Постанова № 66560476, 17.05.2017, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2-а/754/411/17

Справа №754/4433/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 травня 2017 року суддя Деснянського районного суду м. Києва Клочко І.В., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об?єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов?язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Лівобережного об?єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ЛОУПФУ в м. Києві) про визнання дій неправомірними та зобов?язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивує наступним.

Позивач працює на посаді головного спеціаліста відділу організації діловодства та контролю Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації та являється державним службовцем.

З 12.12.2010 року через значне погіршення стану здоров'я з 13.12.2010 року позивачу довічно встановлено ІІІ групу інвалідності загального захворювання, у зв'язку з чим остання перебуває на обліку в ЛОУПФУ в м. Києві та з 2011 року по березень 2015 року включно отримувала пенсію по інвалідності, відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

На підставі ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року, починаючи з 01.04.2015 року, виплату пенсії позивачу було припинено, у зв'язку з тим, що остання працює на посаді, державної служби.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213 від 02.03.2015 року, у разі неприйняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх видів пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Позивач вважає, що на неї не поширюються встановлені ч.1 ст. 47 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (зі змінами, внесеними ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213) обмеження щодо виплати пенсії, оскільки робота на займаній позивачем посаді не дає права на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених спеціальними законами. На даний час особам, які працюють на посадах, визначених вищезазначеними спеціальними законами, пенсія призначається відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Отже, відсутні правові підстави для невиплати пенсії за віком позивачу з 01.04.2015 року.

25.11.2016 року позивач звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати їй пенсії по інвалідності. Однак, листом ЛОУПФУ в м. Києві №19892/14 від 01.12.2016 року їй було відмовлено, з посиланням на абз. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Позивач вважає відмову відповідача у поновленні виплати пенсії по інвалідності неправомірною, а тому вимушена була звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

25.04.2016 року до суду надійшли та 15.05.2017 року отримані суддею заперечення сторони відповідача проти позовних вимог ОСОБА_1, відповідно до яких ЛОУПФУ в м. Києві через представника просить відмовити у задоволенні позову (а.с. 19-20), посилаючись на наступне.

Позивач перебуває на обліку в ЛОУПФУ в м. Києві, їй було призначено пенсію по інвалідності відповідно до ЗУ «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування». Пенсійні виплати було зупинено у зв?язку з роботою на посаді державного службовця.

Відповідно до вимог адміністративного позову, позивач просить визнати дії відповідача неправомірними та зобов?язати вчинити певні дії, починаючи з 01.06.2015 року.

Відповідач через представника вважає, що позивачем було пропущено строки звернення до адміністративного суду, встановлені ст. 99 КАС України, оскільки в даному випадку перебіг строку позовної давності (звернення до ЛОУПФУ в м. Києві) необхідно обчислювати з дня, коли позивач отримала відповідь відповідача та визначила для себе, що її права порушені, а не з 01.06.2015 року.

Крім того, відповідач через представника зазначає, що правові підстави для поновлення виплати пенсії позивачу відсутні, оскільки, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213 від 02.03.2015 року, у разі неприйняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх видів пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України, а тому з 01.06.2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених вищезазначеними законами, не призначаються, а раніше призначені не перераховуються.

Відповідно до розділу ІІІ «Прикінцеві положення» ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213 від 02.03.2015 року, у період роботи (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п.1 ст. 10 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», пенсія, призначена відповідно до цієї статті, не виплачується, а тому відповідач вважає, що з його боку відсутні неправомірні дії.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України, скорочене провадження застосовується в адміністративних справах про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Згідно з п. 4. ч. 1 ст. 183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення.

Дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді головного спеціаліста відділу організації та контролю Голосіївської районної в м. Києві РДА (а.с. 8)..

Відповідно до копії довідки МСЕК серії 10 ААА №134131 від 14.12.2010 року, позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності загального захворювання довічно (а.с. 9, у зв'язку з чим остання з 2011 року перебуває на обліку в ЛОУПФУ в м. Києві (раніше - УПФУ в Дарницькому р-ні м. Києва) та з 2011 року по березень 2015 року включно отримувала пенсію по інвалідності відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

З 01.04.2015 року виплата пенсії позивачу була припинена на підставі ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII (а.с. 7).

25.11.2016 року позивач звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії за віком з 01.06.2015 року.

Листом ЛОУПФУ в м. Києві №19892/14 від 01.12.2016 року позивачу було відмовлено у поновленні виплати пенсії (а.с. 6).

Не погоджуючись із таким рішенням ЛОУПФУ в м. Києві, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав.

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.

Згідно з ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з ч.1 ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Стаття 22 Загальної декларації прав людини проголошує, що кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення», громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення по інвалідності.

З 01.04.2015 року набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 року, пп. 2 п. 12 розділу І якого внесені зміни в ст. 47 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно яких: тимчасово, у період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року: у період роботи особи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 ст. 10 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених ЗУ «Про державну службу», «Про статус народного депутата України», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються та у період роботи на інших посадах/роботах пенсія, призначена особі відповідно до цієї статті (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії ї соціального захисту»), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Згідно п. 2 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213, порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.

Пунктом 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213 передбачено, що у разі неприйняття до 01.06.2015 року Закону щодо призначення пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 скасовує норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. З 01.06.2015 року в порядку та на умовах, визначених вищевикладеними законами, призначення та перерахунок пенсії не здійснюється.

Дана правова норма чітко визначає подію, із настанням якої припиняють свою дію норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до ЗУ «Про державну службу» та інших спеціальних законів, зазначених вище.

У зв'язку із тим, що у зазначений у пункті 5 розділу III «Прикінцеві положення» ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213, строк, тобто до 01.06.2015 року, закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, прийнятий не був, то із вказаної дати втратили чинність норми Закону України «Про державну службу» щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) за цим Законом державним службовцям не призначаються, і відповідно позивач, яка є державним службовцем, перестала бути особою, яка має право на призначення пенсії у порядку, передбаченому спеціальним законом, а тому перестала бути особою, передбаченою у статті 47 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка була підставою для зупинення виплати пенсії з 01.04.2015 року.

Отже, враховуючи те, що з 01.06.2015 року для позивача як державного службовця скасовано норми, що передбачають право на призначення їй пенсії відповідно до ЗУ «Про державну службу», суд приходить дійшов висновку про відсутність правових підстав для припинення виплати позивачу пенсії по інвалідності.

Спір в подібних правовідносинах був розглянутий Європейським Судом з прав людини у справі «Фабіан проти Угорщини». Заявник ОСОБА_3 - громадянин Угорщини, який після виходу на пенсію працював на посаді державного службовця, скаржився на те, що йому призупинили виплату пенсії на час працевлаштування у період після його виходу на пенсію на підставі внесення поправки до законодавства про пенсії. Відповідно до цієї поправки, виплата пенсії за віком, чиї бенефіціари одночасно обіймають визначені посади у державному секторі, буде призупинена на термін їх зайнятості. Це обмеження не стосується тих, хто під час отримання пенсії, працює у приватному секторі. Це стало невиправданим і дискримінаційним втручанням у його права власності.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 15.12.2015 року у справі «Фабіан проти Угорщини» констатував, що різне трактування пенсіонерів, що працюють в державному і приватному секторах, з однієї сторони, і між різними категоріями державних службовців, з іншої сторони, щодо права на продовження отримання пенсії, де заявник став жертвою, не ґрунтується на будь-якому «об'єктивному і розумному виправданні», навіть беручи до уваги певну свободу розсуду, що надається договірним сторонам в цій сфері.

Згідно з ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно статей 22, 64 Конституції України право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України, є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню.

Відповідно до ч. 3 ст. 162 КАС України, суд може прийняти постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, у сфері публічно-правових відносин з боку суб'єктів владних повноважень.

Проаналізувавши та оцінивши обставини справи в їх сукупності через призму вищенаведених правових норм, дотримуючись вимог Основного Закону, з урахуванням рішення Європейського Суду з прав людини від 15.12.2015 року у справі «Фабіан проти Угорщини», суд приходить до висновку про те, що звуження та обмеження змісту й обсягу права на пенсійне забезпечення шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок по доказуванню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи положення наведеної процесуальної норми, виходячи із суті позовних вимог, під час розгляду даної категорії справ відповідачу належить довести правомірність своїх дій або бездіяльності.

Суд критично оцінює твердження сторони відповідача, викладені у запереченнях на адміністративний позов та вважає, що ЛОУПФУ в м. Києві не доведено правомірність своїх дій, а саме відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії по інвалідності.

Позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з 01.06.2015 року, як і зазначено в прохальній частині адміністративного позову, оскільки з даної дати вона вже не є особою, яка має право на призначення пенсії за спеціальним законом - ЗУ «Про державну службу» і відповідно ЛОУПФУ в м. Києві допускає порушення прав позивача на отримання пенсії по інвалідності саме з цього моменту.

Суд вирішує питання про розподіл судових витрат на підставі ч.1 ст. 94 КАС України, тобто витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.

На підставі викладеного та керуючись положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Загальної декларації прав людини, Конституції України, ст.ст. 2, 5-12, 18, 71, 94, 99, 100, 104, 161-163, 183-2, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням Рішення Європейського Суду з прав людини від 15.12.2015 року у справі «Фабіан проти Угорщини», суд -

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Лівобережного об?єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов?язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати неправомірними дії Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з 01.04.2015 року.

Зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по інвалідності з 01 червня 2015 року.

Стягнути з Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 40379527) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 грн.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: