Постанова № 66547676, 16.05.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

16 травня 2017 р. № 820/1093/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Панченко О.В. ,

суддів - Старосєльцевої О.В., Тітова О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області проскасування рішення,- ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд скасувати п.25 (п.п.25.1-25.3) наказу Державної міграційної служби України №104 від 14.08.2015 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона прибула до України у 1987 році відповідно до угоди, укладеної між Урядом Соціалістичної республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 р. з метою працевлаштування. Згодом позивач залишилась на постійне проживання в Україні. 14.02.2003 р. УГІРФО в Харківській області позивача було документовано посвідкою на постійне проживання в Україні. В лютому 2017 року позивач через свого представника звернулася до ГУ ДМС України в Харківській області з заявою про обмін посвідки у зв'язку з непридатністю для її подальшого використання, на який отримала оформлену листом відповідь, де було зазначено, що згідно обліків ГУ ДМС України в Харківській області гр. СВР ОСОБА_1 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну згідно з наказом ДМС України. Позивач вважає згаданий наказ незаконним і необґрунтованим, прийнятим без належних на то підстав, і тому просить скасувати цей наказ в частині, що стосується позивача.

Представник позивача у судове засідання не прибув, про дату, час і місце судового засідання повідомлений судом належним чином, надіслав на адресу суду клопотання, в якому просив розглядати справу без участі позивача та її представника та вказав, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити. (а.с.40)

Відповідач - Державна міграційна служба України, позов не визнав.

У письмових запереченнях на позов (а.с.23-25) вказав, що спірний наказ було прийнято за наслідками перевірки проведення законності надання дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянки СРВ ОСОБА_1, проведеної Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області. За наслідками перевірки встановлено порушення вимог абз.4 п.4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону України "Про імміграцію", а саме: порушення позивачем терміну звернення з заявою про надання посвідки на постійне проживання. Таким чином, спірний наказ повністю відповідає вимогам чинного законодавства України та прийнятий у межах наданих повноважень.

Представник відповідача та третьої особи Вишневський О.В. прибув у судове засідання та не заперечував проти розгляду справи в порядку письмового провадження.

Оскільки визначене ч. 1 ст.2 КАС України завдання адміністративного судочинства залишається незмінним при розгляді будь-якої адміністративної справи, дотримання вказаного завдання є обов'язковим в силу приписів ч.2 ст.19 Конституції України, то з огляду на приписи ст.41, ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України, суд, зібравши докази, що в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, доходить висновку, що справа має бути розглянута та вирішена на підставі наявних в ній доказів в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що позивач - громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, у 1987 році прибула до України відповідно до Угоди, укладеної між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 р. з метою працевлаштування. Згодом позивачка залишилася на постійне проживання в Україні.

14.02.2003 року УГІРФО ГУ МВС в Харківській області позивача було документовано безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 та видані на її підставі посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 17.08.2004 р. та серії НОМЕР_4 від 30.09.2014 року.

Згідно п.14 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251 (далі - Порядок), обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни прізвища, імені та по батькові іноземця та особи без громадянства тощо; 2) установлення розбіжностей у записах (невідповідності внесених до посвідки записів записам в інших документах); 3) непридатності посвідки до користування (пошкодження з різних причин тощо).

Пунктом 15 цього ж Порядку передбачено, що для обміну посвідки подаються: 1) заява, зразок якої встановлюється МВС; 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія; 3) посвідка, що підлягає обміну; 4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 5) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України); 6) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері).

Так, згідно вимог п.2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 № 681 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 серпня 2013 р. за № 1335/23867, за результатами розгляду заяви протягом семи днів з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки.

Матеріалами справи підтверджено, що в лютому 2017 року позивач звернувся з заявою щодо обміну посвідки до ГУ ДМС України в Харківській області, у відповідь на яку отримав лист №04/1-4946 від 06.03.2017 року, де їй повідомлялося, що згідно обліків ГУ ДМС України в Харківській області значиться громадянка СРВ ОСОБА_1, якій рішенням ДМС України було скасовано посвідку на постійне проживання в Україні. (а.с.7).

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що перевіркою проведеною Головним управлінням ДМС України в Харківській області було встановлено, що рішення про надання посвідки на постійне проживання в Україні було прийнято з порушенням вимог абз.4 п.4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону України "Про імміграцію", а саме порушення позивачем терміну звернення з заявою про надання посвідки на постійне проживання.

Колегія суддів з оскаржуваним пунктом 25 наказу ДМС України №104 від 14.08.2015 року не погоджується, виходячи з наступного.

Як підтверджено матеріалами справи, видача посвідки на постійне проживання позивача здійснювалась відповідно до абз.3 п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичною Республікою В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані ГУ ДМС України в Харківській області та зазначені у висновку про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні від 25.03.2015 року (а.с.31-32). Під час видачі посвідки на постійне проживання УГІРФО ГУ МВС України в Харківській області керувався зазначеними положеннями Закону України "Про імміграцію", будь-яких заперечень не висловлював, таким чином визнав позивачку такою, що має дозвіл на імміграцію.

Як зазначалося раніше, 14.02.2003 р. УГІРФО ГУ МВС в Харківській області оформило і видало гр. ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання Серії НОМЕР_2 термін дії "безстроково" та видані на її підставі у подальшому посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 17.08.2004 р. та серії НОМЕР_4 від 30.09.2014 року. (а.с.8).

На думку відповідача, на момент звернення (13.01.2003 року) положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до абз. 4 розділу 5 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки позивачка звернулась після передбаченого законом шестимісячного терміну. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію", посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Згідно п.18 Порядку, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".

Так, згідно п.4 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач отримала посвідку на постійне проживання в межах законодавства.

Суд зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1987 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

При наданні 14.02.2003 р. позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалося положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цією ж нормою Закону ГУ ДМС України в Харківській області обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку про перевірку матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, на підставі якого ДМС України наказом №104 від 14.08.2015 року скасовано як рішення УГІРФО ГУ МВС в Харківській області від 14.02.2003 року, так і видані на підставі такого рішення посвідки позивачки на постійне місце проживання в Україні.

Згідно положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

При цьому відповідачами не враховано, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинне законодавство не було передбачено. Крім того, Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абз.3 п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".

Таким чином, пункт 25 наказу ДМС України №104 від 14.08.2015 року, прийнятий з порушенням вимог ст. 2 КАС України, а саме: без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача; без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, чим порушено положення "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою КМУ №1983 від 26 грудня 2002 року; несвоєчасно: посвідка на постійне проживання оформлена позивачу у 2003 році, тоді як наказ ДМС України №104 винесений 14.08.2015 року.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За таких обставин, пункт 25 Наказу ДМС України №104 від 14.08.2015 року, яким скасовано повністю рішення відділу УІРФО УМВС України в Харківській області від 14.02.2003 року про документування посвідкою на проживання в Україні для іноземця гр. СРВ ОСОБА_1; видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 14.02.2003 р., серії НОМЕР_3 від 17.08.2004 р. та серії НОМЕР_4 від 30.08.2014 року визнати недійсними та такими, що підлягають вилученню (п.25 наказу) (а.с.26-30) не може бути визнано таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення - задовольнити.

Скасувати п.25 (п.п.25.1-25.3) наказу Державної міграційної служби України №104 від 14.08.2015 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути на користь громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (01001, м.Київ, вул. Володимирська, буд.11, код ЄДРПОУ 37508470).

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Панченко О.В.

Судді Старосєльцева О.В.

Тітов О.М.