Ухвала суду № 66544427, 15.05.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/6430/16-ц 15.05.2017 15.05.2017 15.05.2017

Провадження №22-ц/784/1154/17

Справа № 490/6430/16-ц Головуюча першої інстанції: Мамаєва О.В.

Провадження № 22-ц/784/1154/17 Доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І

Категорія-05

У Х В А Л А

Іменем України

2017 р., травня місяця, 15 дня м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Галущенка О.І.

суддів: Лисенка П.П.

Серебрякової Т.В..

із секретарем: Богуславською О.М.

з участю:

позивачки - ОСОБА_3

представників:

позивачів - ОСОБА_4

відповідача - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційною скаргою

ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17. 03.2017 р., ухвалене за

позовом

ОСОБА_6 та ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_7, ОСОБА_8, до публічного акціонерного товариства «Укртелеком» ( далі - ПАТ «Укртелеком») та виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі- виконком Миколаївської міськради) про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності, визнання недійсним свідоцтва про право власності на цілісний майновий комплекс, скасування державної реєстрації права власності,

встановила:

22.06.2016 р. ОСОБА_6 та ОСОБА_3 звернулися з позовом до ПАТ «Укртелеком» та виконкому Миколаївської міськради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності, визнання недійсним свідоцтва про право власності на цілісний майновий комплекс, скасування державної реєстрації права власності.

Позивачі зазначали, що з 1975 року відкрито та добросовісно користуються житловою квартирою АДРЕСА_1.

Зазначена квартира входить до складу цілісного нежитлового майнового комплексу, який на підставі свідоцтва про право власності виданого виконкомом міськради від 25.03.2002 р. та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить ПАТ «Укртелеком».

Квартира розташована в житловому будинку, який був зведений на виділеній земельній ділянці для працівників підрозділу технічного вузла міжміських зв'язків і телебачення № 10 у 1954 році. ( в подальшому структурного підрозділу ПАТ «Укртелеком»).

Зміна цільового призначення житлового будинку, жилих приміщень та земельної ділянки мала відбуватися за відповідним рішенням органів державної влади.

Оскільки оспорюване свідоцтво видане на нежитлові приміщення без попереднього прийняття рішення про зміну цільового призначення будівель та земельної ділянки, то таке свідоцтво підлягає визнанню недійсним із скасуванням державної реєстрації права власності відповідача на спірні нежитлові приміщення

З часу безперервного, відкритого та добросовісного володіння квартирою пройшло більше 10 років і за таких обставин відповідно до приписів ст. 344 ЦК України виникло право власності на зазначене житлове приміщення за набувальною давністю.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачі просили про задоволення позову та визнання за ними та сином ОСОБА_9 по 1/3 частки житлової квартири АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 17.03.2017 р. ухвалено про відмову у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі позивачі ставлять питання про скасування рішення і ухвалення нового про задоволення позову, посилаючись на те, що судом неналежним чином оцінені докази та невірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, відповідно до положень ст.ст. 3, 16 ЦК України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на судовий захист порушеного права у спосіб визначений законом.

Згідно з приписами ст.. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, що беруть участь у справі.

Крім способів захисту права, наведених участині другій ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

За змістом цієї норми право на позов щодо оскарження правого акту індивідуальної дії має особа права якої чи правовий інтерес порушено.

Така ж особа має право на захист порушеного суб'єктивного права шляхом визнання недійсним правочину, якщо саме ним порушені наявні суб'єктивні права.

Згідно зі ст. 386, 393 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування визнається судом незаконним і підлягає скасуванню, якщо він не відповідає закону і порушує права власника.

Згідно з положеннями ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом ( ст.328 ЦК України).

Частиною другою ст. 331 ЦК передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва ( створення майна).

Моментом завершення будівництва є момент прийняття його у експлуатацію.

В той же час, статтею 344 ЦК передбачена можливість набуття права власності на об'єкти нерухомості за рішенням суду за умови, що особа добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито та безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років.

Обов'язковою умовою такого заволодіння є те, що невідомий власник майна, яким заволоділа особа -набувач.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі з 1975 року користуються нежитловими приміщеннями, які відповідно до рішення виконкому Миколаївської міської ради № 198 від 21.03.2002 р. входять до складу цілісного майнового комплексу та на підставі виданого тим же органом свідоцтва від 25.03.2002 р. належать на праві власності ПАТ «Укртелеком»

При цьому сторонами не надано і в ході судового розгляду не встановлено доказів того, що приміщення, якими користуються позивачі, облікуються як житлові, а їх вселення відбулося на законних підставах.

Матеріали справи не містять доказів того, що будинок під будівництво якого виділялася земельна ділянка рішенням виконкому Миколаївської міської ради депутатів трудящихся від 18.05.1954 р. був закінчений будівництвом та прийнятий у експлуатацію як житловий будинок № 28 по вул..Друга Воєнна м. Миколаєва. Матеріали технічної інвентаризації 1964 р. таких доказів не замінюють, оскільки статус об'єкта нерухомості, визначався не даними технічної інвентаризації, а відповідним актом державної комісії місцевого представницького органу влади.

Відсутні також і дані про надання житлового приміщення як службового чи в порядку поліпшення житлових умов відповідно до правил, регламентованих діючими на час заселення нормами глави 26 ЦК України 1963 р.

Перебування нежитлових приміщень у власності ПАТ «Укртелеком», що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 21т.1 ) означає, що саме ця юридична особа є його законним володільцем та, що виключно їй належать права власності, від яких вона не відмовлялася на користь іншої особи.

Судових рішень щодо незаконності такого володіння не існує.

Матеріали справи не місять доказів укладення договору найму житлового приміщення, справляння квартирної плати відповідно до правил ст.. 285 ЦК України 1963 р. ( в редакції до 1985 р.) чи квартирної плати, встановленої статтями 66-67 ЖК України.

Суд повно та всебічно дослідив зазначені обставини справи, дав належну юридичну оцінку наданим доказам і прийшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання права власності на будинок за набувальною давністю.

Що стосується визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення, виданого відповідачу, то підстав для його скасування чи визнання недійсним не встановлено.

Адже позивачами не надано доказів того, що оспорюваним свідоцтвом порушуються їх житлові права, яких вони набули на законних підставах.

За таких обставин, постановлене у справі рішення про відмову у задоволенні позову є законним, обґрунтованим та скасуванню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги про необгрунтованість висновків суду та наявність підстав для визнання права власності на спірний об'єкт нерухомості за набувальною давністю не заслуговують на увагу, оскільки позивачі достеменно знають і знали про те, що користуються об'єктом нерухомості у якого є законний власник, що виключає можливість визнання за фактичним володільцем права власності за набувальною давністю, оскільки такий володілець знає, що володіє чужою річчю.

Що стосується посилань на незаконність висновків суду щодо безпідставності позову в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності, то їх також не може бути враховано.

Так позивачі не зазначили підстав для визнання свідоцтва недійсним, тобто не вказали, яким вимогам закону воно суперечить, адже матеріали справи не містять даних про те, що після завершення будівництва та введення будинку до цивільно-правового обороту, його правовий статус було визначено, як житловий та що оспорюване свідоцтво чи рішення на підставі якого воно видане цей статус незаконно змінили.

При цьому позивачі не втратили права доводити підставність свого користування приміщеннями, які належать ПАТ «Укртелеком» у справі, відкритій за позовом про усунення перешкод у користуванні.

Інші доводи апеляційної скарги також не можуть бути враховані при перегляді рішення, оскільки висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, судова колегія

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_6 - відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17. 03.2017 р - залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: О. І. Галущенко

Судді: П.П. Лисенко

Т.В. Серебрякова