Рішення № 66560651, 12.07.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/12845/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Яровенко Н.О.

при секретарі Бабченко Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-ті особи: Департамент будівництва та житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання угоди недійсною, скасування розпорядження, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло, виселення та вселення, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсною угоду про обмін квартир, визнання недійсним обмінного ордеру, визнання недійсним договору дарування на виселення з квартири посилаючись на те, що після одруження зі ОСОБА_4 він разом з нею поселились до батьків останньої в квартирі АДРЕСА_4. Для того, щоб сім»є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 змогли претендувати на поліпшення житлових умов і стати на квартирний облік ОСОБА_1 знявся з реєстрації з квартири АДРЕСА_1. В наслідок поліпшення житлових умов в 1989 році ОСОБА_5 отримала кооперативну квартиру АДРЕСА_2 на себе, свого чоловіка та свою матір. Його сім»я ОСОБА_1 залишилась проживати в квартири АДРЕСА_4. 17.04.1993 року було проведено обмін квартирами. Даний обмін було вчинено з порушенням встановленого законами Української РСР порядку. Обмін, який вчинила ОСОБА_2, носить корисливий характер, оскільки вона позбавила ОСОБА_6 права на квартиру АДРЕСА_2, оскільки вона подарувала своїй дочці ОСОБА_4 вказану квартиру, а сім»я ОСОБА_4 в наслідок обміну нічого не отримала. Таким чином, під час укладання угоди щодо обміну квартирами, його було введено в оману.

Ухвалою суду від 25.01.2016 року позов в частині вимог до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним залишено без розгляду.

Під час слухання справи, позивачем було збільшено позовні вимоги, які судом були прийняті до розгляду, які обґрунтовані наступним. Так, отримавши в наслідок обміну квартиру АДРЕСА_4 ОСОБА_2 її приватизувала та отримала свідоцтво про право власності на житло. Дане свідоцтво також є недійсним, оскільки обмін квартирами було здійснено з порушення встановленого порядку та законів Української РСР.

В судовому засіданні позивач та його представники позов з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог підтримали та просять суд визнати недійсною угоду по обміну квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4; визнати недійсним обмінний ордер № 2413 від 17.04.1993 року виданий ОСОБА_2 на кв. АДРЕСА_4; визнати незаконним і скасувати розпорядження Дніпровської райдержадміністрації № 1689 від червня 1993 року; визнати незаконним і скасувати свідоцтво про право власності на житло від 15.06.1993 року, видане Дніпровською районною державною адміністрацією в м. Києві ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_4; виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_4; вселити ОСОБА_1 в квартиру № АДРЕСА_4.

Представники відповідачів в судовому засіданні позов не визнали з підстав викладених в запереченнях (а.с.205-209).

Представник 3-ої особи Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації в судовому засіданні позов не визнала та пояснила.

3-я особа Департамент будівництва та житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації в судове засідання не з»явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

Суд, вислухавши пояснення позивача, його представників, представників відповідачів, представника 3-ої особи, дослідивши матеріали справи приходить до наступного висновку.

Як вбачається з пояснень та матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 починаючи з 1985 року перебували в зареєстровану шлюбі, що не заперечується сторонами. Після одруження вони поселились в квартирі АДРЕСА_4 до батьків ОСОБА_4 та позивач зареєструвався в їх квартиру, тим самим отримавши право на поліпшення житлових умов та внаслідок чого встали на квартирний облік.

Рішенням виконкому Київської міськради народних депутатів № 1167\4 від 02.12.1986 року ОСОБА_5 затверджена членом ЖБК «Хімік-15» та їй дозволено внести гроші за трикімнатну квартиру в сумі 4891 руб., що підтверджується копією довідки (а.с.168).

В подальшому, 27.01.1989 року ОСОБА_2 отримує ордер на житлове приміщення в будинку ЖБК «Хімік-15» в квартирі АДРЕСА_2 на сім»ю з трьох осіб: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (а.с.167).

Згідно довідки ЖБК «Хімік-15» від 06.04.1992 року ОСОБА_2 повністю внесла пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_2 (а.с.175).

Так, в квартирі АДРЕСА_4 залишись проживати та були зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_1 та їх дочка (а.с.11).

Судом встановлено, що маючи намір здійснити родинний обмін з дозволу Київради сторони почали оформлювати документи.

Рішенням загальних зборів ЖБК «Хімік-15» від 07.08.1992 року, яке оформлено протоколом, прийнято рішення про виключення з членів ЖБК «Хімік-15» ОСОБА_5 та прийняття в члени ЖБК «Хімік-15» ОСОБА_4 (а.с.210).

Так, в наслідок обміну ОСОБА_2 отримує право на заняття в порядку обімну житлового приміщення в квартирі АДРЕСА_4, що підтверджується копією обмінного ордеру (а.с.9).

12.04.1993 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_4 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_2 (а.с.10).

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсною угоду про обмін квартир, визнання недійним ордер на квартиру по АДРЕСА_4 позивач посилається на те, що здійснюючи обмін його сім»я за обмінним ордером не отримала квартиру АДРЕСА_2, а отримала її в наслідок укладання договору дарування. Тобто фактично обміну не відбулося. Його сім»я передавши в наслідок обміну квартиру по АДРЕСА_4 нічого не отримала.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспюрюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 2 статті 11 ЦПК України визначено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

Згідно статті 87 ЖК України, обмін жилими приміщеннями, проведений з порушенням вимог законодавства Союзу РСР, цього кодексу та інших актів законодавства Української РСР, визнається недійсним. Визнання обміну недійсним провадиться в судовому порядку.

Також Правилами обміну жилих приміщень, затвердженими Постановою Ради Міністрів Української РСР від 31.01.1986 року № 31, пунктом 17 визначено, що обмін жилими приміщеннями, проведений з порушенням вимог законодавства Союзу РСР, Житлового кодексу УРСР, цих Правил та інших актів законодавства Української РСР, визнається недійсним. Обмін може бути також визнаний недійсним при наявності підстав, встановлених Цивільним кодексом УРСР для визнання угоди недійсною. Визнання обміну недійсним провадиться в судовому порядку.

Відповідно до ст. 83 ЖК України, угода про обмін жилими приміщеннями набирає чинності з моменту одержання ордерів, що видаються виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів (частина перша статті 58).

Згідно ст. 58 ЖК України, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, сільської Ради народних депутатів видає ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що ОСОБА_1 давав згоду на обмін житловими приміщеннями. В наслідок обміну ОСОБА_9 отримала квартиру АДРЕСА_4, що підтверджується копією обмінного ордеру на вказану квартиру, а ОСОБА_4 в наслідок обміну не отримала квартиру на яку розраховувала, а саме квартиру АДРЕСА_2, яка фактично повинна бути одним із об»єктів обміну.

З наданих суду документів вбачається, що ОСОБА_4 отримала квартиру АДРЕСА_2 в наслідок укладання договору дарування, що підтверджується копією договору дарування. Тобто обмінного ордеру на квартиру АДРЕСА_2 не видавалося. Також цей факт підтверджується копією відповіді Департаменту будівництва та житлового забезпечення КМДА від 17.07.2014 року (а.с.13). Всі ці обставини дають підстави вважати, що обмін не відбувся.

Але, дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки позивачем позов пред»явлено, що фізичних осіб, до компетенції яких не віднесено видача ордерів, тобто позивачем неправильно визначено відповідача за даною вимогою. Відповідачем за даною вимогою має бути орган, який дозволив такого роду обмін та видав відповідне розпорядження.

Постановою ВСУ № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» пунктом 6 роз»яснино, що у випадку, коли позов пред'явлено особами, права яких порушено видачею ордера і на яких не може бути покладено обов'язок по наданню відповідачам жилого приміщення, до участі у справі має бути притягнутий виконком або інший відповідний орган, що здійснює управління житловим фондом.

Крім цього, позивач також просить суд визнати обмінний ордер недійсним, оскільки обмін має корисливий характер.

З даним твердженням позивача суд не погоджуються з наступного.

Корисний обмін має місце лише тоді, коли, наприклад, угода є мнимою, яка приховує іншу - переуступку жилої площі за винагороду. Зазвичай, це має місце при так званому нерівноцінному обміні. В даному випадку обов»язок доказування покладений на особу, яка робить таку заяву.

На виконання вимог ст. 60 ЦПК України, позивачем не додано жодного доказу того, що даний обмін має корисливий характер.

Таким чином, за цієї підстави обмін не може бути визнаний недійсним.

Також не підлягає задоволенню вимога позивача про визнання недійсною обмінної угоди квартири по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 так, як позивачем не надано в матеріали справи самої угоди, що позбавляє можливості суд дати правову оцінку останньої.

Решта позовних вимог, а саме: визнання незаконним і скасування розпорядження Дніпровської райдержадміністрації № 1689 від червня 1993 року; визнання незаконним і скасування свідоцтво про право власності на житло від 15.06.1993 року, видане Дніпровською районною державною адміністрацією в м. Києві ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_4; виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_4; вселення ОСОБА_1 в квартиру № АДРЕСА_4 також не підлягають задоволенню оскільки вони є похідними від вимоги про визнання ордеру недійсним.

Крім цього, ще однією підставою для відмови в задоволенні позову є пропущення строків звернення до суду з наступних підстав.

Відповідно до ст. 79 ЖК України, наймач жилого приміщення вправі за письмовою згодою членів сім»ї, що проживають разом з ним, включаючи тимчасово відсутніх, провести обмін займаного жилого приміщення з іншим наймачем або членом житлово-будівельного кооперативу, в тому числі з проживаючими в іншому населеному пункті.

Частиною 2 статті 59 ЖК України передбачено, що вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Постановою ВСУ № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» пунктом 7 роз»яснено, що на вимоги про визнання недійсним ордера на жиле приміщення за передбаченими ст.59 ЖК підставами поширюється трирічний строк позовної давності. Визнавши причини пропуску цього строку поважними, суд задовольняє обгрунтовані вимоги. З цих самих правил слід виходити при розгляді вимог про виселення осіб, договір найму жилого приміщення з якими укладений з порушенням встановленого порядку без видачі ордера.

Так, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду.

За таких умов, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку вважає, що позов не підлягає задоволенню, як необґрунтований з вищезазначених підстав.

Відповідно до ч.4 ст. 88 ЦПК України, питання розподілу судових витрат судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 58, 59, 79, 83, 86, 87 ЖК України, Правилами обміну жилих приміщень, затвердженими Постановою Ради Міністрів Української РСР від 31.01.1986 року № 31, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 60, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 216, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-ті особи: Департамент будівництва та житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання угоди недійсною, скасування розпорядження, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло, виселення та вселення відмовити.

До суду може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні при його проголошенні протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Н.О.Яровенко