і 10 березня 2016 року) на рахунках Товариства було достатньо коштів для стягнення суми, визначеної рішенням господарського суду Запорізької області від 14 січня 2016 року зі справи № 908/5719/16, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції та визнані безпідставними, оскільки спростовані виписками з рахунків Товариства.

Позивачем у встановленому порядку не доведено розмір шкоди та наявність причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство Будвироби" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02 лютого 2017 року у справі № 910/15233/16 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді М. М. Малетич

С. С. Самусенко