Ухвала суду № 66549065, 17.05.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2017 р.м.ОдесаСправа № 520/2710/17

Категорія: 6.1 Головуючий в 1 інстанції: Луняченко В.О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 24 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Київської районної адміністрації про визнання неправомірними та скасування розпорядження голови Київської районної адміністрації Одеської міської ради №298 від 20.04.2016 року про приведення до попереднього стану самочинно реконструйованої квартири,

ВСТАНОВИВ :

06.03.2017 року ОСОБА_2 звернувся з адміністративним позовом до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, в якому просить суд:

- поновити строк на звернення на звернення із адміністративним позовом про визнання неправомірним та скасування розпорядження Голови Київської районної адміністрації Одеської міської ради №298 від 20.04.2016 року про приведення до попереднього стану самочинно реконструйованої квартири;

- визнати неправомірним та скасувати розпорядження Голови Київської районної адміністрації Одеської міської ради №298 від 20.04.2016 року про приведення до попереднього стану самочинно реконструйованої квартири;

- визнати неправомірними складені 23.06.2015 року службовими особами КП «ЖКС «Вузівський» акт обстеження та припис про зупинення самовільного будівництва;

- визнати неправомірним складені службовим особами Київської районної адміністрації Одеської міської ради акт обстеження від 13.07.2015 року та акт повторного обстеження від 23.08.2016 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що вимогою про приведення належної ОСОБА_2 квартири до попереднього стану, шляхом демонтажу добудови до балкону, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, порушує гарантовані позивачу законодавством України права на власність, житло, достатній рівень життя для себе та членів сімї, та повязані з ними законні інтереси.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 24 березня 2017 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до Київської районної адміністрації про визнання неправомірними та скасування розпорядження голови Київської районної адміністрації Одеської міської ради №298 від 20.04.2016 року про приведення до попереднього стану самочинно реконструйованої квартири АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з ухвалою суду про залишення без розгляду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно до вимог ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи питання про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано з боку позивача, доказів на підтвердження поважності пропущення ним строків для звернення до суду з дійсним позовом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до вимог ч.1 ст.99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Таким чином, правовий припис «в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом» означає, що позов має подаватися лише в тих межах часу, які встановлені законом. Крім того, можливість захисту прав та інтересів залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

Частиною 2 ст.99 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Дана норма закону означає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

У випадку порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду, відповідно до ст.106 КАС України подається клопотання про його поновлення.

Згідно до вимог ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення без розгляду адміністративного позову за умови, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

При цьому, питання про поновлення чи відмову в поновленні процесуального строку вирішується в порядку, передбаченому ст.102 КАС України.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Отже, дотримання строку звернення з позовом є однією з умов для реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах. Поважними причинами пропуску строку на звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Як зазначає позивач в своєму позові копію оскаржуємого розпорядження Київської районної адміністрації ОМР № 298 ним було отримано за допомогою поштового звязку 19.05.2016 року. Однак, на той час він не вважав за необхідне його оскаржувати, вважаючи вищезазначене розпорядження очевидно неправомірними та у разі звернення відповідача до суду «йому буде легко довести незаконність рішення перед судом».

Отже, судом апеляційної інстанції встановлено, що про існування оскаржуваного розпорядження позивачу було відомо ще 19.05.2016 року, однак з даним адміністративним позовом до суду від звернувся лише у 06.03.2017 року.

Колегією суддів вищезазначені обґрунтування поважності пропуску строку оцінюються критично, оскільки наведені обставини є виключно суб'єктивним баченням особи щодо ситуації, яка склалася, та не підтверджуються жодними наявними у матеріалах справи доказами.

Таким чином, позивачем не зазначено обґрунтованих підстав та не надано належних доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що при прийнятті рішення у справі, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Жодні доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що ухвала підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 199; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 24 березня 2017 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: А.В. Крусян