Ухвала суду № 66549128, 17.05.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2017 р.м.ОдесаСправа № 489/6230/16-а

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Губницький Д.Г.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів Джабурії О.В.,

-ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Миколаєва на постанову Ленінського районного суду м.Миколаєва від 01 березня 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Миколаєва про визнання протиправними дій, зобовязання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

19 грудня 2016 року ОСОБА_2, через свого представника ОСОБА_3, звернулась до Ленінського районного суду м.Миколаєва з позовом, в якому просила визнати протиправним рішення управління ПФУ в Ленінському районі м.Миколаєва № 60/4 від 14.07.2015 року про відмову в призначенні їй пенсії за віком та зобовязати управління ПФУ в Ленінському районі м.Миколаєва призначити пенсію за віком ОСОБА_2 з дати звернення за такою пенсією з 06 серпня 2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю відмови управління ПФУ в Ленінському районі м.Миколаєва щодо призначення позивачу пенсії за віком.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи, що підстави для призначення пенсії позивачу відсутні.

Постановою Ленінського районного суду м.Миколаєва від 01 березня 2017 року позивачу поновлено строк звернення до суду та позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 197 КАС України, у зв'язку із відсутністю клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

ОСОБА_2 є громадянкою України, документована паспортом України для виїзду за кордон АХ959732 та прийнята на консульський облік в державі Ізраїль 09 грудня 2004 р., де постійно проживає.

06 серпня 2014 р. представник позивачки подав до управління ПФУ заяву про призначення їй пенсії за віком.

Рішенням управління ПФУ від 14 листопада 2014 р. № 79/1 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком передбаченою Законом України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» на підставі ч. 4 п. 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 р. № 22-1, а саме через відсутність документів, що підтверджує місце проживання (реєстрації) особи, присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків та наявність громадянства України.

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26.02.2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2015 року, по справі № 2-а/489/54/15, частково задоволений позов ОСОБА_2 до управління ПФУ. Визнано протиправним рішення управління ПФУ від 14 листопада 2014 р. за № 79/1 про відмову ОСОБА_2 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язано управління ПФУ розглянути подану 06 серпня 2014 р. ОСОБА_2 через представника заяву про призначення пенсії за віком з прийняттям відповідного рішення, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

14 липня 2015 року рішенням управління ПФУ в Ленінському районі м.Миколаєва від 14.07.2015 року № 60/4 позивачу повторно відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно наданої заяви від 06.08.2014 року № 318 з тих же підстав, що і рішенням від 14.11.2014 року № 79/1, а саме: не надання заявницею документу, що засвідчував би місце проживання (реєстрації) в Україні (а.с. 7).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право громадянина на призначення пенсії не може повязуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні, що вже встановлено постановою Ленінського районного суду м.Миколаєва від 26.02.2015 року, яка набрала законної сили. Поновлюючи порушене право позивача на пенсійне забезпечення, суд першої інстанції врахував повторність відмови у призначенні пенсії та зобовязав відповідача призначити та виплатити пенсію з часу первинного звернення позивача із заявою про призначення пенсії.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Дійсно, ч.1 ст.92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

Разом з тим, статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Статтею 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем, проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

Як вбачається з матеріалів справи, останнім місцем реєстрації позивача в Україні було вул.3 Лінія, 22, м.Миколаїв, де вона була зареєстрована з 28.08.1990 року по 18.05.2004 року.

У пп.4 п 2.1 Розділу 2 Порядку встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) заявника.

Згідно з пунктом 2.9 Розділу 3 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсі), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу), місце її проживання (реєстрації) та вік.

За приписами п.2.22 Розділу 3 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що позивач, у розумінні Закону України «Про громадянство України» є громадянкою України, що підтверджується її паспортом громадянина України для виїзду за кордон, і у відповідності до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за наявності відповідного страхового стажу набула право на отримання пенсії за віком.

Згідно з ч.2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.

Зважаючи на вищу юридичну силу Конституції України поряд із Законом України «Про пенсійне забезпечення» і більш пізнє прийняття Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до положень якого позивач має право на призначення пенсії на підставі положень статті 26 цього Закону не залежно від місця проживання, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про неправомірність відмови управління ПФУ у призначення пенсії через постійне місце проживання в країні Ізраїль.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014р. (заява № 10441/06), зазначив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. В звязку з цим ЄСПЧ прийшов до висновку, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі та мало місце порушення ст.14 Конвенції у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу.

Враховуючи, що позивач в порядку, визначеному Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та в спосіб, передбачений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, звернулася за призначенням пенсії, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права, в даному випадку, буде зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком, згідно поданої заяви від 06.08.2014 року.

Враховуючи достатність та належність доказів, які підтверджують право позивача на призначення йому пенсії за віком, судова колегія вважає позовні вимоги законними та обґрунтованими.

Підстав для скасування чи зміни постанови суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 195,197,198,200,205,206,254 КАС України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі Миколаївської області залишити без задоволення.

Постанову Ленінського районного суду м.Миколаєва від 01 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян