Рішення № 66560562, 04.07.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/27034/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Яровенко Н.О.

при секретарях Ситченко К.О., Бородіні А.А., Бабченко Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватної акціонерного товариства «АСК «ІНГО Україна», ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування, матеріальної та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом до відповідачів ПрАТ «АСК «ІНГО Україна», ОСОБА_2 (відповідач -1 та відповідач - 2 відповідно) посилаючись на те, що 28.09.2011 сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) між транспортними засобами (далі - ТЗ) під її керуванням та відповідача - 2, яка призвела до пошкодження ТЗ позивача на суму 151571, 77 гривень. За наслідками цієї пригоди відповідач - 2 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП, а тому відповідачем -1 позивачу було виплачено 70043, 52 грн., тобто тільки частину від завданих збитків, а тому остання, на цей час, за наслідками збільшених позовних вимог у суді від 21.04.2016, просить стягнути з відповідача 1 - 81018, 25 грн. матеріальної шкоди, 57113, 41 грн. пені, інфляційні витрати у сумі 43022 грн., 3 % річних - 4473, 60 грн. та витрати за проведення експертизи, а з відповідача 2 - 17352, 73, які складаються з втрати товарної вартості ТЗ та вартості франшизи.

При обгрунтуванні свого позову позивач посилається на положення ст.ст. 22, 23, 1166, 1167, 1187, 1192, 1194, 1209 ЦК України, ст.ст. 34.2, 34.3, 35.3, 36.2, 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон), ППВСУ № 6 від 27.03.1992, правову позицію ВСУ у справі № 6-113цс14.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4, заявлений позов у редакції від 21.04.2016 підтримали у повному обсязі, просили задовольнити з підстав викладених в останньому.

Представники відповідача у судовому засіданні просив в позові відмовити в повному обсязі, з підстав, викладених у запереченнях на позов (а.с.80-81, 215-216 том № І), зокрема зауваживши, що позивачем у цій ситуації не було дотримано положень Закону, а тому у них, як у страховика відсутні підстави для проведення виплат, а висновок експерта є таким, що сформований з порушенням діючого законодавства, тож є недопустимим доказом у справі на підтвердження понесених збитків.

Крім того, представник відповідача 1 просив відмовити у позові щодо стягнення пені з підстав пропуску позовної давності визначеної ст. 258 ЦК.

Відповідач 2 та його представник ОСОБА_5 у судовому засіданні позов не визнали, з підстав, викладених у запереченнях на позов (а.с. 90, 225-227 том № І), у тому числі вказавши, що його цивільно-правова відповідальність є застрахована, а страхової суми є достатньо для покриття вимог позивача, а висновок експерта є таким, що сформований з порушенням діючого законодавства, тож є недопустимим доказом у справі на підтвердження позовних вимог.

Також, ними було звернуто увагу на те, що позивач у своїй власноручній розписці від 31.10.2011 вказала на те, що вона претензій в частині відшкодування моральної шкоди і втрати товарної вартості свого ТЗ до відповідача 2 не має.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, приходить до наступного.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Так, як убачається з матеріалів справи та пояснень сторін, 28.09.2011 о 08:45 по вул. Старонаводницькій в м. Києві відповідач - 2 керуючи ТЗ «Каділлак Екскалейд», д.н.з. НОМЕР_1, виїжджаючи з території АЗС не наддав дорогу ТЗ, що рухався, в результаті чого відбулось зіткнення з ТЗ позивача - «Мазда», д.н.з. НОМЕР_2, чим порушив п. 10.2 ПДР України (а.с. 8 том № І).

Постановою судді Печерського районного суду м. Києва від 31.10.2011 відповідача2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, а саме недотриманні п. 10.2 ПДР у цій ДТП (а.с. 8 том № І).

Цивільно-правова відповідальність відповідача 2, на час ДТП, була застрахована відповідачем 1 (а.с. 86-87, 92-94 том № І).

Надалі, 30.09.2011, позивачем було повідомлено відповідача 1 про настання ДТП (а.с. 88 том № І).

30.09.2011 відповідачем 1 було сформовано направлення № 48676 експерта для визначення розміру збитків (а.с. 89 том № І).

Але, згідно доводів позивача, відповідач 2, не надав їй будь-яких консультацій щодо її подальших дій, а тому вона самостійно замовила експертизу по визначення матеріального збитку, про що повідомила телефонограмами від 11.10.2011 та 24.10.2011 відповідача 2 та власника ТЗ, яким він керував у момент ДТП, а саме ОСОБА_6 (а.с. 143, 145 том № І).

Також просила останніх повідомити про це відповідача 1.

Копію телефонограми № 2 було зареєстровано в АСК 26.10.2011 за № 6476 (а.с. 143 том № І).

17.10.2011 було проведено огляд ТЗ позивача у присутності відповідача 2 експертом Української автомобільної корпорації ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський» ОСОБА_7 про, що складено відповідний протокол огляду ТЗ (а.с. 11, 115, 137 том № І).

Згідно даних цього протоколу в частині характеру пошкоджень слідує, що 21 деталь необхідно замінити, 4 - відремонтувати, 12 - покрасити (подетальне найменування деталей, які слід замінити вказано у протоколі на а.с. 11 том № І).

Надалі позивачем було перераховано на рахунок експертної установи 1284, 00 грн. за вартість експертного дослідження, згідно даних рахунку - фактури № 9944094/101 від 18.10.2011 (а.с. 13 том № І).

Додатковий огляд ТЗ проводився експертом Української автомобільної корпорації ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський» ОСОБА_7 проводився 27.10.2011 за участю позивача та у присутності представника «Екліс» ОСОБА_8, але останнім протокол не підписаний (а.с. 12, 114, 136 том № І).

Також, 28.09.2011 та 23.10.2011 позивачем було сплачено на рахунок ФОП «ОСОБА_9.» 260, 00 грн. та 310,00 грн. відповідно за транспортні послуги (а.с. 15 том № І).

31.10.2011 експертом ОСОБА_7 Української автомобільної корпорації ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський» було складено висновок № 101 за заявою позивача від 11.10.2011 про те, що матеріальний збиток в наслідок пошкодження ТЗ «Мазда» ставить 81199, 06 грн. (а.с. 9-10, 102-104 том № І).

Сформовано у якості додатку до акту відповідну фототаблицю огляду (а.с. 119-128 том № І).

На цю суму Українською автомобільною корпорацію ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський» було складено також і ремонту калькуляцію від 31.10.2011 з вартісною вказівкою деталей та ремонтних робіт (а.с. 105, 106-113 том № І).

08.11.2011 позивачем було подано заяву на виплату страхового відшкодування у сумі 83105, 54 грн. (а.с. 8 том № І).

21.12.2011 відповідачем 1 до Української автомобільної корпорації ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський» було подано запит про проведення перерахунку по нормочаса БАТ № 61.

Та за наслідками такого перерахунку експертом ОСОБА_7 Української автомобільної корпорації ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський» 22.10.2011 було складено висновок № 101 (уточнений за наслідками перерахунку) за заявою відповідача - 1 від 21.12.2011 про те, що матеріальний збиток в наслідок пошкодження ТЗ «Мазда» ставить 76161, 90 грн. (а.с. 46-47 том № І).

На суму 76161, 90 грн. Українською автомобільною корпорацію ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський» було складено також і ремонту калькуляцію від 22.12.2011 з вартісною вказівкою деталей та ремонтних робіт (а.с. 48-50 том № І).

А, відповідно до рахунку-фактури № 455401.РФ.00203293 від 05.01.2012 ДП «АВТО Інтернешнл» вартість відновлювального ремонту ТЗ для відповідача склала 70043, 53 грн. (а.с. 51-52, 84-85 том № І).

Аналогічна сума вартості міститься і у калькуляції № 3983/00000 від 05.01.2012 (а.с. 130-134 том № І).

05.01.2012 було проведено черговий огляд ТЗ позивача експертом від відповідача - 1 (а.с. 83, 129 том № І).

13.01.2012 було сформовано страховий акт № 14231 згідно якого сума збитку складає 70613, 52 коп. (а.с. 135 том № І).

Дана сума згідно акту випливає з калькуляції № 3983/00000 від 05.01.2012 та вартості послуг ФОП «ОСОБА_9.».

Виключено, як не віднесені до страхового випадку 20613, 52 грн. (понад ліміт відповідальності поліса ОСЦПВ).

03.02.2012 відповідач 1 перерахував позивачу, згідно платіжного доручення № 985, 49490, 00 грн., як оплату страхового відшкодування (а.с. 14 зворот том № І).

Того ж дня, тобто 03.02.2012, відповідач 1 перерахував позивачу, згідно платіжного доручення № 356, 20613, 52 грн., як оплату страхового відшкодування (а.с. 14 зворот том № І).

А усього відповідачем 1 на рахунок позивача було перераховано 69533,52 грн. з вирахуванням франшизи у сумі 510, 00 грн.

Про що власне і поінформував позивача листом № 25 (а.с. 140 том № І).

Але, відповідно до рахунку-фактури № 455401.Н.00387479 від 03.03.2012 ДП «АВТО Інтернешнл» вартість відновлювального ремонту ТЗ для позивача склала 73595, 05 грн. (а.с. 138-139 том № І).

Даний акт виконаних робіт підписаний позивачем з певними зауваженнями.

Однак, суд враховує той факт, що позивачем в цій частині не наведено переконливих обставин, що спонукали її для проведення повторної (додаткової) оцінки завданого матеріального збитку після виплати страхового відшкодування.

Також, позивачем 20.12.2011, 03.02.2012, 03.03.2012 було сплачено на рахунок ДП АК «АВТОІНТЕРНЕШНЛ» за товари та послуги, які надані на підставі рахунків-фактури № 454191, 475110, 480921 грошові кошти у сумі 6008, 95 грн., 20000, 00 грн. та 53595, 05 грн. відповідно (а.с. 14 том № І).

При цьому, суд звертає увагу на той факт, що сума у 6008, 95 грн. було сплачена позивачем до часу формування первинного рахунку-фактури № 455401.РФ.00203293 від 05.01.2012 ДП «АВТО Інтернешнл» по відновлювальному ремонту ТЗ.

А, платежі проведені 03.02.2012, 03.03.2012 вказують разом на те, що позивачем було сплачено суму зазначену у рахунку-фактури № 455401.Н.00387479 від 03.03.2012 ДП «АВТО Інтернешнл» (а.с. 138-139 том № І), тобто 73595, 05 грн. (а.с. 138-139 том № І).

05.03.2012 відповідачем 1 було отримано заяву позивача від 03.03.2012 (а.с. 141 том № І) про необхідність доплати у сумі 12658,10 грн. з зазначенням того, що на придбання шин було витрачено 1710, 000 грн. (а.с. 142 том № І).

Але, додаткові виплати позивачу відповідачем 1 здійсненні не були.

Згідно ж висновку експерта Української автомобільної корпорації ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський» ОСОБА_10 від 06.05.2015 матеріальна шкода позивача внаслідок пошкодження його ТЗ, станом на 28.04.2015, складає 168414, 50 грн. (а.с.154-157, 158-161, 162-165 том № І).

Тож суд надаючи оцінку доводам сторін у справі з цього питання враховує таке.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України).

Оскільки завданнями цивільного судочинства є захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, інтересів держави.

Адже, статтею 14 цього Кодексу визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Так, відносини з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, які можуть бути застосовані при вирішенні справ, урегульовано, зокрема, статтями 3, 27, 41, 68 Конституції України, Цивільним кодексом України, законами України «Про дорожній рух»; «Про страхування»; «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»; «Про об'єкти підвищеної небезпеки»; Правилами дорожнього руху України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 та іншими НПА в їх сукупності.

При цьому, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 згадуваного Кодексу).

Саме ж втручання «згідно із законом» це значить, втручання, яке повинне мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві для досягнення мети (рішення ЄСПЛ у справах «Кривіцька та Кривіцький проти України», п.42; «Сілвер та інші проти Сполученого Королівства», п.84; «Кузнецов проти України», п.134; «Шалімов проти України», п.84; «Петра проти Румунії», п.36), тобто тих, що регламентовані ЦК, зокрема його ст. 4.

Вираз «передбачено законом» визначає, що втручання ґрунтується на внутрішньому праві (рішення ЄСПЛ у справі «Michaud v. France» п.94).

При цьому у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (п. 43 рішення) ЄСПЛ наголосив, що вислів «згідно із законом» не тільки передбачає дотримання національного права, а й стосується якості цього права, вимагаючи, щоб воно не суперечило принципу верховенства права.

Таким чином, «згідно із законом» вимагає, щоб: відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; була забезпечена якість відповідного законодавства; воно було доступне відповідній особі, яка, крім іншого, повинна бути здатна передбачити його наслідки для себе; це законодавство відповідало принципу верховенства права.

У цій ситуації, в рамках національного законодавства, в даних правовідносинах обов'язковим є застосування положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон).

В статті 3 якого зазначено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

А тому, виходячи із суті такого страхування Закон має на меті захист не лише прав потерпілих на відшкодування шкоди, але й захист інтересів страхувальника - заподіювача шкоди.

Отже, відшкодування шкоди у даних правовідносинах повинно здійснюватися відповідно до Закону, тобто на основі вищевказаного судом принципу «згідно із законом».

Так, в силу статті 4 Закону відповідачі є суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а відповідальність відповідача перед третіми особами (потерпілими) застрахована, оскільки ця відповідальність є об'єктом страхування згідно ст. 5 Закону.

На підставі ст. 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно Закону забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Статтею 5 Закону визначено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Страховим випадком відповідно до Закону є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Згідно вимог Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як роз'яснено у п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 березня 2013 року за № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Статтею 1192 ЦК України визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Звертаючись з позовом до суду, позивач просить зобов'язати відповідача 1 відшкодувати у повному обсязі шкоду завдану відповідачем 2 у наслідок ДТП.

Однак, відповідно до вимог ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тож, аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які мали підтвердити той факт, що відповідачем 1 йому не відшкодовано завдану шкоду.

Так, згідно п. 7.2.4 полісу № 250301528.11 страхування цивільної відповідальності розмір страхового відшкодування за збиток, заподіяний транспортному засобу потерпілої , третьої особи визначається Страховиком, тобто відповідачем - 1, на підставі акту автотоварознавчного дослідження.

А, у цій ситуації, судом встановлено, що 13.01.2012 було сформовано страховий акт № 14231 згідно якого сума збитку складає 70613, 52 коп. (а.с. 135 том № І).

Дана сума згідно акту випливає з калькуляції № 3983/00000 від 05.01.2012 та вартості послуг ФОП «ОСОБА_9.».

Виключено, як не віднесені до страхового випадку 20613, 52 грн. (понад ліміт відповідальності поліса ОСЦПВ).

03.02.2012 відповідач 1 перерахував позивачу, згідно платіжного доручення № 985, 49490, 00 грн., як оплату страхового відшкодування (а.с. 14 том № І).

Того ж дня, тобто 03.02.2012, відповідач 1 перерахував позивачу, згідно платіжного доручення № 356 суму 20613, 52 грн., як оплату страхового відшкодування (а.с. 14 том № І).

Усього відповідачем 1 на рахунок позивача було перераховано 69533,52 грн. з вирахуванням франшизи у сумі 510, 00 грн.

Тобто, відповідачем 1 було виконано свої зобов»язання перед позивачем.

Висновок № 101 сформований експертом ОСОБА_7 Української автомобільної корпорації ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський» в частині розміру суми збитку суд не сприймає, оскільки він сформований з суттєвими порушеннями Методики автотоварознавчного дослідження, затвердженої наказом МЮУ, ФДМ від 24.11.2003, 3142/5/2092 та отриманий позивачем з порушенням Закону, взагалі до його огляду страховим комісаром, а тому вважає в цій частині доводи відповідача 1 викладені у письмових запереченнях від 20.01.2016 (а.с. 30-31 том № І) обгрунтованими та сприймає їх до уваги, як переконливі

В той час, як акт від 05.02.2012 сформований саме на підставі огляду ТЗ позивача за її згодою згідно положень Закону та Методики.

Щодо сплати позивачем 20.12.2011, 03.02.2012, 03.03.2012 на рахунок ДП АК «АВТОІНТЕРНЕШНЛ» грошових коштів у сумі 6008, 95 грн., 20000, 00 грн. та 53595, 05 грн. відповідно (а.с. 14 том № І) за товари та послуги, то суд виходить з того, що така сплата була здійснена на підставі рахунків-фактури № 454191, 475110, 480921, а у даному випадку ДП АК «АВТОІНТЕРНЕШНЛ» встановлено вартість ремонту ТЗ позивача на підставі рахунків-фактури № 455401.РФ.00203293 від 05.01.2012 та № 455401.Н.00387479 від 03.03.2012, тобто в цій частині доводи відповідача 1 викладені у письмових запереченнях від 20.01.2016 (а.с. 30-31 том № І) також є такими, що грунтуються, на відміну від доводів позивача не на припущеннях, а на матеріалах справи.

Підстав для нарахування 57113, 41 грн. пені, інфляційних витрат у сумі 4301 грн., 3 % річних - 4473, 60 грн. суд не знаходить, оскільки було встановлено, що відповідачем 1 виконанні покладені на нього зобов»язання у строк, а саме згідно п. 7. 1 полісу № 250301528.11 виплати здійснюється протягом 15 робочих днів з моменту ухвалення про її призначення.

У даному випадку призначення відбулося 13.01.2012, а виплата проведена 03.02.2012, тобто протягом 15 робочих днів.

Рішення про проведення виплати також прийняте у строк, а саме до 15 робочих днів після отримання всіх документів відповідно до п. 8.

Останній із документів, що вказаний у п. 8, а саме передбачений підпунктом 8.9 акт огляду був отриманий 13.01.2012 (а.с. 135 том № І), а рішення про виплату ухвалене того ж дня, тобто до 15 робочих днів.

А, згідно статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання або не виконав його, лише, у строк, встановлений договором або законом.

Тож, зважаючи на згадані приписи чинного цивільного законодавства та строки виплати обумовлені договором суд вважає, що відповідач 1 виконав свої зобов'язання у строк.

А тому, позовні вимоги позивача до відповідача 1 в цілому не підлягають до задоволення, як необґрунтовані.

Щодо відомостей відображених у висновку експерта Української автомобільної корпорації ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський» ОСОБА_10 від 06.05.2015 в частині того, що матеріальна шкода позивача внаслідок пошкодження його ТЗ, станом на 28.04.2015, складає 168414, 50 грн. (а.с.154-157, 158-161, 162-165 том № І), то суд їх не сприймає з огляду на те, що у ході судового розгляду встановлено факт того, що відповідачем, станом на 28.04.2015, виконано свої зобов»язання у повному обсязі.

Також, на думку суду, є переконливими доводи, як відповідача 1 (215-216 том № І), так і відповідача 2 (а.с. 90, 225-227 том № І) викладені у письмових запереченнях з цього питання, які в своїй сукупності також вказують на неприйнятність встановлених обставин цим дослідженням.

Оскільки, відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна та професійну оціночну діяльність в Україні», оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

У відповідності до положень цього Закону майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

Згідно ст. 9 цього ж Закону, методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Оцінка майна проводиться на підставі Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції країни та Фондом державного майна України № 1074/8395 від 24.11.2003 року (далі - Методика).

Отже, єдиним законним доказом вартості нанесеного матеріального збитку - є відповідний експертний висновок суб'єкта оціночної діяльності.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», в якій зазначено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

У відповідності до ст.ст. 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести за допомогою належних та допустимих доказів ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням положень ст.ст. 57, 59 Цивільного процесуального кодексу України.

Разом з тим, суд враховує, що дорожньо-транспортна пригода, за участю ТЗ позивача мала місце 28.09.2011, страховиком виплачено страхове відшкодування згідно умов Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, тож виходячи з загального обсягу доказів, які долучено на підтвердження заявлених позовних вимог, суд критично відноситься до наданого позивачем, як доказ на підтвердження розміру завданого матеріального збитку, вказаного висновку, оскільки дані викладені у ньому є суперечливими та не відповідають дійсним обставинам справи, які стосуються визначення дійсного розміру завданого позивачу матеріального збитку, який має визначатись на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди, однак оцінка транспортного засобу та визначення його ринкової вартості проведена станом на 28.04.2015, що суперечить положенням Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності».

Тож, аналізуючи доводи позивача в частині позовних вимог до відповідача 2 суд бере до уваги наступне.

Відповідно до п. 1.6. Методики величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.

Пунктом 8.6. Методики передбачено два випадки, коли у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості та який виникає у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.

Ураховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, викликане передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей у результаті зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів й агрегатів, з'єднань і захисних властивостей покриттів унаслідок ДТП і подальшого ремонту. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є результатом проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу. Втрата товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією з причин фізичного зносу (у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту), яким характеризується величина втрати товарної вартості.

Відповідно до пункту 8.6.1 Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.

Пунктом 8.6.2. Методики визначено перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема, згідно з підпунктом "е" цього пункту величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується у разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо).

Отже, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли провадиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, що впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, стекол, шин, тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.

В підтвердження втрати автомобілем товарної вартості позивач посилався на висновок експерта Української автомобільної корпорації ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський» ОСОБА_10 від 06.05.2015, яким таку втрату визначено станом на 28.04.2015, але, у ході судового розгляду було встановлено, що позивачу відшкодовано усі збитки станом на 03.02.2012, висновок розміру втрати товарної вартості на цю дату не містить взагалі.

Тим паче, що у висновку експерта не зазначено, яким чином відновлення автомобіля у такий спосіб у який він проведений впливає на його зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля, а, відповідно, призведе до втрати ним товарної вартості.

Сам по собі проведений комплекс ремонтних робіт не може безумовно свідчити про втрату товарної вартості транспортним засобом і бути підставою для її нарахування.

А тому, враховуючи в чергове те, що величина втрати товарної вартості - умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ та оцінивши зібрані по справі докази суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, оскільки величина втрати товарної вартості, згідно з п.1.6. Методики є умовною, а згідно зі ст.1192 ЦК України та ст.32 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», потерпілому відшкодовуються, лише, заподіяні збитки.

Величину втрати товарної вартості, як таку, не можна вважати заподіяною шкодою, так як вона є лише складовою частиною для визначення матеріального збитку та вартості відновлювального ремонту, які підлягають стягненню.

Апріорі, з заяви позивачки від 31.10.2011 слідує, що вона претензій в частині відшкодування моральної шкоди і втрати товарної вартості свого ТЗ до відповідача 2 не має.

В частині позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоду, яка у в позовній заяві від 26.09.2014 просто обумовлена, як пережиті страждання без їх ідентифікації та тому, що у ДТП її тітка отримала тілесні ушкодження, то вони є необґрунтованими виходячи з наступного.

Як визначено ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

З врахуванням ст. 60 ЦПК України, суд вважає за необхідне в задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди відмовити в зв»язку з її недоведеністю.

З огляду на викладене, суд, діючи, на виконання положенням ст.ст. 11, 212 ЦПК України, в межах заявлених позовних вимог, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку,приходить до висновку, що цей позов позивача є не обґрунтованими з урахуванням положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що є предметом позову, через, що позовні вимоги за своєю суттю в цій частині є сумнівними, однак наявність останніх (сумнівів) не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року, (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), а тому у його задоволенні в межах цих позовних вимог слід відмовити.

Щодо позовних вимог в частині стягнення франшизи з відповідача - 2, то вони є обґрунтованими та підлягають до задоволення з огляду на таке.

Згідно ст. 9 Закону України «Про страхування», франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Відповідно до ст. 12 раніше вказаного Закону, розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Також ним передбачено, що страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, потерпілому має бути компенсована сума франшизи у повному розмірі одночасно з виплатою страховиком страхового відшкодування.

А тому, виходячи з предмету позову та наведених позивачем правових підстав щодо звернення з цим позовом до суду, а саме встановлено, що позивач у встановленому порядку отримав страхове відшкодування за рахунок відповідача 1, у зв'язку з виплатою страхового відшкодування цей власник транспортного засобу набув прав потерпілої особи, тому має право вимагати від особи винної у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди відшкодування суми безумовної франшизи, яка передбачена страховим полісом в розмірі 510,00 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач правомірно вимагає від відповідача 2 , як особи винної у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, відшкодування суми франшизи в розмірі 510,00 грн., оскільки право на отримання компенсації суми франшизи у повному розмірі виникає у потерпілої особи, в даному випадку власника транспортного засобу, як це передбачено Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому, відповідно до статті 88 ЦПК України, суд вирішує питання розподілу судових витрат, позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.11, 14, 16, 510, 546, 614, 625, 1187 Цивільного кодексу України, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст.1, 4, 10, 11, 58, 59, 60, 61, 84, 88, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Приватної акціонерного товариства «АСК «ІНГО Україна», ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування, матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 510 грн. 00 коп. франшизи.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 243 грн. 60 коп.

В решті позову відмовити.

До суду може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні при його проголошенні протягом десяти днів з дня отримання копії рішення

Суддя Н.О.Яровенко